159705 (581333), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

I) право як свобода (ідея права)

II) право як певний ступінь і форма свободи (особливе право)

III) право як закон (позитивне право).

I. На ступені об'єктивного духу, де весь розвиток визначається ідеєю свободи - “свобода” і “право” виражають єдине значення

II. Система права як царство реалізованої свободи є ієрархією особливих прав (від абстрактних форм до конкретних)

Конкретизація поняття права є певне наявне буття свободи, а значить і особливе право. Подібна характеристика відноситься до абстрактного права, моралі, сім'ї, суспільства, держави. Ці “особливі права” дані в рамках однієї формації об'єктивного духу, вони обмежені, підлеглі і можуть вступати у взаємні колізії. Подальше “особливе право”, що діалектично “знімає” попереднє, більш абстрактне “особливе право”, представляє його підставу і істину. Більш конкретне “особливе право” первичне і сильніше більш абстрактного. На вершині “особливих прав” стоїть право держави, над ним лише право світового духу. Оскільки в реальній дійсності “особливі права” всіх ступенів (особи, її совість, сім'ї, держави) дані одночасно і, отже, в актуальній або потенційній колізії, оскільки по гегелівській схемі, остаточно істинне лише право вищого ступеня.

III. Право як закон (позитивне право) є одним з “особливих прав”

Гегель пише : “те, що є право в собі, встановлене в його об'єктивному наявному бутті, тобто визначене для свідомості думкою і відоме як те, що є і визнане правом, як закон; за допомогою цього визначення право є взагалі позитивне право”.²²

Перетворення права в собі в закон шляхом законодавства надає праву форму загальності і справжньої визначеності. Предметом законодавства може бути лише увага сторони гегелівських відносин. Розрізняючи право і закон, Гегель в той же час прагне виключити їх зіставлення. Гегель визнає, що зміст права може бути спотворене в процесі законодавства, тому не все дане у формі закону є право. В гегелівській філософії йдеться про внутрішнє розрізнення одного і того ж поняття права на різних ступенях її конкретизації. “та обставина, що насильство і тиранство можуть бути елементом позитивного права, - підкреслював він, - є для нього чимось випадковим і не зачіпає його природу”.²³ Закон (за поняттям) - це конкретна форма виразу права. Відстоюючи це, Гегель разом з тим відкидає протиправний закон, тобто позитивне право, не відповідне поняттю права взагалі.

Специфіка філософії права Гегеля проявляє себе не в розгортанні принципу розрізнення права і закону, що визнається за нього, в якусь незалежно від позитивного права діючу і йому критично протиставлену систему природного права.²⁴ Навпаки, Гегель прагне довести неістинність і недійсність такого трактування відмінності права і закону. Предметом гегелівського філософського розгляду є лише ідеальне (право і закон єдині по своїй ідеальній природі). Гегель затверджує, що в законах відображаються національний характер даного народу, ступінь його історичного розвитку, природні умови його життя, але разом з тим відзначає, що чисте історичне дослідження і порівняльно-історичне пізнання відрізняються від філософського способу розгляду, знаходяться зовні нього. Історичний матеріал, не будучи сам по собі філософськи розумним, придбаває в гегелівській концепції філософське значення лише тоді, коли він розкривається як момент розвитку філософського поняття.²⁵

В гегелівському навчанні трьома головними формоутвореннями вільної волі і відповідно трьома основними рівнями розвитку поняття права є:

1) абстрактне право

2) мораль

3) моральність

I. Сфера абстрактного або формального права є область безпосереднього зовнішнього самовизначення волі окремої особи, зовнішнє наявне буття свободи волі.

II. Сфера моралі є внутрішнє наявне буття волі, внутрішнє самовизначення волі окремої особи, що знаходить свій вираз в її діях.

III. Сфера моральності є область конкретної єдності зовнішнього внутрішнього буття свободи, абстрактного права і моралі. В цій сфері загальне, розумне, справжня свобода одержує своє існування і в системі суспільних відносин і в самовизначенні волі окремої особи, діючої згідно вимогам розумного порядку.

Ці три етапи в розвитку поняття права здійснює загальний шлях розвитку поняття в гегелівській філософії. Процес розвитку поняття права визначався розвитком самих категорій гегелівської ідеалістичної діалектики. При цьому задача філософії права зрозуміти роботу розуму в розвитку ідеї права. наше суб'єктивне мислення з точки зору лише як би спостерігає за розвитком ідеї, як власною роботою розуму. Справа науки полягає в тому, щоб зрозуміти цю “самостійну роботу розуму предмету”. Маркс в “Світлому сімействі” указував на цю межу всієї гегелівської філософії : “істина... для Гегеля, автомат, який сам себе доводить”. Людині залишається слідувати за нею, результат дійсного розвитку є не що інше, як доведена, тобто доведена до свідомості істина”.²⁶

Абстрактне право - перший ступінь в русі поняття права від абстрактного до конкретного. В основі права - свобода окремої людини. “особа починається тільки тут, оскільки суб'єкт має самосвідомість про себе не тільки взагалі, як про конкретний і якимсь чином визначений “я”, а швидше має самосвідомість про себе, як про абсолютно абстрактний “я”.²⁷ Поняття про особу є основою абстрактного права. “будь особою і поважай інших як особи” - є основною заповіддю абстрактного права.²⁸ Тим самим абстрактне право припускає певні відносини між окремими особами”^. Поняття Гегеля про абстрактне право було абстрактним поняттям про правовідносини, властиві буржуазному суспільству, яке обґрунтовується Гегелем на грунті об'єктивного ідеалізму, як певний етап в процесі діалектичного розвитку духу. Поняття абстрактного права є лише якнайменше розвинене поняття про право і не є ще істинним. “абстрактне поняття права містить в собі, як у зародку, все більш конкретні правові визначення, але на початку поняття абстрактне, тобто всі визначення, правда, містяться в ньому, але разом з тим тільки містяться: вони суть тільки в собі і ще не розвинені в самих собі в цілісність”.²⁹ По думці Гегеля абстрактне право містить в собі як можливі всі визначення області моралі і в області моральності. Свою реалізацію свобода особи перш за все знаходить в праві приватної власності. “розумність власності полягає не в задоволенні потреб, а в тому, що знімається гола суб'єктивність особи. Лише у власності обличчя є як розум. Хай ця перша реальність моєї свободи знаходиться в зовнішній речі, і, отже, є інша реальність, але ж абстрактна особа саме в її безпосередності не може володіти ніяким іншим наявним буттям.”³⁰ Якщо особа вкладає свою волю в річ, то тим самим річ стає моєю. Власність, по думці Гегеля, перш за все певне відношення людської особи до зовнішнього світу, до природи, до речей. Поняття про власність Гегеля пов'язано з основами його ідеалістичного світогляду ; воно виражає примат духу над матерією. Він розглядає приватну власність, як абсолютне право вільної волі окремої особи на привласнення речі. для нього приватна власність була першою і необхідною ланкою в ланцюзі розвитку об'єктивного духу, в процесі реалізації духу в зовнішньому світі.³¹ Дане ідеалістичне припущення про власність і обґрунтовування абстрактного права вихваляли і використовували неогегельці (ідеології фашизму) в своїх реакційних цілях, для обґрунтовування нібито абсолютної етичної цінності приватної власності самої по собі. Оскільки власність необхідна для виразу зовнішнього наявного буття власної волі, та кожна особа була б повинна була володіти приватною власністю. Гегель не робить, проте, звідси висновку. що кожний громадянин повинен володіти власністю для задоволення своїх потреб. Таким чином, для прояву наявного буття вільної волі з погляду Гегеля достатньо володіти хоча б однією єдиною сорочкою. Гегель - прихильник майнової нерівності, нерівності розподілу володінь і станів не можна назвати несправедливістю природи; бо “природа не вільна і тому ні справедлива, ні несправедлива ”.³²

Гегель визнавав лише формальну рівність людей: “люди, зрозуміло, рівні, але лише як особи, тобто відносно джерела їх володіння ”.³³ Своє розуміння свободи і права Гегель направляв також проти рабства і кріпацтва. “в природі віщої, - відзначає Гегель, - полягає, що раб має абсолютне право звільнитися...”³⁴ Згідно навчанню Гегеля єство приватної власності в тому, що особа вкладає свою волю в річ. В заволодінні, користуванні, відчуженні речі виражається вся повнота права власності. Необхідним моментом в здійсненні розуму є, по Гегелю, договір, в якому один одному протистоять самостійні особи - власники приватної власності, оскільки сам розум, дух робить необхідним. щоб люди дарували, обмінювали, торгували і так далі. Юридичні інститути і правові уявлення Гегель, що належать буржуазному суспільству, оголошує абсолютною необхідністю розуму. Для договору є, на думку Гегеля характерними 3 моменти:

1)Договір залежить від свавілля особливої волі, волі окремого власника;

2)Досягнута в договорі шляхом угоди тотожна воля обох власників є лише загальна воля, але не в собі і для себе суща воля, не загальна воля і

3) предметом договору можуть бути тільки одиничні речі, бо тільки відчуження їх підлегле голому свавіллю окремого власника.

Через останню підставу Гегель відкидає погляди на брак, як на своєрідний договір і вважає, що такий підхід до браку суперечить людській гідності. Також Гегель відкидає договірну теорію держави. Той, що “привніс договірного відношення, також як і відносин приватної власності взагалі, в державне відношення привів до найбільшої плутанини в державному праві і дійсності.”³⁵ Наступним моментом вчення про абстрактне право є гегелівські думки про неправду, примушення. Відношення права в собі, загальної волі до особливої волі окремої особи, як воно виражено в договорі, Гегель розглядає як відношення єства до явища. Це явище права, переходить в неправді у видимість права, тобто щось об'єктивне існуюче, але не має опори в єстві. Це і є зовнішнє існування, яке не відповідає єству. Заперечення видимості, її зникнення, показує владу єства над видимістю, її силу, її дійсність. В результаті заперечення видимості досягається єдність між єством і явищем. Воно перетворюється на дійсність. “дійсність є що стало безпосереднім єдність єства і існування.”³⁶ Право відновлюється і затверджується шляхом заперечення неправди. Неправда є така видимість, і через її зникнення право одержує визначення якогось міцного і має силу, і якщо раніше воно володіло лише безпосереднім буттям, то тепер стає дійсним, повернувшися з свого заперечення.

Гегель розрізняє: цивільна неправда (простодушна) - особа не усвідомлює наявність в його діях неправомірності, лише видимості права, помилково приймаючи неправду за справжнє, справжнє право. Називаючи цивільну неправду простою негативною думкою, Гегель хоче сказати, що в цивільній неправді не заперечується володіння даною особою правом взагалі, а заперечується лише дане, особливе право особи. Цивільна неправда є сама незначна неправда, оскільки тут заперечується лише особливе. загальна воля повністю признається і поважається даною особою. “якщо я говорю : троянда не червона, то я все-таки визнаю, що вона володіє кольором. Я тому не заперечую троянду, а заперечую лише особливе, червоний колір. Точно також кожна особа хоче правого і добивається того, щоб з ним поступили згідно праву. Його неправда лише в тому, що воно визнає за право те, чого воно добивається.”³⁷

Другою формою неправди, по навчанню Гегеля, є обман.

В обмані особлива воля обдуреної особи не порушується, оскільки його примушують вірити, що з ним поступають згідно праву, то що виставляється як справжнє право, насправді лише уявне право, воно не є об'єктивно в собі сущим правом, а є лише чимось суб'єктивним. Злочин з погляду Гегеля є щось безрозсудне, неістинне також і тому, що воно суперечить поняттю людини як істоти розумного, може діяти достовірно вільно. Злочин є така неправда, яку людина насильно і відкрито ставить на місце “права в собі”. У зв'язку з цим Гегель писав, що злодій не створює зовнішньої видимості права, яке створюється в обмані. Хто скоює злочин, наприклад крадіжка, той заперечує не тільки особливе право іншої особи на цю певну річ, і заперечує взагалі його право, і злодія тому не тільки зобов'язали віддати назад вкрадену їм річ, але і, крім того, карають ще, тому що він порушує право як таке, тобто право взагалі.”³⁸ згідно цьому покарання є не тільки засобом відновлення порушеного права, але і правом самого злочинця, закладеним вже в його діянні - вчинку вільної особи. Зняття злочину через покарання, по гегелівській схемі конкретизація поняття права і моралі. На цьому ступені, коли особа абстрактного права стає суб'єктом вільної волі, вперше придбавають значення мотиви і цілі вчинків суб'єкта. Вимога суб'єктивної свободи полягає лише в тому. щоб про людину судили по його самовизначенню. Лише у вчинку суб'єктивна воля досягає об'єктивності і, отже, сфери дії закону; сама ж по собі моральна воля некарана. Абстрактне право і мораль є двома односторонніми моментами, які придбавають свою дійсність і конкретність в моральності. коли поняття свободи об'єктивувалося в наявному світі у вигляді сім'ї, цивільного суспільства і держави

Висновок

Філософсько-правове навчання Гегеля зробило величезний вплив на подальшу історію політико-правової думки. Гегелівська філософія давала досить широкий простір для обґрунтовування як консервативних, так і критичних опозиційних переконань. Гегель, кажучи про те, що філософія здатна лише зрозуміти, але не омолодити якусь застарілу форму життя сучасність, що йде в минуле, порівнює свою філософію з совою Мінерви, що починає політ лише з настанням сутінків. Після більше півтора століть після початку свого польоту цей птах, що бився в сільцях різних інтерпретацій і що горіла у вогні невгасаючої критики, постає вже у виді не сови Мінерви, а швидше за птаха Фенікс. Вона пережила багато сутінків і світанків придбавав все новий і новий вигляд. Галерея цього вигляду обширна, але не вичерпана. оскільки життя гегелівської філософії права - в оцінках, інтерпретаціях і інших багатоманітних зв'язках з сучасністю - продовжується.³⁹

Список використаної літератури

1. Г.В.Ф. Гегель. Філософія права. Академія наук СРСР. Інститут філософії. Із-во “Думка”, Москва - 1990 р.

2. Г.В.Ф. Гегель. Енциклопедія філософських наук. т. 3. Москва, 1977 р.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)