100561 (575921), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Якщо старий Закон відповідав інтересам боржника, допомагав суду об'єктивно оцінювати його фінансовий стан та можливості погасити борг, то новий Закон однозначно у пріоритет поставив й інтереси кредитора. Закон спростив процедури банкрутства, чим активно почали користуватися недобросовісні підприємці. Відсутність вказівки на мінімальний розмір заборгованості, яка стала би підставою для початку процедури банкрутства, давала можливість почати її навіть через незначні суми заборгованості. При цьому боржник не мав можливості зупинити цей процес навіть у випадку отримання можливості погасити борг. Сума заборгованості та тривалість прострочення виконання зобов'язань чи зобов'язань сплати обов'язкових платежів не є критеріями банкрутства, а представляють собою зовнішні ознаки можливої неспроможності боржника. Істинним критерієм банкрутства є встановлена судом нездатність боржника погасити вимоги кредиторів та сплатити обов'язкові платежі.

30.06.1999 р. юридична громадськість України отримала оновлений Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –– Закон про банкрутство) № 2343-ХІІ, що набрав чинності 01.01.2000 р. На наш погляд, застосування цього Закону, який вже переніс низку змін та доповнень, породило певні труднощі. По-перше, нормативний акт є вельми складний за формулюваннями. Порівняно із Законом України "Про банкрутство" 1992 р. обсяг нового закону особливо не виріс за рахунок появи нових статей (ст.ст.3-1, 46-1), проте збільшився за змістом. У новому Закону зберігаються шість розділів, назви враховують накопичений досвід реалізації чинного закону. Сьогодні закон містить 53 статті, які також у окремих випадках отримали більш адекватне висвітлення та назву. По-друге, ускладнився та розширився понятійний апарат, чому є свідченням редакція ст.1 Закону.

Здійснені уточнення та доповнення до тексту закону максимально відбивають накопичений досвід застосування чинної його редакції, враховують специфіку розвитку господарського та цивільного права, а також об'єктивну необхідність включення правових ресурсів з питань регулювання процедури банкрутства в економічний, соціальний, політичний сектори життя суспільства. Не викликає нарікань різний обсяг розділів закону. Так, наприклад, розділ І містить всього 5 статей, порівняно із розділом ІІ в якому згуртовані 15 статей. Між тим, такий поділ є виправданим. Новий Закон містить характеристику досудових процедур. За загальноприйнятою практикою жодні суб'єкти господарювання не повинні бути виведені за рамки дії закону. Український варіант закону про банкрутство навіть містить особливі положення, що стосуються процедури банкрутства окремих таких суб'єктів.

Закон відбив особливості процедур визнання неспроможними окремих видів підприємств, зокрема, сільськогосподарських, вуглевидобувних, містоутворюючих, особливо небезпечних, страхових організацій, професійних учасників ринку цінних паперів, індивідуальних підприємців, тощо. У світлі нинішньої економічно ситуації в Україні та світі особливої ухвали заслуговують положення про містоутворюючих боржників, які дозволяють ефективно вирішувати важливу проблему неспроможності провідних місцевих організацій. Відносно доцільності виділення статті, присвяченої регламентації процедури банкрутства банківських установ та інших кредитних суб'єктів, закордонний досвід свідчить, що для таких суб'єктів акцент повинен робитися на введення спеціального законодавчого акту про банкрутство, з метою реалізації питань фінансового регулювання та превентивних заходів.

Особлива увага законодавця прикута до фізичної особи-підприємця. Ст.53 ЦК України, відбиваючи особливості правового статусу фізичної особи-підприємця, передбачає для останнього можливість визнання чи оголошення його банкрутом. Новий Закон не розширює коло суб'єктів, закріплюючи можливість визнання боржником саме суб'єкта підприємницької діяльності (ст.1).

Новий Закон 2000 р. не вживає терміну "реорганізація" і виділяє чотири процедури для юридичних та фізичних осіб: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація боржника, ліквідація банкрута (ст.4). На думку окремих фахівців, щоб Закон про банкрутство 2000 р. відповідав вимогам ринкових відносин, він повинен містити можливості реорганізації підприємств-боржників. Процедура реорганізації повинна бути ясно та детально структурована, яка би усувала неодноманітність самої процедури та порушення прав учасників.

Закон одразу отримав статус базового та номінальне ім'я –– Закон про банкрутство, оскільки в ньому чітко простежуються три предмети уваги: судові процедури, якими можливо припинити діяльність суб'єкта, сама процедура провадження у справах про банкрутство, особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів господарювання. Базовим він став називатися тому, що з моменту його прийняття для спеціалістів стало очевидним, що одного закону в цій складній сфері відносин недостатньо і що покладено початок розвитку законодавства про банкрутство в тому обсязі, який буде витребуваний в економіці. Очевидно, що закон охопив досить велику частину відносин, що виникають, існують в процедурі банкрутства, упорядкував значну їх частину, та відіграє важливу роль у самій системі господарського законодавства України. Незабаром після прийняття Закону про банкрутство був прийнятий у 2003 р. Господарський кодекс України, який в регулюванні статусу суб'єктів господарювання торкається питань їх ліквідації, у тому числі шляхом банкрутства. Передбачалося, що ці два закони створюватимуть фундамент для подальшого розвитку правового регулювання в області припинення господарської діяльності шляхом банкрутства. Закон про банкрутство та Господарський кодекс відкрили шлях до формування широкого законодавства про банкрутство. За час реалізації базового закону в країні склалася відповідна система відповідальності за банкрутство. Існує низка статей у Кримінальному кодексі України та норми в Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст.ст.164 "Порушення порядку провадження господарської діяльності", 164-2 "Порушення законодавства з фінансових питань", 166-3 "Дискримінація підприємців органами влади і управління", 166-6 "Порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи", 166-7 "Протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку"). Сучасне цивільне та господарське законодавство не ідентифікує банкрутство як неспроможність –– як бачимо, вони мають різне смислове навантаження. Як бачимо, на останньому етапі досягнуті найзначніші успіхи в галузі формування законодавства про банкрутство. Упорядкування відносин у сфері діяльності суб'єктів господарювання та їх припинення шляхом визнання банкрутами вимагає формування сучасної правової системи, що включає Конституцію, господарське право, цивільне право, адміністративне право, кримінальне право, сімейне та трудове законодавство, фінансове та податкове право, норми процесуального законодавства, інші галузеві законодавчі та підзаконні акти. ХХ же століття ознаменувалося початком створення ефективних механізмів оздоровлення банкрута, створення для нього оптимальних умов для виходу з кризи та отримання платоспроможності. Очевидно, можна припустити що XXI ст. стане періодом прискіпливої уваги в питаннях створення та закріплення відновлювальних процедур судового та позасудового характеру відносно боржників. Генезис та розвиток українського правового інституту про банкрутство тісно пов'язаний з витоками та історією національного права. Його становлення та формування відбувалося у складних історико-політичних умовах, під впливом багатьох несприятливих чинників, які ще не до кінця вивчені та не до кінця проаналізований їх вплив на становлення правового інституту.

3. Тести до теоретичних питань (10 тестів)

1. Неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності –– це

1. банкрутство;

2. неплатоспроможність;

3. неоплатність.

2. Визначення поняття неплатоспроможність міститься в наступному нормативному акті:

1. Закон України "Про банкрутство";

2. Господарський кодекс України;

3. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

3. В країнах із розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 2/3 банкрутств викликана

1. зовнішніми причинами;

2. внутрішніми причинами;

3. вірні відповіді а) та b).

4. До зовнішніх факторів неплатоспроможності українських підприємств належать:

1. нестабільність фінансового та валютного ринків, значний рівень інфляції, зміна смаків споживачів, щодо якості продукції, яка випускається;

2. посилення конкуренції в галузі, недосконале законодавство, нестабільна політична ситуація, посилення монополізму, низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

3. вірні відповіді а) та b).

5. Найбільший вплив серед внутрішніх факторів, що обумовлюють неплатоспроможність займають:

1. низький рівень маркетингу і втрата ринків збуту, недостатній рівень кваліфікації персоналу, відсутність своєчасної внутрішньої звітності;

2. недостатній рівень освоєння нових видів продукції, недостатня капіталізація доходів;

3. вірні відповіді а) та b).

6. Першим пострадянським нормативним актом, що регулював неспроможність підприємства відповідати за своїми зобов’язаннями в Україні є:

1. Закон України "Про банкрутство";

2. постанова Верховної Ради України "Про проекти законів України про приватизацію державних підприємств, приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), про банкрутство, про приватизаційні цінні папери";

3. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

7. Перший законодавчий акт про банкрутство в Україні:

1. Закон України від 14.05.1992 р. № 2344-ХІІ "Про банкрутство";

2. Закон України від 14.05.1996 р. № 2344-ХІІ "Про банкрутство";

3. Закон України від 30.06.1999 р. № 2344-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

8. Закон України від "Про банкрутство" був чинними протягом:

1. 3 років;

2. 5 років;

3. 7 років.

9. Чинний закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не вживає термін:

1. реорганізація боржника;

2. ліквідація банкрута;

3. санація боржника.

10. Система відповідальності за банкрутство включає:

1. норми, що містяться в Кримінальному кодексі України;

2. норми, що містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення;

3. вірні відповіді а) та b).

Список використаної літератури

1. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. /За заг. ред. З.Є.Шершньової. –– К.: КНЕУ, 2007. –– 680 с.

2. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. –– К.: ЦУЛ, 2003. –– 504 с.

3. Кривов'язюк І. В. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. Для студентів ВНЗ –– К.: Кондор, 2008. –– 366 с.

4. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. –– К.: КНТЕУ, 2001. –– 580 с.

5. Терехова Л. А., Жалінська І. В. Опорний конспект лекцій з курсу "Антикризове управління": Навч. посібник. ––– Житомир: ЖДТУ, 2007. –– 140 с.

6. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. –– К.: КНЕУ, 2002. –– 412 с.

7. Володін А. В. Історія та перспективи розвитку сучасного законодавства про банкрутство// Форум права, 2009. –– № 3.–– с. 111-122.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)