33275 (587531), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Немає сумніву в тому, що цивільний позов як основний спосіб захисту суб'єктивних прав є спільним правовим поняттям для цивільного і кримінального процесу. На думку Мазалова О.Г., юридична природа не змінюється, цивільний позов у кримінальній справі - це звичайний позов про присудження.
Відсутність у літературі єдиного поняття щодо правової природи цивільного позову в кримінальному судочинстві породжує негативні наслідки як для законодавчої, так і для правозастосовчої практики.
Правова природа цивільного позову не однозначна, її можна розкрити лише шляхом комплексного аналізу матеріальної і процесуальної його сторони. Цивільний позов у кримінальному процесі має подвійну правову природу - матеріальну і процесуальну. За матеріальною природою він є цивільним в широкому розумінні цього терміну, а за процесуальною - кримінально-процесуальним. Його матеріальна природа визначається галуззю матеріального права, норми якої регулюють спірні матеріально-правові відносини, що виникли між позивачем і відповідачем, з якого перший виводить свою вимогу до другого; процесуальна - процесуальною формою, за допомогою якої «приводиться в дію» матеріально-правова вимога позивача.
Оскільки ж позов про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку пред'являється і розглядається в кримінальному процесі, то, природно, і процесуальна його природа може бути тільки кримінально-процесуальною.
Аналіз норм чинного кримінально-процесуального закону, що регулюють провадження по цивільному позову в кримінальній справі, дає підставу для висновку, що законодавець при формулюванні цих норм також виходить з концепції єдиного поняття позову в нерозривній єдності двох його сторін - матеріальної і процесуально-правової, і відображає в нормах всі необхідні його ознаки. Наприклад, у ч. 1 ст. 28 і ч. 1 ст. 50 КПК він вказує як на матеріально-правову сторону позову (вимога про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку), так і на процесуальну (звернення за захистом порушеного майнового права). У нормах, що містяться в статтях 28, 50, 51, 52, 123 і 124 КПК, відображено інші ознаки позову, зокрема:
1) хто має право пред'явити позов (особа, що зазнала матеріальних збитків від злочину, її повноважний представник, у встановлених законом випадках прокурор);
2) хто несе відповідальність за завдану шкоду (обвинувачений, підсудний або особи, які несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії);
3) кому може бути заявлено вимогу про відшкодування збитків (органам, що ведуть провадження по кримінальній справі суду);
4) хто і в якому порядку розглядає (суд спільно з кримінальною справою, тобто в порядку кримінального судочинства) [51, 348].
Всі ці елементи і складають у сукупності цивільний позов у кримінальному процесі, якому можна дати таке визначення.
Цивільний позов у кримінальному процесі - це вимога потерпілої особи, яка зазнала матеріальної (моральної) шкоди від злочину, її повноважного представника або в її інтересах прокурора до підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) по кримінальній справі до початку судового слідства.
Незважаючи на все значення цивільного позову в кримінальній справі, на практиці дуже часто можна спостерігати його недооцінку, що шкодить роботі та виконанню одного з основних принципів кримінального процесу з охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому участь. Вивчення й аналіз розглянутих судами справ свідчить про те, що в багатьох випадках цивільний позов у кримінальній справі не розглядається, а шкода, завдана потерпілому, не відшкодовується. Так найчастіше відбувається тому, що слідчі й орган дізнання не завжди роз'ясняють потерпілим або їхнім представникам право на відшкодування шкоди, завданої злочином.
Згідно з ч. 1 ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) особа, яка зазнала матеріальної шкоди, від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. Разом Із цим, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" від 02.07.2004 р. № 13 (далі - Постанова ВСУ № 13), не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення. Отже, цивільний позов у кримінальній справі може бути пред'явлений лише за наявності трьох умов:
1) шкоди, якої зазнав потерпілий;
2) ознак складу злочину в діях обвинуваченого;
3) причинного зв'язку між діям обвинуваченого і шкодою.
Відповідно до ч. 3 ст. 28 КПК цей позов може бути пред'явлений як під час дізнання і досудового слідства, так і в ході судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той самий позов у кримінальній справі.
Разом із цим, суд не може відмовити особі, яка зазнала матеріальної чи моральної шкоди від вчиненого щодо неї злочину, в задоволенні цивільного позову тільки тому, що його пред'явлено під час судового слідства. Як зазначено в ухвалі Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12.10.2004 p., відмовляючи Д. у задоволенні цивільного позову в частині про відшкодування моральної шкоди, суд послався на те, що потерпілий не виконав вимог кримінально-процесуального закону і пред'явив зазначений позов під час судового слідства, а не до його початку, як це передбачено ч. З ст. 28 КПК. Однак таке рішення суду суперечить ч. 4 тієї ж статті, відповідно до якої особа, котра не пред'явила цивільний позов у кримінальній справі, має право зробити це в порядку цивільного судочинства. Відмовивши в задоволенні позову, суд позбавив потерпілого Д. права звернутися до суду в порядку цивільного судочинства, чим істотно порушив його права. Щоб Д. не втратив такої можливості, у цій справі позов слід було залишити без розгляду [56, 6].
Згідно з ч. 4 ст. 28 КПК особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. При цьому у Постанові ВСУ № 13 зазначено, що цивільний позов може бути залишений судом без розгляду лише у двох випадках: якщо не з'явився в судове засідання цивільний позивач або його представник (ст. 291 КПК), за винятком випадків, зазначених у ч. 2 ст. 291 КПК, а також коли підсудного виправдано за відсутністю в його діях складу злочину (ст. 328 КПК).
Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" від 15.05.2006 p. № 2 цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учинення злочину чи суспільно небезпечного діяння, у справі про застосування примусового заходу виховного характеру суд не вирішує (він має бути розглянутий у порядку цивільного судочинства).
Відповідно до ст. 50 КПК цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Під час провадження досудового слідства слідчий поряд з іншими обставинами зобов'язаний з'ясувати, чи заподіяно злочином матеріальну шкоду. Встановивши, що злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий відповідно до ч. 2 ст. 122 КПК повинен роз’яснити потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов. Про це він відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.
Пред’являти цивільний позов мають право як громадяни України, так й іноземні громадяни та особи без громадянства, а також юридичні особи, котрі є власниками майна або розпоряджаються закріпленим за ними державним чи колективним майном, якщо вони зазнали від злочину шкоди.
Наприклад, 21 липня 2007 p., близько 8 години ранку, на залізничних коліях неподалік від станції Фастів Київської області сторож переїзду під час огляду своєї ділянки після проходу ранкового потягу виявив труп чоловіка. Труп лежав між коліями обличчям униз. На потилично-тім'яній частині було кілька великих рвано-забитих ран. Сторож Трубкін К.С. сповістив про це працівників міліції, які за участі понятих, експерта-криміналіста і судово-медичного експерта провели огляд місця події і трупа, склали план місця події і зробили фотографічні знімки.
У процесі розслідування цієї справи було встановлено, що смерть чоловіка - Колосникова Н.Н. - настала не від удару якихось частинок рухомого складу залізничного транспорту, а внаслідок того, що його отруїла співмешканка з метою заволодіння великою сумою грошей.
Слідчий виніс постанову про визнання потерпілим сина Колосникова А.Н., однак не роз'яснив йому його право, відповідно до ст. 50 КПК України, на відшкодування шкоди, завданої злочином [44, 127].
Ці обставини встановив прокурор м. Фастова в процесі перевірки справи з обвинувальним висновком, в порядку ч. 2 ст. 229 КПК України справу було повернуто слідчому для проведення додаткового розслідування.
Невиконання практичними працівниками вимог чинного законодавства з відшкодування шкоди, завданої злочином, призводить не тільки до тяганини і неповноти розслідування, а й до відхилення осіб, що вчинили злочини, від відшкодування ними заподіяної шкоди.
В юридичній літературі дуже рідко підкреслюється велике значення цивільного позову в кримінальній справі, частіше зазначається про його другорядну роль. Панує думка про те, що в кримінальній справі головне - це виконати вимоги пунктів 1-3 ст. 64 КПК, тобто довести подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини); винуватість обвинувачуваного у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; покарати його, а відшкодування шкоди, завданої злочином, є другорядною справою, що зумовило практичну недооцінку цивільного позову в кримінальній справі. Адже поряд із зазначеними обставинами в обов'язок слідчого і суду входить і підлягає доказуванню характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (п. 4 ст. 64 КПК).
2.2 Забезпечення цивільного позову
Цивільний позов у кримінальній справі може бути пред'явлений лише за наявності трьох умов:
1) матеріальної, моральної чи фізичної шкоди, якої зазнав потерпілий,
2) ознак складу злочину в діях обвинуваченого (підсудного),
3) причинного зв'язку між діями обвинуваченого (підсудного) і завданою шкодою.
Цивільний позов може бути пред'явлений під час досудового слідства, так і під час попереднього та судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Особа, яка не пред'явила цивільного позову у кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Переваги розгляду цивільного позову разом з кримінальною справою очевидні як для громадянина, так і для осіб, які здійснюють процес. У особи, якій заподіяно шкоду, немає необхідності двічі - у кримінальному і цивільному процесі - відстоювати свої права і інтереси, порушені злочином, сплачувати державне мито, а найголовніше - доказувати обґрунтованість своїх позовних вимог згідно правил цивільного судочинства, яке покладає обов'язок такого доказування на позивача.
При вирішенні цивільного позову у кримінальній справі слід керуватись нормами цивільного права.
Ст. 64 КПК передбачає, що однією з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі є характер і розмір шкоди, завданої злочином, що, як правило, є ціною заявленого цивільного позову.
У кримінальному процесі недопустимі:
- позов цивільного відповідача до обвинуваченого про стягнення сум, які цивільний відповідач вже сплатив (регресний позов) або повинен сплатити потерпілому;
- зустрічні позови обвинуваченого - відповідача або цивільного відповідача до позивача, за виключенням справ приватного обвинувачення, де цивільні позови потерпілих, як такі, що витікають з взаємних обвинувачень, можуть бути і зустрічними;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
