138779 (579064), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Життя Сковороди — це постійна подорож до самого себе, пошук Бога в собі. У цьому описі містичного єднання з Богом людина воскресає, боговтілюється, досягає найвищого блаженства та щастя. Такі надзвичайні порухи душі активізують емоційно-вольові зусилля людини, сприяють її духовному перетворенню. Переживши на власному досвіді місію прозріння, Сковорода вбачав своє покликання в наслідуванні життєвого шляху Ісуса Христа, у духовному сходженні до Бога. Надзвичайне, незбагнене перетворення свого власного єства Сковорода прагнув передати іншим, нестримно закликав до пошуку в собі іскри Божої. її віднаходження допомагає людині піднятись над буденним, мінливим і прилучитись до світу Абсолютного, вважав філософ.
Отже, молитва — це своєрідний психічний стан, який характеризується надзвичайною інтенсифікацією емоційно-чуттєвої сфери, що, зрештою, призводить до переображення людини, прориву її в царину Божественного.
Свята Тереза розглядала молитву як процес духовного сходження. Вона стверджувала, що існує неймовірної краси палац, що побудований із чистого діаманту. Кожний містик прагне ввійти в нього. Палац знаходиться в людській душі; шлях до нього лежить через сім обитель, через сім ступенів молитви. Перша обитель досягається усною молитвою, яка спрямовує розсіяну свідомість на певний шлях. Друга обитель — мисленнєва молитва, в якій посилюється внутрішнє зосередження думки. На зміну вираженій мовi приходить внутрішня мова. Третя ступінь — молитва споглядальна, коли свідомість переходить від форми дискурсивної до інтуїтивної. На зміну думання приходить любов. Молитва успокоения вводить в четверту обитель, коли душа приходить до вищого стану споглядання і перед нею несподівано й раптово появляється істина. П'ята обитель — молитва єднання, що фіксує початок екстазу. Однак вона ще нестійка. Нерухомість свідомості недосконала; в ній помітні коливання, тимчасові замкнення. І, нарешті, шоста обитель — молитва захвату, коли свідомість досягає екстазу. Остання обитель — сьома — досягається ширянням ума, коли наступає єднання з Богом. Це настільки стрімкий порив, що чинити йому опір майже неможливо [11, с. 101—104]. Це психологічне розгортання молитви дає змогу прослідкувати, як сходить свідомість до вищого ступеня зосередження.
Молитва охоплює людину цілком: перш ніж примусити нас прихилити коліна, вона покоряє всю людську душу. Саме про таку молитву сказала св. Тереза: «Обіцяйте мені, що ви будете кожний день молитися лише чверть години, а я вам обіцяю небо».
Паоло Мантегацца (1831—1910р.р.) окреслював своєрідний «скелет молитви». На першому етапі людина готується до молитви — зосереджується, готує місце, виокремлює прохання, з яким буде звертатись до Бога. На другому етапі молитовного стану людина включається в роздуми, до яких залучається пам'ять, що вказує на істини, котрі повинні слугувати предметом молитви; ум вмішується, щоб коригувати молитовний процес; воля приймає висновки і рішення, які відрізняються практичністю і всесторонньою визначеністю. На заключному етапі задіюються всі сили людини і молитва виступає як розмова з Отцем, Сином, святим Духом [6, с. 154—155]. На думку П. Мантегацца, молитва виступає одним із основних структурних елементів релігійного екстазу. Він так виокремлював компоненти релігійного екстазу: благоговіння, приниження, віра, молитва, споглядання видінь, називав молитву одним із найвеличніших психічних явищ, котре здатне підняти людину на найвищі щаблі божественного, змінити, перетворити її.
Молитва має багато видів. Ще у 1932 р. Ф. Хайлер виділив їх дев'ять, а М. Полома і Б. Пендлтон розробили «фактор аналіз» і чотири види молитв: молитва-розмова, розмова з Богом, молитва-роздум, молитва-прохання (Хайлер вважав її основною). В опитуваннях, проведених американськими дослідниками, кількість тих, хто випробовував різні види молитов, становила: розмови — 30,9, роздуми — 4,6, прохання — 5,3, ритуальні — 6,9. Хайлер вважав, що споглядальна молитва найчастіше викликає містичні переживання, а Палома і Пендлтон зазначали, що таким чинником є молитва-роздум. Фактор молитви-роздуму складається з таких пунктів: тривале зосередження на переживаннях або перебування перед Богом, поклоніння Богу та його обожнювання, прохання до Бога, намагання почути Його відповідь.
В. Джемс констатував, що молитва є сутністю релігії. При цьому він розмежовував молитву-прохання, де думка людини переважно зосереджується на посланні різних благ, і молитву як спілкування, єднання з Вищою Силою. Останню В. Джемс називав молитовним станом, у якому людська природа доторкається до потойбічного світу. Відтак пробуджується духовна енергія, проходить процес її вивільнення і реалізації. Молитва як прояв активності духовної енергії є порухом самої душі і, що є важливим для В. Джемса,, вона одухотворює релігію. У молитві як способі спілкування з Божеством людина виступає не глядачем, а діючою особою. Така діалогічність є специфічним процесом творення духовної особистості, що сприяє її відродженню і визначає всю її життєву поведінку.
Можна провести паралель між ідеями В. Джемса і дослідженнями петербурзьких вчених В. Сльозіна та І. Рибіної, які на всесвітній конференції «Останні досягнення науки про свідомість» (Арізонський університет, США, 1999р.) [8 ] доповіли про відкриття унікального феномену — особливого стану людини під час молитви. Вчені виявили, що під час молитовного стану православного священнослужителя електроенцефалограма показувала повне відключення кори мозку. Як показали дослідження, молитовний стан конче необхідний людському організму. Джемс стверджує, що такий стан досягається лише в релігії. Ймовірно, вияв такого стану не обмежується релігійною сферою, а є сутнісним атрибутом духовності в усіх її виявах.
Залежно від конфесійної спрямованості молитви змістовно розрізняються. Про це свідчать дослідження, які були проведені в лютому — квітні 2002 р. в м. Архангельськ. У дослідженнях взяли участь 60 осіб, що належали до трьох релігійних груп: православних, адвентистів 7-го дня і буддистів (школа Карма Кагью). Усі учасники виділяли молитву (медитацію) як важливий для релігійної людини акт поведінки. При цьому «православні акцентують увагу на покаянні, адвентисти — на подяці за милість Божу, буддисти — на самовдосконаленні» [3, с. 91]. Хоча молитви мають досить розмаїту змістовну наповненість, проте всім притаманний катарсичний, психотерапевтичний ефект.
Висновок
Процесуальний характер молитви висвічує духовні обрії буттєвості людини, допомагає розширити її духовно-трансцендентні сенси існування, що, безперечно, сприятиме обґрунтуванню такого типу філософування, який би поєднував раціональне та ірраціональне і тим самим служив би і розуму, і почуттю, і моральності у формуванні особистості, причетної до сфери Божественного.
Література
1. Августин А. Исповедь. — М.: Канон О.И. «Реабилитация», 2000. — 464 с.
2. Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. — К.: Українське біблейне товариство. — 2002. — 1159 с.
3. Гудим-Левкович Г.Е. Религиозная идентичность и представления об идеальном духовном человеке, смысле жизни и жизненном успехе личности (теоретические и эмпирические аспекты психологического исследования) // Религиоведение. — № 1. — 2003. — С. 79—92.
4. Джемс В. Многообразие религиозного опыта. — СПб.: Андреев и сыновья, 1993. — 418 с.
5. Ковалинський М.І. Життя Григорія Сковороди // Сковорода Григорій. Твори. У 2 т. — Т. 2. — Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. — К.: AT «Обереги», 1994. — С. 380—418.
6. Мантегацца Паоло. Экстазы человека / Пер. с 5-го итальянс. изд. д-р Н. Лейненбер. — СПб.: Типогр. газеты «Новости», 1890. — Ч. 1. — 242 с.;Ч. II.— 132 с.
7. Мистецтво молитви. — Л.: Свічадо, 2000. — 264 с.
8. Молитва как особое состояние человека. Сенсационное открытие ученых Института имени В. М. Бехтерева // Спасите наши души. Журнал для верующих и неверующих. — 1999. — № 8. — С. 18.
9. Москалець В.П. Психологія релігії: Посібник. — К.: Академвидав, 2004. — 240 с.
10. Психологія. З викладом основ психології релігії. — Л.: Свічадо, 1998. — 320 с.
11. Рибо Т. Психология внимания. — СПб., 1890. — 128 с.
12. Сирин Ефрем, святой. Творения. Том 3. — Изд. отдел Московского Патриархата, 1994. — 431 с.
13. Слово преподобного Симеона Нового Богослова. — М.: В Университетской типографии, 1882. — 448 с.
14. Християнське життя за Добротолюбієм. Вибрані фрагменти з писань Святих отців та учителів церкви. — Л.: Свічадо, 2003. — 212 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
