96533 (575584), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Форми передачі технології

В кінці ХХ століття НТР стала однією з визначальних факторів який зумовив економічний розвиток та трансформацію світової економіки. Під її впливом відбуваються корінні зміни в структурі сучасного виробництва, еволюція міжнародного поділу праці, формування нових моделей економічного розвитку.

Останнє десятиріччя засвідчує, що економічне зростання залежить в значній мірі від здатності країни вчасно адаптуватися до технологічних зрушень, освоювати нові ніші все більш технічно – і наукомісткої продукції, яка створюється із застосуванням найновіших технологій.

Технологія — це фактор виробництва, якому притаманна висока міжнародна мобільність.

На думку багатьох дослідників, технологія перетворюється у вирішальний фактор соціально –економічного розвитку. Міжнародний рух технологій — це обмін науково-технічними знаннями і виробничим досвідом, який може відбуватися на некомерційних (публікації у науково-технічних виданнях) і комерційних засадах

МРТ (Міжнародний ринок технологій) може бути охарактеризований як форма реалізації міжнародних науково-технічних зв’язків з приводу використання прав власності на об’єкти інноваційних розробок.

Планетарний процес інтернаціоналізації створення, освоєння, використання трансферу і поширення технологій дістав назву техноглобалізм.

Основними передумовами виникнення цього процесу є:

1. Становлення постіндустріального інформаційно-технологічного укладу цивілізаційного розвитку;

2. Зростання пріоритетності порівняно з тріадою класичних факторів виробництва (природні ресурси, праця, капітал) четвертого, сучасного фактору – інноваційного підприємництва, який спрощено визначається як технологічний;

3. Необхідність мінімалізації техногенного та антропогенного впливу на довкілля світової цивілізації, насамперед, шляхом використання ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій.

Поняття технології як фактора економічного зростання охоплює науково-технічні знання, що матеріалізуються в техніці, різноманітних формах технологічного забезпечення для організації виробництва, праці та управління.

Основу технологій становлять новації – нові продукти інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження, та інновації – нові тарифи, як результат відтворення та комерціалізації.

Існують три групи технологій – це технології продуктів, процесів та управління.

На сучасному міжнародному ринку технологій функціонують суб’єкти всіх структурних рівнів світової економіки. На мікрорівні – дослідні заклади, бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноватори-індивідууми. На мезорівні – ТНК, науково-технічні комплекси, які є провідними щодо впровадження новітніх технологій і які забезпечують комерційну і виробничу реалізацію. На макрорівні – держави і науково-технічні системи.

Об’єктами або носіями технологій можуть бути уречевлені або не уречевлені активи.

Уречевлений актив – це актив, що характеризується матеріально-речовою основою і має певні техніко-екуономічні і виробничотехнічні параметри.

Не уречевлений актив – це результат інтелектуальної діяльності, що зафіксований на паперовому або електронному носіях.

Комплекс процесів та відносин у міжнародній економіці з приводу експорту та імпорту технологій іменуються науковою категорією міжнародних трансфер технологій (МТТ). Ця частина зовнішньо - економічних відносин являє собою широку сферу обміну, кінцевою метою якого з одного боку є ріст технічного та технологічного рівня виробництва, а з іншого – отримання прибутку.

Міжнародні організації розглядають трансфер технологій не як разовий захід, а як тривалий процес, що містить:

• Відбір і придбання технологій;

• Адаптацію та освоєння придбаної технології;

• Розвиток місцевих можливостей, удосконалення технологій з урахуванням особливостей національної економіки.

Монополізація ринку технологій крупними фірмами, що можуть фінансувати масштабні НДДКР і проекти призводять до посилення конкурентної боротьби між розвиненими країнами і до згортання науково – технічної (НТ) діяльності в країнах з нижчими темпами соціально - економічного розвитку. Крупні ТНК використовують експорт НТ досліджень та передових технологій для встановлення панування на світових ринках над дрібними фірмами. МТТ має позитивні моменти як для продавців, так і для покупців НТ розробок.

Перевагами для продавців є те, що міжнародна передача технологій є альтернативою торгівлі, коли експорт товарів, що виготовляють за даною технологією, є неможливим через економічні і політичні обмеження. Перевагами для покупців є економія коштів та часу на розробку технологій.

Найбільш масштабним прикладом такого ефекту є придбання Японією патентів, ліцензій на виробництво певного виду продукції, розробка якої власними силами потребувала в багато разів більше коштів і декілька десятків років.

Вирізняють такі основні форми міжнародної торгівлі об'єктами інтелектуальної власності:

•ліцензійну;

•франчизу (франчайзинг);

•інжиніринг;

•лізинг.

Ліцензійна — надання права іншій особі або організації використовувати об'єкти інтелектуальної власності. Види ліцензій: патентні, безпатентні, самостійні, супутні, прості, виключні, повні;

Лізинговий контракт є угодою про довготермінову оренду машин і обладнання. Види лізингу: фінансовий, операційний;

Франшиза – право на продаж товару, що надається виробником будь-якій торговій фірмі; торгова фірма, що одержує таке право;

Інжиніринг – послуги в створенні виробничих підприємств, об’єднань, об’єктів інфраструктури. Інжиніринг включає в себе комплекс робіт по проведенню попередніх досліджень, підготовці техніко-економічного обгрунтування, комплекту проектних документів, а також розробці рекомендацій щодо організації виробництва та управліня, експлуатації обладнання та реалізації готової продукції. Часто продаж інжинірингових послуг пов’язаний з продажем машин та обладнання крупними фірмами. Інжиніринг може виступати і як самостійний товарна ринку.

Міжнародна передача технологій може бути законною і незаконною (наприклад, промислове шпигунство). Передача технології у "чистому" вигляді означає торгівлю патентами, ліцензіями, секретами виробництва (ноу-хау). Технології можуть передаватися також через міжнародну торгівлю високотехнологічними товарами, експорт-імпорт капіталомістких виробів, міграцію висококваліфікованих науково-технічних кадрів. Важливими способами передачі технологій на міжнародному рівні є іноземні інвестиції у придбання високотехнологічних підприємств, створення спільних підприємств, укладення угод про будівництво об'єкта «під ключ», технічне сприяння тощо.

Особливості функціонування офшорних зон

Життя терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». По термінології, прийнятої в економічній літературі, під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції.

Офшорні зони (ОЗ) стали з'являтися в другій половині минулого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників.

В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

1. Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.

2. В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

3. Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

4. Засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.

5. В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

6. Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.

Також важливим фактором привабливості офшора є стабільність цього режиму. Зазвичай протягом 15–25 років з моменту реєстрації ОК інвестор гарантується від несприятливих для нього змін в ОЗ. Тут найбільш характерний приклад — Гонконг, що є ОЗ, хоча в 1997 році ця територія перейшла під юрисдикцію Китаю.

У чому ж складається вигода для країн, що створюють на своїй території ОЗ? Хоча формування підприємств в офшорних зонах асоціюється з відмиванням тіньового капіталу, однак створення дочірніх компаній іноземними інвесторами в офшорних зонах є ефективним механізмом залучення значних іноземних інвестицій, створенням нових робочих місць, що сприяє розвитку національної економіки.

Інвестиційна привабливість різних офшорних зон залежить від умов реєстрації й оподатковування.

Число ОЗ у світі можна визначити лише умовно, оскільки щороку одні з них зникають або перестають функціонувати, а інші з'являються.

Кабінет Міністрів України на засіданні 24лютого 2003 року затвердив новий перелік офшорних зон, збільшивши його до 37 країн (територій). У порівнянні з попереднім до нього включено Бермудські острови, Кайманові острови та Пуерто-Ріко.

Згідно із розпорядженням Уряду, у перелік тепер включено:

- острів Гернсі, острів Джерсі, острів Мен, острів Ордерні (Британські залежні території);

- Бахрейн (Близький Схід);

- Беліз, Панама (Центральна Америка);

- Андорра, Гібралтар, Монако (Європа);

- Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Віргінські Острови , Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос (Карибський регіон);

- Ліберія, Сейшельські Острови (Африка);

- Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніує, Острови Кука, Самоа (Тихоокеанський регіон);

- Мальдівська Республіка (Південна Азія).

Південний спільний ринок (МЕРКОСУР)

МЕРКОСУР - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни МЕРКОСУР припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП МЕРКОСУР посідає 4-е місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення МЕРКОСУР були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання. У системі загальних зовнішніх тарифів членам МЕРКОСУР вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи були узгоджені у 2006 р.

У грудні 1995 р. МЕРКОСУР і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Нині ринок Латинської Америки вирізняється місткістю і динамізмом. У країнах регіону створені і формуються технологічні передумови, сучасні засо­би виробництва, відбувається оновлення фінансової системи. Мікроелектронний та інформаційний пе­реворот торкнувся низки галузей економіки, збіль­шилася кількість інноваційних структур, зокрема технологічних парків, зближення країн регіону з Європейським Союзом, Японією, Індією та Китаєм, а також з країнами СНД — вияви протидії однополярності. У країнах відбуваються структурні рефор­ми, зростають внутрішні нагромадження, залуча­ються іноземні інвестиції, збільшується зовнішньо­торговельний оборот. При цьому, незважаючи на ус­піх деяких латиноамериканських країн у галузі нарощування національ­них промислових і науково-технічних потенціалів, їх потреби в імпорті машин, обладнання, наукоємної продукції залишаються дуже високими.

У цілому Латинська Америка — перспективний партнер у галузі інвести­ційного і технологічного співробітництва. Інвестиційні проекти для реаліза­ції у країнах Латинської Америки припускають витрати на сучасне високотехнологічне обладнання. Участь у них українських партнерів сприятиме значному здешевленню проекту, а отже, задовольнятиме інтереси і латиноамериканської сторони. Відкриваються нові можливості для плідного спів­робітництва з найпотужнішою країною МЕРКОСУР — Бразилією, яка входить до першої десятки (8 місце) індустріальних країн світу.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)