133299 (579016), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Важливим в організації життєдіяльності підлітків є питання праці. У підлітків м'язова сила, нейрогуморальна регуляція, серцево-м’язові та інші системи, обмін речовин інші, ніж у дорослих, їх кісткова система не зовсім сформована, м'язовий апарат ще слабкий.
Враховуючи фізіологічні особливості цього віку, українське трудове законодавство передбачає для підлітків, зайнятих на виробництві, низку профілактичних заходів: заборона праці осіб, які не досягли 18 років, на деяких роботах з несприятливими умовами, обмеження важкості робіт, скорочений робочий день, заборона використання на нічних і понадурочних роботах.
Для підлітків необхідно встановити спеціальний режим праці, і відпочинку, тобто з більш частими і більш довготривалими перервами для відпочинку протягом робочого дня. Слід підібрати відповідний до можливостей підлітка інструмент – за масою і розмірами. Робоче місце повинно відповідати зросту підлітка. При організації праці підлітків не можна не враховувати і такі вікові психологічні особливості їх, як допитливість, рухливість, схильність до наслідування старших, прагнення до самостійності при недостатньому досвіді, елемент гри в діях тощо.
Криза середини життя. Перша стадія середнього віку починається приблизно в 30 років і переходить на початок наступного десятиріччя. Цю стадію називають «десятиріччя лінії долі», або «кризою середини життя», її основною характеристикою є осмислювання розходження між мрією, життєвою метою людини і дійсністю. Оскільки мрії майже завжди мають деякі нереалістичні риси, навіть часом фантастичні, оцінка 'їх розходження з дійсністю на цій стадії забарвлена, звичайно, у негативні й емоційно похмурі тони. Люди у віці 35–40 років констатують: «Надто пізно що-небудь змінити в моїй кар'єрі». Звільнення від ілюзій, яке не є надзвичайним у 35 і 40 років, водночас може виявитися загрозливим для особистості.
Одна з причин кризи середини життя полягає в тому, що «імпульсивний блиск» молодості вимагає більших життєвих сил. Частково ними є фізичні сили. Проблема підупадання фізичних сил виникає в житті людини будь-якої професії. Підупадання фізичних сил і привабливості – одна з багатьох проблем, з якими стикається людина в роки кризи середнього віку і пізніше. Для тих, хто покладався на свої фізичні якості, коли був молодший, середній вік може стати періодом тяжкої депресії.
У цьому віці особливо необхідна емоційна гнучкість (вмирають батьки, підростають і залишають дім діти). Духовна гнучкість допомагає уникнути ригідності в поглядах і діях (закриття для нових ідей).
Успішному вирішенню кризи середнього віку сприяє формулювання мети в межах більш реалістичної і стриманої точки зору і осмислювання обмеженості часу життя всякої людини. Спостерігається тенденція задовольнятися тим, що є, і менше думати про речі, яких, найімовірніше, ніколи не вдасться досягти. Всі ці зміни знаменують собою наступну стадію розвитку особистості період «нової стабільності» (тобто більш спокійного і навіть щасливого життя).
Життєдіяльність людей літнього віку. Старіння – це природний процес, який спочатку виявляється непомітно, а з роками прискорюється.
Основою фізіологічних змін у старості є виснаження органів, загальмований обмін речовин, погіршення діяльності «біологічних адаптаційних механізмів.
Зменшуються м'язова сила і витривалість, підвищується втомлюваність. Фізична витривалість зменшується на 7% у 50 років, у 60 років на 37%, порівняно з рівнем, досягнутим до 40 років. Між 40 і 50 роками у багатьох починає розвиватися короткозорість. Не коригований за допомогою окулярів зір може призвести до головного болю, загальної втомлюваності. У літньої людини повільніше й болючіше відбувається адаптація до зміни освітлення. Гострота слуху починає знижуватися з 45–50 років. Погіршується гнучкість і рухомість хребта і суглобів. При втомі зменшується глибина дихання, життєва місткість легенів починає понижатися уже з 20 років. Продуктивність серця (хвилинний об'єм) з віком знижується. У літніх людей поступово зменшується твердість кісток (остеопороз), що в похилому віці може призвести до появи болю в кістках. Шкіра поступово втрачає пружність і гладкість, еластичність і ніжність, утворюються зморшки і мішки під очима, стає зів'ялою шкіра підборіддя.
З віком поступово зменшуються запаси психічної адаптаційної енергії. Це виявляється в тім, що старі люди тяжко переносять вимушену відмову від звичок, без особливого задоволення сприймають нові думки чи використовують нові методи у своїй професійній діяльності. Старіюча людина не любить змін у своєму безпосередньому оточенні і важче до них звикає.
З віком знижується сенсомоторна реакція, швидкість словесної реакції. Емоційне життя людей похилого віку, з одного боку, більш статичне, тобто не відрізняється такими проявами емоцій, як у молодості, з іншого – – старі люди потребують більше турботливості, уваги, розуміння.
Згідно з соціологічними дослідженнями вихід на пенсію дуже боляче сприймають працівники низької професійної кваліфікації, вузькі спеціалісти і самотні. Подібні зміни у житті можуть стати психосоціальними факторами ризику: коли надто збільшується їх негативний вплив, то порушується нормальне старіння і виникає небезпека патологічної старості. З'являються страх, депресія (особливо у ранкові і передобідні години), почуття неповноцінності, руйнуються надії, частіше згадується минуле, щезає бажання робити будь-що. Кінець кінцем людина скоряється долі.
Старіюча і стара людина повинна підготуватися до того, що стане іншою. Щось буде поболювати, турбувати, псувати настрій, можуть виникнути легкі та більш серйозні недуги, з якими треба звикати жити.
Процес старіння зумовлений генетичними факторами, даними людині від народження, зовнішніми – – від оточуючого середовища.
Взаємодія цих факторів зумовлює неповторність кожної людини, а тому й різні темпи старіння.
Старість і старіння характеризується календарним, демографічним, пенсійним і функціональним віком.
Календарний вік людини дорівнює кількості прожитих років і поділяється на такі вікові групи: середній вік – 45–59 років; рання старість – 60–72 роки; старість – 73–89 років; довголіття – 90 років і більше.
Демографічний вік зумовлений впливом соціальних факторів і відображає відсоток людей даного календарного віку щодо решти населення регіону.
Пенсійний вік встановлюється державою. При визначенні пенсійного віку виходять із кількості прожитих років. Чоловіки виходять на пенсію після 60 років, а жінки – після 55 років у Болгарії, Угорщині, Україні, Італії, чоловіки після 65, а жінки після 60 років – у Бельгії, Німеччині, Польщі, Австрії, а в Швеції і чоловіки і жінки стають пенсіонерами після 65 років.
Людина, яка досягла пенсійного віку, не мусить іти на пенсію. Це дуже важливо для самоствердження – як за причинами економічного характеру, так і за психологічними та іншими причинами. Спеціалісти не рекомендують кидати роботу раптово. Досвід, вміння, знання старших стають у пригоді наступним поколінням. У зв'язку з цим соціологи рекомендують, щоб людина пенсійного віку працювала за спеціальністю якомога довше, бажано не на керівній роботі, яка вимагає швидкості прийняття рішень і величезного психічного напруження.
Функціональний вік – спосіб життя, перенесення хвороби, стресові ситуації, спричинені порушеннями нормальних взаємовідносин між людьми, кваліфікація, освіта, фізична, психічна й інтелектуальна активність чи пасивність.
Визначити календарний, демографічний чи пенсійний вік легко, а для визначення функціонального віку немає ні спеціальних тестів, ні певних критеріїв. Один з кращих способів загальмувати процес старіння – продовжувати професійну діяльність відповідно до індивідуальних, інтелектуальних і фізичних можливостей. Чим більше часу людина присвятила своїй освіті, чим вищим буде рівень її професійної кваліфікації у зрілому віці, тим повільнішими будуть темпи старіння і коротшим функціональний вік.
Люди похилого віку при правильній організації праці, при вмілому забезпеченні життєвих умов здатні досить довго бути корисними для суспільства. Доведено, що у психічно здорових людей похилого віку до 80 років не спостерігається значного зниження інтелекту. Інтелект, психомоторні здібності й здібності до навчання в старості практично не змінюються.
«Психічний стан і інтелектуальні здібності в старості залежать головним чином від двох факторів: освіти і рівня професійної кваліфікації. Чим вищий рівень освіти людини, тим краще зберігається інтелект у старості. У людей з високим рівнем освіти і широкими знаннями інтелект не тільки не зменшується, але в деякому розумінні навіть зростає. Наприклад, здатність до абстрактних і філософських суджень найкраще виявляється у людей похилого віку, особливо між 50–80 роками. Якщо в зрілому віці творча діяльність була нормою життя, то ця людина звичайно продовжує займатися нею до глибокої старості.
Кажуть, що старі люди чинять опір усьому новому (неофобія), оскільки вже не здатні сприймати нову інформацію. Це не відповідає дійсності. Механічно залучувані відомості люди старшого покоління запам'ятовують гірше, зате логічно побудований матеріал засвоюють легко – іноді навіть швидше, ніж молоді. Отже, освіченість не лімітується віком, а залежить від тренування інтелектуальних здібностей протягом усього життя. Той, хто перестав вчитися і займатися самоосвітою в 25 років, уже інтелектуально постарівся. Той, хто постійно вчиться, психічно й інтелектуально є молодим до глибокої старості.
Розумова праця дуже енергомістка. Тому літні люди не усвідомлюють, що перебуваючи під психічним навантаженням, вони швидше втомлюються і потребують частішого і довшого відпочинку. Для літніх людей треба створити режим праці і відпочинку, який відповідав би їхньому функціональному стану.
Теорії старіння. Поки що не існує єдиної теорії старіння. Вважається, що первинна основа старіння і тривалості життя генетична. За генетичною теорією, старіння і старість є останнім етапом, який завершується смертю. Ця теорія передбачає, що кожний індивід має задану тривалість життя, тобто ніби носить у собі «годинниковий механізм».
Мутаційна теорія вважає старіння наслідком перетворень усередині клітин. Мутації в клітинах відбуваються протягом усього життя, їх кількість безмежно велика. Підраховано, що за життя в хромосомах відбувається більше 100 мутацій, які мають вплив на життєво важливі внутрішньоклітинні системи. Згідно з цією теорією існує три різновиди мутацій, причому результат одного різновиду вважається старінням. Мутаційні зміни, пов'язані з процесом старіння, практично не підлягають корекції: їх можна вважати однією з можливих причин старіння на молекулярному рівні.
За автоімунною теорією старіння автоантитіла, тобто антитіла білків власного організму, можуть впливати на процес старіння клітин і навіть є причиною їх загибелі. Відомо, що існує зв'язок між утворенням антитіл і віком: формування антитіл з часом зменшується. Вірусні інфекції, які були протягом життя, можуть знижувати імунні функції клітин і зменшувати утворення захисних антитіл і тому відіграють важливу роль у процесі старіння.
Прихильники теорії виснаження вважають, що окремі органи й організм як єдине ціле постійно виснажуються (зношуються).
Теорія відпрацьованих к л іти н передбачає накопичення в клітинах відпрацьованих речовин, які заважають нормальному функціонуванню організму.
Однак спеціалісти ще не досягли згоди ні в тому, що визначає поняття «старіння» і «старість», ні в тому, що власне є першопричиною старіння. Відомо лише те, що старіння – це комплекс змін в організмі людини протягом життя, найбільш помітних якраз у похилому віці.
жінка психофізіологічний підліток старіючий
Размещено на Allbest.ru
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
