31311 (587236), страница 7
Текст из файла (страница 7)
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.
Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст.652 ЦК).
Якщо сторони, не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї з двох умов:
1) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;
2) розірвання договору потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
За загальним правилом сторони не мають права вимагати повернення того, що було викопане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім згідно з ч.4 ст.653 ЦК сторони мають право своєю домовленістю передбачити повернення переданого за договором. Такі самі наслідки можуть бути встановлені спеціальним приписом закону.
У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відшкодування збитків є заходом відповідальності і отже, до нього застосовуються правила ЦК та інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності. Зокрема згідно зі ст.614 ЦК особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.
У результаті дослідження суттєвих умов, зокрема стосовно предмета договору про надання послуг, стає зрозумілим, що поняття договору про надання послуг охоплює досить численну групу договорів, яка, в свою чергу, може бути поділена, як мінімум, на дві підгрупи.
Договори першої групи своїм предметом охоплюють і результат діяльності, який гарантується, і, отже, на який послугоотримувач має право розраховувати. Це завжди гарантійні зобов'язання. Кредитори за таких зобов'язань перебувають у набагато кращому становищі, на відміну від ситуації, коли боржник зобов'язаний тільки належним чином здійснювати певні дії, не гарантуючи результату. При гарантійних зобов'язаннях боржник – суб'єкт підприємницької діяльності – звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо доведе наявність непереборної сили, що створила неможливість виконання зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання відповідальність боржника стає автоматичною. Доказом невиконання є тільки той факт, що обіцяний результат не був наданий. Такі договори за своєю правовою природою є досить близькими до договорів на виконання робіт і можуть бути позначені як підрядоподібні. До них слід віднести договори, які без досягнення результату діяльності взагалі втрачають сенс (перевезення, зберігання, аудит і т. ін.), або коли корисний ефект цілком забезпечується обачливим і турботливим виконанням своїх обов'язків, і виконавець, укладаючи договір, міг припускати з достатньою мірою ймовірності його досягнення.
Друга підгрупа договорів характеризується тим, що результат діяльності не охоплюється предметом договору й перебуває за межами договірного зобов'язання. У таких договорах результат дійсно не може бути гарантований, і зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином у разі, якщо діяльність послугодавця виконується у точній відповідності з договором. До цієї підгрупи слід віднести договори послуг, у яких досягнення поставленої мети ускладнене низкою невідомих наперед обставин, що мають об'єктивно-випадковий характер і стосуються або особистості споживача послуг (ступінь занедбаності захворювання при наданні медичних послуг, здібностей того, кого навчають, при наданні освітніх послуг), або обставин зовнішнього характеру, про які сторони при укладенні договору не могли й не повинні були знати, але ймовірність виникнення яких не виключена.
Тобто результат діяльності охоронця, хоча й не втілюється в якусь матеріальну форму, може бути гарантованим і є невід'ємною частиною відповідних дій як таких. У цьому разі можна виходити із принципу: немає результату – немає дій. Крім того, практично єдиним критерієм оцінки якості наданої послуги з охорони майна, в усякому разі для послугоотримувача, є саме той корисний ефект, на одержання якого вона спрямована.
Однак, позитивний результат послуги з охорони майна, з урахуванням передбаченого договором способу охорони, цілком може бути гарантований, і саме його наявність або відсутність буде основним критерієм оцінки належного виконання договірного зобов'язання.
Зіставляючи договір охорони майна з договором зберігання, можна зробити висновок, що договір охорони майна має істотні відмінності й не може розглядатися як спеціальний вид договору зберігання.
Розміщення поняття договору охорони в главі 66 ЦК України, присвяченій договору зберігання, як спеціального виду договору зберігання необхідно визнати помилковим. Відносини, опосередковувані договором охорони повинні регулюватися не правилами про зберігання, а загальними нормами ЦК про оплатне надання послуг.
Застосування правил про зберігання до відносин, що виникають між володільцем майна й охоронцем, можливе лише за аналогією закону.
Охорона майна є складовою відносин зберігання, а також і деяких інших договірних відносин, у яких одна із сторін договору зобов'язана зберегти чуже майно, що перебуває в її володінні. Однак, послуга з охорони набуває властивих їй специфічних рис тільки тоді, коли вона виділена в самостійні договірні відносини.
Охорона майна припускає виконання лише фактичних, заздалегідь обговорених за своїм характером дій, необхідних для того, щоб зберегти майно від небезпеки фізичного знищення, псування або втрати, що може загрожувати йому з боку навмисних неправомірних дій третіх осіб. Тобто за своїм характером діяльність зобов'язаної особи є більш спеціальною, ніж у договорі зберігання, обмежується забезпеченням збереження майна від розкрадання, умисного знищення або пошкодження та завжди є професіональною.
За аналогією з римським терміном detentio – тримання речі, пропонується позначити виконавця послуги з охорони майна терміном детентор, тобто це особа, яка здійснює панування над чужим майном, не маючи при цьому правомочності володіння.
Як приклад наведемо основні характеристики договору на охорону житла.
Договір про охорону квартири є різновидом договірних послуг. Як зазначалося вище, він має багато спільного з договором зберігання. Мета цих договорів - забезпечити збереження майна. Але якщо за договором зберігання річ передається у володіння зберігачу, то при укладенні договору про охорону вона залишається у володінні власника. Останніми роками значного поширення серед населення набув договір про охорону квартири.
Договір про охорону квартири власники укладають з підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (Положення про державну службу охорони затверджено Кабінетом Міністрів України 10 серпня 1993 р.).
Права та обов'язки сторін за договором детально регламентовані Типовим договором про централізовану охорону квартир підрозділами державної служби охорони, затвердженим наказом Головного управління державної служби охорони 4 травня 1995 р. № 52.
Договір на один рік укладається після обладнання квартири засобами охоронної сигналізації та контрольної перевірки їх технічного стану і набуває чинності на наступний день після його підписання.
Періодом охорони вважається час, з якого квартира прийнята для охорони й до зняття її з охорони. Вартість майна оцінює сам "Клієнт" в односторонньому порядку (від ціни договору залежить і розмір оплати охоронних послуг).
За несвоєчасну сплату з "Клієнта" стягується пеня в розмірі 0,5 % суми прострочення за кожний день. Крім того, "Охорона" має право після попередження в односторонньому порядку розірвати договір достроково.
Охорона несе матеріальну відповідальність за шкоду, спричинену сторонніми особами, які проникли в квартиру в період охорони шляхом відмикання чи руйнування заблокованих технічними засобами охоронної сигналізації вікон, дверей та інших конструкцій та здійснили крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення чи пошкодження майна, яке зберігалось у квартирі.
Охорона зобов'язана відшкодувати матеріальні збитки в межах вартості майна, оціненого клієнтом при укладенні договору. Збитками є не тільки вартість украденого чи пошкодженого майна, а й вкрадені грошові кошти (однак у цьому разі розмір компенсації обмежується 10 мінімальними зарплатами), а також ювелірні вироби з оголошеною цінністю (але не більш як 20 розмірів мінімальної зарплати).
Вартість вкраденого майна визначається, виходячи з діючих роздрібних цін та з урахуванням його зносу.
Охорона може нести відповідальність також за вкрадені антикварні речі, але тільки за умови, що при укладенні договору їй було передано нотаріально посвідчений, складений компетентними спеціалістами опис вартості антикварних речей.
При повернені вкраденого майна "Клієнт" зобов'язаний у місячний термін повернути "Охороні" вартість отриманої раніше компенсації.
У договорі передбачені й обставини, за яких "Охорона" звільняється від матеріальної відповідальності:
- якщо, особа, яка проникла в квартиру, була затримана на місці;
- якщо збитки стали наслідком стихійного лиха, масових безпорядків;
- якщо зловмисник проник у квартиру через місце, яке власник відмовився обладнати технічними засобами охорони (наприклад, власник квартири, що проживає на 10-му поверсі, відмовився від блокування балконної двері і якраз через неї зловмисники проникли в квартиру);
- якщо крадіжка сталася в той період, коли охорона тимчасово не могла здійснюватись із технічних причин, про що "Клієнта" було своєчасно повідомлено;
- коли "Клієнт" не здав дублікатів ключів від вхідних дверей квартири, під'їзду, площадки, що перешкоджало своєчасному виявленню причин спрацювання сигналізації і затриманню зловмисників на місці події;
- якщо "Клієнт" розголосив правила користування технічними засобами чи присвоєний кодовий номер;
- якщо "Клієнт" здійснив зміни у схемі блокування технічними засобами сигналізації, що стало причиною її неполадок, і в деяких інших випадках, передбачених договором.
На основі викладеного, можна визначити договір з охорони майна наступним чином: за договором охорони майна одна сторона – охоронець (детентор) – спеціалізована охоронна організація, зобов'язується прийняти майно під свою відповідальність і забезпечити його зовнішню недоторканність від протиправних посягань з боку третіх осіб, а володілець майна (власник або інший титульний володілець), у свою чергу, зобов'язується створити необхідні для цього умови й сплатити передбачену договором винагороду. Сенс такої конструкції полягає в тому, що охоронець, з одного боку, погоджується взяти на себе тягар майнових наслідків можливих протиправних дій (злочинів) третіх осіб щодо майна володільця, а з другого – своїми професійними діями та за рахунок замовника послуги (володільця майна) зменшує ризик їх настання. Тобто на перший план виходить не сама послуга з охорони майна, а взятий на себе охоронцем обов’язок відшкодувати майнові втрати від злочину, вчиненого третіми особами.
Послуга ж з охорони лише перешкоджає, а тим самим зменшує вірогідність вчинення таких дій щодо майна, яке охороняється.
У свою чергу, обов’язок відшкодувати збитки від злочину спонукає виконавця послуги до якомога ретельнішої дбайливості щодо майна замовника послуги (володільця майна).
Тобто, цей договір є консенсуальним, двосторонньо зобов’язуючим і оплатним; може бути віднесений до категорії господарських (підприємницьких) і публічних договорів.
Правовідносини, які виникають на підставі договору про охорону (об'єктів, фізичної особи, майна, що перевозиться, інкасації), мають усі ознаки, властиві цивільно-правовим зобов'язанням. За такими договорами одна сторона надає другій послуги з охорони за плату, внаслідок чого між сторонами виникають майнові відносини, обумовлені використанням товарно-грошової форми [18, с.24].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
