Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Контрольна робота з історії України.

Тема: Культурно-національний рух в українських землях в 16-17 ст.

План

1. Організація і діяльність братств для захисту прав українського народу.

2. Національне у культурне життя в Києві на початку 17 ст.

3. Реформи П.Могили та їхні наслідки.

1. Організація і діяльність братств для захисту прав українського народу

Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського.

Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об'єднаного сейму у Любліні. Після того як частина литовських, українських і білоруських магнатів, не задоволених польським проектом унії, намагалася зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права, король Сигізмунд III Август своїми універсалами приєднує українські землі — Підляшшя, Волинь, а потім Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою.

Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.

Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.

Основою економіки українських земель й надалі залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби передусім власника маєтку. Але поступово з'являються фільварки — феодальні господарства, які базувались, як і раніше, на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов'язувалися з ринком. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла — млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.

Розвиваються міста — і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права — виборного місцевого самоврядування, — з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність.

На захист православ'я виступили братства — міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. Найбільш впливовим було львівське Успенське братство, яке мало функції контролю над духовенством. Спираючись на підтримку константинопольського патріарха, братство активно втручалось у внутрішньоцерковні справи, що не могло не викликати спротив вищого духовенства. Все це проходило паралельно активізації діяльності єзуїтських організацій у Речі Посполитій. Розгортається релігійна полеміка, де талановиті проповідники, такі як П. Скарга («Про єдність церкви Божої», 1577 р.), працюють на ідею унії.

У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини — уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким: не сплачувало податків, отримувало місця у сеймі. Уніатська шляхта могла претендувати на державні посади. Таким чином, ватиканська ідея унії, яку й було реалізовано, означала приєднання української національної церкви до католицької, але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося. Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ'я. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками. Отож Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.

Розвиток культури у зазначений період проходив у вкрай суперечливих умовах. З одного боку, розвивалися продуктивні сили, зростали міста тощо, з іншого ж — посилювався іноземний тиск на православну віру, українську мову і культуру. Але український народ не втрачав своєї самобутності. Його культура, зберігаючи нерозривність із давньоруськими традиціями, разом із тим відчувала значний вплив європейського Відродження.

Найважливішим чинником піднесення національної самосвідомості, потужним рушієм етнічного розвитку на новому історичному етапі виступала українська мова. З'являються перші книги рідною мовою, зокрема Пересопницьке Євангеліє (1556— 1561 рр.). Українська мова набула такої ваги, що за рішенням Люблінського сейму 1569 р. нею стали користатися навіть у польському діловодстві.

Розвиткові української мови і культури значною мірою сприяло книгодрукування. У 1561 р. в маєтку Г. Хоткевича І. Федоров і П. Мстиславець заснували першу друкарню, яка видала Псалтир та Часослов. У 1573 р., переїхавши до Львова, І. Федоров друкує «Апостола», а пізніше — повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Згодом друкарні створюються в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Рогатині. Найбільш потужною була друкарня Києво-Печерської лаври.

У другій половині XVI ст. зароджується нова українська література, яка починалася з антикатолицької, антиуніатської полеміки. Г. Смотрицький написав у 1587 р. перший полемічний твір — «Ключ до царства небесного». В свою чергу єзуїт П. Скарга у книзі «На захист Берестейської унії» (1597 р.) виступав за об'єднання церков. Видатним православним полемістом був острозький шляхтич М. Броневський, автор «Апокрисису» (1597 р.).

Важливу роль у формуванні національної культури грала усна народна творчість, яка відбивала найважливіші події у житті українського народу, передусім боротьбу проти турків і татар. Постає новий жанр — героїчний епос (думи, історичні пісні). Серед них — «Втеча трьох братів з Азова», «Плач невільника», «Самійло Кішка». Розвивається літописання, створюються Острозький, Густинський літописи. Велика увага в цей період приділялася освіті. В 70-х роках XVI ст. засновується Острозька академія, де вивчалися діалектика, астрономія, грецька й латинська мови. Першим ректором академії був Г. Смотрицький.

Видатну роль у поширенні освіти відігравали братства, які об'єднували при церквах православне населення міст. Перше братство виникло у Львові 1586 року. Впливовим було й Київське братство. Поступово такі організації створюються і в інших містах України. Існували вони на внески їхніх членів і добровільні пожертви. Братства виступали проти покатоличення українського народу, проти засилля духовенства у суспільному та культурному житті. Значним був внесок П. Сагайдачного у захист православ'я в Україні. Він залучив усе Військо Запорізьке до складу Київського братства, відновив втрачену після Берестейської унії вищу церковну ієрархію, висвятив на сан київського митрополита Іова Борецького, архієпископа і кількох єпископів. Велику увагу Сагайдачний приділяв розвиткові української культури й освіти, все своє майно він заповів братствам Києва і Львова.

Братські школи існували в Галичині, на Волині, Поліссі. Провідною була Київська братська школа, опікувана самим гетьманом П. Сагайдачним. У 1632 р. вона об'єдналася з Лаврською школою і стала називатися Києво-Могилянською колегією, яка за рівнем викладання наближалася до західноєвропейських університетів.

В Острозькій і Львівській братських школах у другій половині XVI ст. виникає шкільний театр. Вистави відбувалися у вигляді декламацій та діалогів. Популярним був і театр ляльок — вертеп.

В 1530—1540-х роках українське міщанство, бажаючи мати легальну форму для своєї організації, використало для цього традицію організації братств. Зреформувало її на взірець братств ремісничих цехових і тим способом приладило предковічну братську організацію до нового міського устрою й житя, принесеного польським пануваннєм. Зміст в сих нових брацтвах зістав ся старий, небогатий: опіка над церквою брацькою, над убогими своїми членами. В дїйсности заповняла житє брацтва оборона своїх національних прав: особливо так було у Львові, де більш ніж де українське міщанство відчувало чуже ярмо над собою, і брацтво стало головним огнищем і органом сеї боротьби.

Середину XVI в. зайняла у Львові боротьба за відновлене владицтво православне, до котрого католицький архієпископ львівський заявляв далї свої претензії. Пізнійше, з 1570 роком здіймають українські міщане міста Львова нову боротьбу за рівноправність: різні обмеження тим сильнїйше давали їм себе чути, що протягом XVI віку українське міщанство тут дуже зросло і числом і достатком і культурною силою. Але і сим разом йому удалося вибороти тільки деякі досить незначні полегшення, а давня нерівноправність лишилася надалї. Слїдом захопила львовян боротьба за календар: власне у Львові більше нїж де правительство і католицьке духовенство прагнуло змусити православних, щоб разом з католиками прийняли новий, поправлений календар. Але православні вважали се замахом на своє церковне житє і стояли на тім, що доки вони добровільно не приймуть нового календаря, нїхто не може їх до того змушувати. Справа дуже розворушила українців, приходило до насильств від католицьких панів, духовенства і уряду — бійок, арештів, — але Українці таки справу свою відстояли й добилися визнання своєї автономії в справах церкви і культури.

Коли в українськім громадянстві почала виясняти ця потреба національної культурної й освітної роботи для охорони і піднесення національного житя, ці думки опановують також і львівських братчиків. Серед них виступають найбільш горячі оборонці освіти, школи, письменської роботи—а перед усім своєї української школи як єдиного порятунку від національної загибели. Мало значить дбати про церкву, доводили вони - церква без освіти, а значить без школи — безсила. І в тому напрямку розпочалася робота серед львівського громадянства.

Вже в 1570-х роках удав ся під крила львівського братства Іван Федорович, покинувши Заблудів. Але братчики, зайняті будовою нової церкви брацької на місці погорілої, не спромоглися на значнїйшу матеріальну поміч йому. Друкарня Федоровича скоро спинилася під заставою, а сам він, надрукувавши у Львові тільки одну книгу—Апостол (1547), перейшов до кн. Острозького, однак потім він повернувся до Львова, спробував знов пустити в рух свою друкарню, але вмер, не досягнув свого (1583). Друкарню його почали у заставцїв торгувати купці з чужих сторін. Але львовяне не хотіли її пустити з свого міста, і владика львівський Гедеон Балабан з братчиками видали векселї й викупили друкарню, а на сплату почали збирати гроші по всїй Україні, аби не упустити з рук той „скарб особливий". Братчики, не вважаючи на недостачу грошей, думали тодї не про одну друкарню: хотїли гарної школи, задумували поставити дім братський, щоб у нїм примістити і ту школу і друкарню, і шпиталь для убогих і калїк. Коли з кінцем 1585 р. приїхав до Львова патріарх антіохийський Йоаким, братчики удалися до нього з прошеннєм, щоб від себе заохотив усе українське громадянство, аби своїми жертвами помогло їм на заложеннє школи „для научення дїтям всякого стану — аби не був рід їх наче безсловесний задля ненаучення". Патріарх послухав, видав окружну грамоту в сїй справі, а так само і владика ґедеон, закликаючи як найгорячійше всіх православних.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ответов (шпаргалок)