159785 (581367), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

«Якнайкращі» – це область належного, це громадяни, що відрізняються своїми достоїнствами перед рештою громадян поліса. Тому такий гнів у Геракліта викликають эфесци, Гермадора, що «вигнали, чоловіка якнайкращого серед них, із словами: «Та не буде серед нас ніхто якнайкращим, якщо ж такий опиниться, то хай він живе у іншому місці і серед інших». Про це ж говорить фрагмент 125а: «Якнайкращі» – що віддають перевагу спілкуванню з вічним речам, що «приходять». «Якнайкращі» для Геракліта – це перш за все в чомусь активно себе що проявили. Очі в пізнанні Геракліт цінує вище, ніж вуха, оскільки краще той, який не просто слухає, а сам бачить і може сказати. Відбуваються це в цивільній діяльності, де потрібне уміння і «вислухати і висловити», потрібно розуміти що відбувається. Для тих же, які мають варварські душі ока і вуха, – погані свідки

Діяльність у сфері законодавчої, де і виявляються «якнайкращі» володарі логосу, – цілком допустимий шлях до усвідомлення єдиного порядку речей. Закони поліса носять космічне встановлення, обумовлені підпорядкуванням Діку (космічній справедливості) всіх сфер і космосу, і соціуму.

Тому Геракліт закликає «битися за закон, як за свої стіни. Не слід забувати, що міські стіни єдине зміцнення, за яким можна бути в безпеці. Поза полісом, поза міськими стенами немає ніяких прав і захисту. Також, як міські стіни цінується закон. Здатність утриматися в рамках полісних встановлень дозволяє бути мудрим, пізнати єдине. «Тим, хто бажає говорити розумно, повинно укріпити себе цим для всіх загальним, як місто, законам і багато міцніше. Адже всі людські закони харчуються єдиним божественним, який простягає свою владу, на скільки бажає, всьому є достатній і над всім бере верх»

Діяльність відповідно до закону означає, що будь-яке слово «в зборах» повинне відповідати закону. Слід поступати відповідно до слова – клятвопорушників наздожене Діку. Не слід поспішати висловлюватися про значні речі. Кожне слово повинне бути зважене, співвіднесене з полісним номосом, це і дозволяє пізнати космічну мірну і єдність, залучитися до логосу. Діку карає за довільне вживання слова. Щодня можлива зустріч спілкування з логосом, тільки треба свою мову будувати не так як це роблять оратори, прагнучі до того, щоб «зарізати» супротивника

Геракліту властивий той погляд, що в світі існує єдина закономірність, відповідно до якої людина і може здійснювати свою активність. Правда, активність людини, по Геракліту, протікає в основному у сфері політичної. Нею володіють ті, хто віддають перевагу «вічній славі – скороминущим речам», проявляючи стриманість і шанобливість до закону держави, не поспішають висловитися, із значного питання, не використовують свій виступ лише для того, щоб заплутати супротивника. У такому розумінні активності людини виявляється те значення, яке додавалося писаному закону і проходженню йому всіх громадян ораторському мистецтву, військовій доблесті і так далі в античному демократичному полісі. Але важливе те, що в активності людини Геракліт шукає щось об'єктивне, стійке, що, власне, і відрізняє свавільну поведінку від поведінки у відповідність з дике як нормою належного і сущого

Геракліт дуже тонко передає соціально-політичну обстановку рідного Ефеса. Увага його привертають явища і економічного, і політичного характеру. У житті античного суспільства цього періоду відбулися важливі зміни – на зміну родової спільності прийшла полісна спільність, широкий розвиток отримала торгівля, з кінця VП століття до н.е. починається чеканка монети. Операції товарообміну осмислюються і притягуються Гераклітом в узагальненнях найширшого характеру: функціонування космічної підстави – вогню пояснюється шляхом апеляцій до грошового звернення

Важливе зауваження робить Геракліт про рабство і його природу: війна (polemos) «одних зробила рабами, інших – вільними». Перш за все, фіксується джерело виникнення рабства – війна, про рабство – должничестве немає і мови. У Ефесі вже відбулися реформи солоновского типу. Як відмітив Ф.Х. Кессиді, є підстави вважати Геракліта прихильником цих реформ. У привернутому вже фрагменті 53 рабство зовнішньополітичне, а не боргове – норма для Геракліта. Це також непрямим чином свідчить про визнання Гераклітом соціальних змін в полісі, реформ солоновского типу, що відміняли боргове рабство. Цікавий в даному фрагменті той факт, що війна визнається не тільки джерелом рабства, але і джерелом громадянства (робить людей не тільки рабами, але і вільними). Погляди античності на природу громадянства традиційні: цивільні права успадковувалися по народженню. Афінян Евксей, наприклад, відстоював свої цивільні права, доводить, що його отець не був чужоземцем. Війна може перетворити вільного в раба, цей мотив зустрічається в античній літературі досить часто. Геракліт звертає увагу на інше – війна не тільки може зробити вільного рабом, але вона і вільних робить вільними. Тому війна несе одночасно два протилежні явища – рабство в свободу.

Вільний (eleuteros) – синонім громадянина, поза рамками поліса не можна бути вільним. Війна як спосіб отримання свободи у Геракліта перекликається з його закликом «битися за закон, як за міські стіни», «полеглих на війні боги почитали і люди». Відомо, що Геракліт дуже високо оцінює Біаcа, що відстоює необхідність боротьби з персами. Війна з персами за свободу міста, за його закон не в менше ступеня, чим за міські стіни і робить людей вільними. У цих переконаннях Геракліта виявляються його погляди на зовнішньополітичні відносини поліса.

Для того, щоб закон був нормою внутрішнього життя, всі повинно йому слідувати. Сама людина і оцінюється Гераклітом по цій нормі політичною, по проходженню закону. Всі можуть і повинні слідувати закону як виразу загальних інтересів. Всі громадяни поліса предстають в рівній мірі здатними бути політично активними. У гострому політичному конфлікті Геракліт прямо апелює до всіх ефессцам, «скільки не є змужнілих», тобто дорослих, повноправних громадян. Але цьому єдиному закону не всі слідують в однаковій мірі. Люди не можуть визначити, хто ж є «якнайкращим», в проходженні закону. В цьому відношенні Геракліт виділяє «кращих людей» і «натовп».

Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що «народ повинен боротися за закони, як за свої стіни». У цьому формулюванні маємо яскравий приклад ідеї боротьби за право, надпартійний, надідеологічний принцип законності, як такої, принцип панування права у полісному (політичному) житті.

Поліс і його закон, за Гераклітом, – це щось спільне, однаково божественне і розумне як по виникненню, так і по суті. «Всі людські закони виходять від єдиного божественного, який простягає свою владу на все, над всім панує і над всім отримує верх». Божественна справедливість і правда (діке) інтерпретуються Гераклітом, як те розумне начало (загальний логос), з якого випливає і яке виражає (повинно виражати) людський закон. Без божественного, космічно-вогняного масштабу у людей не було б і самого уявлення про справедливість.

Для Геракліта Зевс, логос, вогонь – синоніми. У теологічній площині людський закон випливає з божественної справедливості, в гносеологічній – із загального логосу, в онтологічній – з вічного вогню. У зв`язку з цією триєдністю джерела закону, важливо пам`ятати про те принципове для всієї концепції Геракліта положення, що саме онтологічне начало (вогонь) дає міру (і масштаб) всьому іншому – сам космос впорядкований тільки завдяки певній мірі вогню. Основна гносеологічна характеристика закону, за Гераклітом, полягає в його відповідності загальному логосові (світовим закономірностям). Саме тому праворозуміння одного («кращого») є кращим, ніж правосвідомість демосу. «Один для мене – десять тисяч, якщо він найкращий».

Висновки

Антропологічна тенденція, що намітилася в мілетській філософії, отримує розвиток і переосмислення у Геракліта. Висловлена в загальному вигляді думка про етичну і одночасно політичну (у архаїчний час етика і політика не були розділені) спрямованість поглядів Геракліта зазвичай не викликає заперечень. Дуже суворий і пристрасний тон Геракліта у викритті людських пороків, в закликах жити згідно істині і справедливості, перш за все згідно логосу, який говорить вустами Геракліта, щоб можна було говорити про його етичну і політичну нейтральність. Інша справа, як обґрунтовується ця етична спрямованість.

Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що «народ повинен боротися за закони, як за свої стіни». У цьому формулюванні маємо яскравий приклад ідеї боротьби за право, надпартійний, надідеологічний принцип законності, як такої, принцип панування права у полісному (політичному) житті.

Поліс і його закон, за Гераклітом, – це щось спільне, однаково божественне і розумне як по виникненню, так і по суті. «Всі людські закони виходять від єдиного божественного, який простягає свою владу на все, над всім панує і над всім отримує верх». Божественна справедливість і правда (діке) інтерпретуються Гераклітом, як те розумне начало (загальний логос), з якого випливає і яке виражає (повинно виражати) людський закон. Без божественного, космічно-вогняного масштабу у людей не було б і самого уявлення про справедливість.

Діяльність у сфері законодавчої, де і виявляються «якнайкращі» володарі логосу, – цілком допустимий шлях до усвідомлення єдиного порядку речей. Закони поліса носять космічне встановлення, обумовлені підпорядкуванням Діку (космічній справедливості) всіх сфер і космосу, і соціуму.

Власне з Геракліта можна починати відлік боротьби ідей демократії (Солон) та протилежних їй ідей, започаткованих Гераклітом. В той же час, вчення Геракліта використовувалися, в тій чи іншій мірі, прихильниками як раціоналістичної, так і релігійно-божественної доктрини природничого права.

З урахуванням подальшої еволюції правової думки можна сказати, що до гераклітовської концепції сходять все ті правові доктрини античності і нового часу, які під природним правом розуміють якийсь розумний початок (норму загального розуму).

Список використаних джерел

1. Дудченко Г.М., Овдієнко П.П. Історія політичних і правових вчень. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. – 44 с.

2. Кирилюк Ф.М., Батрименко О.В. Історія зарубіжних політичних вчень. – К.: ТОВ «ХХІ століття: Діалог культур», 2005. – 256 с.

3. Колісніченко А. І. Історія держави і політико-правових вчень Стародавньої Греції та Риму. – Миколаїв: Видавництво МФ НаУКМА, 2002. – 274 с.

4. Орленко, В.В. Історія вчень про державу та право: посіб. для підготов. до іспитів / В.В. Орленко. – 2-е вид. стереотип. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 204 с.

5. Цюрупа М.В. Історія політичних і правових вчень. – К.: КУТЕП, 2005. – 220 с.

6. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 301

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)