33154 (587516), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Цивільний кодекс України (далі – ЦК) також у ст.16 вказує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ст.16 ЦК у ч.2 вказує також на способи захисту цивільних прав та інтересів. Це можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов’язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом [4].
Відповідно до законодавства, захист цивільних прав або інтересів неповнолітніх здійснюють їх законні представники. Згідно із ст.245 Сімейного кодексу України (далі – СК), функції законних представників дитини, яка постійно мешкає у школі-інтернаті та позбавлена батьківського піклування, виконує адміністрація шкіл-інтернатів. Це саме правило закріплене у Правилах опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/88 [7]
В Законі України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13.01.2005р., зокрема, зазначено: "... право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, віком до 18 років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, при продовженні навчання до 23 років. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, крім повного державного забезпечення, виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, нарахованої за період виробничого навчання та виробничої практики. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах. При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування. Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від 10 до 14 років, від 14 до 18 років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, до 23 років визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум". Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства".
Тим самим законом встановлено основні засади державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ними є:
- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї;
- виховання та утримання дітей за принципом родинності;
- сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів;
- забезпечення пріоритету форм влаштування;
- захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;
- створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя;
- забезпечення права на здоровий розвиток;
- забезпечення соціально-правових гарантій;
- створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги;
- формування системи соціальної адаптації;
- забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості цих дітей та запитам ринку праці;
- належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання таких дітей, сприяння в наданні реальної допомоги і підтримки підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими, спортивними та іншими організаціями [5].
Останнім часом Україною узято курс на реформування великих шкіл-інтернатів. За декілька років великих інтернатів в Україні практично не залишиться, натомість на їх місці з’являтимуться малокомплексні сиротинці.
Такі нововедення зумовлені тим, що з першого серпня 2007 року Кабмін зобов’язує затвердити національну програму реформування інтернатних закладів на 2007-2017 роки, яка й передбачає видозміну інтернатів.
З першого серпня Кабмін зобов’язує затвердити національну програму реформування інтернатних закладів на 2007- 2017 роки, яку буде поділено на три етапи. Ця програма передбачає перезакриття великих інтернатів і створення на їх базі малокомплектних будинків-сиротинців. У таких сиротинцях перебуватиме не більше 50 дітей. Інтернати ж залишаться тільки для дітей з особливими потребами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. № 878 вже затверджене Типове положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [15].
Розділ ІІ. Загальна характеристика системи цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
2.1 Види цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Разом з тим, соціальне сирітство набирає загрозливих масштабів. Діти України сиротіють, маючи живих батьків: щороку близько шести тисяч дітей залишаються без батьківської опіки. При цьому всиновити чи удочерити тих, хто опинився в інтернаті, можуть далеко не всі українські громадяни через низький рівень матеріального забезпечення.
Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, — це ті завдання, які ставлять перед собою дитячі соціально-виховні заклади. У справі виховання та утримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання: впроваджуються нові навчально-виховні технології; вихованці інтернату залучаються до навчання у загальноосвітніх школах; при інтернатах створюються міні-підприємства, цехи, міні-пекарні, що частково допомагає вирішити фінансові проблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60–70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто.
Існують також проблеми із влаштуванням дітей після закінчення навчання. Для більшості вихованців намір продовжити навчання означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% найголовнішим при працевлаштуванні є вирішення житлової проблеми [20, с.46].
Цивільно-правовий захист неповнолітніх у школах-інтернатах здійснюється у тих самих формах, які встановлені у ст.16 ЦК України. Проаналізуємо деякі з цих форм, що застосовуються до захисту саме неповнолітніх у школах-інтернатах.
Визнання права. Визнання права як спосіб захисту порушеного суб'єктивного права полягає у необхідності встановлення фактичної обставини і надання їй правового значення у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, або якщо такі документи ставляться під сумнів іншими особами тощо [21, с.14]. У цивільно-правовому захисті неповнолітніх у школах-інтернатах такий вид цивільно-правового захисту може використовуватися, наприклад, у формі визнання батьків неповнолітнього безвісно відсутніми задля надання неповнолітньому більш повної державної допомоги.
Так, рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 23 січня 2007 р. у справі № 2-0-29/2007 було визнано безвістньо відсутніми батьків неповнолітнього Ю.В.
Суть справи така. Петровський районний виконавчий комітет м. Донецька в інтересах неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження, звернувся до суду із заявою про визнання А.В. та С.В. безвісно відсутніми.
Заявлені вимоги були мотивовані тим, що неповнолітній Ю.В., 1990 р. народження залишився без батьківського піклування, на момент розгляду справи знаходився в Донецькому притулку № 1 та був учнем Донецької загальноосвітньої школи-інтернату № 4 для розумово відсталих дітей. Його батько – А.В., з сім'єю не проживає, його місцезнаходження невідоме. Мати – С.В., зловживає спиртними напоями, за місцем мешкання з грудня 2005 р. відсутня, а місцезнаходження невідомо, тому на підставі вищевикладеного, представник заявника просив суд, визнати А.В. та С.В. безвісно відсутніми.
В судовому засіданні представник заявника підтвердила свої вимоги та їх обґрунтування.
В судовому засіданні свідок Н.Г. суду пояснила, що вона працювала педагогом в загальноосвітньої школи-інтернаті № 4 для розумово-відсталих дітей. Ю.В. навчається у них з 01.09.2003 p., однак за увесь цей час його батьків вона не бачила. У 2004 р. він потратив у аварію, знаходився на стаціонарному лікуванні, однак батьки його не навідували.
В судовому засіданні свідок К.А. дала суду аналогічні свідчення.
В судовому засіданні свідок Ж.Б., суду пояснила, що вона працює райпедіатром ДМЛ № 4, сім’я Ю.В. раніше мешкала за відомою їй адресою, мати Ю.В. зловживала спиртними напоями, у грудні 2005 р. вона зовсім зникла і відомостей про її місце знаходження немає, а його батько пропав ще раніше.
Суд вирішив, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
В судовому засіданні, згідно наданих документів, встановлено, що А.В. та С.В. є рідними батьками неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження.
Крім того в судовому засіданні встановлено, що А.В. та С.В. не мешкають за місцем свого постійного проживання з 2005 p., тобто більше одного року і місце їх перебування невідоме.
Вказаний висновок суду ґрунтується на наступних доказах.
За відомостями виписки з протоколу загальномісцевого рейду по неблагополучним сім'ям, неповнолітній Ю.В. залишився без батьків і знаходиться у приюті № 1, тому необхідно вирішити питання про надання йому статусу.
Сукупність приведених доказів свідчить про те, що протягом більш як одного року за місцем постійного мешкання А.В. та С.В. відсутні відомості про місце їх перебування, що згідно ст. 43 ЦК є підставою для визнання їх безвісно відсутніми [14].
Відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до статті 32. Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади.
Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.
Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім'ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
