164344 (582484), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

- не потрібна застава майна (особливо актуальною ця перевага є при необхідності залучення коштів для розвитку бізнесу (інвестиційного проекту);

- як правило для отримання кредиту необхідні більші затрати ніж для випуску облігацій (оцінка, страхування майна);

- на відміну від банків, що мають певні обмеження суми видачі кредитів на одного клієнта, випуск облігацій дає змогу залучити значно більші кошти на триваліший термін;

- ставка по облігаціях, як правило є середньою від кредитів та депозитів банків, що вигідно як продавцям (більш дешеві кредити), так і покупцям (більш високі депозити).

Процедура здійснення випуску облігацій підприємством включає таку послідовність дій:

- прийняття рішення про випуск облігацій та затвердження інформації про випуск облігацій;

- опублікування оголошення про випуск облігацій;

- реєстрація в реєструвальному органі випуску облігацій та інформації про випуск облігацій;

- опублікування зареєстрованої інформації про випуск облігацій;

- виготовлення бланків сертифікатів облігацій (у разі випуску облігацій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі випуску облігацій у бездокументарній формі);

- розміщення облігацій.

1. Депозити та ощадні сертифікати

Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.

Депозити класифікуються за такими ознаками:

• за категоріями вкладників та за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

- депозити суб’єктів господарської діяльності;

- депозити фізичних осіб;

- депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

- депозити до запитання;

- строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків. Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

- чітко встановлений строк зберігання;

- оформлюються депозитною угодою;

- не використовуються для здійснення поточних платежів;

- при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним.

Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

- спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

- спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);

- термін обертання (строкові і до запитання);

- умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку.

Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску.

Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції:

- відкриття та реєстрація депозитного рахунку,

- залучення грошових коштів на депозит,

- вилучення коштів з депозиту,

- нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам,

- повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:

- депозитної угоди;

- картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);

- паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).

Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один із яких зберігається у банку, а інший у клієнта.

В депозитній угоді передбачається:

- дата внесення депозиту,

- сума депозиту,

- форма зарахування коштів на депозитний рахунок,

- відсоткова ставка за користування депозитом,

- періодичність сплати відсотків,

- порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів,

- права, зобов’язання та відповідальність сторін тощо.

1. Векселі

Вексель відноситься до категорії боргових цінних паперів, та являє собою документ, що складений за установленою законом формою, який є безумовним засвідченням однієї особи сплатити іншій визначену суму грошових коштів у встановлений термін.

Існує два види векселя: простий (соло-вексель) і переказний (тратта). В першому випадку сам боржник-векселедавець повинен буде розплатитися грошима. У випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом залишається гарантійна функція. За загальним правилом розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, тобто незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це тип простого векселя, та типи переказного векселя – за власним наказом (виданий за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого векселедавця).

Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також виходячи з характеру угоди, за якою виникли вексельні зобов’язання. Векселі, що виникають в результаті позики, носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди (постачання продукції або послуг) – товарних (або комерційних). Треба відзначити, що на векселі не пишеться товарний він або фінансовий, ці визначення являють собою лише його економічну характеристику. Коли говорять про банківський вексель, звичайно мають на увазі вексель, виданий банком (тобто банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, з метою залучення коштів) або товарну (у випадку векселедавчого кредиту). Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або – переважно – грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом.

Векселі, як прості, так і переказні, що виписані та підлягають сплаті в даному місці, називаються місцевими, що підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вони виписані, - внутрішніми, а виписані в одній країні та підлягають сплаті в іншій країні - іноземними (зовнішніми).

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах. Вексель підписується: а) від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою; б) від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, наданого органом державної податкової служби, та паспортних даних векселедавця. Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі. Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.

Можна говорити про обов'язкові (необхідні) і додаткові реквізити векселя. За відсутності будь-якого з необхідних реквізитів документ знаходиться поза полем чинності вексельного закону. Окрім необхідних вексельний закон передбачає і додаткові реквізити, що мають вексельне значення.

До числа обов‘язкових реквізитів векселя відносяться:

1)Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням векселедавця).

2)Вказівка дати укладання векселя.

3)Найменування платника (для перевідного векселя).

4)Вексельна мітка.

5)Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від свого імені (для простого векселя) сплатити.

6)Сума.

7)Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зроблений платіж.

8)Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель підлягає оплаті за місцем складання, а перевідний – в місці, вказаному поруч з найменуванням платника).

9)Підпис векселедавця.

До числа додаткових реквізитів векселя відносяться:

1)Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред'явлення).

2)Обмеження в термінах пред'явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.

3)Застереження про пред'явлення тратти в певний термін до акцепту.

4)Вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.

5)Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника, для одержання платежу.

6)Вказівка особливого місця платежу, яке не співпадає з місцем знаходження трасата або місцем укладання простого векселя, так званий доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.

7)Вказівка особи, окрім платника, у якого слід отримати платіж –доміціліат.

8)Вказівка посередника в акцепті або платежу.

9)Застереження ефективного платежу.

10)Відсоткове застереження.

11)Застереження векселедавця “не наказу”.

12)Застереження про нездійснення протесту.

Тож за відсутності будь-якого реквізиту або при невідповідності його нормам, встановлених законом, документ позбавляється вексельної сили, за винятком певних випадків. Ці випадки стосуються тих реквізитів, які за своєї відсутності є замінними, тобто можуть бути замінені іншими реквізитами векселя, зазначеними у ньому. Наприклад:

- вексель, строк платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред’явленням;

- якщо немає спеціальної вказівки про місце платежу, місце, зазначене поруч з найменуванням платника (векселедавця для простого векселя), вважатиметься місцем платежу та одночасно місцем знаходження платника;

- якщо не вказане місце складання векселя, то вважається, що вексель складено в місці, вказаному поруч з найменуванням векселедавця.

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостей векселя відносяться:

- грошовість, тобто предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші;

- строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону, а тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;

- безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов (можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію);

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)