70370 (573759), страница 2
Текст из файла (страница 2)
1877 р. галицька поліція починає тероризувати прогресивну українську молодь ліворадикальних переконань. Спочатку були заарештовані М. Павлик, М. Котурницький та ряд інших. У липні 1877 року було заарештовано і самого І. Франка. Приводом була згадка про Франка в одному з листів М. Драгоманова, що були знайдені під час арешту і обшуку М. Котурницького. Франкові було інкриміновано участь в таємних організаціях та "розповсюдження соціалістичних ідей".
Конституція 1867 року гарантувала громадянам Австро-Угорщини права на свободу слова, зборів, організацій та вільне висловлювання політичних поглядів. Однак поліція була налаштована дуже рішуче і прагнула будь-що придушити в зародку розповсюдження серед українців Галичини соціалістичних ідей. Так само як і російська. Однак, Австро-угорська імперія, порівняно з Російською, була країною відносно цивілізованою. За рішенням суду І. Франка було засуджено до 6 тижнів суворого арешту та грошового штрафу в 5 ринських австрійської валюти, а в разі його несплати ще до 24 годин перебування під вартою. В цілому Франко провів у тюрмі вісім місяців і 23 дні. Однак цей арешт не злякав його, не зломив духу, а, навпаки, привів до радикалізації поглядів. "... Обставини штовхали його до того, щоб поглибити своє знання з соціалістичною теорією і практикою" [8, с. 29].
Ці обставини були дуже тяжкими і проблема полягала не лише в несправедливому рішенні суду. Для І. Франка цей період життя був тяжкою і страшною пробою ... Та не сама тюрма була для мене найтяжчою пробою: присуд суду, а особливо те, що я опісля застав на світі — сто раз тяжчий і несправедливіший засуд усієї спільноти, кинений на нас, страшенно болів мені. Мене викинено з "Просвіти", заборонено приходити на "Бесіду" (бо др. Шараневич, котрий пару разів побачив мене там, читаючи газети, настояв на тім, щоб мені конче заказали приходити, я то він виступить з товариства, і коли мені справді заказано, він таки виступив), а людей, з старших, котрі хотіли мати зо мною яке-небудь діло, видались зо мною тільки в секреті, що мене ще дужче принижувало" [25, с. 49].
У респектабельних колах українською галицької громадськості, група молодих радикалів (І. Франко, О. Терлецький, М. Павлик з сестрою) була піддана остракізму. "Арешт Франка в липні 1877 року разом з редакцією "Друга", дев’ять місяців тюрми, поставив Франка за межами цього суспільства" [6, с. 11]. Ізоляція та матеріальні нестатки лише не зупинили їх, а, навпаки, лише мобілізували їх сили.
"Пережите й передумане при арешті й безпосередньо по виході з нього зробило з Івана Франка переконаного соціаліста. Сей рішучий зворот до соціалізму й розрив з "старою суспільністю" зазначив ся у видаванню журналу "Громадську Друг", який почав видавати у 1878 р. Михайло Павлик при грошевій допомозі Драгоманова та при співробітництві Франка. Соціалістичний напрям і драгоманівський правопис були яркою маніфестацією нового видавництва" [5, с. 12].
І. Франко поринає в активну громадсько-політичну роботу, в проведення пропаганди серед львівських робітників. У цей час відбувається його знайомство з філософськими, економічними роботами лідерів німецької соціал-демократії К. Маркса та Ф. Енгельса. І. Франко не лише сам інтенсивно вивчає їх роботи, а й намагається пропагувати під час роботи в робітничих гуртках. У цей час продовжується процес інтенсивної еволюції політичних поглядів мислителя в бік соціалістичної доктрини. Це визнають практично всі дослідники його спадщини як теоретика політичної науки. Питання полягає в тому, яким був соціалізм І. Франка, до якого з його багаточисельних варіантів він більше схилявся в цей час. Багато в чому може допомогти у виясненні цього питання його лист до Ольги Рошкевич від 20 вересня 1878 року , в якому він виклав свої погляди.
Подібні погляди політичної діяльності для майбутньої партії соціалістів характеризує І. Франка більшою мірою як європейського соціал-демократа ніж прихильника наукового соціалізму К. Маркса чи В. Леніна. Вона, у своїх головних моментах, нагадує основні ідеї шведської соціал-демократії, які вони намагались втілити в дійсність у часи свого правління через поступовий викуп крупної приватної власності державою.
В умовах фактичного остракізму з боку поміркованих українських кіл він переходить на роботу до львівської польської газети для робітників "Praca". Ця двотижнева газета, створена за ініціативою "Прогресивного товариства львівських друкарів", виходила 1878-1892 роках. Її відповідальним редактором був складач Й. Данилюк, а до редакції, крім нього, входили також I. Франко, M. Павлик, А. Маньковський та Б. Червенський. Газета висвітлювала становище робітників та їх боротьбу, популяризувала соціалістичні ідеї, знайомила з революційними рухами у світі. У 1890-1892 роках вона була друкованим органом створеної в Галичині соціал-демократичної партії, фактично — органом польського та українського робітничого руху Галичини. Теоретичні роботи написані Іваном Франком до цього часопису, свідчать про величезний вплив марксистського варіанту теорії соціалізму на його творчість у цей період. Одна з головних теоретичних проблем цих статей — створення необхідних, для перемоги нового ладу, умов, найважливішою з яких, на його думку є солідарність трудящих класів.
Соціалістичні переконання І. Франка хоч і прихиляють його симпатії на бік безпосередньо продукуючих матеріальні блага класів, однак і не закривають для нього і проблеми ролі духовних факторів. Говорячи про завдання інтелігенції перед експлуатованими класами він зазначає: "... ми бачимо, що вироблення сильних і ясних переконань є першим і дуже важливим кроком до поліпшення їхнього життя ..." [24, с. 16]. Сам І. Франко в цей час він брав активну участь в роботі робітничих гуртків у Львові де пропагував соціалістичну теорію та свої погляди щодо можливого майбутнього суспільного і державного устрою.
Ця робота не була ні легкою ні вдячною. У вище цитованій статті, говорячи про особливості своєї тодішньої аудиторії, І. Франко змушений був констатувати: "... ми повинні підкреслити дивну, можна сказати специфічно слов’янську особливість наших робітників — недооцінювання власних прав, власних життєвих потреб і нестач. Правда ці потреби і нестачі в приватних колах бувають аж надто відчутні, але щоб довести їх до публічного відома, висловитися одверто і сміливо нагадати про свої права — на це мало хто зважиться" [24, с. 16].
Продовжуючи розробку теоретичних основ свого політичного світогляду, І. Франко публікує 18 серпня 1879 року в газеті "Praca" статтю під красномовною назвою "Чого ми хочемо?" де зробив спробу сформулювати програму-мінімум галицького робітництва не залежно від національності, мови чи соціально-політичних орієнтацій. Зазначаючи, що для панівних верств не тільки в Галичині, а й у всій Австро-Угорщині робітниче питання є ледве не самою страшною крамолою, він пише: "Соціалізм, комунізм, навіть нігілізм — ось страховища, що їх завжди висуває багата буржуазія, коли їй нагадують про робітниче питання" [22, с. 25].
Головний зміст робітничого питання, вважає І. Франко, полягає в забезпеченні соціальної справедливості та ліквідації нерівності, у першу чергу — економічної. А вона випливає з різного ставлення держави до різних класів: "Оподаткуйте капітал і надлишок нарівні з працею і робітничий клас підніметься" [26, с. 26]. І додає, що для досягнення цієї мети необхідно добиватися реальної політичної рівноправності, оскільки саме через державу працюючі класи можуть захистити свої інтереси: "... робітник повинен вимагати загального голосування, бо він хоче на весь голос заявити з трибуни про свій біль і страждання" [22, с. 27].
Пропагандистська робота Франка серед галицьких робітників та селян не залишилась не поміченою галицькою поліцією. 4 березня 1880 року він був заарештований по підозрі в розповсюдженні "основ соціалізму" і підбурюванні селян проти влади під час поїздки на Коломийщину. Суд львівської округи об’єднав справи І. Франка, М. Павлика та його сестри, які звинувачувалися в розповсюдженні соціалістичної літератури та селянина Д. Фокштея, арештованого за створення на Косівщині нелегального гуртка з метою ведення соціалістичної пропаганди та замаху на місцевого війта. Цього разу І. Франкові довелося провести під арештом три місяці.
Після виходу з ув’язнення він з іще більшою енергією взявся за громадсько-політичну роботу. З нашого погляду, показовою для розуміння процесу становлення його політичного світогляду є стаття "Чого ми вимагаємо?", яка, будучи своєрідним продовженням роботи "Чого ми хочемо", мала показати теоретичні підвалини і програму майбутньої політичної діяльності тих кіл робітників та молоді, що групувалися навколо журналу "Praca", в якому вона і вийшла в травні 1880 року.
Констатуючи факт природної рівності індивідів, І. Франко відзначає, що саме існуюча соціально-політична система та пануючі соціальні взаємини розділяють людей на різні соціальні групи: "Людина, як одна так і інша, рівною мірою виходить з рук природи. Лише суспільні взаємини, в які вона потрапляє, робить з однієї людини селянина, з іншої — пана, з однієї — робітника, з іншої — паразита ..." [21, с. 35].
Однак І. Франко зовсім не зводить завдання працюючих класів до захоплення власності багатих і справедливого її розподілу. Це має бути лише першою умовою для реалізації вищої мети. У тодішніх умовах "... робітники передусім повинні домагатися від суспільства, що воно кожній, без винятку одиниці забезпечило всебічний розвиток природних даних, тобто щоб у суспільстві не було таких, які все життя приречені на важку працю, поряд з такими, які нічого не роблять і аж хворіють від ледарства. У добре влаштованому суспільстві кожен поперемінно повинен займатися то фізичною то розумовою працею і мати досить часу для відпочинку..." [21, с. 39-40].
Таке суспільство, на думку І. Франка, буде найкращим не тільки тому, що воно відповідатиме інтересам всього народу і виразникам цього інтересу — працюючим класам, а й тому, що буде відновленням природного стану суспільства. "Як тільки настане ця доконечна зміна, як тільки капітал з приватних рук, до яких він потрапив шляхом грабежу чи експлуатації, повернеться знову в загальне користування, стане власністю всіх трудящих, тоді лише станеться поворот до природного, єдино справедливого стану" [21, с. 41].
Подібне розуміння "світлого майбутнього" свідчить про вплив в цей час на політичний світогляд І. Франка теорій природного стану людини, природної людини, у першу чергу в інтерпретації видатного французького філософа Ж.-Ж. Руссо. У подібних концепціях вихідним була теза про те, що від початків існування люди знаходились у стані природної рівності і внутрішньої та зовнішньої гармонії і лише поява приватної власності приводить до втрати цієї гармонії та виникнення соціальних негараздів. Отже, робився висновок, головна проблема, яку суспільство має вирішити — це ліквідація приватної власності. Розходження були, в основному, в питанні способів ліквідації.
З початку 1881 року І. Франко починає разом з І. Белеєм видавати у Львові український місячник "Світ" де друкує свої наукові статті, перекладні та оригінальні поезії, а також початок великої та цікавої повісті з робітничого життя "Борислав сміється", в якій дає художню оцінку заворушенням серед пролетаріату нафтових промислів Борислава. Як відзначають автори роботи "Суспільно-політичні погляди Івана Франка в світлі його творів та листування", ""Світ" не ставив гостро радикальної програми, одначе був він поступовим органом і гуртував коло себе молодих письменників, так з Галичини, як і з Наддіпрянщини" [8, с. 77]. Серед авторів журналу були також і такі вже відомі українські культурницькі діячі та письменники, як Б. Грінченко, О. Конисський, І. Нечуй-Левицький, та ін.
Заснування "Світу" і робота в ньому знаменують собою початок переходу І. Франка на нові ідеологічні позиції. Це засвідчує не тільки повість "Борислав сміється", в якій симпатії письменника вже однозначно знаходяться не просто на стороні робітництва взагалі, а саме робітників свідомих, освічених і бажаючих боротися за свої права методами легально-політичними і ненасильницькими. Говорячи словами Бенедя Синиці він заявляє: "Я не піду з вами палити".
Показовими для характеристики перелому у його світогляді, що відбувався в цей час є думки, висловлені в опублікованій в журналі статті під назвою "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва". Еволюціонуючи від ідей марксистського соціалізму, він зазначає: "Наш народ нещасними установами минувшості доведений до того, крім немногих случаїв, відвернувся в ділах господарських від засади асоціації, — пора нам тепер наново вчити його тої асоціації, пора показати йому, як можна укладати господарську асоціацію при захованні повної автономії кожного учасника, пора нам показати йому, що можна удержати і підносити й найменше мужицьке господарство, коли воно зв’яжеться в господарську цілість з другими такими ж господарствами. А я переконаний, що тільки таким способом можна буде охоронити наш народ, а особливо його малоземельну більшість від цілковитої руїни, від цілковитого а швидкого повернення в пролетаріат" [15, с. 199-200].
Як видно для І. Франка пролетаризація широких мас населення вже зовсім не є явищем позитивним, як вважали тодішні європейські ідеологи соціалізму. Навпаки, він шукає можливість вижити селянину та іншим дрібним власникам, які, не дивлячись на важку працю, вважалися марксистами класом історично приреченим і допоміжним матеріалом для здійснення історичної місії пролетаріату у майбутній світовій революції. Говорячи про можливість забезпечення більшості працюючого населення — селян, інших дрібних власників, всіх, кого зараз прийнято називати "середнім класом" — можливості нормального існування в умовах конкуренції з великими власниками, І. Франко зазначає: "Ще раз кажу: тільки господарська, ремісна, промислова асоціація може спасти наш народ від економічної руїни, бо тільки тоді кошти господарювання уменшаться, а видатність, продуктивність праці побільшиться. Ніякі другі средства не зможуть радикально вилічити лиха. Інтелігенція наша повинна мати собі за завдання свого життя — не тільки пізнати ту правду, — вона ж ясна як день, — але по силі можності приложити руку до її осущення" [15, с. 200].
Журнал "Світ" був вже менш соціально-радикальним, порівняно з іншими виданнями, які очолював раніше І. Франко. У ті роки він став практично єдиною трибуною для мислителя. Однак видавнича справа не могла забезпечити нормальних матеріальних умов існування і навесні 1881 року І. Франко, змушений матеріальними нестатками, залишає Львів і переїжджає до родичів у Нагуєвичі, де пробув практично до початку 1883 року.
Перебування серед селян, повернення до власних витоків, ще більше зміцнюють народовські настрої Франка. Не даремно частина дослідників його творчості вважає саме 1882 рік роком перелому в його політичному світогляді і початку відходу від марксизму і соціалізму взагалі. У листі від 16 січня 1883 року до М. Драгоманова він писав, говорячи про зміну своїх позицій та пов’язаних з цим проблем з редколегією "Праці":"... моїх статей редакція кілька відкинула, і відкинула іменно таку статтю, в котрій я радив писати більш по-хлопські, викинути всю заграничну термінологію та й старатися змодифікувати саму теорію соціалізму так, щоб вона ліпше приставала до наших аграрних і дрібнотворних обставин ніж Марксів фабричний соціалізм" [12, с. 344].
1882 року І. Франко публікує один з своїх найвідоміших історичних романів-утопій — "Захар Беркут". Ця робота була присвячена напівлегендарним подіям часів татаро-монгольської навали і мала багато рис соціальної утопії. "Провідним мотивом її є народницький постулят, що мовляв, народ, селянство, переможе своїм громадським ладом і дружністю" [8, с. 79].
Одразу після опублікування перших глав "Захара Беркута", при беззаперечному визнанні художньої цінності, навколо політичних ідей, сформульованих в ньому, розгорнулася жвава дискусія. У першу чергу викликала несприйняття спроба ідеалізувати суспільно-політичний устрій давніх громад в українських Карпатах протиставлення їх князівській владі (подібні мотиви можна спостерегти і в ранній поезії І. Франка про співця Митусу).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
