176871 (583214), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У багатьох випадках ринкове ціноутворення має обмеження, тобто існують узаконені типові умови, згідно з якими розраховують ціни. За типовими умовами розрізняють біржове ціноутворення та ціноутворення з урахуванням державної цінової політики.

Біржове ціноутворення (котирування цін) - це виявлення і фіксування цін угод купівлі-продажу на товарних біржах. Воно може здійснюватись як за результатами біржового дня (кінцеве котирування), так і у процесі торгів (проміжне котирування).

На сучасних товарних біржах заходу ціна на торгах відповідає справжній ситуації на ринку, оскільки існує досить велика кількість угод купівлі-продажу, отже, немає необхідності у спеціальній комісії. Достатньо фіксувати фактичні ціни угод. Основні види котирування цін на сучасних біржах заходу:

• відображення меж коливання цін на кожний товар чи контракт на нього;

• фіксування цін першої та останньої угоди біржового дня на даний товар;

• фіксування «переломів», тобто максимальних та мінімальних цін, які мають місце протягом біржового дня;

• комбіноване сполучення попередніх видів котирування.

Ціноутворення згідно з узаконеними типовими умовами — це встановлення цін відповідно до державних норм і правил розрахунків та контролю.

Система державного регулювання цін тією чи іншою мірою притаманна всім країнам світу. Основна мета цінового регулювання - захищати споживачів і підтримувати нормальні умови конкуренції. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм-ницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої — управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в країні, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку відповідних пропозицій щодо регулювання цін та стримання інфляції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Конкретні повноваження Міністерства економіки щодо регулювання цін постійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на його транспортування територією України та роздрібних цін на газ для населення.

Залежно від форм безпосереднього впливу держави розрізняють такі форми державного регулювання: прямі ("заморожування", блокування) і непрямі (заборона різних домовленостей між товаровиробниками щодо спільного формування цінової політики; вплив на рівень цін через монополію держави; створення відповідної системи оподаткування; встановлення антидемпінгового мита на імпортні товари тощо).

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих методів належать: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності тощо.

Державне регулювання цін — це засіб досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити кілька таких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Перша — запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться за переходу країни до ринкових відносин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в економіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг установлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Друга — стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручування спіралі «зарплата — ціни» і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовуються дуже рідко.

Отже, ціна була й залишається найважливішим критерієм прийняття споживчих рішень. Вона зберігає свої позиції як традиційний елемент конкурентної політики, робить дуже великий вплив на ринкове становище й прибуток підприємства.

ВИСНОВКИ

1. В ринкових умовах ефективна цінова політика виступає вирішальним важелем майбутнього розвитку підприємства.

Під ціноутворенням розуміється процес формування рівнів, структури, динаміки цін, що утворюють єдину систему, з метою забезпечення суспільного відтворення тими темпами і пропорціями, які дають вимогам законів розвитку економіки у кожному конкретному періоді часу.

2. Цілями цінової політики є збереження положення на ринку; максимізація прибутку по всій номенклатурі товару, максимальне збільшення збуту продукції, завоювання лідерства на ринку.

3. Фактори, що визначають цінову політику можуть бути: попит; пропозиція; фіскальна політика держави; конкуренти; інфляція.

4. Розробка цінової політики включає кілька послідовних етапів: вироблення цілей ціноутворення; аналіз ціноутворюючих факторів (визначення попиту, аналіз пропозиції і цін конкурентів і ін.); вибір методу ціноутворення; ухвалення рішення про рівень ціни.

5. Наукове обґрунтування процесу ціноутворення на підприємстві повинно базуватися на дослідженні економічної природи ринкової ціни. В сучасних умовах теорія ціноутворення має загальне та спеціальне спрямування. Перша визначає концептуальний підхід до формування ціни з позиції теорії вартості. Друга орієнтує на методичний підхід до визначення рівня ціни з урахуванням умов реалізації продукції на ринку. В процесі ціноутворення вони доповнюють та обмежують одна одну, визначаючи економічну сутність ціни та механізм її формування на підприємстві.

Отже, як свідчить аналіз теоретичних аспектів проблеми, саме від цінової стратегії в кінцевому рахунку залежать досягнуті комерційні результати, а правильно обрана цінова політика чинить довгострокове і вирішальне значення як на конкурентноздатність продукту, так і на діяльність підприємства в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 черв. 1996р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 142.

2. Про ціни і ціноутворення: Закон України від 03.12.90 р. № 507-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – №20. – Ст. 134.

3. Артус М.М. Формування механізму ціноутворення в умовах ринкової економіки. — Т. : Економічна думка, 2007. — 354с.

4. Бабур Л. Г., Лялюк О. Г. Ціни і ціноутворення: Навч. Посібник. — Вінниця : ВНТУ, 2004. — 120с.

5. Горобчук Т.Т. Ціноутворення: Навч. посіб. — Житомир : ЖІТІ, 2003. — 166с.

6. Гришко С.В., Коюда П.М.. Ціноутворення як елемент діяльності підприємства: Навч. посіб.. — Х. : ХНУРЕ, 2004. — 84с.

7. Данілова Л.Л., Петровська С.В. Ціноутворення та маркетингова цінова політика: Навч. посіб. — К. : КНТЕУ, 2006. — 130с.

8. Кодацкий В.П. Методика установлення ціни на товар// Економіка Фінанси Право.- 2006.- № 11.- С. 14 - 18.

9. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Метод. вказівки і завдання для самост. вивчення дисципліни / Міжрегіональна академія управління персоналом — К. : МАУП, 2005. — 80с.

10. Плисак В.Й. Управління ризиком фінансової стійкості підприємства // Фінанси України.- 2007. №1. - с.67 – 72.

11. Управління ціновою політикою підприємства: Автореф. дис. ... канд. екон. наук / Безкоровайна С.В.- К., 2005.- 20с.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)