31713 (587309), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Далі розглянемо ситуацію з унітарним підприємством. Відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК України [2] унітарне підприємство створюється одним засновником. Його правову природу розглядали вище.
Тому між засновником та унітарним підприємством виникають певні правовідноси які, на сьогоднішній день різними авторами трактуються по різному. Є думка про те, що приватне підприємство з одним засновником є приватною власністю цього засновника, а вразі заснування приватного підприємства одним із подружжя власником майна даного підприємства виступають обидва із подружжя [52; c. 5]. Тут варто розглянути питання стосовно статусу самого приватного підприємства з одним засновником, а саме: чи являється воно суб’єктом або об’єктом правовідносин.
Аналіз чинного цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що приватне підприємство є суб’єктом, а не об’єктом правовідносин. Так у ст. 1 Закону України ”Про підприємства в Україні” [8] визначено, що підприємство є самостійним господарюючим сттатутним суб’єктом, який має права юридичної особи. Дане твердження знайшло своє відображення і в нормах ГК України 2003 року.
Суб’єкт права взагалі не може бути об’єктом приватної чи будь-якої іншої форми власності. Підприємство, що створене відповідно до волі його засновника за рахунок його майна, в момент реєстрації одержує статус юридичної особи і, відповідно, стає самостійним суб’єктом права, а майно, що було йому перпедано стає власністю юридичної особи. Отже суб’єктами виступають з одного боку фізична особа (засновник підприємства) з іншого боку приватне підприємство. Юридичним фактом, що породжує взаємовідносини між ними, є участь у формувані статутного фонду підприємства [57; c. 47].
Внесення майна засновника до статутного фонду підприємства не породжує обовєязку останього повернути це майно. Майно вноситься безоплатно, засновник втрачає на нього право та ризикує втратити його у разі неефективноїроботи підприємства, але зрозуміло, що засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долю заснованого ним підприємства, таким чином доречно вважати, що засновник набуває корпоративних прав стосовно такого підприємства.
Таким чином, суб’єктивне корпоративне право розглядається як право особи, що виникає в результаті створення юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності або участі у формувані майна , що визначається організаційно-правовою формою і полягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частину прибутку від такої діяльності. Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною чи юридичною особою.
Конкретний зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою приватного підприємства. Оскільки права засновників корпоративного приватного підприємства такі самі як і права засновників господарських товариств, то вони беруть участь в управлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатів роботи підприємства та положень статуту, мають право на повернення свого внеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.
Що стосується унітарного приватного підприємства, то перешкод стосовно застосування конструкції корпоративних прав з цього приводу не має. Якщо раніше нормативне визначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підпрриємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” [12] відповідно до пунктів 1.8 корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної чи фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах [43; c. 132].
Таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутного фонду юрпидичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств та підприємств, заснованих на власності однієї юридичної чи фізичної особи, а до останніх відповідно до ч.4 ст.63 ГК України [2] відносяться також унітарні приватні підприємства. Це положення дозволяє вирішити питання продажу ”свого бізнесу” засновником унітарного приватного підприємства. Проблема полягала в тому, що законом не було врегульовано процедура зміни власника приватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договору визначався не однозначно.
Одні дослідники вважали предметом такого договору майно приватного підпроиємства, другі – підприємство як таке, треті – корпоративні права засновника стосовно приватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і дане питання було спірним.
Відносно того, що предметом договору між засновником приватного підприємства та потенційним покупцем виступає майно підприємства можна було заперечити (оскільки власником майна приватного підприємства є саме підприємтсво, то засновник не має права власності на це майно і відповідно, не має права його відчужувати). Стосовно самого підприємства як предмета договору слід зазначити, що підприємство як юридична особа може самостійно укладати договори стосовно відчуження належного йому майна, тобто є суб’єктом, а не об’єктом правовідносин і відповідно не може бути предметом договору між засновником та покупцем. Стосовно ж корпоративних прав, які належать засновнику щодо приватного підприємтсва, слід зазначити, що останні визнавалися предметом договору з певним застереженням, оскільки визначалися законодавцем як право власності на частку (пай) у статутному фонді підприємства. Але на сьогодні законодавець застосовує корпоративні права як до підприємств, статутний фонд яких поділено на частки (тобто господарських товариств, корпоративних приватних підприємств), так і до підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а такими підприємствами є унітарні підприємства, в тому числі і приватні.
Слід зазначити, що ГК України у ч.1 ст. 62 [2] визначає підприємства як самостійний суб’єкт господарювання, що повинно покласти кінець двозначному розумінню даного терміну і закони України, що оперують поняттям ”підприємство” у значені об’єкта права мають бути приведені у відповідність із ГК України. Таким чином. Правовий зв’язок засновника і приватного підприємства незалежно від організаційної форми останього зумовлюється корпоративними правами засновника стосовно заснованого ним приватного підприємства.
Засновник унітарного приватного підприємства, як і один із засновників корпоративного приватного підприємства, має право продати належні йому права щодо заснованого ним підприємства іншій особі – покупцеві. Відчужуючи належні засновнику на праві власності корпоративні права, а підприємство як суб’єкт господарювання залишається єдиним власником свого майна.
Дещо схожа ситуація виникає при врегулюванні спадкових відносин після смерті засновника приватного підпариємства. Так зважаючи на всі вище наведені обгрунтування в спадщину також переходить не саме приватне підприємство чи його майно, а корпоративні права засновника: управління підприємством та отримання частини прибутку [57; c.48].
Отже, розглянувши правову природу існування приватного підприємства, виділивши його характерні риси, та проаналізувавши всі можливі види існування приватного підприємства перейдемо безпосередньо до питань, що стосуються особливостей створення та реєстрації такого підприємства, про що йтиметься мова у наступному розділі.
Розділ 2. ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Основні етапи створення приватного підприємства
Право на підприємницьку діяльність може бути реалізоване певними суб’єктами за певних умов, які можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних умов належать ті, які необхідні для здійснення підприємництва як самого факту, незалежно від виду й організаційно-правової форми. Спеціальні – це ті умови, які потрібно виконати для набуття права на певний вид підприємницької діяльності. Єдиною загальною умовою реалізації права на підприємництво є державна реєстрація. Дані питання розглянемо по порядку в межах пунктів даного розділу. Але для початку визначимо суб’єктів, що можуть заснувати приватне підприємство.
Відповідно до чинного законодавства, підприємницькою діяльністю, зокрема створити приватне підприємство, в Україні мають право займатися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридична особа. Проте законодавством встановлено певні обмеження, як, стосовно здійснення підприємницької діяльності певними категоріями громадян так і обмеження стосовно юридичної особи – засновника приватного підприємства.
Отже, до здійснення підприємницької діяльності не допускаються військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також працівники органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю особи, що мають не погашену судимість за крадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також – недієздатні громадяни [44; c. 13]. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових осіб органів влади обмежується Конституцією України (ст.69) [1].
Засновниками приватного підприємства не можуть бути юридичні особи, що користуються належним їм майном на праві повного господарського відання, або оперативного управління.
Створення приватного підприємства повинно відповідати вимогам чинного законодавства, перш за все це дотримання до реєстраційної процедури (розробка статуту, підписання засновницького договору у разі створення корпоративного приватного підприємства), реєстрація в державному органі, податковій інспекції та органах державного страхування, отримання документів дозвільного характеру для здійснення певних видів підприємницької діяльності. Недотримання вище зазначених вимог тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність.
Законодавством встановлено відповідальність за ведення протизаконої підприємницької діяльності. Відповідно до Кримінального кодексу України (2001 р.) [3] за протизаконну підприємницьку діяльність передбачено наступні види покарання (див. Додаток 1.)
Крім того главою 12 Кодексу про адміністративні правопорушення [4] передбачено ще ряд адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення, зокрема з приводу не сплати податків, зборів та загальнообов’язкових платежів (див. Додаток 2.).
Далі розглянемо до реєстраційні процедури засновників, що передують реєстрації приватного підприємства.
За загальним правилом створення юридичної особи проводиться в розпорядчому, нормативно-явочному, дозвільному та договірному порядку. В залежності від порядку і проводиться створення юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності. Таким чином, порядок визначає зміст необхідних юридично значущих дій та їх послідовність.
Створення юридичної особи передбачає ряд послідовних дій, здійснення яких призводить до створення юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності, учасника цивільного обігу. До таких дій відносять прояв ініціативи, визначення кола засновників, порядку та напрямів діяльності [68; c. 115].
Виникнення нового суб’єкта підприємницької діяльності залежить від об’єктивних факторів – необхідність заповнення прогалини на ринку товарів та послуг або налагодити виробництво певної продукції, та суб’єктивних причин – прояв волі (волевиявлення) на заняття підприємництвом. Головна роль відводиться суб’єктивній причині, оскільки в її результаті з’являється фігура засновника – особи, яка у відповідності до чинного законодавства має право створити юридичну особу як суб’єкта підприємницької діяльності та здійснює для цього юридично значущі дії.
Створення суб’єктів підприємницької діяльності проходить ряд етапів: ініціативну, організаційну та легалізаційну. Можливе і більш детальне подрібнення цих етапів, що отримало назву так званих ”шляхів до підприємництва” [70; c. 112-113].
Ініціатива виходить від власника – фізичної особи, яка вирішила реалізувати свою підприємницьку правоздатність, або від юридичної особи. На цій стадії необхідно розробити бізнес-план та обґрунтувати економічні, правові, соціальні та інші фактори підприємництва. Одночасно варто провести маркетингові дослідження та виявити потреби потенційних споживачів, найбільш раціональні шляхи виробництва та доведення до споживачів товарі та послуг, дослідження стану ринку, збір відомостей про наявних та можливих конкурентів, недоліках продукції, що пропонується на ринку, намітити стратегію конкурентної боротьби. Причиною припинення підприємницької діяльності багатьох суб’єктів підприємництва є не лише неврівноважена податкова політика та практична відсутність захисту від тиску з боку посадових осіб державних органів та криміналітету, але й допущення прорахунків на етапі підприємництва. Більшість не витримали конкуренції, зробили серйозні прорахунки в кадровій політиці, маркетингових планах, якщо вони взагалі були, договірній практиці та інше. На цьому етапі проводяться попередні переговори з майбутніми партнерами (співзасновниками), контрагентами, що може проявлятися в протоколах про наміри.
Організаційна стадія має свої відмінності в залежності від способу створення приватного підприємства та його виду. Вона проявляється в ряді юридично значущих актах, що породжують права та обов’язки, які передують підприємницьким.
Для унітарних підприємств достатньо волевиявлення власника, що проявляється в затверджені статуту приватного підприємства, заповнені реєстраційної картки та здачі необхідних документів для реєстрації.
Волевиявлення фізичної особи на створення приватного підприємства, проявляється в практичних діях: виділення необхідних коштів, проведені організаційних питань, підборі штату працівників, заключені від свого імені домовленостей для забезпечення роботи створюваного ним підприємства. Та основною метою створення приватного підприємства є здійснення господарської діяльності. Надання недостовірної інформації у реєстраційній картці та створення фіктивного підприємництва (тобто створення приватного підприємства без мети ведення господарської діяльності) є підставою для скасування реєстрації такого підприємства та визнання недійсними всіх укладених ним угод з моменту реєстрації такого підприємства. Прикладом такої ситуації є розгляд справи № 16/250-06 від 15.06 2006 року Господарським судом Сумської області [73].
Податкова інспекція подала позов до ПП ОСОБА_1 та ПП ”Верніс” про визнання укладеної між ними угоди недійсною у зв’язку з тим, що ПП ”Верніс” було засноване як фіктивне підприємство, а укладена між підприємствами угода мала на меті ухилення від сплати податків.
В ході розгляду справи судом було встановлено наступне: Працівниками ДПІ в м. Суми була проведена планова документальна перевірка Приватного підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства. В ході перевірки було встановлено, що перший ПП ОСОБА_1 в процесі здійснення господарської діяльності в період з березня по липень 2004 року, згідно усної угоди, відповідно до накладних …придбав у ПП «Верніс» металоконструкції та будівельні матеріали… ПП «Верніс» було відвантажено на адресу ПП ОСОБА_1 труби алюмінієві, плити залізобетонні, металоконструкції б/в… розрахунки проведені за готівкові кошти, згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів… Вартість товару за вищезазначеними податковими накладними... віднесена ПП ОСОБА_1 до складу валових витрат за 2004р., а також включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість . Перший відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними, посилаючись на те, що на момент укладення угод та здійснення операцій оприбуткування товару не була скасована реєстрація ПП «Верніс». ПП «Верніс» зареєстровано Голосіївською районною у м.Києві державною адміністрацією 24.07.2003р. за № 07441, юридична адреса м.Київ, вул.Амурська, 6. Відповідно до установчих документів засновником підприємства є ОСОБА_3. Як було встановлено, в ході проведення оперативно-розшукових заходів, ПП «Верніс» має ознаки фіктивності. Оскільки засновник ОСОБА_3 пояснив, що в 2003 році він загубив паспорт і йому не було відомо про те, що на нього зареєстровано приватне підприємство "Верніс". Фактично він рахунки в установах банку не відкривав, до фінансово-господарської діяльності підприємства ніякого відношення не має. Рішення про створення підприємства особисто не приймав, своїх грошових та матеріальних внесків в статутний фонд не вносив, що призвело до здійснення підприємницької діяльності ПП "Верніс", яка суперечить законодавству. Відповідно до інформації наданої ДПІ у Голосіївському районі м.Києва за юридичною адресою ПП "Верніс" не знаходиться. Таким чином, установчі документи ПП "Верніс" не відповідають вимогам діючого законодавства, так як ОСОБА_3 не мав наміру створювати підприємство та займатися підприємницькою діяльністю. З цих підстав рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 02.11.2004 року по справі № 2-4608\5 визнано недійсними з моменту реєстрації Статут ПП "Верніс " та Свідоцтво № 37065570 від 29.08.2003р. про реєстрацію підприємства як платника ПДВ, з моменту його видачі. …
У зв’язку з цим судом було визнано укладену угоду недійсною та задоволено позовні вимоги ДПІ в повному обсязі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
