31713 (587309), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Так, приватні підприємства можуть біти утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.
Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).
В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.
Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.
Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір. Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.
Законодавство не містить переліку обов’язкових реквізитів установчого договору. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, господарським судам слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання [30]. Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов’язання.
У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Статут приватного підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону. Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова "приватне підприємство".
Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу "достатності для здійснення господарської діяльності".
Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.
Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю приватного підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Недотримання вище викладених вимог в подальшому може стати причиною до неналежного виконання заключених підприємством договорів та підставою для судових позовів. Підтвердженям цього може бути аналіз наступної судової справи [74].
Суть спору полягала в тому, що ПП ”Будпостачоб’єкт” звернувся з позовом до ПП ”Західволиньторг” між якими було заключено договір з приводу поставки пилолісоматеріалів у свою чергу ПП ”Західволиньторг”, отримані матеріали та висунув зустрічний позов з вимогою визнати договір недійсним у зв’язку з тим що між власником приватного підприємства та його директором не було підприсано контракту, а договір було підписано директором неправомірно перевищуючи його повноваження.
В ході розгляду даних позовів судом було встановлено та проаналізовано наступні обставини справи: …1.08.2005р.між ПП "Будпостачоб'єкт" та ПП "Західволиньторг" було укладено договір №ДГ-0000009.Зі сторони ПП "Будпостачоб'єкт" договір укладено директором Ларіоновою Л.А., зі сторони ПП "Західволиньторг" – директором Ярошуком В.В. У відповідності із ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до ч.6 ст.65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. 6.08.2002р. Камінь-Каширською районною державною адміністрацією зареєстровано Статут ПП "Західволиньторг". Статут затверджено рішенням засновника - протокол №7 від 8.07.2002р. Відповідно до п.п.8.1., 8.2. п.8 Статуту ПП "Західволиньторг" управління підприємством здійснює його власник. До виключної компетенції власника віднесено призначення та звільнення директора підприємства, визначення його повноважень. Ч.2 п.п.8.3. п.8 Статуту передбачає, що директор підприємства, прийнятий на роботу за контрактом, виконує дії від імені підприємства без довіреності в межах повноважень, наданих йому власником і визначених в контракті, має право першого підпису фінансово-господарських документів та розпорядження коштами, а також укладати від імені підприємства різного роду контракти, угоди, приймати та звільняти з роботи найманих працівників підприємства, видавати накази, відкривати та відкривати рахунки у банках та здійснювати інші необхідні дії. Згідно з поясненнями представників ПП "Західволиньторг" контракту із директором ПП “Західволиньторг” укладено не було. З наведеного вбачається, що Статут підприємства надає право директору підприємства укладати контракти, угоди і не передбачає обмежень у здійсненні цього права. Та обставина, що наказом власника підприємства за №14 від 02.08.2004р. директору Ярошуку В.В. було надано право укладати всі угоди, за винятком угод, загальна сума яких перевищує суму вартості основних фондів підприємства, які він мав право укладати лише за письмовою згодою власника підприємства, не може бути підставою для визнання договору №ДГ-0000009 від 1.08.2005р. недійсним у зв’язку з перевищення директором ПП “Західволиньторг" повноважень, оскільки із змісту норми ч.6 ст.65 Господарського кодексу України випливає, що повноваження керівника підприємства визначаються установчими документами. Доказів на підтвердження внесення змін до Статуту ПП "Західволиньторг" в частині повноважень директора не подано…
Судом було задоволено позовні вимоги первинного позивача визнавши правомірність дій директора ПП "Західволиньторг".
Таким чином у задоволені зустрічних позовних вимог судом було відмовлено в повному обсязі у зв’язку з відсутністю достатніх підстав.
Як правило, більшість юридичних осіб, в тому числі і приватні підприємства створюються в нормативно-явочному порядку, який характеризується тим, що юридичні особи виникають на основі загального дозволу законодавця, правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, які визначають правове положення того чи іншого суб’єкта господарювання, порядок його створення та ліквідації. Створюючи таку юридичну особу засновники мають дотримуватися вимог діючого законодавства. Лише за такої умови юридична особа підлягає реєстрації як суб’єкт підприємництва.
Після організаційного етапу настає легалізаційний. Його зміст визначається багатьма факторами: видом діяльності, організаційно-правовою формою, місцем здійснення діяльності та іншими. Але все розпочинається з державної реєстрації, що буде розглянуто далі. З моменту отримання свідоцтва про державну реєстрацію виникає підприємницька правосуб’єктність підприємця.
2.2 Державна реєстрація як спосіб легітимації приватного підприємства
2.2.1 Порядок реєстрації в державному органі, отримання свідоцтва про державну реєстрацію. Взяття на облік в державних органах та установах
Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її легітимність, тобто підтвердження державою законності входження суб’єкта господарювання (у нашому випадку приватного підприємства) у господарський оборот. Для позначення даної процедури вживається поняття легітимації. Проте легітимація це не лише державна реєстрація суб’єкта господарювання, а й отримання дозвільних документів на право здійснення окремих видів підприємництва, тобто ліцензування та патентування.
Законодавством закріплено проходження певних процедур, таких як, державна реєстрація, отримання ліцензій та патентів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності, як умову здійснення підприємництва.
Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” [19] під державною реєстрацією розуміють - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. А п. 2 ст. 4 цього ж Закону визначає її порядок, до якого, зокрема, відноситься наступне:
перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;
внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;
оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи (ст.5 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [19]).
У свою чергу, державний реєстратор це посадова особа, яка відповідно до законодавства здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Юридичну сутність державної реєстрації можна розкрити через наслідки, які з нею пов’язують, а саме стосовно юридичної особи:
- з моменту реєстрації у них виникає статус юридичної особи (цивільно-правова правосуб’єктність);
- з цього моменту вони визнаються суб’єктами підприємницької діяльності;
- виникнення підприємницької правосуб’єктності.
Державна реєстрація має свою мету, зміст, функції та принципи. З урахуванням думок висловлених в літературі [48; c. 62-63] метою державної реєстрації – є превентивний (попередній) контроль за законністю набуття, зміни чи припинення підприємницької правосуб’єктності.
До змісту державної реєстрації відносять спеціальну фіксацію підприємницької правосуб’єктності громадян та організацій. Держава в особі реєструючого органу перевіряє наявність передбачених законом підстав для визнання за особою, яка звернулася, підприємницької правосуб’єктності.
До основних ознак державної реєстрації можна віднести наступні:
1. Державний (публічний) характер реєстрації. Процедуру реєстрації підприємств та фізичних осіб-підприємців проводять спеціально уповноважені на те державні реєстратори.
2. Процесуальний характер реєстрації. Державна реєстрація – це регламентований законодавством процес, що може бути поділений на кілька стадій:
- порушення реєстраційного процесу – заявник подає реєстратору необхідні для проведення реєстрації докуманти, а реєстратор, у свою чергу проводить їх перевірку та формує реєстраційну справу.
- розгляд реєстраційних матеріалів по суті – реєстратор перевіряє дотримання передбачених законодавством вимог при створені суб’єкта господарювання.
- внесення інформації до Єдиного державного реєстру.
- видача реєстраційних документів.
3. Єдність реєстрації. Процедура державної реєстрації регламентується Законом і є єдиною на всій території України.
4. Обов’язковість реєстрації.
5. Спеціальна фіксація реєстрації. Факт створення (зміни або припинення) суб’єкта підприємництва фіксується в Єдиному державному реєстрі.
До функцій які виконує державна реєстрація можна віднести:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
