35267 (587792), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) в інших випадках, встановлених законами України.

Отже, умови визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів за законодавством України регламентовані в основному у відповідності до Нью-Йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (1958 р.). З аналізу законодавства України можна встановити, що це питання регламентоване виходячи з двох аспектів:

1. Зі ст. 3 Конвенції випливає, до визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, до яких застосовується дійсна Конвенція, не повинні застосовуватися істотно більш обтяжливі чи умови більш високі мита чи збори, чим ті, котрі існують для визнання і приведення до виконання внутрішніх арбітражних рішень. Таким чином, це положення зумовлює необхідність приведення до рівня міжнародної юридичної практики вимоги до визнання та приведення до виконання рішень „внутрішніх арбітражів”, що відтворено в Законі „Про міжнародний комерційний арбітраж”.

2. Оскільки в Конвенції визначені загальні і конкретні умови визнання та приведення до виконання рішень іноземних арбітражів, то потребують чіткого формулювання й загальні умови, які є необхідними для визнання та приведення до виконання таких рішень.

Виходячи ж з того, що визнання та виконання рішень іноземних судів, здійснюється судами України, які є самостійною гілкою державної влади, то вплив на діяльність суду інших гілок державної влади унеможливлюється. Тому має існувати офіційний перелік тих країн, в яких права суб’єктів України були порушені і не знайшли свого захисту в таких країнах. Оскільки суди України підпорядковують свою діяльність законодавству, то такий перелік має існувати на рівні законодавчих норм. В той же час неможливо вважати, що погіршення взаємовідносин з окремими країнами буде мати тривалий характер, то закріплення такого переліку в законодавстві недоцільне. В той же час передача доручень та рішень для наступного визнання та виконання здійснюється через Міністерство юстиції, діяльність якого підпорядкована не тільки законодавчим актам, а й іншим нормативним актам. Останнє положення дозволяє врегульовувати питання відмови у визнанні та приведенні до виконання рішення не передаючи рішення або доручення до суду за принципом взаємності. Така пропозиція дозволить адекватно реагувати на „негативні” рішення іноземних судів по відношенню до рішень, постановлених в інтересах суб’єктів України.

Таким чином, процедура визнання та приведення рішення до виконання надає рішенням арбітражного суду законної сили.

Рішення суду може визнаватись лише в тому випадку, коли воно повною мірою або частково має виконуватись на території України і може бути виконане за законодавством України.

Рішення іноземного арбітражного суду не може за ініціативою державного суду перевірятися на його відповідність публічному порядку, оскільки перегляд рішення арбітражу може зумовлюватися лише заявою зацікавленої особи, а не державного суду, тому пропонується внести відповідні зміни у п. 2 ч. 2 ст. 34 Закону України „Про міжнародний комерційний арбітраж”.

Вважається, що при аналізі поняття „публічний порядок”, загалом необхідно брати до уваги специфіку суспільних відносин у кожній країні, а тому рішення суду будуть різнитися у залежності від того, які основні критерії закладені у державний устрій певної країни.

РОЗДІЛ ІІІ ПРОЦЕДУРА ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ

3.1 Правові підстави визнання і виконання рішень іноземних судів в Україні

Сучасний економічний розвиток України та її суб’єктів, а також взаємовідносини з іноземними юридичними та фізичними особами зумовлює необхідність більш докладно проаналізувати правові підстави визнання і виконання рішень іноземних судів. Звернення до цієї теми зумовлене тим, що не зважаючи на прийняття нового ЦПК процедура визнання і приведення до виконання в Україні рішень іноземних судів стосовно діяльності судів, уповноважених розглядати такі питання в недостатній мірі регламентована. Тому важливим завданням автор вважає висвітлення проблемних питань визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів з урахуванням встановлених у Законі України „Про виконавче провадження” та інших нормативних актів вимог.

Теоретичними дослідженнями цієї теми в такому обсязі і ракурсі відносно одночасного розгляду матеріальних і процесуальних аспектів визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів в Україні до цього часу ніхто не займався. Найближчими за темою дослідженнями займались лише окремі автори, але, на відміну від інших, дане дослідження має мету об΄єднати процедуру визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів та висвітлити властиві діяльності державних органів проблеми по виконанню таких рішень.

Правовими підставами для визнання і приведення до виконання можна вважати наступні, які автор вважає доцільним поділити на: суб’єктивні і об’єктивні. До суб’єктивних автором віднесені ті підстави, що пов’язані безпосередньо з особою, яка подає клопотання про визнання та приведення до виконання рішення, а саме:

• неможливість здійснення в Україні прав та інтересів суб’єктів без визнання за ними права, встановленого іноземним судом або арбітражним судом України;

• необхідність ліквідації наслідків правопорушення без виконання рішення іноземного суду на території України.

Автор також вважає, що держава має дбати про охорону і захист прав своїх суб’єктів й за межами своєї території, що було б неможливим через державний суверенітет, як би за міжнародними договорами ця країна не допускала подібного захисту прав та інтересів іноземних громадян та юридичних осіб на своїй території. Тому саме до об’єктивних підстав автором віднесені міжнародні договори та законодавство України, у відповідності до якого допускається визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів та арбітражів.

Автор вважає, що це питання має бути врегульованим не тільки нормами міжнародного права, а й адаптованим до правових умов кожної із договірних країн. Порівнюючи це положення зі свободою договору за формою та змістом, що пропонується внести до норм міжнародного права⁰, автор дійшов висновку про необхідність конкретизації і договірних відносин, і наступних судових рішень, і наступного їх визнання та приведення до виконання. В іншому разі, неконкретні умови договорів можуть стати підставою для примусового стягнення грошових коштів з громадян України без визначення меж захисту прав конкретного суб’єкта.

До внутрішнього законодавства України, яким регулюється визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів та арбітражів, необхідно віднести наступні нормативні акти: міжнародні дво- та багатосторнні договори, учасницею яких є Україна, ЦПК України 2005р., Закон України «Про міжнародне приватне право» від 2005р., Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України” №12 від 24.12.99 року., Закон України «Про виконавче провадження», Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 1994р..

Питанням про визнання та виконання іноземних судових рішень у новому тексті ЦПК України присвячено розділ 8. Основні положення цього розділу зводяться до такого:

Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Причом рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Згідно ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконаннярішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:

1) ім'я (найменування) стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього місця проживання (перебування) або місцезнаходження;

2) ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;

3) мотиви подання клопотання. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи:

1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

5) документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);

6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.

Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягував і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду проводиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.

Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або боржника або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постановлення ухвали.

На жаль ЦПК не вирішив існуючої проблеми розгляду справ про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів, оскільки спеціальна процедура розгляду таких справ у ЦПК не у достатній мірі регламентована. Так, запозичені із Закону “Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів” положення, склали основу Розділу VIІІ нового ЦПК. Але порядок розгляду справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів має бути конкретизований саме у ЦПК.

До того ж дискусійним вважається положення відносно повноважень Пленуму Верховного Суду України регламентувати таку процедуру у своїх постановах. На нашу думку, саме аналіз та роз’яснення процесуальних аспектів розгляду таких справ, які розглядаються останнім часом повинен знайти місце у Постанові Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України” №12 від 24.12.99 року., тобто у цю Постанову повинні бути внесені зміни та доповнення, оскільки з моменту її прийняття пройшло майже 6 років.

Так, у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України” говориться, під визначеним міжнародними договорами України судовим порядком розгляду клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) розуміється порядок провадження в цивільних справах, встановлений ЦПК. Тому при розгляді зазначених клопотань повинні застосовуватися відповідні інститути ЦПК, які згідно із засадами цивільного судочинства забезпечили б права стягувача та боржника, на об'єктивне, правильне і своєчасне вирішення питання. Зокрема, у Постанові зазначені ст. 143, 147 ЦПК ( в редакції 1963 року), які відносяться до стадії підготовки справи до судового розгляду, а не до стадії перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційні суди, зазначені як уповноважені суди розглядати справи про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, як суди першої інстанції, тому й мають застосовувати процедуру розгляду справ судом першої інстанції лише з деякими особливостями. Це положення вважається деякою мірою суперечним статусу апеляційного суду, а тому повинна існувати чітка «вказівка» у чинному ЦПК з приводу процедури, яку має застосовувати суд апеляційної інстанції при розгляді справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Характеристики

Список файлов ВКР