115872 (577176), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У кожній праці певним чином відображаються трудові відносини людей. Виховання любові до праці, усвідомлення її необхідності для життя кожної людини повинне стати стрижнем трудового виховання в сім'ї. Праця справлятиме виховний вплив на духовне життя дитини лише за умови, коли вона перейметься красою людських відносин, що виникають у праці.

Праця – це цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона створює матеріальні та духовні цінності, задовольняє свої життєві потреби; праця – необхідна умова розвитку суспільства. «Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті» [45] (Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні. Вибрані педагогічні твори: У 2 т. – Т.1. – К, 1983. – С. 107).

Перші уроки праці дитина отримує в сім'ї. Власне від трудової атмосфери у ній значною мірою залежить, як діти працюватимуть у майбутньому, як будуть ставитися до праці, до людей праці. Привчання дітей до праці, формування у них трудових умінь і навичок починається елементарними операціями зі самообслуговування.

У процесі самообслуговування у дітей виховується акуратність, закладаються основи санітарно-гігієнічних навичок, виховується почуття прекрасного, естетична культура, художні смаки.

У дошкільному віці слід також залучати дітей до побутової праці, догляду за рослинами і тваринами (якщо це сільська місцевість), знайомити дітей з працею дорослих на дачних ділянках або просто в полі, привчати дітей бережливо ставитися до результатів людської діяльності.

У середньому шкільному віці треба залучати дітей до посильної сільськогосподарської праці, до занять батьків у домашніх умовах після роботи (хтось любить вишивати, хтось захоплюється різьбою чи випалюванням по дереву і т.д.).

У юнацькому віці слід залучати дітей до всіх видів праці. Юнаків приваблює така діяльність, у ході якої вони можуть виявити власну ініціативу і творчість, свого працьовитість. Звичайно, в домашніх умовах не завжди можна задовольнити потреби та запити юнаків і дівчат щодо видів трудової діяльності. Це повинна компенсувати школа. Адже там працюють шкільні майстерні, лабораторії, технічні гуртки і товариства, подекуди при школах функціонують теплиці й оранжереї, учнів залучають до ремонту шкільного обладнання класних кімнат і лабораторій. Дуже важливо, щоб батьки підтримували ініціативу школи і спільно розв'язували питання трудового виховання дітей юнацького віку. Адже вони здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності.

Потреба в праці, любов до неї успішно виховуються тоді, коли фізична робота поєднується з розумовою. Помилковою є думка про те, що найкращим засобом трудового і загального виховання молоді є фізична праця. Власне В. Сухомлинський застерігав від спрощеного уявлення про місце фізичної праці в житті людини. А якщо врахувати, що в наших умовах робітники на виробництві здебільшого виконують управлінські функції, підкоряючи своїй волі різні верстати і машини, то фізична праця дає бажані результати в поєднанні з розумовою. З цього приводу В. Сухомлинський правильно відзначав, що фізична праця не має вирішального значення в духовному житті людини, тим більше особистості, яка тільки-но формується, розвивається, якщо ця праця не є засобом загартування духовних сил. Більше того, якщо фізична праця забирає весь час і всі сили людини, її духовне життя стає убогим і безперспективним. Фізична праця позначається на моральному обличчі вихованця, на його духовному розвитку лише за тих умов, коли органічного складовою частиною входить у його інтелектуальну та емоційну діяльність.

Батькам слід пам'ятати, що у формуванні в дітей любові до праці важливе місце посідає мотивація трудових дій. Робота, якою займаються діти, повинна приносити їм задоволення і радість. При таких умовах праця для них стане потребою, зміцнюватиметься психологічна готовність дітей до неї. Привчаючи дітей до праці необхідно звернути увагу на наступне:

– залучення дітей до праці з раннього віку більш активно впливає на їх трудове виховання;

– діти повинні усвідомлювати значимість їхньої праці для суспільства і власних потреб;

– трудова діяльність повинна бути доступною, посильною, цікавою і змістовною для дітей різного віку;

– робота повинна чергуватися з відпочинком, втома знімається також за допомогою чергування різних видів праці;

– в умовах ринкових відносин важливо матеріально зацікавлювати дітей до праці;

– праця повинна мати творчий характер;

– слід забезпечувати наступність у наростанні складності трудових завдань від найпростіших до складних;

– слід поєднувати фізичну працю з розумовою;

– у процесі трудової діяльності учні повинні не тільки виконувати певні завдання, але й вчитися самостійно організовувати свою працю, що у свою чергу готуватиме підростаюче покоління до вільної праці на власній землі, у приватному секторі економіки.

Слід також пам'ятати, що трудове виховання дітей тісно пов'язане з їх професійною орієнтацією. Адже вибір професії

– один з головних факторів у житті людини, вибір свого майбутнього, своєї долі. Від нього залежить те, наскільки людина зможе самореалізуватися у різних сферах виробництва й обслуговування. Звичайно, рекомендуючи ту чи іншу професію, батьки повинні враховувати фізичні й інтелектуальні можливості дитини, її ставлення до рекомендованої професії, тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, потребу в кадрах сфери виробництва й обслуговування, на державних і приватних підприємствах. У кінцевому підсумку слід сприяти тому, щоб діти свідомо обирали професію.

Професійна орієнтація має свою структуру: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація й агітація, професійний відбір і професійна адаптація.

Завдання батьків полягає в тому, щоб не тільки інформувати своїх дітей про різні професії, але й у міру своїх знань дати повніший аналіз професій, їх особливостей, розповісти, якими якостями повинна бути наділена людина, щоб вибрати ту чи іншу спеціальність. Сьогодні важливо знайомити дітей з професіями фермера, комерсанта, бізнесмена, фінансиста, менеджера і т.д. Але за будь-яких умов професійного інформування консультацій, рекомендацій щодо вибору професій слід зважати на думку дітей про їх самостійний вибір професій.

Трудове виховання дітей у поєднанні з професійною орієнтацією сприяє підготовці їх до життя, формує почуття свідомого ставлення до праці, готовність працювати і опановувати спеціальність у відповідних навчальних закладах.

«Можливість працювати і любов до праці, – писав К.Д. Ушинський, – краща спадщина, яку може залишити своїм дітям бідний і багач [44].

Народна педагогіка про навчання і виховання дітей у сім'ї

Оновлений погляд на педагогічну науку обумовлений відродженням національної школи. Педагогічна галузь людських знань одна з найдавніших, за час свого існування вона увібрала в себе багатовіковий досвід навчання і виховання підростаючого покоління.

Як уже йшлося вище, цей досвід навчання і виховання збагачувався, збагачувалися традиції і звичаї в цьому плані. Вони стали основою народної педагогіки. Тільки в умовах колишньої імперії народна педагогіка, м'яко кажучи, була виведена з ужитку. Особливо це було відчутно в Україні. Більшовицька імперія, яка взяла курс на русифікацію українського народу, спрямувала навчально-виховний процес у таке русло, щоб спочатку звузити, а потім і зовсім вижити такі засоби навчання і виховання, як рідна мова, фольклор, національні звичаї і культурно-історичні традиції українського народу, народне мистецтво, народні свята і обряди, українські символи й атрибути, народні ігри, релігія і національна мораль, традиції виховання в українській родині і, нарешті, традиції українського шкільництва.

У результаті цього ми отримали в спадщину денаціоналізовану, шовіністично спрямовану, бездітну наукову педагогіку, принижену в минулому, ошельмовану народну педагогіку

Сьогодні, коли взято безповоротний курс на відродження національної школи, використання народної педагогіки в навчально-виховній роботі має стати повсюдним.

Педагогічний вплив народної педагогіки на формування юної парості важко переоцінити, І це усвідомлював К. Ушинський, який підкреслював, що виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях.

Говорячи про народну педагогіку, не можна не згадати слів М.Т. Рильського:

Немає мудріших, ніж народ, учителів, У нього кожне слово –

це перлина, Це праця, це натхнення

це людина.

За допомогою народної педагогіки ми повертаємось до своїх національних витоків, до духовної скарбниці нашого народу. Вивчення народних традицій, звичаїв, обрядів, народного побуту, фольклору, дитячих народних ігор у царині навчання і виховання сприяє формуванню національних почуттів, національної гордості.

Академік Мирослав Стельмахович зазначав: «Система звичаїв і традицій українського народу – результат його багатовікових зусиль. Через неї наді народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер І психологію у своїх нащадках» [50,43].

Серед пріоритетів національного відродження провідне місце займає рідна мова. Адже вона – одна з ознак нації. Відмирає мова – вмирає нація. «Боротьба за чистоту мови для українців, – писав Олександр Тихий, – набуває особливого значення і повинна б стати основою в боротьбі за національну культуру». І треба низько вклонитися нашому народові, що він зберіг рідну мову.

Як довго ждали ми!

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг.

Зберіг в таку страшну негоду, Коли він сам стоять не міг.

Олександр Олесь

І це стосується насамперед фольклору. Виникнувши значно раніше від писемної літератури, фольклор використовувався в навчанні і вихованні дітей, він був наріжним каменем навчання і виховання.

Мова в народній педагогіці відіграє вирішальну роль у засвоєнні знань, вона є засобом спілкування, засобом задоволення інтелектуальних і духовних запитів дітей. Тому завжди так високо шанувалося слово: «Красне слово – золотий ключ». «Коня керують уздами, а людину – словами».

Історичний досвід показав, що навчання і виховання треба розпочинати з раннього віку. Народна мудрість орієнтувала саме на це. Народні афоризми твердять: «Не кайся рано встати, а замолоду вчитись», «Чого Петрусь не навчиться, того й Петро не буде вміти», «Хто рано підводиться, за тим і діло водиться», «Чого в молодості навчишся, те на старість як знайдеш».

З давніх-давен український народ високо цінував освіченість і дбав, щоб діти здобували її. Освіта, як відомо, – процес і результат навчання. Вона виступає необхідною умовою підготовки підростаючого покоління до життя. У процесі навчання формуються світоглядні, морально-етичні, національні якості людини. Народ зберіг чимало влучних висловів про освіту, навчання. Він високо оцінював освіту і навчання, розумову діяльність. Ось приклади: «Ученому – світло, невченому – ніч», «Якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя», «Сила та розум – краса людини», «Не краса красить, а розум», «Один розум добре, а два ще краще», «Не учися розуму до старості, а до смерті», «Не штука наука, а штука – розум». Звичайно, протягом століть народ нагромаджував силу-силенну знань, що дає підставу сказати: «Як би ти багато не знав, а більше від народу не знатимеш». Народна педагогіка дає високу оцінку науковим знанням. Зверніть увагу на образні народні висловлювання: «Не там щастя, куди люди направляють, а там, куди наука веде», «Око бачить далеко, а розум ще дальше», «Наука у ліс не веде, а з лісу виводить», «Науки ні вода не затопить, ні вогонь не спалить», «Чим більше науки, тим довші руки», «За науку – цілуй батька і матір у руку», «Хто добре учиться, той буде добре й робить.

У народній педагогіці навчання не визначається ніякими хронологічними рамками, в ній наголошується на тому, що вчитися ніколи не пізно і робити це треба все життя: «Не учися розуму до старості, а до смерті», «Вчитися ніколи не пізно», «Людина пізнає світ усе життя», «Посивілі скроні – ознака не тільки старості, але й великої наукової праці», «Вік живи, вік учись».

Провідне місце в народній педагогіці відводилося вихованню підростаючого покоління.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)