63497 (573411), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Кожен політ повітряних куль братів Монгольф'є наближав їх до заповітної мети — польоту людини. Побудована ними нова куля була більша: висота 22,7 метра, діаметр 15 метрів. У нижній її частині кріпилася кільцева галерея, розрахована на двох чоловік. В середині галереї було підвішено вогнище для спалювання кришеної соломи. Знаходячись під отвором в оболонці, воно випромінювало тепло, що підігрівало повітря усередині оболонки під час польоту. Це дозволяло зробити політ тривалішим і в якійсь мірі керованим. Король Франції Луї XVI заборонив авторам проекту брати особисту участь у польоті. Таке ризиковане для життя завдання, на його думку, слід було доручити двом злочинцям, засудженим до страти. Але це викликало бурхливі протести Пілатpа де Розьe, активного учасника споруди монгольф'єpа. Він не міг змиритися з думкою про те, що до історії повітроплавання увійдуть імена якихось злочинців, і наполягав на особистій участі у польоті.

Дозвіл було отримано. Іншим «пілотом» став прихильник повітроплавання маркіз д'Аpланд. І ось 21 листопада 1783 року людина нарешті змогла відірватися від землі і зробити повітряний політ. Монгольф'єp протримався в повітрі 25 хвилин, пролетівши близько дев'яти кілометрів. Прагнучи довести, що майбутнє повітроплавання належить шаpл'єpам (так називали аеростати з оболонками, наповненими воднем), а не монгольф'єpам, професор Шаpль розумів, що для цього потрібно здійснити політ людей на шаpл'єpі, причому ефектніший, ніж політ братів Монгольф'є. Створюючи новий аеростат, він розробив ряд проектно-конструкторських рішень, які потім використовувалися впродовж багатьох десятиліть. Побудований їм шаpл'єp мав сітку, що обтягувала верхню півсферу оболонки аеростата, і стропи, за допомогою яких до цієї сітки підвішувалася гондола для людей. Для управління висотою польоту використовувалися спеціальний клапан в оболонці і баласт, що зберігався в гондолі. Був передбачений і якір для полегшення посадки на землю. 1 грудня 1783 року шаpл'єp діаметром більше дев'яти метрів узяв старт в парку Тюільpи. На нім відправилися професор Шаpль і один з братів Робер, що брали активну участь в роботах по споруді шаpл'єpів. Пролетівши 40 кілометрів, вони благополучно опустилися біля невеликого села. Потім Шаpль сам продовжив подорож. Шаpл'єp пролетів п'ять кілометрів, забравшись на небувалу для того часу висоту — 2750 метрів. Пробувши в надхмарній вишині біля півгодини, дослідник благополучно приземлився, завершивши, таким чином, перший в історії повітроплавання політ на аеростаті з оболонкою, наповненою воднем. б. У січні 1896 в "Журналі Російського физико-хімічного суспільства" Попов опублікував статтю "Прилад для виявлення і реєстрації електричних коливань", в якій привів схему і докладний опис принципу дії першого в світі радіоприймача". Успішна практична дія приладу довела його здатність сприймати електромагнітні коливання в атмосфері. 12(24) березня учений вже на експериментальному приладі наочно продемонстрував передачу сигналів без дротів на відстані 250 метрів.

Б) Радіо та телеграф

У червні 1896 італієць Г. Марконі запатентував в Англії винахід, що повторював схему раніше обнародуваного в публікації Попова пристрою. Цей факт спонукав російського ученого виступити із спеціальними заявами про свій пріоритет у вітчизняному і зарубіжному друці. Заслуги Попова у винаході радіо були відмічені присудженням йому золотої медалі на Паризькому Електротехнічному Конгресі в 1900.

До літа 1897 в результаті численних дослідів була вирішена задача збільшення відстані передач, на кошти Морського міністерства виготовлені нові прилади і досягнута дальність зв'язку до 5 км. Досліди радіозв'язку, які мали військове значення, не вдавалися до розголосу, але помічене в ході їх явище віддзеркалення радіохвиль від предметів (зокрема, кораблів) лягло в основу радіолокації.

У 1898-99 Попов продовжує експериментальні роботи на Балтійському і Чорному морях, в ході яких розробляє пристрій для прийому телеграфних сигналів на слух. У 1900 встановлюється радіозв'язок вже на 50 км, після чого Морське міністерство вводить бездротовий телеграф на судах флоту.

В) Зародження генетики.

Гене́тика (грец. γεννώ — породжувати) — це наука про гени, спадковість та варіативність організмів.

Генетика — наука про спадковість і мінливість організмів та організацію спадкового матеріалу. Через універсальність генетичного коду генетика лежить в основі вивчення всіх форм життя від вірусів до людини.

Слово « генетика » було уперше запропоновано для того, щоб описати знання про спадковість та мінливість визначним Британським вченим Вільямом Батесоном (William Bateson) у особистому листі до Адама Седжвіка Adam Sedgwick (18 квітня 1905). Уперше Батесон ужив слово « генетика » публічно на Третій Міжнародні Конференції з Гибридизації Рослин (Лондон, Англія) у 1906.

Початкові знання з генетики пов'язані із такими процесами, як одомашнення та схрещування тварин і рослин ще у прадавні часи. Сьогодні методи генетики дозволяють вивчати властивості конкретних генів та аналізувати зв'язок між різними генами. Зазвичай в організмі генетична інформація зберігається у вигляді хромосом, які, у свою чергу, складаються з білків та носіїв генетичної інформації — молекул ДНК.

У генах закодована інформація, яка необхідна для синтезу амінокислотної послідовності білків. Білки ж відіграють найважливішу роль у формуванні фенотипу, чи, іншими словами, білки визначають, яким буде фізичний стан, загальний вигляд організму. У диплоїдних організмах домінантні алелі на одній хромосомі будуть маскувати експресію рецесивних генів на іншій (гомологічній) хромосомі. Єдина можливість проявитися рецесивній алелі — гомозиготний стан (коли обидві копії гену рецесивні і домінантного гену немає у конкретно взятої особи). Кодомінантність — це така властивість генів, коли обидві риси домінантні одночасно, і обидві риси у цьому випадку будуть присутні у фенотипі.

Генетика М. Лобашева, 1-е видання 1963 року (ліворуч) та 2-е видання 1967 року (праворуч). Перший підручник генетики для вузів після періоду лисенківщини.

Фраза «закодувати» досить часто уживається, щоб позначити інформацію, яка міститься у генах, і необхідна для певної структури білку: «гени кодують білки». Найпростіша концепція — «один ген — один поліпептид (один білок)». Але один ген може кодувати і велику кількість різних поліпептидів у залежності від регуляції його транскрипції (альтернативний сплайсинг). Гени кодують нуклеотидну послідовність мессенджер-РНК, або мРНК, транспортних РНК (тРНК) та рибосомальних РНК (рРНК). Усі ці види РНК необхідні для синтезу білків.

Гени впливають на зовнішність усіх організмів, у тому числі і людей, а також і на поведінку. На ці характеристики також впливають умови зовнішнього середовища та інші разні фактори. Ідентичні генетично близнята, які по суті є «клонами» унаслідок раннього поділу ембріону, мають однакову ДНК, але різні риси характеру, різні відбитки пальців тощо. Генетично ідентичні рослини накопичують різні за розміром та насичністю жирні кислоти у залежності від температури зовнішнього середовища.

Зародження генетики можна прослідкувати ще у доісторичні часи. Вже на Вавілонських глиняних плитках указувалися можливі риси при схрещуванні коней. Але основи сучасних уявлень про механізми спадковості були закладені тільки у середині 19 століття.

Роботи Ґреґора Менделя. У 1865 році монах Ґреґор Мендель вивчав горох гібридизіцію рослин у Августинському монастирі у Брюнні (Брно, тепер на території Чехії). Дослідник оприлюднив свої результати на засіданні місцевого товариства науковців. Робота «Досліди над рослинними гібридами» була опублікована у 1866 році. Сформульовані закономірності наслідування пізніше отримали назву Закони Менделя. За життя автора ці роботи були маловідомі, сприймалися досить критично. Результати досліджень іншої рослини, «Нічної красуні», суперечили на перший погляд висновкам Менделя, і цим досить охоче користувалися критики.

Класична генетика

На початку 20 століття роботи Менделя звернули до себе увагу у зв'язку із дослідженнями Карла Корреса, Еріха фон Чермака та Гуго де Фриза у сфері гибридизіції рослин. Вони підтвердили основні висновки про незалежне наслідування ознак і про чисельні співвідношення про розщепленні ознак у нащадків.

Невдовзі англійський натураліст Вільям Бетсон запропонував назву нової наукової дисципліни — Генетика . У 1909 році ботанік із Данії запропонував слово ген.

Важливим доробком є також Хромосомна теорія спадковості Томаса Ханта Моргана і його учнів. Ці автори працювали із дрозофілою (Drosophila melanogaster). Вивчення закономірностей зціпленого успадкування дозволило шляхом аналізу результатів схрещування скласти карти розташування генів у «групах зціплення», а також співставити групи зціплення із хромосомами (1910—1913 роки).

Два ланцюги ДНК тримаються разом завдяки слабким зв'язкам (водневий зв'язок). Залишку цукру (пентози дезоксирибози) у ланцюгах виділені блакитним кольором.

Епоха молекулярної генетики розпочинається у 1940 — 1950 роках. У той час була доведена роль ДНК у передачі спадкової інформації. Найважливішими кроками стали розшифрування структури ДНК, створення теорії про триплетність генетичного коду, опис механізму біосинтезу білків, відкриття рестриктаз та сиквенс (встановлення послідовності нуклеотидів) ДНК. У СРСР із 1930-тих до 1960-тих генетика уважалась забороненою наукою.

Висновок

1. Особливості наукової концепції атомістів полягають, по-перше, у розумінні призначення фізичної науки як такої, що повинна пояснити явища фізичного світу; по-друге, у принципі, на підставі якого робиться пояснення «атоми – порожнеча»: механічний рух атомів; по-третє, у наочності пояснювальної моделі; по-четверте, у поділі світу на дійсний, об‘єктивний і суб‘єктивний. Атомісти розробили метод, який у подальшому неодноразово застосовувався до різних явищ природи та людського буття.

2. Для Р.Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки). У П.Гольбаха, який визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. За словами Г.Гельмгольца, матерія — це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини).

3. Аеростат з'явилася в 1782 році, коли брати Эт'єн і Жозеф Монгольф'є вирішили продемонструвати в колі рідних і знайомих винайдений ними засіб, за допомогою якого можна піднятися в повітря. В той же час молодому французькому фізикові професорові Жаку Шаpлю було наказано підготувати і провести демонстрацію свого літального апарату. Генетика — наука про спадковість і мінливість організмів та організацію спадкового матеріалу. Через універсальність генетичного коду генетика лежить в основі вивчення всіх форм життя від вірусів до людини.

Список використаної літератури:

1. Бесов Л.М. Історія науки і техніки з найдавніших часів до кінця ХХ ст. – 2-е вид. перер. І доп. – Х: ХДПУ, 2000.

2. Методичні вказівки по організації самостійної роботи студентів з курсу ,, Історія розвитку основних фізичних уявлень ” ( Частина 1)/Упор. Л.П. Пономаренко, А.С. Литвиненко. – К.: НТУУ ”КПІ”, 2002.

3. Кирилин В.А. Страницы истории науки и техники. – М., 1986.

4. Шухардин С.В. Техника в её историческом развитии. – М., 1962

5. Пархоменко А.А., Федоров А.С. Сражающая наука. – М., 1990.

6. Петросьяц А.М. Атом не должен служить войне. – М., 1986.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)