31711 (587308), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Механізм подання скарг на рішення і узгодження вимог органів Пенсійного фонду, правила щодо розгляду органами Пенсійного фонду цих скарг і заяв регулюються Порядком розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-2, зареєстрованим Міністерством юстиції України 20 січня 2004 р. за № 81/8680.
На рішення територіального органу Пенсійного фонду про накладення штрафу та нарахування пені скарга подається до вищого органу Пенсійного фонду — відповідного головного управління в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі.
Скарга на рішення про накладення штрафу (нарахування пені) супроводжується документами, що свідчать про неправильність цього рішення.
Скарга до регіонального органу Пенсійного фонду має бути подана протягом 10 робочих днів, наступних-за" днем отримання відповідного рішення. Перевищення цього терміну перешкоджає прийняттю скарги до розгляду, оскільки відповідно до частини 13 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 7 Порядку таке рішення вважається узгодженим і не підлягає оскарженню в адміністративному порядку. Оскарження рішень органів Пенсійного фонду в судовому порядку здійснюється з урахуванням термінів позовної давності стаття 257 Цивільного кодексу України.
Термін розгляду скарги становить 20 календарних днів від дня її отримання. Поряд з цим може бути прийняте рішення про продовження термінів розгляду скарги страхувальника, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, понад зазначений час, але не більше 60 календарних днів, про що письмово повідомляється страхувальнику, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, до закінчення 20-денного терміну.
Рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу є виконавчим документом і стягується органом державної виконавчої служби у тому самому порядку, що й недоїмка зі сплати страхових внесків.
Крім перелічених пені та штрафів Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає застосування органами Пенсійного фонду адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у разі:
— приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески;
— порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків;
— ухилення від реєстрації або несвоєчасної реєстрації платника страхових внесків в органах Пенсійного фонду, неподання відомостей про обставини, що спричинюють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків;
— порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій із коштами Пенсійного фонду і Накопичувального фонду;
— неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності та відомостей, передбачених цим Законом;
— учинення дій, що перешкоджають працівникам виконавчих органів Пенсійного фонду в здійсненні перевірок.
Зазначені адміністративні стягнення застосовуються до посадових осіб підприємств, установ, організацій.
Учинення особою, на яку протягом поточного року було накладено адміністративне стягнення за одне з перелічених правопорушень, повторного правопорушення тягне накладення на неї адміністративного штрафу в розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Провадження у справах про згадані вище адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Право накладати адміністративні стягнення за згадані порушення мають голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а в разі їх відсутності — заступники начальників цих управлінь.
2. ПЕНСІЙНА СИСТЕМА
2.1. Структура та види загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення
Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.
Перший рівень — солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі — солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.
Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі — накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.
Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.
2. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.
3. Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
4. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення.
Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Коментована стаття містить загальні положення щодо структури системи пенсійного забезпечення в Україні. З 1 січня 2004 р. в Україні докорінно змінюється структура пенсійного забезпечення — замість діючої одноківшевої державної системи пенсійного забезпечення запроваджуються три рівневі системи, в яких першим рівнем є реформована солідарна система, другий та третій рівні — це нові та невідомі українському загалу компоненти накопичувальної системи пенсійного страхування. Перший та другий рівні становлять обов'язкову систему державного пенсійного страхування, а третій рівень базується на засадах добровільної участі громадян України, іноземців та осіб без громадянства, працівників підприємств, установ і організацій та їх працедавців (об'єднань працедавців) у формуванні пенсійних накопичень з метою надання можливості всім зазначеним особам здійснювати додаткове добровільне пенсійне забезпечення. Третій рівень пенсійного забезпечення врегульовано Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Солідарна система пенсійного забезпечення склалася в Україні історично і тривалий час у цілому задовольняла потреби суспільства. Проте в умовах розвитку ринкових відносин та на тлі об'єктивного демографічного процесу старіння населення така система не спроможна ефективно виконувати покладені на неї соціально-економічні функції. Міжнародний досвід свідчить, що солідарна пенсійна система ефективно працює лише тоді, коли на одного пенсіонера припадає три і більше працівників, які сплачують внески до системи. Якщо цього немає, пенсійна система буде слабкою з точки зору фінансової стабільності. Тут головним є те, що в ринкових умовах людина повинна одержувати адекватну пенсію, тобто відповідно до стажу роботи та внесків, сплачених з отримуваного розміру заробітної плати (доходу) за всі періоди ЇЇ трудового життя. Тому для підкріплення солідарної системи додається накопичувальний компонент.
Домінуючою ознакою нової пенсійної системи є перехід від принципу пенсійного забезпечення до системи, що побудована на принципі пенсійного страхування, котрий базується на залежності матеріального забезпечення в старості від трудової участі громадян у створенні загального добробуту та їх соціального внеску до системи пенсійного страхування. Це означає, що особи, котрі працювали та сплачували пенсійні внески, мають право на забезпечення в старості за обов'язковим державним пенсійним страхуванням (пенсія, залежна від сплачених внесків), а особи, котрі не працювали та не сплачували внесків до Пенсійного фонду, не можуть претендувати на пенсію, а мають право за певних обставин (інвалідність, старість тощо) претендувати на матеріальну підтримку за рахунок державних коштів відповідно до законодавства про державну соціальну допомогу, що зазвичай має базуватися на визначенні індивідуальної нужденності та прожитковому мінімумі.
Однак загалом пенсійна система за Законом не є всеохоплю-ючою для всіх верств населення України, оскільки ч. З коментованої статті передбачає, що для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватись інші, відмінні від загальнообов'язкового пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Ця частина стосується пенсійного забезпечення військовослужбовців, науковців, державних службовців, народних депутатів, журналістів державних засобів масової інформації, суддів, прокурорів та деяких інших категорій громадян із певним статусом, пенсійне забезпечення яких регулюється окремими спеціальними законами, чинність яких не зупиняється після набрання чинності новим Законом (з 1 січня 2004 р.).
Частина 4 коментованої статті проголошує можливість для громадян бути учасниками нової пенсійної системи, тобто теоретично мати можливість отримувати одночасно пенсійні виплати, так би мовити, з трьох її рівнів («пенсійних книжок»): 1) державної солідарної системи, 2) обов'язкової накопичувальної та 3) добровільної накопичувальної пенсійних систем. Запровадження такої структури пенсійного забезпечення має на меті розширення можливостей щодо підвищення добробуту людей літнього віку на підставі диверсифікації (розмаїття) джерел фінансування пенсійних виплат, а також побічно — впровадження додаткових фінансових чинників економічного зростання в Україні, що, в свою чергу, має збільшити можливості щодо пенсійного забезпечення всіх громадян, незалежно від того, чи є вони учасниками всіх трьох компонентів пенсійної системи, чи лише однієї солідарної системи. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі у зазначених компонентах пенсійної системи та отримання пенсійних виплат регулюються законами з пенсійного забезпечення, про що мова йтиме в наступних розділах коментарю.
Питання участі іноземців і осіб без громадянства в пенсійній системі України, а також: участі громадян України в іноземних пенсійних системах базуються на положеннях ст. 26 Конституції України, регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами. При цьому чинні норми міжнародного договору, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною національного пенсійного законодавства України (ст. 9 Конституції України) і мають домінуючий (пріоритетний) характер, про що йтиметься нижче.
2.2. Солідарна система
Природа солідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує в режимі забезпечення поточних виплат.
На відміну від накопичувальної системи, де сплачені страхові внески, які є власністю застрахованої особи, інвестуються з метою отримання прибутку на користь застрахованих осіб, та на відміну від бюджетних пенсійних програм, якими передбачено виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету, в солідарній системі працездатне покоління громадян, сплачуючи страхові внески, формує фінансові ресурси, які відразу спрямовуються на виплату пенсій непрацездатному поколінню.
У статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дано визначення солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та описано принципи її функціонування.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
