96971 (575671), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Ця система є системою жорстких валютних нормативів, функціональне регулювання та контроль за виконанням яких виконував МВФ. Якщо країна не мала можливості тримати курс своєї валюти до долара у встановлених межах коливань (1 %), то вона могла, по-перше, використати частину свого золотовалютного запасу для проведення стабілізуючих операцій на валютному ринку, по-друге, звернутися до цільових займів, які надаються зі спеціального фонду МВФ, по-третє, провести девальвацію власної грошової одиниці.

Через Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним характером міжнародних економічних відносин та використанням для їх здійснення національних валют, які схильні до знецінення ( переважно долара), виникла криза Бреттонвудської валютної системи ( 1967 – 1976 ).

Форми прояву кризи Бреттонвудської валютної системи :

• “валютна лихоманка” – переміщення “жарких” грошей, масовий продаж нестійких валют в очікуванні їх девальвації і скупка валют – кандидатів на ревальвацію;

• “золота лихоманка” – “втеча” від нестабільних валют до золота та періодичні підвищення його ціни;

• паніка на фондових біржах та падіння курсів цінних паперів в очікуванні зміни курсу валют;

• загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності, особливо її якості;

• масові девальвації і ревальвації валют ( офіційні і неофіційні );

• активна валютна інтервенція центральних банків, в тому числі колективна;

• різкі коливання офіційних золото-валютних резервів;

• використання іноземних кредитів та позичань в МВФ для підтримки валют;

• порушення структурних принципів Бреттонвудської валютної системи;

• активізація національного і міждержавного валютного регулювання;

• посилення двох тенденцій в міжнародних економічних і валютних відносинах – співпраці і протиріч, які періодично переростають в торгову і валютну війни.

2.3 Принципи Ямайської валютної системи

Ця система сформувалася через структурні зміни у світовій системі і в умовах виникнення найновіших центрів імперіалістичного суперництва – Західної Європи і Японії – на противагу монопольному пануванню США після Другої світової війни.

Контури нової валютної системи, що функціонує і розвивається у світовій економіці по теперішній час, було визначено на нараді представників країн-членів МВФ, яка відбулася у місті Кінгстон на Ямайці у січні 1976 року. Кінгстонська угода започаткувала створення Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонувати після ратифікацій угоди між державами-учасниками з квітня 1978 року.

Зміст основних принципів Ямайської валютної системи:

• Кінгстонською угодою виголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Відмінено золотий паритет, офіційну ціну на золото і фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошовіх одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют.

• Головним резервним активом і міжнародним засобом розрахунків і платежу повинні стати спеціальні права запозичення (СПЗ) – колективна міжнародна одиниця, що була утворена МВФ у 1969 році. Система «золото-долар-національна валюта» трансформувалась у нову систему «СПЗ – національна валюта». У цій структурі СПЗ отримали статус альтернативи не тільки золота, а й долара як міжнародних грошей.

• Важливим признаком Ямайської системи є впровадження «плаваючих» валютних курсів національних грошових одиниць.

• Ямайська валютна система розвивалася за принципами поліцентризму: підпорядкована центральним регулюючим діям, уставу МВФ, вона має досить розвинуту мережу регіональних валютних структур.

Через демонетизацію золота воно стало звичайним товаром, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку в залежності від попиту і пропозиції. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Але центральні банки більшості країн залишили золото у своїх запасах, і золото, втративши статус світових грошей, продовжує залишатися вільно конвертованою валютою.

Спочатку величина СПЗ розраховувалась на основі золотого еквіваленту але потім зв'язок з золотом було повністю втрачено. Величина СПЗ визначається на підставі кошика валют країн, які мають найбільшу питому вагу в сфері міжнародної торгівлі. Реальна практика валютних відносин не підтвердила можливості витиснення долара з позиції ключової світової валюти. Навіть в період після 1981 року США здійснили ряд стабілізаційних засобів, які сприяли укріпленню міжнародних позицій долара. Тому можна сказати. Що Ямайська система функціонує не за принципом паперово-валютного (як це було передбачено угодою), а за принципом паперово-доларового валютного стандарту.

Впровадження плаваючих валютних курсів надає гнучкості валютним відносинам, створює можливість ефективної реакції на зміни у співвідношення вартості національних валют. Через це така валюта система більш точно відбиває внутрішній стан економіки окремих країн та їх платіжного балансу. Але коливання валютних курсів породжують спекулятивні операції. У зв’язку з цим кінгстонською угодою передбачалося збереження елементів регулювання системи валютних відносин шляхом проведення відповідних операцій на валютному ринку. Тобто, мова йшла про «регульовано плаваючі» валютні курси.

Ямайська система, згідно основній меті створення, повинна бути гнучкою. Система періодично піддавалась впливу кризисних явищ, що змушувало святову спільноту вести постійний пошук шляхів її реформування і вирішення основних валютно-фінансових проблем.

2.4 Вибір конкретної валютної політики

Одне з головних місць у формуванні економічно сильної, постійної і промислово розвинутої держави посідає вибір валютної політики, яка б враховувала всі тенденції розвинутої сучасної держави, посідає вибір валютної політики.

Валютна політика держави здійснюється її урядом, національним банком, центральними фінансовими органами і визначається тими задачами, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики в цілому. Валютна політика повинна забезпечувати збалансованість макроекономічних і мікроекономічних цілей.

Стабілізація валютного курсу національної грошової одиниці неможлива без проведення заходів валютного контролю і валютних обмежень.

Сутність валютних обмежень у встановленні визначених меж відносно здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах, інвестуванні, купівлі-продажу валюти, ввеженні і вивезенні, переказуванні і пересилці валютних цінностей до крахни або за її межі. Ці обмеження законодавчо і адміністративно регламентуються за допомогою лімітування, ліцензування або навіть заборони проведення вказаних операцій.

Валютний контроль – контроль виконання валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність, головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Основна задача валютного контролю – запобігання незаконного відбиву капіталу з держави закордон. Об’єктом валютного контролю є валютні операції за участі резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю – національний банк. Агенти валютного контролю – податкові і митні органи, а також інші організації, які відповідно до законодавства здійснюють функції валютного контролю.

Валютні обмеження мають за мету забезпечення держави валютою, підтримання валютного курсу національної грошової одиниці, підтримання платіжного балансу.

В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля направляються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Валютні обмеження відзначаються деяким дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави або визначених підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів.

До основних обмежень, які визначають загальні принципи валютного регулювання і валютного контролю, належать:

• централізація валютних операцій в центральному і уповноважених комерційних банках;

• ліцензування валютних операцій, при цьому повинна бути доведена необхідність виконання валютної операції;

• обмеження конвертованості валют – відповідно вводяться різні категорії валютних рахунків;

• обов’язкове декларування закордонних авуарів;

• контроль за валютними позиціями комерційних банків;

• ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього;

• контроль за грою термінів операцій на валютному ринку;

• видача банкам ліцензії на виконання валютних операцій лише при наявності визначених об’ємів статутного капіталу.

Відповідно платіжному балансу треба виділити дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції і фінансові операції. Форми валютних обмежень відбивають їх зміст і структуру відповідно до сфер застосування цих обмежень.

За поточними операціями використовуються наступні форми обмежень:

• блокування виторгу закордонних експортерів від продажу товару в даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

• обов’язкове повернення і продаж валютного виторгу або його частини експортерами-резидентами через центральний або уповноважений банк; обмеження термінів цього продажу;

• обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам; у деяких країнах імпортер зобов’язаний внести на депозит визначену суму національної валюти для отримання валютної ліцензії;

• обмеження на форвардну купівлю імпортерами іноземної валюти;

• заборона сплати за імпорт деяких товарів іноземною валютою;

• регулювання термінів платежів за експортом і імпортом товарів і строків надходження імпортних товарів у випадку виконання попередньої оплати;

• наявність декілької валютних курсів – диференційовані курсові співвідношення по різних видах операцій, товарних групах і регіонах.

У світовому масштабі валютна політика проводиться міжнародними валютно-фінансовими організаціями: Банк міжнародних розрахунків, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Європейський інвестиційний банк, Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, Європейський Банк Реконструкції і Розвитку, Міжнародна Фінансова Корпорація.

2.5 Валютна політика України

Розвиток валютної системи України почався у липні 1990 р. з проголошенням Декларації про державний суверенітет. Першим шагом у створенні національної грошової системи став вихід у 1991 р. з кола держав, що використовують у грошовому обігу рубль, і впровадження у безготівковий обіг тимчасової (перехідної) грошової одиниці – українського купоно-карбованця Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р.. Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому 1991 p., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні. 19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю.

У березні 1994 р. було засновано Банкнотну фабрику, а у жовтні того ж року на її базі було створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України, де друкувались рублі, а з часом – гривні.

Згідно зі статтею 99 Конституції України основною задачею Національного банку України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.

Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду , були: введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті ( на 100% чи на 50%); заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам; заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни; заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму; жорстка фіксація валютного курсу національної валюти.

Як організаційно-правове явище національна валютна система України складається з елементів:

• назва, купюрність та характер емісії національної валюти – в Україні національна валюта називається гривнею;

• ступінь конвертованості національної валют – українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою; Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами;

• режим курсу національної валюти – законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ; режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання (у межах "валютного коридору") і до вільного плавання, що було введене в 2000 р.;

• режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті – в Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках;

• режим формування і використання державних золотовалютних резервів – Україна ввела у себе режим використання золотовалютних резервів - використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій;

• режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні (якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою) – в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися;

• регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів – нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну; регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті (до 1998р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами, у міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним);

• регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин – нормативними актами України регламентується порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків, порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо;

• визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні е Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державний митний комітет, Міністерство зв'язку України.

У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).

Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)