129094 (578099), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Серед ознак рухових порушень, що можуть насторожити батьків, слід мати на увазі підвищений тонус м'язів при ураженні ЦНС. У цьому випадку важко зігнути ніжки дитини у стегенних суглобах, широко розвести їх у боки.
У чотири місяці дитина виявляє перше почуття "колективізму" - плаче, якщо залишається сама. Може нетривалий час сидіти без сторонньої допомоги, гарно тримати голову. Немовля хапає іграшки, крутить їх у руках, стукає. Під час годування двома руками підтримує пляшечку. Гарний настрій виявляє посмішкою і гучними звуками, згинанням і розгинанням ніг
До п'ятого місяця життя немовля починає диференціювати червоний, синій і зелений кольори. Дитина намагається сісти без допомоги дорослих, якщо її підтримувати, може стояти. Рухи стають більш координованими і спрямованими: дитина робить менше помилок, рідше промахується, довго утримує в руці брязкальце.
Із шести місяців дитина самостійно сидить, відрізняє своїх від чужих (не йде до чужих на руки, ображається, плаче), повзає, піднімається на ліктях. Якщо дорослий робить вабливі рухи, немовля намагається сісти. Дитина вже їсть із ложки, розкриває їй назустріч ротик, майже губами бере їжу. З'являється реакція на лоскотання пахв, шиї, ніг, що спочатку має захисний характер, а згодом супроводжується радісним сміхом і перебиранням ногами. Тривалість сну зменшується до 16 год. на добу, активні періоди збільшуються до 2 год.
Для вчасного розвитку в дитини мовлення слід постійно спілкуватися з нею під час ігор, годування, купання, перевдягання. Слід пам'ятати, що з самого початку слова належить вимовляти правильно, адже здатність до наслідування може призвести до наслідування мови дорослих у викривленій формі.
На думку І. Сєченова, багаторазове відтворення дитиною звуків мови дорослих призводить до того, що у вищих відділах ЦНС виникають асоціативні зв'язки між відчуттями від сприйняття сторонніх голосів і відчуттями від власних звуків. Ці м'язово-слухові асоціації поєднуються з зоровими відчуттями. Згодом, помічаючи матір або батька, дитина починає вимовляти спочатку окремі склади (ма, па), а згодом і цілі слова (мама, папа). Аналогічним способом дитина заучує назви неживих істот, тільки в цьому випадку зоровий образ предмета асоціюється зі звуками материнського мовлення при його позначенні.
Слід відзначити, що у віці шість-вісім місяців немовля повторює слова, ще не достатньо розуміючи їхнє значення. У дев'яти-дванадцятимісячному віці воно не лише розуміє слова, але й виконує на прохання дорослих нескладні дії. До семи-восьми місяців немовля стає на ноги, пересувається у ліжку або манежі, повзає, а до одного року починає ходити.
У сім місяців бурхливо розвивається пізнавальна діяльність: дитина впізнає безліч оточуючих предметів. Чим більше з нею говорять, тим більше слів вона знає. Дитина вже народжується з пізнавальним інтересом, що посилюється, коли вона починає ходити і самостійно освоювати різні предмети. Скільки б їй не говорили, що ніж гострий, а праска гаряча, не повірить, поки не перевірить на власному досвіді.
У другому півріччі життя в дитини формуються звички, потяги, смаки. Цей процес відбувається під постійним впливом дорослих. Про настрій дитини можна легко судити за виразом її обличчя, мімікою, загальною руховою активністю. Швидка зміна настрою є типовою для немовляти. Поганий настрій, байдужість, малорухомість зазвичай є супутниками хвороби, однак деякі захворювання супроводжуються різким занепокоєнням, збудженням. У цьому віці дитина не має відчуття страху, не вміє зосереджуватися.
У вербальному спілкуванні дорослих із восьмимісячним немовлям важлива роль належить інтонації. У дев'ять-десять місяців дитина може ходити, спираючись на предмети, плигати впродовж тривалого часу. Міміка і жестикуляція досить багаті, виникають спроби наслідувати рухи дорослих. У грі виявляються чіткі ознаки розвитку інтелекту: дитина прагне самостійно розв'язувати складні ігрові ситуації.
До одинадцяти місяців більшість дітей уже можуть ходити за підтримкою дорослих, здійснюють свої перші самостійні кроки. На прохання дорослого немовля виконує знайомі дії, супроводжуючи їх словами „дай", „на" та ін.
У дванадцять місяців діти починають самостійно ходити, здатні утримувати в руках чашку, пити з неї. Словниковий запас ще незначний (8-12 слів).
Узагалі весь процес розвитку мовлення в дитини психологи умовно поділяють на три періоди:
у перший період (перше півріччя життя) в дитини з'являється здатність розуміти мовлення дорослих, хоча сама вона говорити ще не може;
другий період (друге півріччя життя) характеризується прагненням дитини наслідувати мовлення дорослих, унаслідок чого формується власне мовлення дитини;
упродовж третього періоду (третє півріччя життя) в дитини утворюється мовлення, за допомогою якого вона звертається до дорослих і дітей.
Кора головного мозку дев'яти-дванадцятимісячної дитини вже більш стійка до впливів зовнішнього середовища, тому сумарна тривалість сну становить 14,5-15 год. на добу.
Формування пам'яті в немовлячому віці І. Сєченов пояснює фізіологічними властивостями мозку зберігати прихований слід від збудження упродовж більш або менш тривалого часу. Чим яскравіший і сильніший подразник зовнішнього середовища, тим частіше і триваліше повторюється його дія на органи чуття дитини. Розвиток мовлення і пам'яті створює необхідну основу для неперервного накопичення знань і формування в дитячому віці мислительних здібностей людини, гармонійного розвитку особистості.
Перший рік життя дитини може стати джерелом відхилень, що на той час не завжди бувають помітними, але виявляться в подальшій поведінці. Однією з причин вразливості немовляти та його нервової системи є незміцнілий соматичний стан у цьому віці. Це призводить до того, що дитина легко піддається негативним впливам оточуючого середовища, а неспроможність захищатися робить дитину ще слабшою і вразливішою (чим слабший фізичний розвиток, тим легше дитина сприймає захворювання і пошкодження).
Джерелом вразливості психічного розвитку в немовлячому віці виступає порушення емоційної рівноваги. Найбільш серйозною причиною цього вважається відсутність або недостатність емоційних впливів зі сторони дорослих, які піклуються про дитину. Емоційна недостатність („емоційний голод") найбільш помітно позначається на порушеннях поведінки дитини в другому півріччі першого року життя. Якщо дитині в цей період доводиться розлучатися з матір'ю, вона особливо сильно відчуває її відсутність, стає неспокійною або пригніченою. У молодшому шкільному і підлітковому віці це може компенсуватися за рахунок іронізування, жартівливості, підвищеного почуття гумору.
2. Вікові особливості розвитку і поведінки дитини в ранньому віці
Ранній дитячий вік (від 1 до 3 років) характеризується значним прагненням до сприйняття зовнішніх подразників та емоційним реагуванням на них. Ставлення дитини до світу, інтерес до всього, що її оточує, що вона бачить і чує, визначається перш за все її почуттями. Дитина прагне швидко опановувати все, що приносить їй радість. І навпаки: все неприємне втомлює, набридає, відштовхує. Задоволення, що його дитина відчуває, бавлячись з іграшками, може надовго затримувати увагу. У цьому віці дитина відчуває справжню глибоку необхідність у палкій любові рідних, що дозволяє швидко і легко прив'язатися до них і до всього, що з ними пов'язане. Навпаки, засвоєння навіть найбільш звичних для людини дій (ходіння, розмова) зазвичай уповільнюється, якщо поруч немає улюблених дорослих.
Дуже часто при наявності відхилень у поведінці дітей більш старшого віку причини знаходять у недостатньому емоційному впливові в ранньому віці. До цього призводять такі фактори, як часте або тривале розлучення з матір'ю та відсутність дорослого, який був би її повноцінною заміною; перенесення уваги батьків на меншу дитину; одностороння, нерозривна прив'язаність до матері, яка забуває про виховання в дитини емоційної стійкості.
Другою особливістю цього віку є характерний для дитини негативізм - протидія волі дорослого. З моменту, коли дитина починає ходити самостійно, в її житті й поведінці настають докорінні зміни. Вона вже не потребує сторонньої допомоги і може сама піти, взяти будь-що, попросити те, що їй хочеться отримати. Цілком природно, що вона випробовує свої сили і прагне виявити себе як самостійна істота, яка все робить сама. Але тут дитина стикається з установленим дорослими порядком, який для неї невідомий і до якого вона не має жодного відношення, а отже, дуже легко його порушує. Унаслідок цього виникають конфлікти, що інколи непомітно, а іноді надто різко можуть порушити правильний хід розвитку дитини.
Після року продовжує розвиватися моторика, мовлення. До півторарічного віку в дитини формується пасивна лексика, а після цього періоду - активна. На третьому році, як правило, дитина оволодіває граматичною будовою мови, вміє правильно вживати відмінки і дієслівні форми. Основний вид діяльності - свідоме маніпулювання з предметами. У спілкуванні з дорослими буває активною або пасивною в залежності від індивідуальних особливостей. У грі тягнеться до однолітків, але бавиться самостійно: ось чому в дитячому садку треба мати багато однакових іграшок.
Наприкінці другого року в дитини прорізуються всі молочні зуби і відповідно змінюються процеси травлення. Відбувається енергійний ріст тіла, розвиток внутрішніх органів і рухового апарату.
Більшість психологів і педагогів визначають цей період як початок кризи у розвитку, що може тривати до п'ятого року життя. Це період, коли дитина переходить до самостійності та незалежності. Будь-яке прагнення дорослих підпорядкувати або навіть „зламати" впертість дитини, як і ігнорування такого прояву, може стати причиною того, що дитина стає або некерованою, або її воля буде зламана і пригнічена. У три-чотири роки дитина з задоволенням запам'ятовує вірші, пісні: це "пік" механічної пам'яті людини. Регулятори вольової поведінки дуже незрілі, тому дитина не може всидіти на місці або пригальмувати своє бажання, що регулюється завдяки правильному вихованню. У цей період дитина отримує знання, досвід спілкування, диференціює своє емоційне ставлення до оточуючих, засвоює елементарні морально-етичні норми поведінки. Для періоду раннього дитинства є характерною потреба в постійній соціалізації. На другому, особливо на третьому році життя дитина вже прагне до взаємодії з іншими дітьми. Однак без участі дорослих таку взаємодію налагодити дуже важко, тому навіть перші спроби встановити стосунки з іншими дітьми зазвичай мають негативний характер. Більш легко і природно дитина соціалізує свою поведінку в перші три роки життя у сім'ї.
3. Розвиток і поведінка дитини в дошкільному віці
Дошкільний вік охоплює період від трьох до шести років, який характеризується як період ігор. По суті, дитина грає й до цього і не припиняє гратися, перейшовши до молодшого шкільного віку, однак саме у дошкільника гра виступає основою розвитку дитини. У такому віці все, що супроводжується грою, легко сприймається дитиною і засвоюється, також перетворюючись на гру. Все, що виступає предметом гри, стає значущим для дитини і надовго здатне утримувати увагу.
Гра для дитини-дошкільника є невичерпним джерелом радості і задоволення. Цим і зумовлюється притягальна сила гри. Неприродно, якщо дитина не грається: такий стан повинен викликати занепокоєння, тривогу як невластиве дошкільнику явище. При вмінні спостерігати за поведінкою дитини, яка грає, можна побачити дуже багато особливостей та індивідуальних рис. У грі також можна встановити і деякі недоліки поведінки. У той же час, гра виступає потужним засобом для виправлення і відновлення деяких відхилень поведінки дітей, а також розвитку необхідних здібностей.
У дошкільному віці починається інтенсивний розумовий розвиток. Дитина хоче все знати і про все запитує. За характером питань і способом сприйняття відповідей можна визначити рівень розвитку мислення і всієї розумової діяльності.
Інтерес дитини до оточуючого середовища виражається дуже цікавим феноменом „повних кишень": дитина збирає все, що їй подобається. У цьому виявляється прагнення дитини ближче пізнати все, що її оточує, щоб мати його „під рукою".
Дошкільний вік - це період зародження уяви. Найбільш сильно вона виявляється в іграх, особливо, коли дитина вживається у роль. Уява в цьому віці не відзначається багатством і силою, проте вона досить жива, деякою мірою обмежена, повністю виключає критичність і не завжди пов'язана з дійсністю. Тому дитина легко поєднує у своїй примітивній уяві несумісні властивості та якості, вкладаючи їх в один предмет. Саме ця риса дитячої уяви містить у собі велику небезпеку розвитку навички до брехні - спочатку зовсім несвідомої та безкорисливої, але за відсутності достатнього контролю зі сторони дорослих така навичка може перетворитися на викривлення істини з корисливою метою.
Виникнення уяви в дитини та її примітивний стан у цей період може призвести до відчуття страху. Батьки і дорослі, які піклуються про дитину, повинні запобігати цьому явищу, щоб нормальні реакції страху, коли він обґрунтований, не перетворилися на ненормальні, патологічні прояви, оскільки останні здатні порушити рівновагу в поведінці дитини.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
