177261 (583299), страница 2
Текст из файла (страница 2)
А. Лаффер зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді їх зниження однозначно спричиняє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того, щоб став відчутним вплив змін в оподаткуванні на пропозицію, потрібно більше часу, оскільки це пов'язано з процесом виробництва, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим.
Сьогодні продовжується вивчення математичних та емпіричних аспектів даної кривої. Виділяють два напрями цього питання: теоретичний і прикладний. З одного боку, це моделювання фіскальних та виробничих процесів і теоретичне обґрунтування параболічного вигляду графіка та наявності точок Лаффера, з іншого - практичні розрахунки щодо визначення цих точок для окремих країн.
С. Мовшович і Л. Соколовський досліджували коректність застосування кривої Лаффера стосовно того чи іншого конкретного виду податку і довели, що ця крива найкраще описує залежність податкових надходжень у бюджет від ставки податку на додану вартість (ПДВ). Результатом досліджень останніх років став висновок про те, що зміна ставки податку на прибуток не описується цією кривою і що зростання цієї ставки призводить до збільшення відповідних надходжень у бюджет.
В. Папава вважав2, що дана крива від початку була побудована з точки зору макроекономіки, тому вона може бути вжита не щодо окремих видів податків, а, як і передбачав А. Лаффер, щодо усередненого сукупного податку (УСП). Хоча в більшості країн, на його думку, використовується поняття «податкового тягаря», який визначається співвідношенням фактичних податкових надходжень в бюджет країни та об'єму валового внутрішнього продукту [ВВП]. Суперечність такого підходу пов'язана з тим, що, з одного боку, в ньому не знаходять відображення потенційні податкові надходження, які з різних причин, і перш за все через важкий податковий тягар не надходять до бюджету, а з іншого - частина ВВП, яка вироблена через ті ж причини в тіньовій економіці.
Дж. Бьюкенен і Д. Лі підкреслювали важливість врахування того, на якому головному інтервалі розглядається крива Лаффера. Стосовно неї довгостроковим періодом вважається такий проміжок часу, який достатній для пристосування платників податків до будь-яких змін ставки податку. Автори, аналізуючи криву Лаффера для довгострокового та короткострокового періодів, що мають різну випуклість і разом з тим точку перетину, на підставі цього розкривали протиріччя, яке існує у практиці: оскільки в короткостроковому періоді зменшення податків знизить податкові надходження до бюджету, то уряд намагається утримувати їх на високому рівні; підприємці ж будуть вимагати їх зменшення для стимулювання економіки з боку пропозиції, що призведе до зростання податкових надходжень у довгостроковій перспективі.
Є. Балацький звертав увагу на те, що в основу концепції кривої Лаффера покладена ідея про існування залежністі податкової бази від ставки УСП за аналогією із залежних від неї податкових надходжень у бюджет. Сам автор одночасно описує аспекти кривої Лаффера як фіскального, так і виробничого прояву зміни ставки УСП. Є. Балацький пропонував два підходи до розуміння точок Лаффера: 1] коли досягається максимальне значення ВВП; 2] коли максимуму досягають податкові надходження в бюджет. Вчений вважав, що максимальний обсяг ВВП досягається при значенні показників податкового тягаря менших, ніж якби в бюджет надходили максимальні податкові доходи. Це означає, що у проміжках точок Лаффера двох видів збільшення податкових надходжень до бюджету можна забезпечити і при відносному згортанні виробництва [при скороченні ВВП], тобто «поправки» до кривої ґрунтуються на врахуванні фактора часу, зокрема такого інтервалу, який необхідний для прояву ефекту Лаффера. Тому, на його думку, «синтез із наслідками Лаффера», більше відображає реальність, коли координати показують «податкові надходження - час».
Для України, як країни із посткомуністичною економікою варто також застосовувати цей Лафферів принцип – зниження податкового тягаря для зростання економічної активності та збільшення податкових надходжень у бюджет. Тому що, по-перше, країни, які роблять перші кроки у ринковій економіці, мають значні запаси вільних виробничих потужностей. Унаслідок цього можливе суттєве збільшення випуску продукції без особливого інвестування, що є сприятливою передумовою для прояву ефекту Лаффера (використання потенціалу підприємців, які випускали неконкурентоспроможну продукцію) По-друге, в умовах зародження основ ринкової економіки полегшення податкового тягаря шляхом скорочення податкових ставок якщо й потягне за собою стимулювання пропозиції, то в такому ж напрямі впливатиме і на попит. По-третє, виходячи з кейнсіанського підходу скорочення податкових ставок зумовлює зростання споживання. У короткостроковому періоді це викликає зростання попиту на товари і послуги, що, відповідно, впливає на обсяг виробництва і зайнятість. Унаслідок збільшення споживання скорочуються вклади, що зумовлює загострення конкуренції між інвесторами, і відповідно збільшення процентних ставок. Зміна процентних ставок у бік зростання - це перешкода для вітчизняних інвестицій, проте стимул для припливу іноземного капіталу. Даний ефект кваліфікується як негативний для країн із розвинутою економікою, але для країн із трансформаційною економікою він має такі позитивні аспекти: 1] при наявності вільних виробничих потужностей скорочення податкового тягаря може непрямо сприяти використанню хоча б їх частини для розширення виробництва; 2) заміщення «макроекономіки» конкурентоспроможним виробництвом можливе виключно на підставі залучення іноземних інвестицій.
Своєрідність позицій авторів ТЕП спостерігається і в питанні про бюджетний дефіцит. На відміну від монетаристів, які вважали, що він не є серйозною загрозою для економіки в тому випадку, коли його розміри і спроможність функціонування не суперечать установці М. Фрідмена на стабілізацію темпу зростання пропозиції теорії грошей. Тенденцію до дефіцитності державного бюджету вбачають у «схильності демократичних урядів приділяти більше уваги витратам, а не доходам». Згідно з ТЕП, для стимулювання розширення виробництва та збільшення зайнятості, необхідно переглянути та докорінно змінити існуючу податкову політику. Високі податки, на їхній погляд, є причиною перерозподілу ресурсів з приватного сектора в державний, що призводить до спадання продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін. Їхнє зниження сприятиме скороченню витрат виробництва, зростанню прибутків, стимулюванню ефективного попиту. Тобто інфляція - це не лише грошовий феномен, як вважали монетаристи. Бюджетний дефіцит зумовлено не обсягами надходжень, а розмірами видатків, які породжують інфляцію. Якщо їх скоротити, зникне необхідність підвищення рівня надходжень, не потрібне буде збільшення маси грошей для покриття дефіциту. Будь-які намагання уряду зрівняти соціальне становище членів суспільства за рахунок державних витрат перешкоджають стабільному розвиткові економіки, побудованої на принципі реалізації індивідуальних інтересів. Держава має забезпечувати однакові можливості для розвитку підприємництва, захищаючи ринкові механізми, та будувати соціальну сферу, залучаючи до участі в цьому будівництві через систему державного страхування якнайширші маси населення.
Оскільки зниження податків приведе до зменшення бюджетних надходжень, пропонувалися різні способи вирішеної проблеми бюджетного дефіциту. Для цього передбачало їх зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління, відмовитися від малоефективних державних витрат (наприклад, субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо). Згідно з ТЕП, зниження податків приведе до зростання реального ВВП як податкової бази, що разом із скороченням державних витрат забезпечить збалансування державного бюджету.
А. Лаффер вважав, що зниження податкових ставок не викличе скорочення загальної суми бюджетних надходжень, а приведе до збільшення виробництва і зростання доходів, суттєво розширить загальну базу оподаткування, та доходи бюджету не скоротяться. Але для повного збалансування державного бюджету необхідно скоротити соціальні виплати населенню, що становлять значну частину державних витрат. Зменшення податкового тягаря дозволить знизити ціни на ресурси, скоротити витрати виробництва в багатьох галузях і в такий спосіб не тільки погасити інфляцію, але й створити умови для зростання виробництва та зниження дефіциту бюджету.
Отже, основні елементи економічної політики держави відповідно до концепції економіки пропозиції включають: орієнтованість економічної політики на виробництво, пропозицію; зниження податків з юридичних осіб з метою вивільнення частини прибутків для інвестування; зниження податків з фізичних осіб задля стимулювання заощаджень населення; приватизація і дерегулювання економіки; скорочення державних витрат, передусім у соціальній сфері; регулювання пропозиції грошової маси.
Підсумовуючи принципові висновки теорії пропозиції, американський економіст Т. Рот вказував, що «рушієм неінфляційного економічного зростання є відповідні дані в теорії податкові стимули, які підкріплені зниженням темпу зростання грошової маси».
ТЕП є однією з найбільш практично орієнтованих концепцій економічного неоконсерватизму 80-х років XX ст. Твердження економіки пропозиції - розміщення та ефективне використання ресурсів має вирішальне значення для економічного зростання як у коротко-, так і у довгостроковому періоді. Основною перешкодою на шляху розширення пропозиції і ефективного використання факторів виробництва вважається негативний вплив рівня і структури оподаткування на стимули до праці та інвестування, а також інституційних обмежень, пов'язаних, перш за все, з діяльністю профспілок, на ефективне розміщення ресурсів.
Сепплай-сайдери стверджували, що функціонуючі в США у післявоєнний період податкова та соціальна системи негативно впливали на процеси нагромадження капіталу і зростання виробництва. Високі податки чинили суттєвий вплив на зростання витрат виробництва, а тому розглядалися як одна з головних причин інфляції витрат. З іншого боку, надмірне оподаткування провокувало штучне урядове підвищення цін на деякі товари і послуги, що призводило до неефективного використання ресурсів. Представники ТЕП вважали, що немає суперечності між цілями антиінфляційної політики та стимулювання економічного зростання, більше того, їх досягнення передбачає використання однакового методу - повномасштабного зниження податків.
Кейнсіанець Дж. Тобін зазначав, що «неоконсерваторам притаманні догматизм, втрата почуття реальності, зневажливе ставлення до уроків кризи». Його підтримував Дж. Гелбрейт. Але це не вплинуло на те, що у 80-х роках низка принципів теорії пропозиції була покладен; в основу економічної політики урядів США, Великобританії та інших розвинених країн. Саме неоконсерватори довели необхідність перебудови систем державного регулюванні економіки, які склалися у цих країнах в останній період.
Як засвідчив досвід США у 1980-х роках, результуючий і стимулювальний вплив зменшення граничних податкових ставок на потенційні темпи економічного зростання порівняно невеликі. Разом із тим значна частина економістів вважає пом'якшення податкової політики вагомим важелем впливу на стимулювання вітчизняного виробництва скорочення некритичного імпорту. Цієї ж точки зору дотримуються й українські економісти . 3
Практичне застосування. Податкова політика держави має формуватися у відповідності до тих завдань, які стоять перед урядом на певному етапі економічного розвитку суспільства. З розвитком ринкових відносин та появою нових інструментів державного регулювання економіки, уряди країн проводять податкові реформи, які сприяють зниження податкового тиску на підприємців з підвищення підприємницької . активності. Таке ж завдання стоїть і перед урядом України, проте в сучасних умовах слід враховувати й бюджетні обмеження: реформування податкової системи в нашій країні дійсно повинно активізувати підприємницьку діяльність, знизивши рівень податкового навантаження, але водночас не призвело до істотного зниження бюджетних доходів, компенсувати яке в короткостзоковому періоді уряд не в змозі. При коригуванні податково—бюджетної системи існує необхідність врахування наявності державного боргу, рівня податкової заборгованості, сплати фінансових санкцій. Визначення реального податкового навантаження - не самоціль, а інструмент фінансового оздоровлення та підйому економіки. Зменшення податкового тягаря дозволить знизити ціни на ресурси, скоротити витрати виробництва з багатьох галузях не тільки інфляцію, а й створити умови для зростання виробництва і зниження дефіциту бюджету.
У нашій державі ще не створена система оподаткування, яка відповідала б сучасним ринковим відносинам. В Україні рівень оподаткування є одним із найвищих, що обґрунтовується як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. До яких належать: неможливість швидкого реформування відносин власності, комерціалізація охорони здоров'я, освіти, науки, культури, фінансування яких потребує значних коштів. Суб'єктивними факторами є: повільність ринкових перетворень, помилки у проведенні податкової політики, що спричинили масове ухилення від сплати податків і збільшенн сектору тіньової економіки, дефіцит державного бюджету, неефективні витрати тощо.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
