100976 (576007), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво.

де В — виробіток;

Т — затрати робочого часу;

Q — обсяг виробленої продукції.

Виробіток є найпоширенішим і універсальним показником. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини знову створеної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

• виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

• виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте відрізняється за якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна усувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, судно будівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто не порівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Висновок

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності та організації праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Саме підвищення продуктивності праці та високий рівень організації праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції.

Організація праці або організаційні відносини - це форма, в якій реалізуються економічні результати трудової діяльності. Тому організація праці є складова частина економіки праці.

Серед факторів економічної ефективності виробництва велику роль займає організація праці. Важливим елементом організації праці є розподіл праці ( розподіл видів трудової діяльності між робітниками. Бригадами й іншими підрозділами на підприємстві).

Необхідна частина організації праці - організація робочих місць. Робоче місце - це важливий фактор виробництва, зона трудової діяльності робітника або групи робітників ( якщо робоче місце колективне), оснащена необхідними засобами для виповнення виробничого завдання. Під організацією робочого місця розуміється система його оснащення, підлегла цілям виробництва.

Й останнім важливим фактором раціональної організації праці на виробництві є організація заробітної плати. Так як вона є найголовнішим стимулом, й впливає на ефективність організації й виробничий процес в цілому.

Отже, рівень організації праці на підприємстві залежить від багатьох чинників, які, зумовлюючи один одного, виявляють свою дію залежно від конкретних умов виробництва і характеристик виконавців праці. Тому готових рецептів якнайкращої організації праці немає і бути не може. Мова може йти лише про тенденції, загальні напрямки. При розробленні заходів щодо удосконалення організації праці треба в кожному випадку зважати на умови конкретного підприємства, які під дією науково-технічного прогресу постійно змінюються, а отже, процес цей є постійним і безкінечним.

Чітке уявлення про сутність, зміст, форми та функції організації праці на сучасному підприємстві, в установі необхідно кожному спеціалісту та керівнику любого рангу.

Список використаної літератури

1. Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рынка. — К.: МАУП, 1995.

2. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. — К., 1997.

3. Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. — М., 1996.

4. Василъченко В. С. Ринок праці та зайнятість. — К., 1996.

5. .Шегда А.В. ,Литвиненко Т.М., Нахаба М.П. Економіка підприємств. – К.: 2000

6. Пашуто В.Б. Организация, нормирование и оплата трудана предприятии.- М.: 1998

7.Бычин В.Б. Организация и нормирование труда. Учебник для ВУЗов.- М.: 2000

8.М.Б.Махсма Економіка праці та соціально-трудові відносини. Е.У.

9.Емерсон Дванадцять принципів продуктивності

10.М.М.Подоровская Организация труда – К.: 2004

11.Н.Г. Швець Раціоналізація трудової діяльності- К.: 2004

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)