132210 (578788), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

а) акт блокування чи переривання поводження, спрямованого на досягнення значущої мети (тобто фрустраційна ситуація);

б) емоційний стан людини, який виникає після невдачі, незадоволення якоїсь сильної потреби, докорів з чийогось боку; психологічна реакція організму, пов’язана з емоційним розладнанням, яке викликане неочікуваними перешкодами (реальними чи уявними). Зазначений стан супроводжує виникнення сильних емоцій: ворожості, гніву, провини, досади, тривоги.

Якщо напруга, яка виникла у людини при наявності зовнішнього (фрустрація) або внутрішнього (психологічний конфлікт) фактора отримує розрядку в поведінці, яка пов’язана з реалізацією мети, то це "позитивна реакція".

Людина, яка відчуває фрустрацію, може видавати цілий спектр реакцій, не враховувати які в процесі спілкування просто неможливо.

Агресивні реакції – реакції, спрямовані не на причину, а на привід, перешкоду, яка виникла раптово. Людина часто шукає "козла відпущення" й зриває на ньому свою досаду.

Екстрапунітивні реакції – це агресивні реакції, спрямовані на предмети і сторонніх людей, які ніби відповідальні за невдачу, збій, перешкоду. Такі реакції супроводжуються роздратуванням, гнівом, обуренням.

Інтрапунітивні реакції – такі, коли суб’єкт може визнати, що він сам є причиною фрустрації. Тоді його агресивність супроводжується соромом, відчуттям провини, муками сумління.

Неагресивні реакції. Фрустрація не завжди викликає агресивність. Вона може призвести до різних поведінкових реакцій.

Реакція втечі – це відмова від досягнення мети, від подолання перешкод. Втеча може бути чисто психічною. Людина відмовляється читати листи від певних осіб, читати газети, цікавитися політикою, уникає участі в якомусь виді діяльності тощо.

Реакція виправдання – варіант реакції втечі, пов’язаний зі словесним виправданням, самопоясненням.

Реакція фіксації виникає тоді, коли людина, не досягнувши мети, не подолавши перешкод, ніби фіксує свій наявний стан. Реакція фіксації залишає психічну напругу, яка може проявитися в іншій формі та з іншого приводу.

Реакція регресії характеризується поверненням до попередніх способів дій в аналогічних ситуаціях. Часто люди у важких ситуаціях поводяться, як діти. Вони ніби повертаються до давно залишених способів дій та способу мислення.

Реакція придушення. Вона проявляється, коли людині важко зізнатися в багатьох своїх бажаннях, нехай навіть таких, які не збулися. Тоді ці бажання витісняються із свідомості, замінюються соціально прийнятними відчуттями. Це не значить, що вказані мотиви зникають повністю, вони лише перекочовують в галузь неусвідомленого.

Є методи і прийоми, які дозволяють послабити різні патології вирішення конфліктів. Завданням цих прийомів і методів є зняття страху, стресу, фрустрації, зниження рівня негативних емоцій, психологічна адаптація.

Серед найбільш відомих прийомів можна виділити:

ізометричні вправи;

аутогенне тренування;

розслаблення м’язів.

Ізометричні вправи – це метод, який ґрунтується на чергуванні напруги і розслаблення окремих груп м’язів в рівномірному ритмі. Наприклад, сидячи на стільці, потрібно взятися руками за сидіння і з силою потягнути доверху. Порахувавши до шести, опустити руки і розслабитися. Потім повторити це, концентруючи увагу на відповідній групі м’язів. Таким чином можна добитися розслаблення всіх груп м’язів за рахунок їх ритмічної напруги. Можна стискати та розтискати кулаки, крутити стегнами, періодично натискувати підошвами ніг на підлогу та ін. Ці нехитрі вправи можна виконувати сидячи на конференції, зборах, слухаючи доповідь. Вони допоможуть збадьоритися і поновити свіжість сприйняття.

Аутогенне тренування – це найбільш поширений, особливо в Європі, метод зняття напруги. В основі його лежить насамперед самонавіювання. На початковій стадії аутогенного тренування людина заспокоює себе при допомозі самоінструктажу. Вона може досягти помітних ефектів розслаблення, зняття напруги в різних частинах тіла, даючи собі навіть найпростіші команди. Наприклад, викликати відчуття важкості, тепла в руці або нозі. В інших випадках самонавіювання дозволяє досягти помітних змін навіть в роботі внутрішніх органів. Ефект досягається і посилюється завдяки спеціальним дихальним вправам. На більш високій стадії аутогенного тренування можна викликати в свідомості різні образи і картини, які дозволяють максимально розслабитися в стресових ситуаціях, управляти своїми емоціями в конфліктах.

Розслаблення м’язів – метод, описаний Якобсоном ще в 1938 р. Він полягає в почерговій короткочасній напрузі і наступному розслабленні окремих м’язів верхньої частини тулуба (щік, лоба, щелеп, потилиці, шиї, грудей, плечей, передпліч, черевних м’язів, м’язів стегна, стопи, голінки). Використовуючи цей метод, напружуючи окремі групи м’язів, важливо бути розслабленим в інших частинах тіла, пасивним, але й одночасно контролювати зміни, які проходять в організмі, і процеси. Початкова напруга м’язів є наступним миттєвим розслабленням. Це допоможе виявити області і причини затискання, локалізувати і усунути м’язову скутість.

Оскільки кожен з нас живе в суспільстві собі подібних, то, природно, ми хочемо, щоб оточуючі люди розуміли нас, щоб було досягнуто взаєморозуміння. Ця істина підтверджує думку про те, що комунікація не повинна розглядатися як “вулиця з одностороннім рухом”. Те, що ми говоримо, як ми говоримо, визначає успіх в досягненні поставленої мети.

3. Практичне завдання

Опишіть приклад конфліктної ситуації. Зробіть її структурний аналіз:

визначте сторони взаємодії;

об’єкт та зона протиріч;

мотиви сторін;

образ конфліктної ситуації сторін;

стилі вирішення конфлікту;

наслідки конфлікту (позитивні і негативні);

власний варіант розв’язання цього конфлікту.

Керівник прийняв на роботу непідготовленого працівника, не погодивши це із замісником у якого той в підпорядкуванні. Незабаром виявляється нездатність прийнятого працівника виконувати свою роботу. Замісник представляє керівнику доповідну записку про це. Керівник одразу ж рве доповідну.

сторони конфлікту: керівник і замісник керівника (конфлікт діловий, міжособистісний, структурний –– по вертикалі);

об’єкт протиріч – нездатність працівника виконувати роботу та зона протиріч –– некомпетентність працівника;

мотиви сторін: керівник –– впевненість у безпідставності доповідної записки, намагання довести свою правоту щодо прийому працівника; замісник –– намагання офіційно обґрунтувати некомпетентність працівника і звернути увагу на неї керівника, можливо намагання замінити працівника;

образ конфліктної ситуації сторін: керівник впевнений у тому, що замісник шукає формальний привід для відхилення тієї кандидатури, яка була схвалена без його згоди, можливо побоювання щодо визнання своєї помилки при прийомі (відсутність погодження з замісником), сприймає доповідну як провокацію; замісник –– намагається довести професійну непридатність працівника, а не керівника (адже доповідна написана лише після того як прийнятий на роботу працівник виявився нездатним виконати роботу). Доповідна записка при цьому виступає офіційним способом звернення уваги саме на професійну непридатність , а не особисті причини невдоволення замісника;

стилі вирішення конфлікту: керівник порвавши доповідну, лише загострив конфлікт, а не вирішив його і тепер замісник сприйняв це як вияв особистої агресії. Керівник використав стиль суперництва –– хоче нав’язати заміснику свою точку зору, переконати у неважливості ситуації і у правильності своїх дій. Замісник намагався застосувати стиль суперництва також –- переконати у некомпетентності, що відповідає реальному стану.;

наслідки конфлікту (позитивні і негативні): конфлікт є деструктивним –– він не лише не розв’язав протиріч, а й спричинив перехід конфліктної ситуації на особистий рівень, поглибив її. Таким чином конфлікт може затягнутися; наслідки лише негативні –– погіршення стосунків між керівником та замісником, зростання між ними ворожнечі, послаблення співробітництва в майбутньому;

власний варіант розв’язання цього конфлікту. Згідно концепції Томаса Кіллмена є 5 підходів. Уникнення –– нераціонально застосовувати, адже працівник не може виконувати свою роботу і якщо на це не звертати уваги проблема не вирішиться, а призведе до погіршення роботи всієї організації. Суперництво з обох сторін не дало результатів, адже для вирішення конфлікту способом суперництва одна із сторін має застосувати спосіб пристосування –– беззаперечно погодитись з аргументами іншої, що як показала розглянута ситуація неможливо (кожен стоїть на своєму). Компроміс можливий за умови взаємних поступок, які є неможливими керівник навіть не обговорив доповідну, а відразу її порвав. Таким чином найбільш вдалим виходом у цій ситуації буде застосувати спосіб співробітництва –– керівник та замісник мають відверто обговорити свої суперечності, кожен з них має навести свої мотиви і запропонувати альтернативний варіант, який не включає звільнення працівника чи залишення його на посаді некомпетентним (встановити "випробувальний" термін для працівник протягом якого замісник буде намагатись навчити працівника, поговорити із керівником щодо підстав, які доводять професійність працівника, врешті поговорити з працівником щодо незадовільності роботи, виявити реальні причини такої ситуації).

Висновки

Опрацювавши визначені питання можна зробити ряд висновків.

Зарубіжна конфліктологія відрізняється від вітчизняної трьома обставинами: за кордоном перші спроби створити теорію конфлікту робилися в другій половині ХІХ ст.; в ній існує велика різноманітність підходів до розуміння конфлікту та пояснення конфліктності суспільства; це переважно прикладна наука.

В історії вивчення конфлікту можна виділити два періоди:

1. Початок ХХ ст. – 50-ті рр. Існували такі психологічні напрямки дослідження конфлікту: психоаналітичний (З.Фрейд, А.Адлер, К.Хорні, Е.Фромм), соціотропний (У.Мак-Дугалл, С.Сігеле та ін.), етологічний (К.Лоренц, Н.Тімберген), теорія групової динаміки (К.Левін, Д.Креч, Л.Ліндсей), фрустраційно-агресивний (Д.Доллард, Л.Берковітц, Н.Міллер), поведінковий (А.Басс, А.Бандура, Р.Сірс), соціометричний (Д.Морено, Е.Дженігс, С.Додд, Г.Гурвіч), інтеракціоністський (Д.Мід, Т.Шибутані, Д.Шпігель).

2. Кінець 50-х рр. – нинішній час. Психологічні напрямки дослідження конфлікту: теоретико-ігровий (М.Дойч), теорія організаційних систем (Р.Блейк, Дж.Моутон), теорія та практика переговорного процесу (Д.Прюітт, Д.Рубін, Р.Фішер, У.Юрі).

Поряд із психологічними напрямками дослідження конфлікту розвивались соціологічні напрямки: соціал-дарвінізм (Г.Спенсер, У.Беджгот, У.Самнер, Л.Гумплович, Г.Ратценгофер, А.Смолл), марксистська теорія, функціональна теорія конфлікту (Г.Зімель), структурний функціоналізм (Т.Парсонс), теорія “позитивно-функціонального конфлікту” (Л. Козер), “конфліктна модель суспільства” (Р.Дарендорф), загальна теорія конфлікту (К. Боулдінг).

Часто три останні соціологічні теорії називають політичними. Разом з тим існує ряд інших політичних теорій дослідження конфлікту: теорія політичних груп (В.Парето, Г.Моска, Ж.Сорель, Ф.Оппенгеймер, А.Бентлі), теорія політичної стабільності (Дж.Блондел, Д.Істон, С.Ліпсет, Д.Сандерсом), етнополітичні теорії (М.Гектер, Т.Нейрн, Дж. Ротшильд).

Фрустрація –– стан, викликаний наявністю сильної мотивованості для досягнення мети (задоволення потреб) та подолання перешкод на шляху до мети.

В процесі фрустрації людина може виявляти ряд реакцій: агресивні ( шукає винного та зриває на ньому свою злість: екстрапунітивні –– винен хтось інший, інтрапунітивні – винна сама особа) та неагресивні (реакції втечі, виправдання, фіксації, регресії, придушення).

Фрустрація постійно наявна в людині, вона глибоко загнана всередину (в людину) і може за певних сприятливих умов вийти назовні у формі агресії, що може призвести до конфлікту. Аби виключити такі умови слід використовувати засоби позитивного впливу на підлеглого, що перебуває у стані фрустрації.

Серед найбільш відомих прийомів можна виділити:

ізометричні вправи (чергування напруги і розслаблення окремих груп м’язів в рівномірному ритмі);

аутогенне тренування (самонавіювання);

розслаблення м’язів (почергова короткочасна напруга і наступне розслаблення окремих м’язів верхньої частини тулуба).

Комунікація не повинна розглядатися як “вулиця з одностороннім рухом”. Те, що ми говоримо, як ми говоримо, визначає успіх в досягненні поставленої мети.

Список використаної літератури

1. Дуткевич Т. В. Конфліктологія з основами управління: Навчальний посібник. –– К.: ЦНЛ, 2005. –– 456 с.

2. Інмуратов А. Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів .–– К.: ЦНЛ, 1996. –– 190 с.

3. Конфліктологія: Навчальний посібник /За заг. ред. В. М. Петюха. –– К.: КНЕУ, 2005. –– 315 с.

4. Конфліктологія: Підручник для студентів ВНЗ юрид. спец. /За ред. проф. Герасіної Л. М. і Панова М. І. –– Х.: Право, 2002. –– 256 с.

5. Пірен М. І. Конфліктологія: Підручник. –– К.: МАУП, 2003. –– 360 с.

6. Примуш М. В. Конфліктологія: Навчальний посібник. –– К.: ВД "Професіонал", 2006. –– 288 с.

7. Русинка І. І. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами. Навчальний посібник. –– К.: ЦНЛ, 2007. –– 332 с.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)