163584 (582320), страница 2
Текст из файла (страница 2)
На жаль, фінансовій інфраструктурі ринкової економіки на сьогодні не приділено належної уваги в науковій літературі.
Вважаємо, що фінансова інфраструктура може розглядатися у двох вимірах: по-перше, враховуючи забезпечувальну роль фінансів відносно економіки, у їх розумінні як однієї з вихідних, основоположних і домінуючих складових економічної інфраструктури, по-друге — як сукупність різних елементів, що забезпечують функціонування фінансів як суспільного інституту, в організаційному й інструментальному наповненні.
Організаційна фінансова інфраструктура являє собою сукупність відповідних структур, що забезпечують функціонування фінансів й управління ними, та включає три складові: управлінську, інституційну й обслуговуючу. Управлінська фінансова інфраструктура представлена сукупністю фінансових органів, на які покладено функції оперативного управління у сфері державних фінансів і регуляторної діяльності щодо інституцій фінансового й страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансовими службами галузевих міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ. Інституційна фінансова інфраструктура — це сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому й ринку фінансових послуг, виконуючи функції з мобілізації, переміщення й інвестування грошових ресурсів. Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає суб'єкти, одні з яких виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські й дилерські контори тощо), інші — допоміжні функції на ринку цінних паперів (реєстратори, депозитарії, клірингові центри та ін.). До неї належать також юридичні особи, які, не будучи фінансовими за змістом своєї діяльності, надають послуги різним суб'єктам у сфері фінансової діяльності (аудиторські й консалтингові фірми, інформаційні, рейтингові й аналітичні агенції, ріелтерські контори, бюро кредитних історій тощо).
Суб'єкти організаційної фінансової інфраструктури виконують свої функції, використовуючи сукупність різноманітних фінансових інструментів (інструментальне наповнення фінансової інфраструктури). Результативність і ефективність їх діяльності багато в чому залежать від дієвості, надійності, передбачуваності й керованості використання цих інструментів. Фінансовий інструментарій постійно розвивається у частині як удосконалення діючих інструментів, так і запровадження нових їх видів. Фінансовий інжиніринг — розробка і впровадження нових фінансових інструментів — наразі є одним із головних напрямів розвитку фінансів, тому державні органи й фінансові інституції приділяють йому велику увагу.
З огляду на проблематику фінансової кризи у контексті подій на світових фінансових ринках основний інтерес становить інституційна фінансова інфраструктура як з боку внутрішніх засад її функціонування, так і взаємодії з суб'єктами управлінської інфраструктури. На наш погляд, до інституційної інфраструктури належать суб'єкти підприємництва, що формують фінансовий сектор економіки: комерційні банки й небанківські кредитні установи, страхові компанії й недержавні пенсійні фонди, факторингові й лізингові компанії, інститути спільного інвестування й компанії з управління активами. В Україні управлінська фінансова інфраструктура представлена державними фінансовими органами (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, Державний департамент з фінансового моніторингу), органами управління Пенсійним фондом і фондами соціального страхування та органами, що здійснюють регуляторну діяльність (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг). Особливе місце в організаційній фінансовій інфраструктурі належить центральному банку. З одного боку, це державний регулятор у банківській системі, і за цими функціями він має бути віднесений до управлінської фінансової інфраструктури. Але, з другого боку, банк є фінансовою інституцією. І хоча він функціонує на відмінних від комерційних банків засадах, усе ж більше належить до інституційної інфраструктури, хоча й не є складовою фінансового сектору економіки.
У складі інституційної фінансової інфраструктури можна виділити три сегменти — страховий, кредитний ринки й ринок цінних паперів (фондовий). Усі вони об'єднані спільним полем діяльності (фінансовий сектор економіки), при цьому по-різному пов'язані з нинішньою кризою як у світовому, так і національному масштабах. Це зумовлюється специфікою і спрямуванням діяльності кожного з них, а також різним характером послуг, які вони надають. Якщо інституції кредитного й фондового ринків безпосередньо забезпечують рух фінансових потоків в економіці, то страхування — насамперед надання фінансового захисту від певних подій. До нинішньої фінансової кризи всі сегменти розвивалися досить активно і стабільно, про що свідчать дані таблиці. Це стосується насамперед показників, що характеризують обсяги й рівень їх профільної діяльності.
Таблиця. Динаміка розвитку основних складових інститудійної фінансової інфраструктури в Україні
Сегменти інфраструктури | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 1 півріччя 2008 |
Кредитний ринок | |||||
Кількість: | |||||
- комерційних банків | 181 | 186 | 193 | 198 | 196 |
- кредитних спілок | 622 | 723 | 764 | 840 | 849 |
Статутний капітал, млрд. грн..: | |||||
- комерційних банків | 11,6 | 16,1 | 26,4 | 43,1 | 55,1 |
- кредитних спілок | 0,2 | 0,7 | 1,1 | 1,5 | 1,7 |
Залучені ресурси, млрд грн: | |||||
- комерційних банків | 83,0 | 132,7 | 184,2 | 279,7 | 321,1 |
- кредитних спілок | 0,6 | 1,2 | 1,9 | 3,5 | 4,0 |
Заборгованість за кредитами, млрд. грн..: | |||||
- комерційних банків (в економіку) | 88,6 | 143,4 | 245,2 | 426,9 | 518,1 |
- кредитних спілок | 0,7 | 1,4 | 2,6 | 4,5 | 5,4 |
Страховий ринок | |||||
Кількість страховиків | 387 | 398 | 411 | 446 | 469 |
Статутні фонди, млрд. грн.. | 5,5 | 6,6 | 8,4 | 10,6 | 12,0 |
Чисті страхові премії, млрд грн | 9,7 | 7,5 | 8,8 | 12,4 | 7,6 |
Чисті страхові виплати, млрд грн | 1,4 | 1,5 | 2,3 | 3,9 | 3,2 |
Фондовий ринок | |||||
Кількість: | |||||
- інститутів спільного інвестування | 105 | 284 | 519 | 577 | 716 |
- компаній з управління активами | 88 | 159 | 228 | 334 | 394 |
- фондових бірж | 8 | 8 | 8 | 9 | 9 |
Обсяги емісії цінних паперів, млрд грн, у тому числі: | 34,8 | 62,0 | 84,1 | 133,3 | - |
- акції | 28,3 | 24,8 | 43,5 | 50,0 | 27,8 |
- корпоративні облігації | 4,1 | 12,8 | 22,1 | 44,5 | 20,0 |
- інвестиційні сертифікати | 2,2 | 23,9 | 18,4 | 36,6 | 41,9 |
Обсяги торгів цінними паперами, млрд грн, у тому числі: | 321,3 | 403,8 | 492,8 | 754,3 | - |
- неорганізований ринок | 311,9 | 387,4 | 463,7 | 719,1 | - |
- організований ринок, | 9,4 | 16,4 | 29,1 | 35,2 | 17,9 |
у тому числі ПФТС | 8,3 | 14,5 | 28,0 | 30,8 | 15,7 |
Джерело: складено за даними Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.
Загалом можна стверджувати, що сформована мережа установ інституційної фінансової інфраструктури поступово наближається до потреб розвитку економіки України, хоча досі, як видно з наведених даних, мають місце відчутні диспропорції в розвитку її окремих сегментів. Деякі складові, не наведені в таблиці (ломбарди, факторингові й лізингові компанії, недержавні пенсійні фонди та інші), ще не відіграють відчутної ролі.
Нині основним сегментом інституційної фінансової інфраструктури є кредитний ринок. Основні показники його розвитку в банківському секторі — обсяги залучених ресурсів і кредитування економіки — у докризовий період мали просто вражаючі темпи зростання. Так, упродовж 2005—2007 років статутний капітал комерційних банків щороку зростав у середньому на 55 %, обсяги залучених ресурсів — на 50 %, кредитний портфель — на 69 %. Разом із тим саме цей сектор виявився найбільш уражений кризою. Хоча у першому півріччі 2008 року проявилися перші ознаки сповільнення розвитку (обсяги залучених ресурсів зросли лише на 15 %, кредитний портфель — на 29 %), явних ознак кризи не відчувалося. Однак протягом жовтня — листопада 2008 року ситуація у банківській системі кардинально змінилася. І навряд чи можна стверджувати, що для цього не було об'єктивних передумов. Вони були і полягали, насамперед, у агресивній політиці нарощування обсягів кредитування, яка не відповідала ресурсному потенціалу українських банків і спричинила стрімке зростання ресурсного дисбалансу в їхній діяльності (рис. 1).
З рисунка видно, що до 2006 року комерційні банки вели досить обережну й зважену політику, здійснюючи кредитування в межах свого ресурсного потенціалу (сума статутного капіталу й залучених від юридичних і фізичних осіб коштів).