Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Тут необхідно врахувати ще два параметри: ціну конфлікту і ціну виходу з конфлікту.

Ціна конфлікту для кожної з конфліктуючих сторін складається з суми трьох величин: з витрат енергії, часу і сил на конфліктну діяльність; із збитку, що наноситься недружніми діями іншої сторони; з втрати, пов'язаної з погіршенням загальної ситуації. Ціна конфлікту оцінюється самими учасниками інтуїтивно – задача психолога полягає у тому щоб звернути увагу клієнта на це питання, стимулювати процес оцінювання і порівняти із ціною виходу з конфлікту.

Ціна виходу з конфлікту – це різниця між втратами, з якими пов'язаний цей вихід з конфлікту, і надбаннями, які дає цей вихід.

Якщо надбання більше, ніж втрати, то вигода від припинення конфлікту очевидна. Проте надбання звичайно уявляються неясними і гіпотетичними, що значно знижує їх оцінку, тоді як втрати переоцінюються. Це заважає адекватно оцінити виграш внаслідок припинення конфлікту. В цьому випадку доцільно порівняти ціну конфлікту і ціну виходу з конфлікту. Якщо ціна конфлікту менше, тобто вихід з конфлікту дається дуже дорогою ціною, то спроби продовжити конфліктну боротьбу ще мають сенсу.

Таким чином, порівняння ціни конфлікту і ціни виходу з нього дозволяє учасникам раціонально вирішити питання: чи варто продовжувати конфлікт, враховуючи подальше зростання його ціни, або ж припинити його.

Аналіз ситуації, поміркований вибір лінії поведінки, ефективно проведене обговорення ситуації з її учасниками дозволяє перетворити конфлікт на інструмент ефективного вирішення проблеми, пошуку якнайкращого його варіанту і навіть поліпшення стосунків між людьми. [5]

2.2 Картографія конфлікту

Досить часто ми буваємо втягнуті до різного роду конфліктів – службових, побутових, особистих. Жоден конфлікт не проходить для нас безслідно. Їхнім підсумком стають стреси різної інтенсивності, що ведуть до розладів нервової системи, загального зниження тонусу організму, до захворювань. [9] Тому ще одна методика допоможе у подоланні конфлікту – це складання карти конфлікту, яку розробляє психолог разом з клієнтом.

Картографія конфлікту включає три етапи:

1) визначити проблему;

2) з'ясувати головних учасників;

3) з'ясувати потреби і стурбованість кожного.

Всю отриману інформацію розміщують на аркуші паперу у чотирьох його кутках, а по центру записують привід конфлікту (конкретну ситуацію, у якій виник конфлікт). Складає картографію конфлікту посередник при участі конфліктуючих. Посередник та конфліктуючі можуть складати карту і окремо.

При картографії конфлікту з'являються переваги:

– знижується надмірна емоційність, відносини переключаються у ділову площину;

– створюється ситуація обговорення;

– виникає можливість висловитися;

– створюється атмосфера взаємоповаги і готовності до взаєморозуміння;

– краще виявляються всі точки зору;

– легше знайти альтернативні нестандартні рішення.

Завдання при роботі з картою:

1) пошук нової інформації; з'ясування питань «що не знали?», «що не врахували?», «що не зрозуміли?»;

2) пошук спільних потреб, інтересів;

3) співставлення різних цінностей та перспектив їх зближення;

4) виявлення прихованих прагнень і пошук альтернативних шляхів їх реалізації (вольєр для собак, а не паркан);

5) з'ясування деталей, які можуть стати вирішальними;

6) пошук взаємовигідних умов та рішень. [1]

1. Пам'ятка до розв'язання конфлікту

Пам'ятка до розв'язання конфліктів використовується у роботі психолога з конфліктуючими, активізує їх самопізнання. Спрямована на забезпечення стратегії «Колаборація», коли виграє кожен. Один з варіантів пам'ятки до розв'язання конфліктів (X. Корнеліус, Ш. Фейр)

Здійснити самоаналіз конфліктної ситуації за такими пунктами.

1. У чому мої справжні потреби, в чому їх потреби, чи хочу я сприятливого розв'язання для обох;

2. Творчий підхід – які нові можливості розкриваються в ситуації. Замість того, щоб думати, «як це могло б бути», бачити нові можливості в тому, «що є»;

3. Емпатія – як би я почувався на їх місці, що вони намагаються сказати, чи вислухав я їх як слід, чи знають вони, що я їх чую;

4. Оптимальне самоствердження – що я хочу змінити, як я можу їм це сказати без звинувачень, чи відображає ця заява мої почуття, а не мою думку про те, хто винен. Будь м'яким з людьми і жорстким з проблемою;

5. Спільна влада – чи не зловживаю я владою, чи не роблять цього вони, чи не можемо ми співробітничати;

6. Як керувати емоціями – що я відчуваю, чи покладаю я на когось провину за свої почуття, чи допоможе це справі, якщо я розповім їм про свої почуття, що я хочу змінити, чи позбавився я бажання покарати їх, що я можу зробити, щоб краще володіти моїми емоціями (висловити на папері, поговорити з другом, прибрати в квартирі);

7. Готовність розв'язати конфлікт – чи хочу я розв'язати конфлікт, чим викликана моя образа:

– минулим, але болючим інцидентом;

– певною потребою, в якій я відмовляю собі;

– тим, що мені в них не подобається, бо я не хочу визнати це за собою;

8. Картографія конфлікту;

9. Розробка альтернатив – які можливості, навіть фантастичні. Будьте винахідливі;

10. Переговори – чого я хочу досягти, як досягти справедливого результату при взаємному виграші, що вони можуть дати мені, що можу їм дати я, чи ігнорую я їх заперечення, які питання я хочу включити в угоду, що я можу запропонувати, щоб вони зберегли своє обличчя;

11. Посередництво – чи потрібен посередник, хто може виконати роль посередника, чи підходить мені роль посередника, чи можу я створити атмосферу, щоб люди знайшли спільну мову;

12. Розширення кругозору – чи бачу я повну картину, який вплив може мати конфлікт на подальші події і життя.

Завершальний етап вирішення конфлікту за допомогою ефективної тактики співпраці передбачає переговори. Звичайно однією з умов початку переговорного процесу є тимчасове перемир'я. Але можливі варіанти, коли на стадії попередніх домовленостей сторони не тільки не припиняють ворогувати, але йдуть на загострення конфлікту, прагнучи зміцнити свої позиції на переговорах.

В основу переговорного процесу може бути закладений метод компромісу на основі взаємних поступок сторін або метод консенсусу, орієнтований на спільне розв'язання існуючих проблем.

Методи ведення переговорів і їх результат залежить не тільки від відносин між протиборчими сторонами, але і від внутрішнього положення кожної зі сторін, відносин із «союзниками» й інших позаконфліктних чинників. [1]

1. Аналіз наслідків конфлікту

Вихід з конфлікту може бути менш чи більш успішним, його теж слід проаналізувати. Предметом аналізу є глибина подолання суперечності як джерела конфлікту (об'єктивний показник) і міра задоволеності виходом з конфлікту його учасників (суб'єктивний показник).

Припинення безпосереднього протиборства сторін не завжди означає, що конфлікт повністю завершений. Ступінь задоволеності або незадоволеності сторін укладеними домовленостями залежатиме від наступних факторів:

• наскільки кожній із сторін вдалося в ході конфлікту і подальших переговорів досягти бажаної мети;

• якими методами і способами велася боротьба;

• наскільки великі втрати сторін;

• наскільки було враженим почуття власної гідності кожної сторони;

• чи вдалося в результаті зняти емоційну напругу сторін;

• які методи були покладені в основу переговорного процесу;

• наскільки вдалося збалансувати інтереси сторін;

• чи досягнутий компроміс був нав'язаний (однією із сторін чи третьою силою) або був результатом взаємного пошуку;

• яка реакція оточуючих на результати виходу з конфлікту.

Результати конфлікту (форми його подолання) дуже різноманітні. Можна говорити про два основні шляхи зняття конфлікту: через зняття інциденту і через вирішення об'єктивної конфліктної ситуації.

Зняття інциденту – це спроба призупинити конфлікт або перевівши його на стадію усвідомлення (без конфліктних дій), або на стадію неусвідомлюваної конфліктної ситуації. Перерахуємо основні способи.

1. Забезпечення виграшу однієї із сторін. Конфлікт розв'язується повністю, якщо одна із сторін прийняла свою поразку, що зустрічається вкрай рідко. Перемога однієї сторони – завжди тимчасовий етап, що зберігається до найближчого серйозного інциденту.

2. Зняття конфлікту за допомогою брехні, яка переводить конфлікт у неусвідомлювану форму і призупиняє вирішення своїх проблем сторонами.

Більш кардинальні можливості для вирішення конфлікту передбачають шляхи подолання самої конфліктної ситуації:

1. Повне фізичне або функціональне розведення учасників. У цьому випадку дійсно зникає сам ґрунт для конфлікту, але конфліктні відносини між колишніми опонентами не подолано, і вони можуть зберігатися дуже довго. Такий шлях рідко вдається реалізувати на практиці. Наприклад, у школі він пов'язаний для вчителя з переходом на нове місце роботи, зміною характеру роботи, а для учня – з переходом в іншу школу, адаптацією у новій групі.

2. Внутрішнє переструктурування образу ситуації. Значення цієї міри полягає у зміні внутрішньої системи цінностей та інтересів учасників взаємодії, унаслідок чого в їх очах знецінюється об'єкт конфлікту або набувають особистісної значущості відносини з опонентом. Така робота психологічно дуже складна, часто вимагає допомоги з боку фахівця – психолога, проте саме цей шлях може призвести до конструктивного полагодження подружніх або сімейних конфліктів.

3. Вирішення конфлікту через конфронтацію до співпраці. За своїм змістом близький до попереднього, але стосується, як правило, ділових конфліктів, що не зачіпають глибинні почуття людей, а відносяться до їх соціальних або матеріальних інтересів. Такі конфлікти можуть бути вирішені через спеціально організовану роботу з пошуку спільних інтересів і цілей, через звуження до мінімуму зони розбіжностей і прийняття угод про співпрацю. Велику роль у подоланні таких конфліктів має участь посередника – людини, що володіє спеціальними навиками ведення переговорів і подолання суперечок.

Після конфліктна стадія знаменує нову об'єктивну реальність: нову розстановку сил, нові взаємовідносини опонентів, їх ставлення до навколишнього соціального середовища; нове бачення існуючих проблем і нову оцінку своїх сил і можливостей. [1]

Висновки

Проблема дослідження міжособистісних відносин має тривалу історію, впродовж якої накопичено значний обсяг теоретичних та емпіричних знань про закономірності виникнення, протікання та розв’язання міжособистісних конфліктів. У психології до даної проблеми зверталися представники практично усіх шкіл і напрямків. Кожен науковий напрямок зробив певний внесок у розуміння конфлікту як складного явища, яке виникає у процесі взаємодії людей. [2]

Міжособистісні конфлікти, які виникають на різних етапах онтогенезу, зумовлюються різними індивідуальними, психологічними та соціальними чинниками. [2] Отже, вивчаючи міжособистісні конфлікти та їх класифікацію слід зазначити, що в більшій мірі спостерігаються конфлікти факторів поведінки та факторів відносин. [7]

Мета роботи, яка полягала у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей поняття міжособистісного конфлікту розкрита і зроблені належні висновки. Задачі, які були поставлені в роботі знайшли своє відображення, а саме:

– визначено теоретичні аспекти поняття міжособистісний конфлікт;

– проаналізовано існуючі види та особливості;

– проаналізовано сучасні методи аналізу міжособистісних конфліктів.

Зниження рівня конфліктності можливе за умови формування конфліктної компетентності, яке вимагає оволодіння системою знань про закономірності сприймання людьми один одного у процесі спілкування, про міжособистісні конфлікти, уміннями адекватно виражати власні емоції та почуття, навичками ефективного спілкування, формування гнучкості у міжособистісній взаємодії, здатності до ефективного вирішення міжособистісних конфліктів, розширення самоусвідомлення, що може бути досягнуто за допомогою активних методів навчання. [2]

Тому можна сказати, що уміння взаємодіяти, які відіграють важливе значення у профілактиці виникнення конфліктів у колективі, потребують подальшого удосконалення, що ставить перед науковцями нові завдання та напрямки роботи. [7]

Список використаних джерел

1. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 456 c.

2. Матяш-Заяц Л.П. Психологія конфлікту. Програма курсу // Психологія. Навчально-методичний комплекс. – Міністерство освіти і науки України. Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. Кафедра психології. – К, 2005. – С. 213 – 231. – http://www.lib.ua-ru.net/inode/8873.html 18.12.10 р.

3. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2001. – 487 с.

4. Орлянський В.С. Конфліктологія. Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 160 с.

5. Русинка І.І. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами. Навчальний посібник. – К.: ЦНЛ, 2007. – 332 с

6. Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів: Навч. посібник. – Виданя друге, перероблене і доповнене. – К.: Кондор, 2009. – 192 c.

7. Грейліх О.О. Психологічні особливості міжособистісних конфліктів у педагогічному колективі. – Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України // Проблеми сучасної психології. – 2010. – №9. – С. 56–65.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)