31711 (587308), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Визначальний вплив на фінансовий стан системи пенсійного страхування має стан бази справляння страхових внесків. Передусім це стосується рівня заробітної плати в країні, тобто вартості робочої сили. За статистичними даними на початку 90-х років XX століття років частка заробітної плати в собівартості продукції становила 15—24%, на початку XXI століття — лише 9—11%.
У 2003 році майже 7 млн громадян одержували зарплату, що не перевищує мінімального рівня.
Суттєво позначилося на фінансовому стані пенсійної системи надання пільг зі сплати страхових внесків. Так, з 1999 року для агропромислових підприємств було запроваджено сплату фіксованого сільськогосподарського податку (розподіляється після сплати між державним і місцевими бюджетами та соціальними фондами) з одночасним звільненням зазначених підприємств від сплати всіх інших податків та обов'язкових платежів, у тому числі відрахувань до Пенсійного фонду. Внаслідок цього тільки планові надходження від агропромислового комплексу у вигляді частини фіксованого сільгоспподатку скоротилися порівняно з обсягом їх нарахувань на фонд оплати праці більш ніж. у 2,5 разу. Відповідно надходження від цих платників у 1999 році покривали видатки на фінансування пенсій більш ніж 5 млн. сільських
4.4. Пенсійне страхування та фінансові ринки
Роль систем пенсійного страхування в сучасному світі не обмежується лише формуванням умов матеріального забезпечення непрацездатних громадян. У багатьох країнах ці системи — потужні фінансові інституції, які є активними суб'єктами національних і міжнародних фінансових ринків.
Українська система пенсійного страхування в цьому плані не є винятком. Усі три її складові або вже є інституційними елементами фінансового ринку країни, або найближчим часом стануть ними.
На сьогодні у сфері національних фінансів солідарна пенсійна система є другою за обсягом після державного бюджету системою акумулювання та розподілу коштів — їх річний обсяг у 2004 році становитиме більше ЗО млрд.. грн. (майже 12% ВВП країни).
Створення у майбутньому обов'язкової накопичувальної системи завершить процес формування обов'язкової державної пенсійної системи як достатньо активного фінансового ринку. Кошти Накопичувального фонду мають стати потужним джерелом довгострокових інвестицій у національну економіку, дати відчутний поштовх розвитку фондового ринку країни, оскільки переважна більшість зазначених коштів має інвестуватися саме через інструменти фондового ринку. Для ефективного функціонування накопичувальної пенсійної системи Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено низку правил, нормативів та обмежень, про які докладно йдеться в розділі 2 «Обов'язкова накопичувальна пенсійна система».
Отже, підсумовуючи наведений у цьому розділі матеріал, треба зазначити, що ефективність функціонування системи пенсійного страхування (як солідарного, так і в майбутньому накопичувального компонентів) безпосередньо залежить від проведення ефективної соціальної політики, стабільної економічної ситуації, подальшого зростання виробничого та трудового потенціалу, вдосконалення системи оплати праці, зокрема зростання частки заробітної плати у собівартості продукції, збільшення доходів працюючого населення, їх детінізації, повноцінної реалізації норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним критерієм ефективності системи пенсійного страхування має стати постійне зростання рівня добробуту непрацездатних громадян через збільшення розмірів пенсійних виплат, забезпечення їх на рівні соціальних стандартів, задоволення життєвих потреб у непрацездатному віці, диференціації залежно від трудового внеску, забезпечення стимулювання до продуктивної праці.
Таким чином, однією з актуальних проблем подальшого розвитку і вдосконалення цього законодавства є його уніфікація.
На думку науковців, вона має відбуватися:
— шляхом концентрації правових норм, які регулюють питання пенсійного забезпечення, у спеціальних «пенсійних» законах з одночасним вилученням цих норм з інших законодавчих актів;
— шляхом диференціації умов призначення пенсій окремим громадянам залежно від особливостей їхньої професійної діяльності (науковці, держслужбовці та ін.) за єдиними законодавчо визначеними принципами.
Одним з головних цих принципів повинно бути розмежування двох складових пенсійного забезпечення зазначених категорій осіб — загальної страхової (надається на загальних підставах за рахунок коштів Пенсійного фонду України в розмірі, що залежить від тривалості страхового стажу та заробітку, з якого сплачено страхові внески) та додаткової (надається за рахунок держави або спеціалізованих професійних та корпоративних недержавних пенсійних фондів у випадках та в розмірах залежно від умов, тривалості професійної діяльності, соціального статусу чи заслуг одержувача).
У зв'язку з цим, перспективною вважається ідея створення в Україні Пенсійного кодексу або кодифікація пенсійного законодавства в рамках Соціального кодексу, ідея якого останнім часом жваво обговорюється.
Уніфікація і кодифікація пенсійного законодавства має також вирішити проблему уникнення його внутрішньої колізійності та колізійності з іншими галузями законодавства, а також питання формування єдиного понятійного апарату і термінології.
Як свідчить практика, застосування пенсійного законодавства, реалізація багатьох норм законів про пенсійне забезпечення у даний час пов'язані з наявністю численних підзаконних нормативно-правових актів, а також роз'яснень різних органів виконавчої влади (зокрема, щодо умов і порядку призначення пенсій, їх перерахунку, обчислення страхового стажу та заробітку, використання норм раніше діючого законодавства тощо). На жаль, це не завжди стосується випадків, прямо передбачених законом, а є наслідком прогалин у ньому або недостатньої конкретизації тих чи інших правових норм.
Результатом є велика кількість спорів, у тому числі судових, між учасниками пенсійних правовідносин.
Це підтверджує необхідність з урахуванням правозастосовчої практики чітко деталізувати на законодавчому рівні принаймні ті норми законів про пенсійне забезпечення, які є нормами прямої дії і щодо яких спостерігається відсутність однозначного зрозумілого сприйняття суб'єктами правовідносин.
Ще однією актуальною проблемою національного пенсійного законодавства є його гармонізація з міжнародно-правовими нормами у сфері соціального забезпечення, а також із законодавством зарубіжних країн,'з якими Україна має і розвиває соціально-економічні зв'язки (країни СНД, Євросоюзу та ін.). У цьому аспекті важливим є міждержавне договірно-правове регулювання питань пенсійного забезпечення.
Слід відзначити, що система пенсійного законодавства України не є остаточно сформованою. Поряд із вдосконаленням, уніфікацією та кодифікацією правових інститутів у пенсійній сфері на часі створення необхідних, але відсутніх елементів правового регулювання, які, зокрема, стосуються функціонування обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, діяльності професійних та корпоративних пенсійних фондів.
Перелік наведених вище проблемних питань правового регулювання у сфері пенсійного забезпечення, звичайно, не є вичерпним, проте їх вирішення має сприяти процесу створення в Україні ефективної, збалансованої системи пенсійного законодавства, що відповідає сучасним соціально-економічним реаліям, світовим стандартам у цій сфері.
7. Пенсійний фонд України та його правовий статус
Аналізуючи положення Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також законів про окремі види соціального страхування, можна виділити особливості соціальних страхових фондів, які відрізняють їх від інших юридичних осіб. До таких особливостей, насамперед, належать цільовий характер діяльності цих суб'єктів, їх позабюджетність, некомерційність та самоврядність.
Цільовий характер соціальних страхових фондів означає, що їх кошти забороняється використовувати на цілі, не передбачені законом. Про це прямо зазначається у ч. З ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: «Пенсійний фонд не може провадити будь-яку іншу діяльність, крім зазначеної у частині першій цієї статті, і використовувати кошти загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на цілі, не пов'язані із зазначеною діяльністю», а також у ч. 2 ст. 73 цього ж Закону: «Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом». Більше того, ст. 7 названого закону визначає цільове використання коштів як принцип загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Цільове використання коштів соціальних страхових фондів означає, що кошти фондів можна використовувати лише для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, які є учасниками відповідних фондів. Наприклад, цільовим спрямуванням Пенсійного фонду є здійснення таких пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія в разі інвалідності та пенсія у зв'язку з втратою годувальника, а також надання допомоги на поховання пенсіонера. Відповідним законодавством визначено не лише перелік видів соціального забезпечення, які може надавати застрахованим особам Пенсійний фонд, але й підстави, умови та порядок їх надання.
Наступною особливістю правового статусу є позабюджетний характер соціальних страхових фондів. Підставою для віднесення страхових фондів до позабюджетних є те, що їх кошти не включаються до Державного бюджету України. Кошти Пенсійного фонду України зараховуються на єдиний централізований рахунок в установах банків. Вони не підлягають вилученню для покриття дефіциту Державного бюджету України.
Однією з особливостей соціальних страхових фондів є некомерційний характер їх діяльності. Некомерційність цих фондів полягає в тому, що вони не мають на меті отримання прибутку. Засобом забезпечення некомерційного характеру діяльності фондів є заборона проводити будь-яку діяльність, крім передбаченої законом про відповідний вид соціального страхування та статутом фонду. Така заборона передбачена ч. 4 ст. 14 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч. З ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З цього приводу науковці зазначають, якщо, вибираючи один із видів діяльності, організація позбавляється права здійснювати інші (всі чи декілька) види діяльності, то такий вид діяльності для цієї організації є виключним, тобто його здійснення є несумісним з іншими видами діяльності. В такому випадку відбувається обмеження правоздатності такої організації. На цій підставі можливо зробити висновок, що юридичні особи володіють виключною правоздатністю, оскільки, вибираючи виключний вид діяльності, вони позбавляються права займатися іншими видами діяльності.
Однак, на інший погляд, слід визначати правоздатність соціальних страхових фондів як спеціальну, оскільки заборона здійснювати будь-яку іншу діяльність, крім передбаченої законом і статутом фонду, пов'язана, насамперед, з цільовим характером їхньої діяльності. Саме мета (цілі), а не види діяльності є визначальною характеристикою юридичної особи. Це означає, що види діяльності, які дозволяється здійснювати фонду, визначаються відповідно до цілей його існування. Оскільки можливість здійснювати певну діяльність пов'язана із цілями діяльності фондів, соціальні страхові фонди володіють спеціальною правоздатністю, тобто вони можуть мати права і обов'язки, які відповідають цілям їх діяльності. Отже, Пенсійний фонд України наділений спеціальною правоздатністю, що передбачає можливість мати права і обов'язки, необхідні для реалізації його цілей.
Ще однією особливістю соціальних страхових фондів є їх самоврядність. Проявом самоврядності, на думку вчених, є здійснення управління страховими фондами на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців. Іншими словами, самоврядність означає, що самі суб'єкти системи страхування — застраховані особи, роботодавці як страхувальники і держава як один із роботодавців і гарант реалізації застрахованими особами їхніх прав — управляють цією системою через своїх представників, які входять до складу правління — вищого органу управління фондом. Правління соціального страхового фонду затверджує його статут, бюджет та документи, які регламентують внутрішню діяльність фонду. У цьому також проявляється самоврядність цих суб'єктів права соціального забезпечення.
Однак Пенсійний фонд України на сьогодні є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра праці та соціальної політики України. У зв'язку з цим обмежується самоврядність фонду. Адже відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, на підставі якого він діє, керівництво діяльністю фонду здійснюється правлінням, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Натомість правління інших соціальних страхових фондів складається з рівної кількості представників застрахованих осіб, роботодавців і держави, які самими представницькими сторонами й обираються.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. передбачає приведення правового статусу цього фонду у відповідність із Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Абзац третій пункту 12 розділу XV «Прикінцеві положення» названого закону визначає, що у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Відповідно Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко не визначає тривалості перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію, однак, виходячи з положення абзацу другого пункту 12 розділу XV названого Закону, можна зробити висновок, що для цього перетворення надається п'ятирічний строк із дня набрання чинності законом.
Отже, на сьогодні особливістю правового статусу Пенсійного фонду України є те, що на відміну від інших соціальних страхових фондів він не є самоврядним. Адже до перетворення у самоврядну організацію Пенсійний фонд України функціонує як центральний орган виконавчої влади.
Як центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, Пенсійний фонд України провадить збирання, накопичення та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Як самостійна фінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Його статус, завдання і функції початково були визначені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. № 39, в наступній редакції таке Положення було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 р. № 345, а в новій редакції — Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (із змінами).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
