178361 (583541)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Контрольна робота

на тему:

«Ціноутворення»

Вступ

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників.

Процес встановлення і розробки ціни називається ціноутворенням.

Метою розрахункової роботи є поглиблення теоретичних знань і набуття практичних навичок з предмету «Ціноутворення», можливості застосування набутих знань з методики ціноутворення, узагальнення цифрового матеріалу.

Основними завданнями розрахункової роботи є:

• продемонструвати вміння підбирати, опрацьовувати матеріал, формувати підсумки проведеної роботи;

• застосувати набуті знання з методики ціноутворення;

• узагальнення цифрового матеріалу.

Методологічною основою розрахункової роботи є нормативні та інструктивні документи, зокрема Закони України «Про ціни і ціноутворення», «Про податок на додану вартість», «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та інша рекомендована література.

Принципи ціноутворення в умовах ринку

Ціно- і тарифотворення – це процес встановлення цін і тарифів, продуктом або результатом якого є ціна і тариф.

Суб'єктами ціно- і тарифотворення є юридичні і фізичні особи, яким надано право встановлення цін і тарифів. Отже, суб'єкти ціно- і тарифотворення одночасно є суб’єктами цін (тарифів) і ціно- і тарифотворення. Водночас фізичні особи, які не мають статусу підприємців, не можуть бути суб'єктами ціно- і тарифотворення, крім випадків реалізації сільськогосподарської продукції присадибними (подвірними) господарствами, членами садівничих і огородніх товариств.

Важливо відзначити, що ціно- і тарифотворення – це завжди плановий, прогнозний процес, спрямований у майбутнє (прийдешнє), хоч би тому, що деякі складові цін (тарифів), такі як операційний прибуток і ПДВ, закладені у них, витрачатимуться, відповідно, суб'єктами господарювання і державою у майбутньому. Та і власне витрати, передбачені у складі цін і тарифів на час їх формування, здебільшого істотно відрізняються від поточних (теперішніх) витрат, бо теж спрямовані у майбутнє,

Процес ціно- і тарифотворення у планово-директивній економіці був зосереджений у державних цінових центрах, через столиці союзних республік і завершувався на обласному рівні, від чого отримав назву централізованого ціно- і тарифотворення, і грунтувався на застосуванні витратної методології ціно- і тарифотворення, тому встановлені ціни і тарифи були нереальними.

У ринковій економіці (в Україні – теж) процес ціно- і тарифотворення децентралізований – здійснюється безпосередньо суб'єктами господарювання у сферах виробництва і обігу та за ринковою методологією. Тому в ринковій економіці нереальні ціни і тарифи виключені, в Україні – загалом близькі до реальних.

З ціною люди знайомі ще з дошкільного віку, купуючи за батьківські гроші товари за дитячими уподобаннями. Висока ціна означає, що товар дорогий і для його придбання потрібно багато грошей, і навпаки, товари з низькими цінами сприймаються як дешеві, для купівлі яких потрібно менше грошей. Такий дилетантський підхід не тільки у дітей, а і в дорослих до сприйняття ціни зумовив появу спрощеного, можна сказати, вульгарного визначення ціни як кількості грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець – купити його.

Ціна – складна і багатогранна суспільна категорія. Вона одночасно виступає у двох іпостасях: у наукових публікаціях, а іноді у навчальній літературі як абстрактна категорія, не прив'язана до конкретного місця і часу формування, сфери та галузі економіки, виду господарської діяльності, свого статусу тощо, та як конкретна категорія практичного ціноутворення, для якої притаманні всі вищезазначені та Інші незазначені ознаки.

Кожній економічній системі властива певна методологія ціноутворення як система загальних принципів, концептуальних засад, що слугують підставою для опрацювання конкретних методів ціноутворення і є спільними для всіх видів цін і кожної конкретної ціни даної економічної системи.

В економічній літературі радянської доби ринкове ціноутворення являло собою «білу пляму»: на ринок і ринкове ціноутворення було накладено табу, ринкове ціноутворення перебувало під «сімома замками». Такою плямою ринкове ціноутворення, правда, без табу залишалось в Україні у перших роках її незалежності. Ми не мали ні підручників з ціноутворення (їх не маємо і дотепер), ні монографій, ні посібників.

У перші роки незалежності джерелом інформації про ринкове ціноутворення служила перекладна література (російською мовою) з маркетингу фінансів, економіки та інших дисциплін, у якій ціноутворення подавалось у «розчиненому» вигляді серед інших економічних проблем. У країнах з ринковою економікою підручників з ціноутворення не було, нема їх і тепер.

Для розгляду методологічних засад ринкового ціноутворення найперше треба визначитися з тим, що собою являє ринок. Ринок – велике досягнення світової цивілізації, яке, завдячуючи системі вільних соціально-економічних відносин, спроможне усім суб'єктам господарювання забезпечити рентабельну роботу, а громадянам – високий життєвий стандарт. Ринок може функціонувати і успішно розвиватися за таких умов:

– суб'єкти економічних відносин мають вільно розпоряджатися своїм майном (капіталом), своїми доходами і плодами праці (фізичною і інтелектуальною власністю);

– суб'єкти економічних відносин вільно вибирають собі партнерів по бізнесу;

– у ринку панує вільна конкуренція;

– у ринку домінує вільне ціноутворення. Останню умову нормального функціонування ринку чомусь замовчують автори публікацій про ринок і апологети ринкових відносин.

Всі умови функціонування ринку перебувають між собою у певній гармонії. Жодна із них не є зайвою, але за відсутності хоч би однієї з них ринок не функціонуватиме.

Характерно, що жодна з наведених умов функціонування ринку не діяла у планово-директивній економіці.

Україна з перших же днів поновлення своєї державності самостійно і самочинно, хоч не дуже цілеспрямовано, готовила ґрунт під перехідну (до ринку) економіку, як певну реакцію на кризу і розвал планово-директивної економіки. У перехідній економіці постійно і невпинно нарощували силу всі умови функціонування ринкової економіки, зокрема ринкове (вільне) ціноутворення. Правда, це нерідко відбувалось із силовим форсуванням перехідних процесів, а також з їх таким же гальмуванням. В кінці 2005 року Україна отримала статус держави з ринковою економікою. Її ціноутворення уже давно стало вільним, ринковим.

Методологія ринкового ціноутворення полягає в тому, що ціна формується у ринковій економіці як справді об'єктивна суспільна категорія (у плановій економіці об'єктивність ціни визнавалась тільки на словах) під дією попиту і пропозиції і на противагу до планово-директивної економіки у практичному ціноутворенні, тобто на мікрорівні, уособлює не грошове вираження вартості, як витрату абстрактної праці на одиницю продукції, а грошове вираження мінової вартості цієї одиниці, яка виникає у процесі обміну продукції і формується не без участі багатьох суб'єктивних факторів, таких як мода, смаки, традиції, чутки серед споживачів тощо. Адже ринкова економіка, образно кажучи, повернута своїм обличчям до споживачів, покликана задовольняти різноманітні їх запити у товарах, роботах і послугах.

У теоретичному плані, тобто на макрорівні, допускаємо визначення ціни ринкової економіки як абстрактної категорії, що обслуговує суспільство в цілому. На мікрорівні ціна є категорією приземною, бо її завданням є служити конкретним суб'єктам цін і ціноутворення, а також через них – суспільству.

Формування конкретних цін і на конкретну продукцію за ринковою методологією у стислому вигляді можна виразити з допомогою такого виразу:

Ц=В_з+В_n+Н,

де Ц – ціна конкретного виробу;

В_з – планові витрати засобів виробництва на конкретний виріб;

В_n – планові витрати з оплати праці на конкретний виріб;

Н – планове нагромадження на конкретний виріб.

У ринковій економіці ціна конкретного товару визначається в процесі його обміну, одразу і без урахування її складових, тобто планових конкретних витрат засобів виробництва і витрат на оплату праці (В_з, і В_п), а також конкретних планових нагромаджень (Н). Процес формування конкретних цін переноситься із сфери виробництва у сферу обміну, тобто ближче до сфери споживання, де формується попит. Проте це не означає, що у ринковому ціноутворенні ігноруються суспільні витрати з виробництва і обігу всієї продукції, товарів, послуг суспільства. Адже вони є всією сукупністю конкретних витрат на конкретну продукцію, товари, послуги. Однак у практичному ринковому ціноутворенні вони не відіграють помітної ролі. У планово-директивному ціноутворенні їх роль була вирішальною, оскільки все це ціноутворення, в тому числі практичне, починалося зі спроб визначення суспільно необхідних витрат. Достовірної методики їх визначення не існувало ні тоді (за планово-директивної економіки), ні не існує тепер. А головне, що для практичного ціноутворення–це марна трата інтелектуального потенціалу. Від цього практичне ціноутворення не отримує ніякої користі.

Характерно, що у ринковому ціноутворенні ціни пропозиції, сформовані у сфері виробництва, не завжди збігаються з цінами попиту, сформованими переважно у сфері обігу. На час проектування випуску нових виробів надто складно детально визначити мінову вартість одиниці виробу (ціну попиту) у сфері виробництва, яка часто відмежована від сфери його споживання низкою посередницьких виробничо-збутових структур. Тому ціну политу у таких випадках можна лише прогнозувати. І чим віддаленіший момент вихід нового виробу на ринок, тим більша ймовірність втрати прогнозованою ціною попиту своєї реальності.

Суміщення цій пропозиції з цінами попиту можливе лише за умов урахування в них як умов виробництва продукції, так і умов збуту та споживання.

Оскільки у ринковій економіці конкретна ціна залежить від попиту і пропозиції, то побіжно розглянемо ці категорії.

Попит – це платоспроможне бажання покупця купити певний товар за ціною, яку він спроможний заплатити. На попит, своєю чергою, діє багато чинників різноманітного характеру, серед яких головний – економічний, що свідчить про наявність у покупця платіжних засобів, але не завжди. Попиту відповідає ціна попиту, яка збігається із максимальною сумою грошей, що спроможний заплатити покупець за куплений товар.

Пропозиція – це спроможність продавця товару продати його за мінімально можливою ціною. На пропозицію, у свою чергу, впливають внутрівиробничі та зовнішні чинники, серед яких пріоритетними є виробничі: витрати виробництва, наявність виробничих потужностей і стан та ефективність їх використання, ліквідація виробничого та управлінського характеру тощо.

У ринковому ціноутворенні пункт рівноваги попиту і пропозиції дуже динамічний і залежить від змінності попиту і пропозиції та чинників, що їх формують.

Крива попиту показує взаємозв'язок між кількістю товару, який буде проданий, і ціною його продажу. Чим вища ціна, тим менший буде обсяг продажів, і навпаки.

Крива пропозиції характеризує зв'язок між ціною і кількістю товару, яка може бути запропонована для продажу за певною ціною. Між ціною і пропозицією встановлена прямопропорційна залежність: чим вища ціна, тим більша буде його пропорція.

У теоретичному та у перспективному прогнозуванні залежність ціни попиту від доходів та інших факторів її формування прийнято визначати з допомогою коефіцієнтів еластичності, під якими розуміють коефіцієнти, що показують відносну зміну ціни у відсотках від доходу чи інших чинників на відсоток.

Високою еластичністю цінових очікувань вважається така еластичність, коли коефіцієнт вищий від одиниці, що означає очікування високого росту цін. У таких умовах підприємства – продавці товарів зацікавлені притримувати товар для його збуту, коли ціни виростуть, а підприємства-покупці – у негайному придбанні товару, поки ціни ще не змінились. Аналогічна ситуація з цінами на ринку нафтопродуктів простежувалась в Україні уже декілька останніх років поспіль у період весняно-осінніх робіт, хоч не завжди з видимих для цього економічних причин.

Ціна у ринковій економіці, будучи об'єктивною і самовизначальною категорією, не терпить ніякого адміністративного, тобто силового чи ручного, втручання у процеси ціноутворення. Якщо таке втручання (з боку державних органів) відбуватиметься, то ціна неодмінно буде множитись на один і той же товар в одному і тому ж місці його реалізації. Внаслідок цього виникне одна ціна, визнана «деюре», а решта цін – «дефакто». Такий стан повсюдно спостерігався у плановому ціноутворенні та на початкових етапах реформи цін в Україні. Він створював ідеальні умови для розквіту тіньової економіки. Такі явища періодично спостерігаємо в Україні і тепер, особливо в періоди кризи на ринку продовольства і нафтопродуктів, коли уряд і місцеві органи влади запроваджують адміністративні методи регулювання цін.

У планово-директивній економіці ціни формувалися на базі властиво осереднених суспільних витрат, тому відхилення індивідуальних витрат як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, від суспільних при незмінному попиті на товари стимулюють збільшення обсягу виробництва і продажів або, навпаки їх скорочення.

У ринковій економіці ціни пропозиції формуються на базі саме індивідуальних витрат, які на різних підприємствах сфери виробництва і обігу неоднакові. За незмінного попиту на одноіменні товари низькі витрати підприємств формують вищий операційний прибуток, у такий спосіб стимулюючи збільшення обсягів виробництва і продажів і, навпаки, вищі витрати стимулюють їхнє скорочення і торують таким підприємствам шлях до банкрутства і зникнення з ринку товарів і послуг.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ответов (шпаргалок)