71720 (574037), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

На початку 80-х років ХІХ століття настоятель Китаївської пустині ігумен Герасим звертається до Духовного Собору з проханням розширити церкву Святої Трійці, обґрунтовуючи це великою кількістю братії, яка налічувала близько 150 ченців (не враховуючи при цьому прочан). Цю побудов в 1892 році виконав єпархіальний архітектор В. Ніколаєв усього за півроку, внаслідок чого надати всебічну оцінку архітектурним особливостям храму в версії С. Ковніра сьогодні доволі складно. Так, наприклад, втрачений парадний західний портал, розтесані первісні отвори вікон, здійснена прибудова на бічних фасадах контрфорсів, а головне – проведена добудова нартексу завдовжки 6 сажнів у зв’язку з потребою фізичного збільшення внутрішнього простору докорінно змінили художній образ пам’ятки. Уявлення тогочасних господарів монастирських осередків про «благоліпне» і вимоги бережливого ставлення до історично-художньої вартості пам’ятки не завжди збігалися, і вирішальними були, та й досі залишаються, цю хвилинні інтереси.

Пустинь продовжувала розбудовуватись у ХІХ – на початку ХХ ст.

Протягом 1829-1837 років архітектором І. Богдановим була зведена дзвіниця за проектом архітектора А. Меленського. Побудова здійснювалася відносно швидко, бо вже в 1835 році необхідно було «шпиль колокольни оправить белым железом, ярусы и верх колокольни покрыть чёрным железом под покраску» (ЦДІА України. – Ф.128. – Оп. 1. – Заг., спр. 1753). В 1838 році годинникових справ майстер Івін Данцир ремонтує годинник, який нібито вже здавна був у Китаївській пустині, та розміщує його на третьому ярусі новозбудованої дзвіниці. Паралельно з проведенням ремонту годинника, для нього було виготовлено два мідних дзвони, один з яких сповіщав півгодини, а інший – годину.

Збудована в сталі ампір, який А. Меленський широко застосовував у Київських спорудах, дзвіниця після Троїцької церкви стала головною домінантою Китаївського комплексу так само, як дзвіниця І.-Г. Шеделя (1731) для Києво-Печерської лаври. Але на відміну від останньої через неї вів парадний вхід до пустині, орієнтований на західний портал Троїцької церкви.

Китаєво неодноразово привертало до себе увагу художників, зокрема Т. Шевченка, Д. Де ля Фліза, В. Орловського, В. Кричевського. На панорамному полотні В. Орловського «Дніпро» (1882) (див. додат. № 8), що зберігається в Таганрозькій картинній галереї, дуже добре видно, як церква з дзвіницею органічно вписувалися у ще не спотворений сучасною промисловою та житловою забудовою епічний краєвид з безмежною широчінню Дніпра і високим, зарослим густим лісом правим берегом над ним.

Парадоксально, але саме знищення дзвіниці більшовиками у 30-х роках ХХ століття дає можливість сьогодні повною мірою відчути містобудівне чуття і смак А. Меленського та І. Богданова, їхнє вміння вписати власну споруду в непростий архітектурно-ландшафний простір. Недарма дзвіниця внесена урядом України до «Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. (№ 700).

У 1835 р. Було збудовано Лукою теплу церкву – собор Дванадцяти Апостолів (див. додат. № 9), у 1845 р. – кам’яну будівлю келій. Через дорогу до Троїцької церкви знаходилися господарський двір, а за ним одноповерхова будівля, збудована у 1871 р., де розташовувалась лаврська братська богадільня для старих іноків. У 1894 р. Збудовано ще один корпус для братії. Тут же знаходився одноповерховий дерев’яний корпус, де жив начальник Пустині. У монастирі відбувалося богослужіння в такому ж порядку, як і в Печерській лаврі. У 1898 р. На територію господарського двору з Лаври було перенесено свічковий завод, для якого за проектом В. Ніколаєва 1899 року зводиться комора для воску. У 1900 р. Будівлю для старих іноків було розширено, а в 1904 р. зі східного боку до неї добудовано церкву в ім’я Преподобного Серафима Саровського (див. додат. № 10). 1909 року економ пустині Феодосій будує дерев’яну капличку біля входу в печери на території Китай-гори (див. додат. № 11). У наш час до дерев’яної каплички, зведеної на тому ж місці вже за часів незалежності України (зовнішнім виглядом вона нагадує попередню), добудовано цегляний будиночок для наглядача, який опалюється грубою.

Чудовий краєвид і чисте повітря поблизу Пустині сприяло будуванню дачних будинків для літнього відпочинку. В день святої Трійці поблизу Пустині збирався селянський ярмарок. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. до Китаєве Дніпром проводилися екскурсії.

У 1919 р. АНУ передала Китаєве для створення там ботанічного й акліматизаційного садів та інших наукових установ, а в 1923 р. Китаєве було включено в межі міста.

З установленням радянської влади в Україні становище церкви різко погіршилося – почалися гоніння на віруючих, закриття та руйнування монастирів і церков. Так, у газеті «Правда» за 1929 р. О. Ярославський писав, що «...існуванню монастирів слід покласти край. Монастирям немає місця у радянській державі». І вже 7 жовтня 1929 р. Київська міська рада прийняла рішення закрити храми та виселити усіх ченців з території усіх монастирів Києва. Того ж року Китаївську пустинь було закрито, а її мешканців виселено. З цього часу починається руйнування монастиря: церковні приміщення перетворюються на склади та клуби, засипаються печери, вирубається ліс.

Київський окрвиконком у грудні 1929 р. Звернувся до відділу культів НКВС УРСР і ВУЦВК з проханням санкціонувати передачу Китаївської пустині у використання інвалідами. У зв’язку з цим, у кінці 1929 р. НКО УРСР звернувся з листом до секретаріату ВУЦВК з нагадуванням про виключну художню та історичну цінність монастирських пам’яток і просив звернути особливу увагу на будівлю Лаврського та Китаївського скитів. Але цей лист не було взято до уваги ні ВУЦВК, ні відділом НКВС УРСР.

У 1930-х рр. у Китаївській пустині було влаштовано колонію для дефективних дітей. Трагічна доля спіткала монастирське кладовище, зрівняне з землею у 1933-1934 рр., та дзвіницю – у 1937 р. У 1930-х рр. У будівлях з келіями, що знаходяться через дорогу від Пустині, розташовувався будинок відпочинку.

Після Великої вітчизняної війни монастир перебував у занедбаному стані. Тільки в кінці 70-х рр., коли Українське товариство охорони пам’яток історії та культури почало перевірку знятих з реєстрації церковних приміщень, було визначено, що Троїцька церква знаходиться в аварійному стані. У ній почались дослідницькі, а потім ремонтно-реставраційні роботи. Проект передбачав влаштування у приміщенні церкви актового залу обласної школи бджільництва.

Із здобуттям Україною незалежності почалося відновлення колишнього вигляду як Троїцької церкви і печер, так і монастиря в цілому. Китаївська пустинь знову повертає свою славу. Як колись, сюди пливе людська течія з інших міст України і навіть з-за кордону.

РОЗДІЛ ІІІ. ТАЄМНИЦЯ ПРЕПОДОБНОГО ДОСИФІЯ

Біля входу до Свято-Троїцького храму - кілька могил. Одна з них - пріснопам'ятного затворника Лаври преподобного схимонаха Досифія. Дивовижна легенда про нього не поступається за сюжетом авантюрному історичному роману. У XVII столітті молода жінка, дворянка за походженням, втекла від мирської суєти у скит, переодягнувшись у чоловічий одяг. У монастирі її прийняли і згодом висвятили на ченця. Нікому навіть на думку не спадало, що таємничий чернець - жінка. Щоб ніхто не розгадав його таємницю, Досифій понівечив своє обличчя. Мудрого відлюдника полюбили і священики, і прихожани; він багатьом допомагав. Досифію хотіли навіть передати в управління монастир. Та чим частіше це пропонували, тим далі йшов він у печери, ховаючись від людського ока, проводячи години в молитвах. Стверджують, що десятиліття життя в аскезі та молитвах принесли Досифію дар передбачення. Саме він, наставляючи відомого соловецького старця Феофана, велів йому йти на Соловки. Одного разу прийшов до скиту отрок Прохор, майбутній Преподобний Серафим Саровський. Йому так сподобалося в Китаєве, що вирішив тут залишитися. Проте Досифій благословив його вирушити в «пустелю Саровську» - там допомагати людям, і передрік йому велике майбутнє. Так і сталося. У 1744 році під час перебування в Києві імператриця Єлизавета Петрівна відвідала Китаївську пустинь; для підйому імператриці з почтом на Китай-гору навіть наспіх збили дерев'яні сходи. Прочувши про дивного відлюдника, імператриця вирішила з ним побачитися. Зустріч відбулася, та про що балакала Її Величність із ченцем нікому невідомо. Напевно відомо лише одне: Імператриця запропонувала відлюдникові обійняти високу посаду в церковній ієрархії. Та він відмовився. А на прощання Єлизавета залишила гаманець, набитий золотими монетами, до якого чернець навіть не доторкнувся. Гроші пішли на будівництво церкви в Пироговому. Лише після смерті старця Досифія (у 1744 році) братія дізналася, що то була дівиця. І то цілком випадково. За кілька років завітала до Китаєве на богомілля одна дворянка. Підійшла до могили, поглянула на портрет і зомліла: «Та це ж моя сестра!» Після довгих зіставлень дат і подій факт підтвердився. І покійний чернець Досифій виявився дворянкою Дариною Тяпкиною...

ВИСНОВКИ

В ході виконання роботи ми проаналізували опубліковані джерела та дослідили процес становлення та розвитку Китаївської пустині як релігійної святині. Визначили, що місцевість має велику культурну та історичну цінність, а монастирський комплекс викликає великий інтерес в області архітектури.

Китаївська пустинь має активно розвиватися як туристичний об’єкт, оскільки має значні ресурси для цього. Варто робити внески в реконструкцію комплексу та популяризувати його. Комплекс Китаївської пустині має посісти значне місце серед найвідоміших туристичних пам’яток, адже Китаєве і раніше приваблювало людей, навіть відомих, а в сучасному світі має приваблювати ще більше туристів, адже туризм стає все популярніший і Київ відвідує все більша кількість гостей, та і самим киянам не завадило б знати більше про своє рідне місто.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вовк В. До последнего издыхания // Вокруг света. – 2002. – №4 – С. 40-42.

2. Галайба В. Китаїв // Україна. – 2000. – №7/8. – С. 22-23.

3. Ізотов А. Від пересічня до Китаєва // Українська культура. – 2004. – №10. – С. 29-30.

4. Ізотов А. Роль київських зодчих у формуванні Китаївського монастирського комплексу XVIII – поч. ХХ ст. // Мистецтвознавство України: Зб. наук. пр. – Київ, 2005. – С. 387-398.

5. Іщенко А.М. Китаївська пустинь: повернення святині // Туристично-краєзнавчі дослідження. Випуск 1: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Туризм в Україні: економіка та культура. – Київ, 1998. – Частина перша. – С. 359-364.

6. Кальницький М. Китаїв // Нариси з історії Києва: Навч. посібник для серед. загальноосвітніх навч. Закладів. – Київ, 2002. – С. 144-147.

7. Лавров Д. Тайна Голосеева до сих пор не раскрыта // Сегодня. – 2002. – 28 дек. – С. 4.

8. Нестуля С. Доля церковної старовини в Україні. 1917-1941 рр.: У 2-х ч. – Ч.2. Кінець 20-х – 1941 рр. – К., 1995. – С. 56.

9. Тиха обитель: Китаївська пустинь // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2007. № 20. – С. 14.

10. http://kitaevo.kiev.ua/

11. http://serg-klymenko.narod.ru/Kyiv/Kyiv.Kytaiv.htm

12. http://www.travelua.com.ua/kiev_kitaevo.html

13. http://www.kiev-orthodox.org/kievorth/kmon/832/

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)