71885 (574063), страница 2
Текст из файла (страница 2)
При попередньому перегляді рукопису редактор повинен впевнитися у відповідності його назви, об’єму, структури, ілюстрацій, додатків та інших вимог, викладених в проспекті і замовлені. Якщо рукопис потрапляє у видавництво «самотужки» то редактор визначає відповідність тематиці, технічними вимогами, які пред’являються до рукопису. Проте заключне рішення про долю рукопису редактор приймає після редакційного аналізу.
Редакційний аналіз являє собою складний комплекс ціле направлених операцій, які здійснює редактор в процесі читання рукопису для того щоб оцінити твір і визначити його придатність до видавництва. Аналізу чи розробку теми редактор визначає чи відповідає зміст сучасному науковому рівню знань, який фактичний та ілюстрований матеріал використовується в творі. Оцінюючи літературне оформлення твору розвиває його композицію, яка послідовність викладу матеріалу, наскільки обґрунтований поділ на структурні частини (глави, розділи, параграфи), якою мовою написано твір, чи відповідає літературне оформлення темі, змісту, цільовому направленню. Основними засобами редакційного аналізу є читання. Однак редакційне читання, на відміну від звичайного, повільне, не однократне в процесі якого редактор має осмислити прочитане і встановити правильність написання. Редакційний аналіз зводиться не тільки для виявлення недоліків твору, тому задачею редактора є об’єктивна оцінка рукопису, яка має підкреслити гідність авторської праці, зосередивши поряд з тим увагу на визначення шляхів подолання недоліків у вторі. Свою аналітичну роботу редактор, як правило, замінює написанням видавничої рецензії, в якій дає чітку відповідь на питання: приймати чи не приймати рукопис до видавництва?
Автор твору, якщо він згідний з рецензентами, вносить необхідні виправлення в рукопис, допрацьовує його в назначений видавництвом термін і знову подає у видавництво (редакцію). Редактор перевіряє в якій мірі зауваження, пропозиції і висновки рецензента враховані автором в процесі доопрацювання рукопису, а у випадку необхідності може повернути йому рукопис. І тільки впевнившись в тім, що автор зробив все, що міг, для покращення своєї праці, а рукопис не потребує подальшого вдосконалення, редактор приступає до правки авторського тексту.
Правка – один із найбільших складних і відповідальних етапів редактування, де редактор вносить виправлення в текст. Виправлення можуть бути внесені редактором тільки за згодою автора або можуть бути зроблені і без попереднього погодження автора, однак з розрахунком на те, що автор зрозуміє їх необхідність та доцільність.
Після погодження правки з автором рукопис передається для друку на машинці, потім передрукований текст зчитується з рукописом, вичитується підписується редактором в набір.
Перед тим як передати відредактований рукопис в друкарню, видавництво розробляє оформлення майбутньої книги, визначає її зовнішність та внутрішній вигляд.
Оформлення книги тісно пов’язане з її змістом, повинно відповідати типу книги, її читацькому призначенню, полегшувати розуміння книги, забезпечувати її міцність, охайність зовнішнього вигляду. При оформленні книги враховується побажання автора. Оформлення книги включає встановлення її формату, вибір шрифту і підготовку ілюстрацій, книжкових прикрас, малюнків політурки (чи обгортки), вибір паперу і політурних матеріалів.
Оформлення книг, може знаходитись під керівництвом спеціального відділу видавництва – художньо-технічної редакції. Оскільки при оформленні книги вирішуються художні та виробничо-технічні питання, художньо-технічна редакція може бути поділена на дві частини: художню (входить в склад редакційного відділу) та технічну (входить в склад виробничого відділу) редакцію. Оформленням книг займаються кваліфіковані робітники різних спеціальностей – художники, креслярі, фотографи, ретушери, картографи тощо.
Поліграфічне виконання книги є безпосередньою задачею друкарні, однак на цьому етапі роль виробничого відділу велика. Робота виробничого відділу виробництва тісно пов’язана з однієї сторони з роботою редакційного відділу і відділу оформлення, а з іншої сторони – з роботою друкарні.
В процесі поліграфічного виконання книги друкарня висилає у видавництво пробні відбитки для перевірки (коректури). Наступний етап редактування це робота редактора з коректурними відбитками (гранки, верстки, чисті аркуші, сигнальний примірник). Правка коректурних відбитків проводиться у відповідності з правилами коректури із застосуванням коректурних знаків. Відбитки з набраного в друкарні тексту видання призначені для коректури називаються коректурними аркушами. Вони поділяються на такі види: гранка, верстка, чисті аркуші.
Гранка – стовбець довільної кількості рядків (не більше 100) друкарського набору. Гранки верстаються в сторінки заданого формату (верстку).
Верстка – поліграфічний процес виконання друкарської форми, яка зводиться до укладання смуг (сторінок) певного формату гранок набраного тексту, елементів оформлення. В результаті верстки визначається кількість сторінок у виданні, рядків на сторінці, розміщення заголовків, ілюстрацій, титульних елементів, довідкових матеріалів, розміри пробілів (спусків) на початку сторінки. Головною задачею верстки є виявлення логічної структури тексту, забезпечення зручності читання (текст може верстатися в одну, дві, три і більше колонок).
Чисті аркуші – перші ще не зброшуровані відбитки тиражу, по мірі друкування, які друкарня направляє у видавництво для кінцевої перевірки твору перед його виходом у світ. Чисті аркуші передивляються з ціною виявлення помилок, які потребують виправлень в частині тиражу чи передрукування аркуша.
Виправлення в коректурних відбитках повинно бути мінімальним і зводиться до ліквідації. Технічних недоліків набору і помилок, допущених у видавничому оригіналі. Дозволяються також виправлення і по коньюктурним міркуванням, однак текст, що вноситься повинен бути рівносильний тому який заміняється. Свою роботу над коректурними відбитками редактор закінчує підписанням верстки в друк, а сигнального примірника на випуск в світ.
Сигнальний примірник – перший, пробний примірник книги, журналу чи видання який направляється у видавництво, як зразок тиражу для затвердження. Затверджений сигнальний примірник являється документом на основі якого друкарня випускає весь тираж.
Суспільна діяльність будь-якої соціальної організації – комерційної фірми, державного закладу чи громадянського об’єднання – здійснюється в тісній взаємодії з зовнішнім середовищем. Ефективна координація діяльності організації в зовнішньому середовищі реалізується з використанням принципів і механізму маркетингу. Тому заключний етап видавничої справи є маркетинг, яким займається маркетинговий відділ видавництва.
Комплекс маркетингових закладів – це конкретний інструментарій, сукупність прийомів та методів маркетингової діяльності підприємства з метою спричинити бажану реакцію ринку. Заходи маркетингу у видавничій справі можна поділити на 4 елементи: першим компонентом є товар. В видавничій справі товарна політики суб’єктів підприємництва охоплює такі процеси, як прийняття концепції нового видання, рішення щодо маркетингових параметрів зовнішньої форми видання (оправи, обкладинки, суперобкладинки), формування асортименту видавничого репертуару чи (та) книготоргівельних засобів, а також видавничої марки, торгівельних знаків, торгівельного маркування книжкових товарів; другим важливим елементом є ціна (або цінова політика), тобто сума коштів, які покупець готовий заплатити за товар. Книготоргівля бере до реалізації друковані видання на основі цін, сформований у видавництві (витрати на виготовлення видання та визначення рівня його прибутковості). Головними важелями цінової політики у книготоргівлі є система націнок та знижок на відпускну ціну видавництва. Основними ціноутворюючими чинниками у галузі є: читацькі потреби у певних виданнях, характер і рівень купівельного попиту населення, характер державного регулювання ціноутворення, характер системи оподаткування суб’єктів галузі, цінова конкуренція на ринку. Внутрішніми ціноутворюючими чинниками фірми є її загальна стратегія і маркетингові цілі, поточні витрати, умови поставок видавничої продукції в процесі товароруху; наступними елементами є канали розповсюдження або політика розподілу. В сучасних умовах видавництва самі планують і вирішують питання розподілу і доставки видань до споживача. Вони вирішують проблеми оптимального вибору каналів розповсюдження видань через гуртову, роздрібну книготоргівлю, торгівельних агентів, ефективних форм та методів роздрібної, в тому числі через Internet, книжкові клуби, поштово-посилкову торгівлю тощо, а також низку транспортних і складувальних питань; останнім компонентом є просування товару на ринку, що охоплює засоби інформаційного, організаційного та економічного характеру: рекламу, пропаганду, стимулювання продажів, прямий маркетинг та особистий продаж. Інформаційними засобами є реклама: пропаганда товарів. Організаційні заходи охоплюють цільовий добір форм, методів та „ноу-хау” реалізації та стимулювання продажів з орієнтацією на бажану реакцію конкретних груп покупців. Економічні заходи передбачають маневрування системою знижок і пільг за час, обсяг чи періодичність закупівель.
Список використаної літератури
-
Глотова Г. Маркетинг видавничої продукції // Вісник Кн. Палати. – 2003. - № 3. – с. 7-9.
-
Добкін С.Ф. Основи издательского дела и книгопечатания. – М., 1961. – с.
-
Зворський С. Видавнича діяльність київської „Просвіти” в 1917-1919 рр. // Вісник Кн. Палати. – 1999. - № 6. – с. 23-25.
-
Книговедение: Энц. Словарь. – М., 1984. – 663 с.
-
Рудий Г. Добба Української Держави: становлення видавничої справи // Бібл. вісник. – 2001. - № 6. – с. 25-30.
-
Скрипник Т. Висвітлення вітчизняного друкарства в 1917-1920 рр. )за матеріалами часопису „Книгар”) // Вісник Кн. палати. – 1998. - № 8. – с. 30-32.
Размещено на Allbest.ru