Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки „перебору”, „поза голкою” і „стебелевий шов”, „соснівка”, „штапівка”, „двостороння гладь”, варіанти технік „виколювання”, „вирізування”, „мережання”, рубцювання. До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворітного або лицевого боку тканини. Це „низинка”, „занизування”, „поверхниця”, „набирування”, „кафясор”, „бігунець”, „верхоплут”, „кіска”, „хрестик”, „кучерявий”, „городоцький”. В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання. Дивовижна винахідливість і талант виявилися у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.

Так, на Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи – геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами, листям, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та інші фігури. Вони сполучаються з „кривульками”, хрестоподібними зображеннями. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого. Найбільш уживаними техніками є „гладь”, „набирування”, „стеблівка”, „поза голкою”.

Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білий кольори або червоний та синій на білому тлі виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (розетами – квітами, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми). Улюбленими техніками вважаються: „гладь”, „набирування”, „мережка”, „хрестик”, „качалочка”.

На Волині поширені геометричні (ромбо-, хрестоподібні, розетко-зірчасті) мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Іноді вони поєднуються з рослинними мотивами. Кольорова гама стримана, монохромна, основний колір – червоний, часом доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. При вишиванні застосовані техніки „заволікання”, „хрестик”, „насилування”.

Писанкарство

Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком всього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов’язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа).

Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У ХІХ ст. писанкарство у різних художніх варіантах побутувало по всій території України, про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави.

Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України походять зі сіл Острів (1822 р., Львівщина), Слобідка (1881, Поділля).

Своєрідні місцеві відміни писанок існували і на початку ХХ ст. розрізняють писанки Подніпров’я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини.

Писанки виготовляли навесні перед Паскою сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі та інші. Тому й техніка декорування різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів – наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці й закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивались водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегами житла від грому й вогню, а людей і тварин – від „лихого ока”, їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки служили об’єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри „невбитки”, „навкатки”. З випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвіст, крила та голівку з тіста, виготовляли так звані голуби. Їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

Традиція розмальовувати навесні яйця у слов’янських народів сягає епохи язичества. Писанки у слов’ян були пов’язані з комплексом весняної обрядовості. Назва „писанки” походить від слова „писати” в розумінні „прикрашати орнаментом”. Писанки розписували переважно жінки та дівчата, дуже рідко – хлопці і чоловіки. Існує ціла низка легенд і повір’їв, які пов’язують виникнення писанки з життям Христа і Богородиці. Однак дослідники пов’язують писанку із сонячним культом, який прийшов до слов’ян зі Сходу. Писанка була в добі родового побуту наших далеких пращурів, що підтверджують археологічні знахідки при розкопках стародавніх могил. Отже, явище писанкарства виникло задовго до прийняття християнства і має давні традиції. За уявленнями наших далеких предків на землю поверталося божество життя і родючості з неволі злої чарівниці зими, а яйце вшановували як символ весняного відродження й оновлення, як джерело життя і першооснову Всесвіту.

Український Великдень зберіг за собою первинну язичеську назву свята „Великдень”. Яєчко було емблемою Сонця, Весни. Птахи починають нести і висиджувати яйця лише весною, із сонцем. Яєчко було амулетом, за допомогою якого людина заворожувала та з’єднувала в собі добрі сили, лихі ж відвертала. Порівняльний аналіз писанок різних народів Європи доводить, що найкрасивішими є українські писанки. Вони пов’язані з численними віруваннями та стародавніми звичаями, їх візерунки найрізноманітніші і найбагатші за змістом, стверджує шведський учений Арне. Він доводить, що саме в Україні виник звичай крашення писанок, а згодом поширився і в інших країнах світу.

Писанки – це по-мистецькому розписані цілющими знаками великодні яйця. Однобарвно зварені яйця називали крашанками.

Різниця між ними полягає лише в способі розписування. Крашанка завжди була варена або печена, її використовували в їжу. Писанку ніколи не варили, щоб не знищити в ній життєдайну силу. Її ніколи не використовували в їжу. Для нанесення на яйце орнаменту використовували в основному класичну і воскову техніку. Для розписів писанок народні умільці розробили цілий ряд природних барвників, які виготовляли у домашніх умовах: „жовтило” – з вивареної яблуневої кори, з шафрану; „чорнило” – з луски соняшникових зернят, додаючи залізного купоросу; „зеленину” – з відвару житніх висівок та луски зернят соняшнику; „темно-коричневу” – з відвару дубової кори, кори чорної вільхи; „красну” – з комах польської комипелі. В кінці ХІХ і на початку ХХ ст. поступово відмовляються від природних барвників і переходять до купованих – рослинного і хімічного походження. Писанки писали тільки у Великий піст, тобто протягом двох тижнів перед Великоднем.

Орнаментація різноманітна як за змістом, так і за композиційною будовою. У декорі переважає геометрична орнаментація. У нескладних мотивах геометричного візерунка відтворювались образи сонця, зірок, блискавок, хмар, символи засіяного поля – у вигляді ромбів, грудок зораної землі – у вигляді трикутників, смуги борозен – у вигляді драбин.

У наш час в орнаментах писанок шукають не тільки історичний зміст, а й мистецький. Тепер, крім традиційних, зустрічаються на писанках і нові, мистецьки досконалі орнаменти, а символічних існує понад сто. Кожен з них має своє значення, наприклад: „кривулька” – нитка життя, вічність сонячного руху; „кривулька” або „”безконечник” – вияв філософської думки – початок і кінець; „гачковий хрест” або „тригвер” – ружа, зірка; „сорок клинців” символізували сорок точок життя, успіх у господарстві, добробут та честь людини. За своєю композицією та орнаментом писанки вказують на різні регіони України.

Для з’ясування та вивчення всі орнаменти класифікують. Одна з таких класифікацій належить професору М.Ф.Сумцову. Він поділив орнаменти на геометричні, рослинні, зоологічні, антропологічні та побутові. Ще поділяють орнаменти на такі групи: історичні, що мають зв’язок із стародавнім орнаментом; самобутньо-нові; випадкові орнаменти, які свідчать про багатство фантазії та високі мистецькі здібності нашого народу.

Група орнаментів, які найбільше поширені на українських писанках, показує різноманітні знаки Всесвіту і Сонця. Їх основа – символічне зображення Сонця, яке є орнаментом світла й життя. Дітям старшого дошкільного віку доступні такі символи та їх пояснення як оберегів:

Колесо (зображення кола) – знак єднання найвищого спокою з напруженою силою, завершенням досконалості, образом Божої вічності. У загальнохристиянському розумінні колесо є символом безсмертя, безконечності Божої любові.

Сонце – символ світла й життя, символ Бога.

Хрест – символ Всесвіту, знак чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року. У християнстві це символ відкуплення, яким Церква все починає, благословляє й освячує.

Тригвер (зображення трикутника) – символ вогню, безсмертя, чоловічої та материнської сили. Це символ Пресвятої Трійці, а із вписаним всередині колесом – символ Божого ока.

Дерево життя – символ небесної осі, є скарбницею життя, поєднує в собі теперішнє і минуле, сталість і рушійність, силу і слабість, вершини і низини; це символ природи, яка безперервно відновлюється.

Спіраль – знак вегетативної й органічної плодючості як знак сонця; є володаркою перебігу часу.

Блискавка – небесний вогонь, одночасно караючий і освячуючий, вістун божественного. У християнстві це блиск Божої ласки.

Колосся і зерно – уособлення предками святої їжі. У християнстві колосся символізує Воскресіння.

Граблі – символ дощу. У Новому Завіті це символ ласки і вісник науки святого Євангелія.

Гілка – як частина представляє цілісність дерева. Свячена лоза є охороною проти хвороб та злих сил. Гілка із Зелених Свят є первістком природи, даром весняного цвітіння, символ безконечності життя.

Дубовий листок – символ дуба, в який так часто вдаряє грім, є свідком Божого грому, символізує силу Богів природи. Символ Божої справедливості.

Риба – символізує воду, її елементи життя і так само як вода є символом життя і смерті. Вона також є знаком щастя, здоров’я і життя. У християнстві це символ новохрещених.

Триріг – знак святого числа 3, три божества; число 3 є символом симпатії і порядку і тому саме є класичним числом культових повторень.

Певний колір – це символ, оберіг. Так, червоний колір символізує радість життя, надію; бронзовий уособлює землю, багату на дари полів; білий з чорним – пошана духів; сполучення кількох барв – родинне щастя. Щодо кольорів писанки, то кожна місцевість має свої особливості. Писанками обдаровували на знак бажання: дітям – здебільшого з ясними барвами; господарям – з „сорока клинцями” або „кривульками”; хлопцям і дівчатам – з родетами, „тригверами” та веселими барвами; старцям – з чорними барвами та з поясами, так званими „небесним мостом”.

Писанки носили на могили батьків, дідів. Для певних районів характерні і свої кольори. На Поліссі, Волині, частині Поділля побутують писанки з перевагою ясно-червоного тла.

Цікаво дітям буде знати й про те, що українську писанку дуже шанують за кордоном. У Канаді, в провінції Альберта, споруджено єдиний у світі пам’ятник писанці.

Сам процес виготовлення писанки має свої особливості. За народним віруванням крашанки готують у Великодню суботу, тому що яйця, пофарбовані в п’ятницю, швидко псуються, а зроблені в суботу зберігаються протягом усіх свят. Яєць фарбують тринадцятеро (мають на увазі 12 апостолів і Спасителя). Найбільш готують червоних крашанок, не годиться робити чорних, бо вони нагадують про кров „лукавого”. Перше пофарбоване яйце зберігають і, коли треба, „підтурюють” ним хворого на пропасницю.

Топтати ногами рештки пофарбованого яйця чи писанки – великий гріх. Хто буде це робити, того Бог покарає хворобою. А ще люди з року в рік зберігають свячені крашанки, а як трапиться пожежа – перекидають їх через вогонь, вірячи, що він згасне.

Таке своєрідне ознайомлення з писанкою як витвором мистецтва й оберегом має на меті закріпити також знання дітей про звичаї та обряди українського народу. Окремо вихователь пояснює процес її виготовлення. Він відбувається в певний час з певними „формулами”, заговорами, з зображенням чарівних знаків – малюнків та відповідними кольорами-фарбами.

Так, наші пращури вірили, що писанка має магічну силу. А старі люди і сьогодні вважають писанку особливою святістю, яка приносить добро, щастя, достаток, захищає людину від усього злого.

Писанку треба вміти виписати відповідними фарбами і тоді, коли належить, її треба вміти замолити і дати тому, кому вона потрібна. З метою залучення дітей до писанкарства у дитячому садку можна використовувати заняття, свята, дозвілля, екскурсії, виставки, зустрічі з писанкарями, театралізовані дійства, ігри драматизації.

Писанка – важливий предмет язичницького культу, її історія сягає сивої давнини і пов’язана з релігійними уявленнями первісних людей, зокрема, з поклонінням плодоріддю, з ритуалом величання весняного відродження життя на землі.

Про писанки збереглось багато легенд. Одна з них така: доля світу залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуть писанки, світ буде існувати, а коли цей звичай занехають, тоді зло у вигляді страшного диявола звільниться зі своїх залізних пут і знищить світ. Цей диявол живе під землею, прикутий до скелі ланцюгами. Щороку він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи пишуться ще писанки і скільки їх написано. Коли багато, то залізні пута міцно стискають диявола і він втрачає силу, бо людська любов перемагає найбільше зло. Отже, пишіть писанки.

Гончарство

Гончарство – виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок. Це досить стародавнє ремесло виникло епоху неоліту, а згодом стало різновидом народного мистецтва. Глина є пластичною під час формування і досить твердою після випалу (близько 100). Має широкий спектр природних барв – від білої, кремової, вохристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорової глини (ангоби), а також прозорі та декоративні поливи (глазурі).

Первісні гончарі формували вироби вручну, обліплюючи кошик, камінь, дерев’яну форму скибками глиняної маси завтовшки в палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини, поступово зліплюючи і вивершуючи конусоподібну посудину з гострим дном. Посуд виходив товстостінний, з порушенням округлості та силуету форми. Однак ця примітивна стародавня техніка витримала конкуренцію з гончарним кругом і була добре відома слов’янам.

Винахід гончарного круга (ІV тис. до н. е.), спочатку ручного і повільно обертового, а у середньовіччі швидкісного, з ножним приводом, став переворотом у розвитку гончарного ремесла. Техніка точіння на крузі давала змогу не лише збільшити випуск продукції, а й поліпшити її художній рівень. Посуд, виготовлений на крузі, досить легкий, тонкостінний, з гармонійно-симетричними обрисами форми, чіткими орнаментальними смугами, лініями.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)