33275 (587531), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Зазначені автори вважають, що в такій ситуації потрібно створити державний грошовий фонд для відшкодування громадянам, які постраждали від злочинів, майнових збитків одразу після визнання їх потерпілими, оскільки у вчиненні злочину і заподіянні шкоди потерпілому є вина не тільки злочинця, а й самої держави.
Кожна людина у нашому суспільстві повинна знати, що вона в законодавчому порядку захищена від будь-яких протиправних посягань, у тому числі проти індивідуальної власності.
У статті 56 Конституції України зазначено, що кожний громадянин має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зміст цієї статті, на наш погляд, слід доповнити пунктом, в якому б вирішувались і проблеми відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином, а не тільки відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними рішеннями чи діями органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Порядок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної спільно кількома особами, встановлено ст.1190 ЦК України. Особи, діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їх спільних дій, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим по її відшкодуванню. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (дольова відповідальність).
Неприпустимим є покладення солідарної відповідальності на осіб, яких хоча й притягнуто до кримінальної відповідальності в одній справі, але за самостійні злочини, не пов'язані спільним наміром, а так само на осіб, якщо одних з них засуджено за корисливі злочини, наприклад, за розкрадання, а інших - за службову недбалість, незважаючи на те, що дії останніх об'єктивно сприяли першим у вчиненні злочину.
У ряді випадків, передбачених законом, встановлюється принцип больової відповідальності:
- стягнення витрат на лікування потерпілого та судових витрат провадиться згідно вимог ст.ст.93,931 КПК України та ст.1206 ЦК України. В тому разі, якщо винними буде визнано декілька осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені ці витрати з кожного, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених. Аналогічні роз'яснення містить п.8 постанови Пленуму Верховного Суду №11 від 07.07.1995р. «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат»;
- шкода, завдана спільно кількома неповнолітніми особами, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ст.1182 ЦК України). Слід зазначити, що домовленості повинні досягти самі неповнолітні, а не їхні батьки (усиновителі) або піклувальники. Останні будуть притягнуті до субсидіарної відповідальності у визначених частках, навіть, якщо вони не згодні з розподілом часток неповнолітніх (ч.2 ст.1179 ЦК України).
Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.
У випадках, коли шкоду заподіяно спільними діями підсудного та іншої особи, кримінальну справу щодо якої було закрито з підстав, передбачених п.п.2-10 cm.6, ст.ст.7-7,9,10 КПК України, суд покладає на підсудного обов'язок відшкодувати матеріальну шкоду в повному розмірі і роз'яснює цивільному позивачеві право пред'явити в порядку цивільного судочинства до особи, справу щодо якої закрито, позов про відшкодування шкоди солідарно із засудженим.
Якщо матеріальну шкоду заподіяно підсудним спільно з іншою особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження, суд покладає обов'язок по відшкодуванню шкоди у повному розмірі на підсудного. При винесенні в подальшому обвинувального вироку щодо особи, справу про яку було виділено в окреме провадження, суд вправі покласти на неї обов'язок відшкодувати шкоду солідарно з раніше засудженим [8, 104].
У мотивувальній частині вироку суд має мотивувати свої висновки щодо розміру сум, які підлягають стягненню, та щодо визначення осіб, які повинні відшкодовувати завдану шкоду. При вчиненні злочину кількома особами, в резолютивній частині вироку має бути зазначено, з кого саме необхідно провадити стягнення і в який спосіб - солідарно чи в частках. Порушення цих вимог тягне подальше скасування вироку в апеляційному чи касаційному порядку в частині вирішення цивільного позову.
Відшкодуванню підлягають матеріальні збитки, спричинені внаслідок заподіяння смерті або каліцтва, витрати на поховання або лікування, а також моральна шкода. Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права (ч.2 ст.29 КПК). Прокурор, зокрема, може пред'явити позов у зв'язку із заподіянням збитків державі, якщо потерпілий знаходився на амбулаторному чи стаціонарному лікуванні у державній медичній установі.
Відповідно до ст. 93-1 КПК України, кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптом виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат. Відповідно до вимог ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування (амбулаторне чи стаціонарне) потерпілого від цього злочину.
При вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я злочинними діями, слід керуватися ст.1195 ЦК України. Підсудний, який завдав шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілому, зобов'язаний відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я потерпілого, який на момент вчинення злочину не працював, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Слід зауважити, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
Особам, які втратили годувальника у разі смерті потерпілого, шкода відшкодовується у повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм
внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, мають особи, визначені у ст.1200 ЦК України.
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'ю, здійснюється щомісячними платежами, а за наявності обставин, які мають істотне значення, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (ст.1202 ЦК України).
Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати (ст.1201 ЦК).
У справі мають бути докази, що підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Ними можуть бути документи про надання медичних (чеки на придбання ліків, медичне обслуговування у лікарні), або ритуальних послуг (квитанції про придбання труни, місця на кладовищі, спорудження пам'ятнику, проведення поминок).
1.3 Поняття моральної шкоди, завданої злочином, визначення розміру та способи її відшкодування
На відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої соціалістичної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. № 3188-ХІІ. Цим Законом до ЦК 1963 року відшкодування моральної шкоди було введено (статті 6, 7 та 440
) як новий спосіб захисту цивільних особистих прав.
Міністерство юстиції України розробило методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди» (лист від 13 травня 2004 р. № 35-13/797), в яких містяться роз'яснення і поради щодо підвідомчості та підсудності справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, строків позовної давності, підстав відповідальності, розміру грошового відшкодування моральної шкоди, деяких особливостей її відшкодування.
Поряд із вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, цивільний позивач може пред'явити вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Судові спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної фізичній чи юридичній особі, розглядаються у відповідності до норм національного законодавства, зокрема: п. 9 ст. 16, ст. 23, ст. 280, п. 3 ст. 386 та ін. Цивільного кодексу України; ст. 49 Закону України "Про інформацію"; ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів"; ст. ст. 51, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права"; ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування"; ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; ст. ст. 173, 237-1 Кодексу законів про працю України; ст. 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" та ін.
Слід також зазначити, що перераховані закони введені в дію в різні строки, а тому необхідно в кожному випадку з'ясовувати характер взаємовідносин, які були між сторонами, та якими правовими нормами вони регулювались на той час, чи передбачало відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності відповідний закон, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в даних випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Згідно зі ст.23 ЦК моральна шкода може полягати:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи;
5) в інших формах завдання кривди особі.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням їх ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з врахуванням обставини конкретної справи, що мають значення для розгляду справи. Крім того, при визначенні розміру відшкодування суд повинен враховувати вимоги розумності і справедливості, як того вимагає ст. 23 ЦК.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При вирішенні цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди суди керуються також постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 3.1.03.1995р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами і доповненнями від 25.05.2001р., Методичними рекомендаціями „Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції України від 13.05.2004р. №35-13\797).
У позовній заяві має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви [10, 45].
Законодавці залишили за судом право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено.
Відповідно до Методичних рекомендацій Міністерства юстиції моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
