Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Метою реформи в промисловості було поєднати комплекс заходів, покликаних посилити економічні важелі, розширити самостійність госпрозрахункової ланки (підприємства чи організації), удосконалити централізоване планування. Вересневий Пленум (1965) передбачав:

1) скорочення кількості директивних планових показників, заміну валової продукції як основного планового та оціночного показника обсягом реалізації;

2) зміцнення госпрозрахунку підприємств, збереження у їх розпорядженні великої частки прибутку;

3) перебудову системи ціноутворення таким чином, щоб політику підтримки низьких оптових цін замінити політикою встановлення цін на рівні, який би забезпечував роботу підприємства на засадах госпрозрахунку (у 1966 — 1967 pp. була здійснена реформа оптових цін у промисловості.— Авт.);

4) відновлення галузевого принципу організаційної структури управління промисловістю.

Вихідною ідеєю реформи була неможливість вирішувати всі народногосподарські питання у центрі, що зумовлювало потребу у децентралізації. Залишалося п'ять показників, які директивно планувалися: обсяг реалізації продукції, основна номенклатура, фонд заробітної плати, доход і рентабельність, взаємозв'язки з бюджетом. Проте адміністративна обов'язковість завдань при цих економічних показниках мала зберігатися.

Консерватизм, інертність мислення, опір бюрократичного апарату став причиною негативних наслідків реформи вже в 1966 — 1967 pp. Інтереси суспільства і підприємств стали все більше і більше розходитись. Поступово це призвело до збою у роботі всього господарського механізму країни, вело до глибокої економічної кризи.

4. Теорія суперіндустріалізації О. Тофлера

Загальну картину величезних змін і потрясінь показав А. Тоффлер у книгах "Шок майбутнього" (1970) та "Екоспазм" (1975). Він переконливо довів, що потрясіння, які відбуваються — це не просто "друга промислова революція" або перехід до "економіки послуг", а невимірно більше — народження принципово нової, невидимої людям цивілізації, яка змінює основи їх буття.

Лише кілька відсотків людей на Землі — люди майбутнього, які не знають цього шоку. Ще 25% — люди, які живуть в "індустріальному світі", що руйнується нововведеннями. А 70% населення Землі — це люди ще аграрної епохи. Величезне безробіття супроводжує прихід нового, і люди, які звільняються, не розуміють, що вже ніколи не відкриються ті самі заводи або офіси, а якщо відкриються, то там не буде попередньої роботи. На очах змінюються всі структури економіки і суспільні інститути, примушуючи людей безперервно перекваліфіковуватися. Цей "ефект акселерації", який прискорює потік нових ситуацій і відносин, проходить через свідомість людей, перебудовуючи її, змінює поведінку людини, що чинить опір.

Результат зазначених праць — це розкриття прихованого змісту важких економічних і соціальних потрясінь перехідного періоду як часу абсолютно необхідного, величезного і багатогранного розвитку переважної більшості населення. Ціна безконтрольності цього розвитку — втрата багатьма людьми віри у себе, енергії і життєвих сил, розпад сімей, різкий ріст стресів, захворювань і смертності, алкоголізму, наркоманії, злочинів. "Шок майбутнього" — це очікуваний масовий катастрофічний прояв перерахованих соціальних бід і деформацій.

Цей прогноз майже не справдився у високорозвинених країнах у період кризи попередніх структур і відносин та становлення нових форм. Індивідуальний транспорт і розвинений житловий фонд полегшували територіальну, соціальну і професійну мобільність населення; наявність заощаджень і можливості кредиту, наявність кадрів організаторів нових виробництв, розвиток неформальної економіки, урядові заходи підтримки підприємництва та інші фактори становлення нового допомогли населенню подолати загрозу шоку. В Україні у період переходу до ринкових відносин ця загроза стає реальністю особливо у слаборозвинених районах, у величезній масі міст з одним-трьома, що стали безпомічними, промисловими гігантами. Двигун, який безперервно прискорює темп життя, — це готові технології; його пальне — знання, які здобуває наука.

Тоффлер захищає необхідність контролю суспільства за розвитком техніки, критикує технократію корпорацій за некритичне втілення нових технологій. У самій корпорації на зміну технократії і бюрократії приходить "адхократія", тимчасові структури спеціалістів, які керують окремими проектами. Таке відродження підприємництва всередині корпорацій підвищує їх пристосовність до нового, але ще більше загострює проблему адаптації для населення.

З іншого боку, Тоффлер сам показує зростаюче панування ризику і невизначеності, які роблять неможливими великі і довготривалі капіталовкладення у кожне робоче місце. Адже безперервний розвиток нових знань — це загибель для такого "застиглого" у металі "автоматизованого" капіталу. Він бачить, що інновації як руйнівне вторгнення майбутнього, що формує елементи цієї нової цивілізації, виникають не лише у високотехнологічній промисловості, але й у всіх сферах життєдіяльності людини, що саме вони приводять людину у шоковий, стресовий стан, примушують самостійно вирішувати проблеми, які раніше ніколи не виникали.

Так, то була спільна проблема для багатьох країн. А. Тоффлер об'єднав у єдину "картину" зроблений багатьма вченими аналіз різних найновіших явищ, які "підривали" основи попереднього виробництва і суспільства. Проте при цьому на перший план виступили негативні наслідки розвитку НТР, а не негативні фактори, які уповільнюють її — відстаючі структури і відносини. Відповідно, виникло загальне стратегічне завдання — гальмування НТР ("моніторинг нововведень"), замість її всебічної підтримки.

Використана література

1. 1.Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень. - К.: "Знання-Пресс", 2000. - 514 с.

2. Історія економічних учень: Навч. посіб. / Л.Я. Корнійчук - К.: КНЕУ, 2001. -564с.

3. Єременко В. Історія економічної науки. - К.: ІВЦ Держкомстату, 2002.- 553с.

4. Аникин А.В. Юность науки: жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса. - М.: Политиздат, 1985. - 367 с.

5. Історія економічної думки України: Навч. посіб. / Р.Х. Васильєва та ін. - К.: Либідь, 1993.-268с.

6. Нестеренко О.П. Історія економічних вчень. - К.: МАУП, 1998. - 104 с.

7. Титова Н.Е. История экономических учений. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 288 с.

8. Сурин А.И. История экономики и экономических учений. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 200 с.

9. История экономических учений (современный этап); Учебник / Под ред. А.Г.Худокормова. - М.: Экономика, 1998. - 452 с.

10. Мешко І. Історія економічних учень. Основні течії західноєвропейської та американської економічної думки: Навч. посіб. - К.: Основи, 1994. - 342 с.

11. История экономических учений /Рея. В.А. Жамина. - М.: Дело ЛТД, 1989--336с.

12. Негиши Т. История экономических теорий: Пер. с англ. - М.: АО "Аспект-Прогрес", 1995-341 с.

13. Нобелевские лауреаты по экономике: Библиографический словарь, 1962 -1992, М.: Рос. незав. ин-т соц. ис-й, 1994. - 345 с.

14. Коропецький І.С. Українські економісти XIX ст. та західна економічна наука. - К.: Либідь, 1993. - 192 с.

15. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу: Реферат-джайдест. - К.: Ас.укр.банків, 1999. - 192 с.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)