20651 (586450), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

усунення відставання у тих основних галузях військової техніки, в яких Україна істотно поступається іншим країнам і які мають важливе значення для забезпечення обороноздатності країни.[36, c. 207]

Удосконалення озброєнь і військової техніки має здійснюватись на основі використання науково-технічних досягнень і сучасних технологій, своєчасного проведення науково-технічних розробок, фундаментальних і пошукових досліджень.

В умовах різкого зменшення асигнувань на розвиток та удосконалення озброєнь і військової техніки накладаються жорсткі обмеження на можливості вирішення цих завдань. Тому дуже важливим є пошук нетрадиційних підходів до визначення джерел фінансування. Доцільно створити державний фонд сприяння реформуванню оборонної галузі, кошти якого в основному формуватимуться за рахунок приватизації об’єктів ОПК, експорту продукції військового призначення, надання послуг іншим країнам у військово-технічній сфері, розпродажу військового майна та техніки, які вивільняються у результаті реформування. Експортний потенціал ОПК залишається одним з основних засобів виживання цієї структури. В цьому зв’язку особлива підтримка має надаватись державою тим науково-технічним розробкам і технологіям, які спрямовано на створення конкурентоспроможної на світовому ринку військової продукції, збільшення її експорту.

ОПК має значний науково-виробничий потенціал для нарощування експортних поставок у таких галузях, як літакобудування, суднобудування, ракетно-космічна, бронетанкова та інженерна техніка, радіолокаційне озброєння тощо. Однак реалізація цього експортного потенціалу значною мірою гальмується відсутністю ефективного механізму управління у сфері військово-технічного співробітництва України з зарубіжними країнами та відповідного нормативно-правового забезпечення. Значну увагу потрібно приділити створенню як на державному рівні, так і на рівні підприємств і наукових організацій ефективної інфраструктури військово-технічного співробітництва, яка включала б інформаційно-рекламні мережі, канали товарозбуту, сервісні мережі обслуговування, спрощувала б саму процедуру налагодження і реалізації військово-технічного співробітництва.

На нашу думку, cвоєчасне формування пріоритетів та параметрів розвитку озброєнь Збройних Сил України має безпосереднє відношення до майбутніх можливостей України на ринку озброєнь. [15, с. 42]

Україна в цілому успішно розвиває військово-технічне співробітництво з іноземними державами. Найбільша частка експорту товарів військового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Російську Федерацію.

Іншими перспективними напрямами військово-технічного співробітництва є держави Південно-Східної Азії, Африки та Близького Сходу.

За останні роки Україна розширила спектр експортованих товарів військового призначення. Об’єктивною тенденцією стало поступове збільшення у структурі експорту таких товарів частки продукції, виробленої підприємствами ОПК України, при зменшенні експорту надлишкового озброєння та військової техніки.

Разом з тим на стан військово-технічного співробітництва негативно впливає повільне реформування оборонно-промислового комплексу України, який за умов руйнування традиційної науково-технічної та виробничої кооперації, недостатньо ефективного державного регулювання опинився у кризовому стані.

Знизилися обсяги оборонних наукових досліджень та виготовлення військової наукоємної продукції, значно зменшилися загальні обсяги виробництва, деякі виробничі об’єднання припинили своє існування. Частка виробництва на виконання державного оборонного замовлення останні декілька років не перевищує п’яти відсотків від загального обсягу продукції підприємств ОПК[32, с. 23]

Водночас окремі високотехнологічні виробництва ОПК у результаті запровадження експортно орієнтованого менеджменту та внутрішньоринкової диверсифікації змогли зберегти свій потенціал, хоча їх частка в загальному оборонному виробництві невелика.

Таким чином, на сьогодні в умовах жорсткого обмеження бюджетного фінансування військових науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та програм розвитку оборонного виробництва основним джерелом коштів для збереження і розвитку вітчизняного ОПК є надходження від міжнародних передач товарів військового призначення.

Значні витрати на фінансування сучасних систем озброєння прискорюють у світі процеси консолідації оборонних промисловостей країн-партнерів, що дозволяє оптимізувати їх державне оборонне замовлення та знизити загальні витрати на створення зброї. Україна має реагувати на ці тенденції відповідним реформуванням вітчизняного ОПК.

Реформування ОПК у напрямку консолідації оборонних підприємств, у першу чергу навколо лідерів-експортерів, та формування нових інтегрованих структур, орієнтованих на експорт, має сприяти підвищенню конкурентоспроможності оборонної продукції, зростанню обсягів експорту товарів військового призначення.

Під час формування стратегії військово-технічного співробітництва слід зважати на основні світові тенденції та зовнішні фактори, які протягом наступних років впливатимуть на розвиток ситуації на ринках озброєнь, а саме:

• значне перевищення пропозицій товарів військового призначення над реальним попитом та переміщення домінуючих акцентів військово-технічного співробітництва із суто економічної площини в політичну;

• звуження ємності світового ринку озброєнь та його традиційних сегментів, особливо щодо можливості отримання прямої комерційної вигоди;

• значне посилення конкурентної боротьби за збереження та переділ ринку збуту товарів військового призначення, активне застосування методів провадження “інформаційної війни”, спрямованих на витіснення конкурентів з цього ринку;

• збільшення кількості міжнародних об’єднань у сфері розробок і виробництва військової техніки;

• актуалізація питань міжнародних режимів нерозповсюдження озброєнь, зокрема звичайних, у розв’язанні завдань, що стосуються створення загальносвітової та регіональних систем безпеки;

• підвищення ролі політичного діалогу на найвищому рівні під час вирішення питань військово-технічного співробітництва;

• трансформація військово-технічного співробітництва від пріоритетної торгівлі завершеними зразками військової техніки до інтернаціоналізації їх виробництва і передач технологій з широким використанням офсетних та лізингових схем;

• централізація державного управління у сфері міжнародних передач товарів військового призначення;

• трансформація поведінки імпортерів зброї, спрямована на отримання від її закупівлі максимуму власних вигод у політичній, економічній та соціальній сферах;

• розширення форм взаєморозрахунків за поставлене озброєння, намагання перевести військово-технічне співробітництво з конкретним споживачем на довгострокову і комплексну основу.

• Істотними внутрішніми факторами, що мають безпосередній вплив на розвиток військово-технічного співробітництва, є:

• вичерпання конструкторських, технологічних та технічних напрацювань, створених в ОПК за попередні роки;

• відсутність цілісної системи досліджень тенденцій розвитку ринку озброєнь та ОПК іноземних держав;

• невизначеність механізмів та недосконалість нормативно-правової бази кредитування розвитку високих технологій, забезпечення використання прав інтелектуальної власності;

• відсутність замкнених циклів виробництва більшості видів військової техніки;

• недостатня координація зусиль спецекспортерів, що беруть участь у міжнародних передачах товарів військового призначення, яка проявляється, зокрема, у конкуренції між ними та демпінгу цін;

• незадовільне забезпечення цільового спрямування та використання коштів, отримуваних від військово-технічного співробітництва;

• недосконалість механізмів визначення ринкової (в тому числі остаточної) ціни реалізації товарів військового призначення незадовільне використання механізму реалізації на безоплатній основі військової техніки, яка не користується попитом.[34, с. 13]

Військово-технічне співробітництво має здійснюватися з урахуванням необхідності пріоритетного розвитку тих галузей виробництва, що мають вирішальне значення для забезпечення належного рівня обороноздатності держави та підтримки лідерських позицій на ринку озброєння існуючих вітчизняних технологій.

Метою військово-технічного співробітництва є сприяння реалізації завдань України у зовнішньополітичній сфері, підвищенню науково-технічного, оборонно-промислового потенціалу України, її військових формувань та правоохоронних органів.

Державна політика у сфері військово-технічного співробітництва з іноземними державами формується на таких основних принципах:

• пріоритетність національних інтересів України;

• монополія держави на регулювання діяльності у сфері військово-технічного співробітництва;

• дотримання міжнародних зобов’язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки та встановлення державного контролю за здійсненням міжнародних передач товарів військового призначення;

• відповідність пріоритетам і цілям зовнішньої політики України;

• чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади;

• державна підтримка суб’єктів військово-технічного співробітництва, захист їх прав і законних інтересів;

• відкритість і прозорість у межах законодавства України з одночасним збереженням державної таємниці;

• зосередження зусиль на пріоритетних напрямах;

• повага до партнерів та сумлінне виконання зобов’язань.[39, c. 18]

Реалізація цих заходів сприятиме закріпленню позитивних тенденцій військово-технічного співробітництва, його трансформації в оптимальну, гнучку систему міждержавних відносин, здатну самостійно розвиватися та пристосовуватися до потреб національної безпеки і світового ринку озброєння. З урахуванням сучасного стану військово-технічного співробітництва, існуючих механізмів державного регулювання у цій сфері, структури виробничих потужностей ОПК та інституту спецекспортерів пріоритетними напрямами державної політики у сфері військово-технічного співробітництва є:

• дотримання курсу на підвищення ефективності державного регулювання військово-технічного співробітництва, недопущення перенесення акцентів з державного на місцевий рівень;

• створення дієвої системи інформаційної підтримки військово-технічного співробітництва та ефективної протидії деструктивному впливу з боку іноземних держав;

• формування цілісної системи досліджень тенденцій розвитку світового ринку озброєнь та ОПК іноземних держав;

• закріплення позицій України на традиційних регіональних ринках озброєнь, перехід від разових контрактів до реалізації перспективних регіональних програм розвитку військово-технічного співробітництва;

• здійснення узгоджених і цілеспрямованих заходів для закріплення на ринках країн, які не входять до числа постійних споживачів продукції вітчизняного ОПК, ефективне використання з цією метою міжурядових двосторонніх комісій з питань військово-технічного співробітництва;

• створення сприятливих умов для залучення до просування та фінансування проектів у сфері військово-технічного співробітництва вітчизняних та зарубіжних фінансово-промислових груп, розроблення інвестиційних механізмів реалізації міжнародних проектів розвитку та модернізації військової техніки;

• розвиток взаємовигідного двостороннього співробітництва з Російською Федерацією,іншими країнами СНД шляхом поглиблення коопераційних зв’язків; розширення зв’язків з країнами НАТО і Європейським Союзом;

• розширення та вдосконалення нормативно-правової бази військово-технічного співробітництва з високотехнологічно розвинутими країнами, а також з державами, збройні сили яких оснащені військовою технікою виробництва колишнього Союзу РСР і які можуть розглядатися як перспективні ринки;

• розвиток військово-технічного співробітництва з країнами Азії, Африки та Латинської Америки.[50, c. 66]

Здійснення всього комплексу заходів надасть можливість забезпечити докорінні зрушення в розвитку військово-технічного співробітництва та оздоровлення реального сектору вітчизняної економіки і сприятиме:

створенню необхідних умов для залучення до співробітництва вітчизняних та іноземних фінансово-промислових груп;

ефективному проведенню внутрішнього і зовнішнього маркетингу та раціональному регулюванню експортно-імпортної діяльності;

протидії та запобіганню деструктивному інформаційному впливу;

науково-технічній та технологічній інтеграції вітчизняного ОПК у міжнародні об’єднання з розроблення й виробництва новітніх систем військової техніки, підготовки спільних проектів їх розвитку та модернізації;

підвищенню рівня обороноздатності держави за рахунок оснащення Збройних Сил України сучасною високоефективною військовою технікою;

збільшенню кількості робочих місць на підприємствах ОПК;

набуттю та правовій охороні прав на об’єкти інтелектуальної власності

Стратегія реалізації співробітництва з іншими країнами має спрямовуватись на зменшення бюджетних витрат на розробку та модернізацію продукції військового призначення; розвиток науково-технічної, технологічної та експериментальної бази ОПК, розширення експортного потенціалу, отримання валютних коштів для державних потреб, залучення іноземних інвестицій, забезпечення соціального захисту робітників і службовців та організацій ОПК.

Розділ 3. Напрямки підвищення конкурентоспроможності України на світовому ринку озброєння

3.1 Міжнародна кооперація військового співробітництва

Після проголошення незалежності України перед нею постала низка життєво важливих проблем зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного характеру, які потребують розгляду і комплексного вирішення. Вони стосуються багатьох сфер життєдіяльності України, в тому числі - військово-технічної. Для України вирішення цього нетрадиційного завдання ускладнюється, крім усього іншого, ще й тим, що спектр національних інтересів тільки-но формується, постійно розширюються і водночас збільшуються внутрішні та зовнішні чинники, які ставлять під загрозу становлення національної системи військово-технічного співробітництва України із зарубіжними країнами.[22, с. 6]

Посилення коопераційних зв’язків з виробниками зброї з інших країн, які повинні забезпечити присутність на ринку та збільшення фінансування виробничої сфери, не можливо без вирішення проблеми власності у військовому виробництві. Головною метою приватизації є пошук “ефективного власника”. Особливістю приватизації державних оборонних підприємств є збереження профілю замовлень у післяприватизаційний період, забезпечення на визначений термін державних ринків збуту. Держава - гарант майбутніх замовлень і закупівель. Такий підхід економічно себе виправдовує, оскільки він стимулює підприємця здійснювати довгострокові інвестиції в підприємство, а державу - сприяти пом’якшенню жорстких економічних обставин, у які підприємство потрапило після приватизації. Так, якщо підприємство, що приватизується, не зберігає свій профіль і переорієнтовується на випуск радикально іншої продукції, то це сприяє притягненню приватного капіталу, оскільки статус підприємства, що знаходиться в перехідному періоді, занижує його вартість, і неефективні підприємства можуть бути передані у власність приватним власникам за порівняно низьку ціну. Держава ж змушена гарантувати закупівлю на початковому етапі, оскільки в іншому випадку інвестиційна привабливість приватизованої компанії знизиться, що негативно позначиться на вартості компанії, а отже, на прибутках від приватизації. Така політика на перших етапах може призвести до створення приватних монополій замість державних підприємств.

Досвід реформування ОПК Російської Федерації та Китаю свідчить, що при вивченні можливостей залучення позабюджетних джерел для фінансування структурної перебудови оборонного комплексу особлива увага приділяється фондовому ринку цінних паперів, реалізація яких дасть можливість отримати кошти за наступними напрямками:

Характеристики

Список файлов ВКР