159238 (581240), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Основними концептуальними рисами технологічного детермінізму є: перетворення НТП у детермінанту усіх соціальних змін: розвиток техніки і технології розглядається як висхідний момент суспільного розвитку; абсолютизується соціальна цінність техніки і технології, передбачається, що вони автоматично, стихійно породжують нові суспільні відносини; заперечується залежність розвитку науки і техніки від соціальних умов.
Ґрунтуючись на принципі технологічного детермінізму, виділяються певні етапи (щаблі) розвитку суспільства. В основу кожного етапу покладений свій особливий техніко-технологічний тип виробництва: чи то машини епохи промислової революції чи раціоналізоване й автоматизоване виробництво (конвеєр, автомати й автоматичні лінії), промислові роботи й електронні пристрої, що використовуються у виробництві і, нарешті, інформаційна техніка і технологія. Найчастіше апологети цієї концепції виділяють в історії людства три стадії: «традиційне, аграрне» суспільство, «індустріальне суспільство», «постіндустріальне» (або інформаційне суспільство). Остання стадія розглядається, з одного боку, як принципово новий виток історії, а з іншого – як продовження попереднього, як його нова фаза.
Принцип «технологічного детермінізму» суспільного розвитку обґрунтовує зокрема З. Бжезинський. У книзі «Між двома епохами. Роль Америки в технотронну еру» (1970) він намагається довести, що «технотроніка», під якою він розуміє нову техніку й електроніку, і їх вплив на культурний, психологічний, соціальний і економічний розвиток суспільства, визначає соціальний устрій, є вирішальним, самодостатнім фактором соціального прогресу. При цьому технологічний детермінізм залишає наче осторонь духовну і культурну сторони життя, не визнає за ними активного впливу. Людина в цьому випадку розглядається як зовнішній регулятор, свого роду зовнішня сила стосовно науково-технічного і соціального прогресу, а не як першопричину соціального розвитку.
У 80-і роки під впливом НТР відбувається бурхливий розвиток «індустрії знань», комп'ютеризації і появи розгалужених інформаційних систем. Почався перехід до нових форм організації праці, змінюється її характер, система суспільних відносин, модифікується вся сфера економічних зв'язків. Створюються наукові і технічні передумови для перетворення всього матеріального і духовного життя суспільства.
Концепції «індустріального суспільства», «суспільства загального благоденства», що розроблялися західними науковцями, заміняються різними варіантами «постіндустріального суспільства» – «постбуржуазного» (К. Боклдінг), «технотронного» (З. Бжезинський), «програмованого» (А. Турен), «суперіндустріального» і «інформаційного суспільства» (О. Тоффлер), автори яких звертають особливу увагу на збільшення питомої ваги виробництва, перетворення і передачі інформації і наукового знання в сфері суспільного виробництва. Вираз «постіндустріальне суспільство» широко вживається в сучасній літературі, і майже кожен автор наділяє його своїм, особливим змістом. Ця ситуація не в останню чергу зв'язана з тією обставиною, що слово «постіндустріальне» вказує лише на положення даного типу суспільства в часовій послідовності стадій розвитку – «після індустріального», – а не на його власні характеристики. З іншого боку, у 70-і роки в Японії для вирішення завдань її економічного розвитку розробляється концепція інформаційного суспільства. Розглядаючи перспективи розвитку Японії, Й. Масуда, голова Інституту інформаційного суспільства й один з авторів Плану інформаційного суспільства, що був представлений Інститутом розробки і використання комп'ютерів (JACUDI), висунув цю концепцію (поняття постіндустріального суспільства, на його думку, дуже невиразно).
У цей же час відбувається конвергенція двох ідеологій – інформаційного суспільства (Масуда, Тоффлер) і постіндустріалізму (Белл, Мемфорд, Турен і ін.). Варіант конвергенції ідей постіндустріалізму й інформаційного суспільства в дослідженнях Д. Белла презентує книга «Соціальні рамки інформаційного суспільства» (1980). Вираз «інформаційне суспільство» у Белла – це нова назва для постіндустріального суспільства, що підкреслює не його місце в послідовності щаблів суспільного розвитку – після індустріального суспільства, – а основу визначення його соціальної структури – інформацію. Інформаційне суспільство в тлумаченні Белла має всі основні характеристики постіндустріального суспільства (економіка послуг, центральна роль теоретичного знання, орієнтованість у майбутнє й обумовлене нею керування технологіями, розвиток нової інтелектуальної технології). Однак якщо в роботі «Настання постіндустріального суспільства» електронно-обчислювальна техніка розглядалася як необхідний засіб для вирішення складних задач (із застосуванням системного аналізу і теорії ігор), то в «Соціальних рамках інформаційного суспільства» велике значення надається конвергенції електронно-обчислювальної техніки з технікою засобів зв'язку. «У сторіччі, що наступає, – стверджує тут Д. Белл, – вирішальне значення для економічного і соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини буде становлення нового соціального устрою, що ґрунтується на телекомунікаціях». Для постіндустріального суспільства буде характерна нова еліта, основана на кваліфікації, що отримана індивідами завдяки творчості, а не на володінні власністю, наслідуваної чи такої, що здобувається за рахунок підприємницьких здібностей, і не на політичній позиції, що досягається за підтримкою партій і груп.
Концепція Д. Белла, виявилася досить глибокою в теоретичному відношенні, цікавою в плані поставлених питань і відкриває широкі перспективи для дослідження. Не дивно, що вона спровокувала безліч різноманітних тлумачень постіндустріального суспільства, іноді істотно відмінних від беллівського.
Засновник і президент Інституту інформаційного суспільства Й. Масуда, оцінюючи суспільство, яке виникає як деякий соціальний організм, вважає, що воно функціонуватиме на основі інших, ніж традиційні суспільства, принципів організації і способів діяльності. Виходячи з передумови, що основний тип виробництва – форми зайнятості населення – будуть сконцентровані навколо виробництва і розподілу інформації, Масуда намагається осмислити, як саме трансформуються існуючі структури суспільства, призначені для іншого типу суспільних зв'язків і відносин. Він виділяє 17 параметрів індустріального суспільства, що повинні змінитися, оскільки інформаційна технологія уможливлює і необхідність переоцінки деяких основоположних принципів, що визначають напрямок соціально-економічного розвитку. Так, якщо в індустріальному суспільстві завод був центром виробництва товарів і своєрідним символом даного суспільства, то в майбутньому суспільстві інформаційні послуги, що передбачають наявність інформаційних мереж і банків даних, замінять завод як основний центр виробничої діяльності, і саме вони стануть своєрідним символом, що визначатиме специфіку нового суспільства. У роботі «Комп’ютопія» Масуда стверджує, що інформаційне суспільство буде безкласовим і безконфліктним, – це буде суспільство злагоди, з невеликим урядом і державним апаратом. На відміну від індустріального суспільства, характерною цінністю якого є споживання товарів, інформаційне суспільство висуває як характерну цінність час. У зв'язку з цим зростає цінність культурного дозвілля.
Подальшою розробкою теорії інформаційного суспільства можна вважати концепцію американського соціолога і футуролога Ольвіна Тоффлера, що викладена в книгах «Третя хвиля», «Передбачення і передумови», «Зрушення влади». На думку Тоффлера, усі «індустріальні» суспільства стоять перед «суперіндустріальною революцією», що позбавить «значення великий конфлікт ХХ ст. – конфлікт між капіталізмом і комунізмом» і створить нове, «суперіндустріальне суспільство». Таке суспільство матиме посткапіталістичну соціальну структуру, у якій поняття приватної власності утратить свій зміст не в результаті соціального перевороту, а як автоматичний наслідок розгортання НТР.
Тоффлер вважає, що техніка обумовлює тип суспільства і тип культури, причому цей вплив має хвилеподібний характер. Він пропонує розглядати історію як послідовність хвиль, кожна з яких знаменує сукупність фактів і подій сугубо техніко-економічного порядку безвідносно до політичних інститутів суспільства, що зумовлюють зміни способу життя, його цінностей.
«Перша хвиля», що почалася 8000 років до нової ери, «призвела до утворення сил, а з ними і нового укладу життя», друга – «індустріальна хвиля», що почалася з 1650–1750 рр., продовжується і сьогодні. Вона принесла «сучасну модель життя всіх індустріальних суспільств», для яких характерно «масове виробництво» і «масове споживання», «утворення корпорацій», «однакова система творення», «аналогічні процеси в системі комунікацій (у газетах, радіо, кіно і телебаченні ми знаходимо ті ж принципи фабрики)» і т.д. «Система «другої хвилі», стверджує Тоффлер, знаходяться в кризі. Ми бачимо це на прикладі кризи благополуччя, кризи комунікативних систем, навчальних закладів, міжнародних фінансових структур. Національна держава переживає кризу. Тільки новий етап НТР зможе позбавити людство від криз і катаклізмів. Спостерігаючи занепад старих і виникнення нових галузей виробництва, Тоффлер запропонував картину можливих трансформацій соціальної і технологічної реальностей, названих їм «третьою хвилею». До- і постіндустріальні хвилі в розвитку техніки і її впливі на суспільство описуються Тоффлером як хвилі, що «симетрично» розбігаються. Якщо перша аграрна «хвиля», що йшла майже 10 тис. років, вихлюпнула індустріально-заводський, масовий тип культури і суспільства, то «третя хвиля» несе людство від нього в нескінченність технологічної творчості індивідуумів.
Прогнози Тоффлера ґрунтуються на передумові, що «третя хвиля» – це своєрідне діалектичне «зняття» «другої хвилі» і тому кожний з принципів «індустріалізму» у новій фазі суспільного розвитку перетворюється у свою протилежність. Так, суспільство однотипного споживання трансформується в суспільство споживання різноманітних послуг, «масова культура» – у безліч субкультур, одномірна свідомість – у багатомірну, жорстко регламентована система цінностей – у більш вільну й таку, що обирається індивідуально. Разом з тим ці припущення здаються дещо абстрактними. Сам Тоффлер також робить застереження у відношенні майбутнього розвитку, застерігаючи, що багато чого тут буде залежати від бажання і волі людей діяти в даному напрямку. На його думку, «третя хвиля» відрізняється від попередніх фаз суспільного розвитку саме тим, що в ній вирішальну роль відіграватимуть культура і нова політична структура, які ще необхідно створити.
Особливість філософської концепції Тоффлера полягає в тому, що він, як, і інші дослідники, розглядає суспільні зміни як прямий рефлекс технічного прогресу. Аналізуючи різні сторони громадського життя, бере за домінанту перетворення в техносфері. Дійсно, наука і техніка розкрили велич людського розуму. Вони змінили світ і уявлення про нього. Рівень розвитку техніки може характеризувати той чи інший етап розвитку людства. Однак техніка зовсім не виступає, як це може здатися на перший погляд, як сама значна сила суспільного прогресу. Її розвиток обумовлений конкретними соціальними потребами, суспільними запитами, цілим комплексом економічних, політичних, соціальних і культурних факторів. Тому вплив техніки багато в чому залежить від пануючих у суспільстві соціальних відносин.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
