73925 (574170), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Так, навмисне безладдя в структурі роману втілює строго продуманий логічний задум письменника. А розум, що заперечує їм, є присутнім як організуючий центр сюжету, що розвивається на перший погляд лише по примсі почуттів. Немаловажною тут є й авторська іронія, що втілена у своєрідному "перекручуванні" структури "Тристрама Шенді".
Головна діюча особа роману - Тристрам Шенді, він же оповідач. Це - двійник самого Стерна, але він і протистоїть авторові. Цей персонаж одночасно й сумлінне відтворення "я" оповідача просвітительських романів, і поряд із цим, веселе його пародіювання. Більшу роль у створенні образа Тристрама Шенді грає іронія. Герой з'являється перед читачем як "той і не той". Обравши за мету послідовно викласти хід подій свого життя, воно через "зайву" клопіткість усе більше й більше заплутується в деталях і віддаляється від мети. Численні асоціації заводять його в нетрі відступів. Автор змушений то зупинятися, то повертати назад, то стрімко заглядати в майбутнє. Стерн постійно підкреслює відносність знань про світ, неадекватність світосприйняття й можливість існування різних точок зору.
Оскільки книга Стерна належить до жанру сімейно-побутового роману, в оповідання утягуються представники сімейства Шенді з їхніми характерами й індивідуальними особливостями. Центральними фігурами цього кола персонажів стають брати Уолтер і Тобі Шенді, батько й дядько Тристрама. Саме їхнє прізвище значиме. На йоркширському діалекті вона означає "людина з дуром". От така "дур", прояв дивацтва й стає тією основою, на якій письменник будує характери героїв. Кожен з них, завдяки цьому дивацтву, або "ковзану", як називає його Стерн, продовжує залишатися самим собою у світі, де всі одноманітно.
Уолтер Шенді - зразок розумового світосприймання. Колишній купець, а під час дії роману провінційний поміщик, він розбагатів на торгівлі й тепер може дозволити собі повчати інших. Його тверді переконання в тім, що людину потрібно виховувати з раннього дитинства, розвиваючи його розум, надзвичайно нагадує резонерство вчителів з "Тома Джонса, найди" Генрі Філдинга. Він становить посібник з виховання свого сина - "Тристрапедию", задавшись метою розумно влаштувати його життя. Але Уолтер Шенді не був би персонажем книги Стерна, якби його характер визначали тільки ці риси. Будучи одним з когорти диваків, пародією на схоластів-вихователів, він несе в собі характерні риси "Шендізма". Уолтер цілком віддається вивченню науки "носологии", переконаний у тім, що за формою носа можна визначити майбутнє людини. Шенді з важливістю міркує про речі незначних, які, на його думку, впливають на долі людей.
Дядько Тобі - повна протилежність братові. Це персонаж, що живе почуттями й емоціями. Тобі добрий, щедрий і великодушний, наївний і соромливий, а іноді й довірливий, як дитина. Наївність дядька Тобі часом переходить всі межі. Але саме в ці моменти він раптово виявляє природну розсудливість і інтуїтивно осягає зміст явищ, що недоступне його брату-догматику. Його доброта допомагає йому осягти горе ближнього й прийти йому на допомогу. Так відбувається у випадку з лейтенантом Лефевром, сина якого виховує Тобі.
Але чутливість старого солдата дядька Тобі, як і раціоналізм Уолтера Шенді, піддається в Стерна випробуванню життям. І в цьому випробуванні обоє вони виявляються так само неспроможними. Почуття дядька Тобі часто розмінюються по дрібницях. Життя його так само порожнє, як і життя брата. Його "ковзан" - гра у війну. На галявині біля будинку він грає разом зі своїм денщиком військові баталії. Стерн без злісно посміюється над дивацтвами дядька Тобі.
Гумором відмічені й зразки другорядних персонажів. І серед них той, хто стане центральним героєм наступного роману Стерна - "Сентиментальна подорож", - пастор Йорик. Ім'я Йорик запозичене Стерном із шекспірівської трагедії "Гамлет". Воно символічне вже саме по собі. У ньому сполучаються крайнощі: блазенство й нагадування про смерть. Але ім'я Йорик нагадує ще й про Йоркшир. Це карикатура на власний характер і своєрідна автопародія. Основна риса трагікомічної фігури Йорика в "Тристрамі Шенді" - нескінченна доброта, що часом приносить неприємності йому самому. Йорик - сільський священик, до якого постійно звертаються по допомогу. І він нікому не відмовляє.
В "Сентиментальній подорожі" (1768) цей образ різко міняється й здобуває надзвичайну складність і суперечливість. Тут так само, як і в "Тристрамі", розповідь ведеться від першої особи. Але цього разу оповідачем виступає пастор Йорик. "Сентиментальна подорож" - програмний твір Стерна. У ньому послідовно приводяться головні принципи естетики письменника, заглиблюється погляд на світ, що одержав відбиття вже в першому романі.
Жанр "дорожніх заміток" був широко відомий в англійській літературі XVІІІ сторіччя. Опису подорожі по континенту ("гранд тур"), у яке для завершення освіти обов'язково відправлялися багаті молоді джентльмени в супроводі наставників-компаньйонів, публікувалися досить часто.
Однак твір Стерна різко відрізнявся від них як за формою, так і за змістом.
Зовні воно нагадує замітки допитливого мандрівника. Багато глав його названі відповідно до назв міст, у яких він побував. Однак уявна вірогідність опису потрібна Стерну тільки для того, щоб читач поринув у звичний для нього на перший погляд світ. А далі його чекають несподіванки.
У книзі немає ні опису місць, ні точного викладу фактів, ні оцінки того, що побачив автор. У ній порушена хронологія, немає стрункої композиції. Опис незначних епізодів розростається до величезних розмірів, обростає, здавалося б, нікому не потрібними деталями. І навпроти, про значні явища говориться мимохіть, мимохідь.
Книга починається із середини діалогу між Йориком ("У Франції, - сказав я, - це влаштовано краще!") і невідомою особою. Далі герой приймає несподіване рішення - відправитися подорожувати по Франції, щоб самому все побачити. Обривається книга теж на пів фразі. Послідовність викладу порушується вставними епізодами й запозиченнями з інших творів. А окремі сцени з'єднані так, що шляхетні вчинки, які зробив герой в одних, пояснюються непорядними причинами в інші.
Виявляється, автора зовсім не цікавить, що побачив мандрівник. Йому важливо лише те, як він сприйняв побачене. Так само, як і в першому романі, Стерн як би ставить психологічне дослідження. Його герой, вирваний зі звичного життя, повинен бути холоднокровним спостерігачем усього, що зустрічається йому на шляху. Але емоції, примхи, складність характеру не дають Йорику бути просто спостерігачем. Вони роблять його учасником подій, накладають відбиток на його душу.
"Сентиментальна подорож", подібно "Тристраму Шенді", стає подорожжю у внутрішній світ героя. Воно необхідно для того, щоб розкрити його духовні якості, показати слабкості й достоїнства, суперечливість характеру й важливість миттєвих вражень для його формування. І якщо в "Тристрамі" події були показані як би з боку, то в новому романі вони пропущені крізь свідомість і почуття оповідача, пережиті їм.
Стерн недарма робить своїм героєм пастора Йорика. Людина чутлива, яка легко піддається враженням, вона стає вмістилищем найсуперечливіших відчуттів, думок і почуттів. Стерн зображує дрібні відтінки його переживань, їхні переливи й модифікації, раптову зміну настроїв. Він показує, як у конкретній ситуації в душі Йорика виникає боротьба між великодушністю й скаредністю, шляхетністю й низькістю, відвагою й боягузтвом. Причому шляхетні почуття не завжди беруть гору в цій боротьбі.
Стерн будує характер головного героя відповідно до теорій Юма й Смита, у яких основною етичною категорією є симпатія до ближнього. Але в цій же теорії Юма він знаходить і відмову від її імперативності. Скептицизм філософа сприймається і його послідовниками. Стерн сумнівається в споконвічній чесноті людини і його прагненні до милосердя. Він занадто добре знає, як багато інших почуттів приховано в людській натурі. Це обумовлює руйнування сентиментального канону.
Йорик - типовий сентиментальний герой і одночасно його заперечення. Почуття його завжди помірні й завуальовані легкою іронією стосовно дійсності, до інших людей, до самого себе. Чутливість Йорика має ледь уловимий відтінок скепсису.
Він імпульсивний і часто починає діяти по раптовому пориву душі. Але до кожного такого вибуху почуттів у нього домішується відома частка егоїзму. І він відразу різко обсмикує себе.
Роблячи дурний учинок, він часто намагається виправдати його, прибігаючи до раціоналістичних доводів. Але вони швидко рушаться під напором почуттів. Однак і самі його почуття бувають невизначені. Так, Йорик розумом розуміє, що повинен бути милосердний і шляхетний, але іноді ця шляхетність носить чисто розумовий характер. Він починає діяти по примусі, тому що з погляду моральності "так потрібно". І лише коли в ньому перемагає щирість, почуття співпереживання, жалю, герой Стерна перевтілюється.
Такі епізоди з перших розділів книги, що ставляться до історії із ченцем з Кале. Йорик хоче подати йому милостиню, але скнарість бере гору. Друга зустріч із ченцем відбувається, коли Йорик перебуває в компанії чарівної дами. Письменник показує складний світ страстей, які долають героя. Він боїться, що чернець поскаржиться незнайомці, і одночасно орієнтує себе на традиційне для англійців недовіру до католицької церкви. Отут виявляються й боягузтво, і лицемірство, і святенництво. Нарешті, Йорик подає ченцеві милостиню, пояснюючи це тим, що відбувається обмін подарунками. Скнарість переможена, і все-таки ця перемога супроводжується самими суперечливими почуттями.
Йорик пильно спостерігає за собою. Часто він аналізує свої вчинки й почуття, їх супровідні. Можна відзначити, що такий аналіз ніколи не буває раціоналістичним. Це, скоріше, сплав розчуленої чутливості, самозамилення й лукавого глузування над собою. І все це завуальовано гумором, за допомогою якого автор коментує описуване. Перед читачем розкривається душа людини в процесі переживань минулого й побаченого. Такий опис "зсередини" з'являється в англійській прозі XVІІІ ст. уперше.
Однак герой часто засуджує себе поверхово. Точніше, Йорик не завжди хоче судити себе "по совісті". Адже його вчинки суперечать тому ідеалу, за який він стоїть. Так, його чванлива цнотливість постійно приходить у зіткнення зі спокусами, що зустрічаються йому на шляху. А в страху перед Бастилією він готовий принизитися до лестощів знатному вельможі. Сам Йорик часом почуває ці протиріччя. "Мені було б неприємно, - зізнається сентиментальний герой, - якби мій недруг заглянув мені в душу, коли я збираюся просити в кого-небудь заступництва"... "Скільки низьких планів мерзенного обігу склало по дорозі моє раболіпне серце! Я заслужив Бастилії за кожний з них!"
Поверховість самоаналізу в Йорика пояснюється не тільки тим, що герой бреше самому собі, намагаючись здаватися краще, ніж він є. Іноді Стерн свідомо не до кінця досліджує причини поведінки, надаючи читачеві самому розв’язати те або інше складне психологічне завдання. Так, у книзі виникає своєрідний підтекст. Що рухає Йориком, коли він кидає гнівні філіппіки про волю побачивши шпака сидячого в клітці? Обурення проти рабства або ж побоювання за власну незалежність? Автор не дає відповіді на подібні питання, та й читач не завжди в змозі відповісти на них. Відповідь може бути двоякою. І ця двозначність рішення заздалегідь закладена в характері героя. У ньому не існує крайностей - добра й зла. Але й істина в нього теж відносна. Стерн назавжди відмовляється від твердження просвітителів про те, що людина - істота, що розумно вирішує свої проблеми. Його герой повсякденний і тому він - антираціоналіст.
Іноді афектація героя ставить його в смішне положення. А він не зауважує цього: "Я сів поруч із нею, і Марія дозволила мені витирати сльози моєю хусткою, коли вони падали, - потім я змочив його власними слізьми, потім слізьми Марії - потім своїми - потім знову втер їй її сльози - і коли я це робив, я почував у собі невимовне хвилювання, що неможливо пояснити ніякими сполученнями матерії й руху". Так описує Йорик свою зустріч із дівчиною, що зійшла з розуму від любові, попутно роблячи випад проти матеріалістичного вчення про джерело почуттів. Але Стерн однаково жартує й над вульгарно-матеріалістичним поясненням того, як зароджуються почуття, і над надмірною екзальтованістю свого героя.
Портрет героя неоднозначний, але психологічно точний. Йорик сприймає протиріччя людської натури як щось неминуче й неминуще. Бачачи обмеженість людських можливостей і ще більше обмеженість здатності пізнання людини, вона може лише гірко посміятися над цими протиріччями, але не намагається нічого виправити. Непотрібним і марним вважає він і сатиричне висміювання дійсності. Звідси й виникає рівнозначне сприйняття добра й зла, демонстративна аморальність.
Суть мистецтва Стерна, по вираженню И. Верцмана, у тім, що він проголосив своїм девізом "мудрість, що вболіває в оболонці блазнівського гумору над трагічним ходом життя".
"Сентиментальна подорож" стала кульмінацією в розвитку англійського сентименталізму, а Йорика можна назвати провісником героя нового типу, що буде розроблений пізніше в реалістичній прозі XІ сторіччя.
Листи Стерна і його "Щоденник для Елізи" також представляють не тільки історико-культурний інтерес. У них продовжує ускладнюватися образ "я"- оповідача. Герой живе одночасно у світі реальному й у світі ілюзії - на землі, з її цілком реальними турботами й неприємностями, й у царстві мрій. Стерн продовжує домагатися тієї ж мети: показуючи складність і мінливість людського характеру, вона демонструє нові шляхи зображення людини.
Працюючи на матеріалі літератури XVІІ століття, зокрема , використовуючи, переробляючи й пародіюючи досвід іспанського шахрайського роману, французького прециозного роману й роману "низового" Барокко, Стерн використає:
а) лінеарний сюжет, але в той же час "стрибкуватість" оповідання, підкреслення декількох планів оповідання (вплив А. Фюретьєра), "пригоди свідомості" героя;
б) невтримний вимисел, опис неймовірних пригод, піднесені до неправдоподібності вчинки й почуття (в іронічному дусі), образи побутової еротики;
в) прийом паралельного монтажу епізодів (вплив Ш. Сореля); відступу, персоніфікацію читача, підкреслення "утвореності" твору (до цього автори романів намагалися замаскувати "літературність" творів);
в) прийом пародійності (пародія на преціозні романи за рахунок нарочито піднесеної мови), полемічність оповідання.
Таким чином, і в жанрі роману, і в жанрі подорожі письменник шукав шляхи й способи відобразити ті шари внутрішнього життя людини, які до того часу були недоступні художній літературі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
