Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

К о н т р о л ь н а р о б о т а

на тему: “Основи цивільного права України”

1. Цивільне право України: поняття і система

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну гру­пу правових відносин за участю фізичних і юридич­них осіб та держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом право­вого регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного пра­ва складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі гру­пи відносин: майнові відносини; особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, ко­ристуванням і розпорядженням майном. Вони зу­мовлені використанням товарно-грошової форми.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та автор­ство), які поділяються на дві групи:

• особисті права, пов'язані з майновими (скажімо, права авторів на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо);

• особисті права, не пов'язані з майновими (при­міром, права особи на честь, гідність, ім'я, лис­тування тощо).

Сторони цих відносин виступають як юридичне рівні між собою, автономні та незалежні одна від од­ної, що є однією з характерних рис цивільно-право­вого методу. Учасниками цивільно-правових відно­син можуть бути фізичні особи (громадяни, інозем­ці, особи без громадянства), юридичні особи та дер­жава як у цілому, так і окремі соціальні утворення (адміністративно-територіальні одиниці, в тому чис­лі автономні утворення). З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язу­вати свою волю один одному, а тому їхні стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (на­приклад, в основу реалізації договору купівлі-прода­жу сторони мають покласти досягнення спільної зго­ди відносно кількості, якості й ціни товару).

Цивільно-правовий метод характеризується таки­ми ознаками:

• юридичною рівністю сторін;

• диспозитивністю сторін, на підставі чого сторо­нам надається право визначати їхні взаємовід­носини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених чинним законодавством;

• особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (че­рез загальний суд, арбітражний чи третейський

суд);

• наявністю майнової відповідальності сторін.

Отже, цивільне право являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспіль­стві між фізичними і юридичними особами та ін­шими соціальними утвореннями на засадах юри­дичної рівності сторін.

Система цивільного права України визначає роз­міщення його складових у певній системі, обумовле­ній взаємозв'язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: за­гальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх ци­вільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, пред­ставництво й довіреність, позовна давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціаль­них цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне пра­во; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропози­цію; спадкове право; правоздатність іноземних гро­мадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Як частина юридичної науки, цивільне право ви­вчає закономірності цивільно-правового регулюван­ня суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшо­го вдосконалення.

2.Поняття і форми власності в Україні

Власність — економічна категорія, що є од­ним із проявів суспільних відносин із приводу при­власнення матеріальних благ.

Право власності — сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпоряджен­ня майном.

Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах.

В об'єктивному аспекті право власності — су­купність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпоряджен­ня майном.

Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" від 7 люто­го 1991 р. та інші законодавчі і нормативні акти.

Зокрема, Закон України "Про власність" скла­дається з 8 розділів (57 статей);

Розділ І. Загальні положення.

Розділ П. Право виключної власності народу Ук­раїни.

Розділ III. Право індивідуальної власності.

Розділ IV. Право колективної власності.

Розділ V. Право державної власності.

Розділ VI. Право інтелектуальної власності.

Розділ VII. Право власності інших радянських республік. Союзу РСР, інших держав, їхніх юридич­них осіб, спільних підприємств та міжнародних ор­ганізацій.

Розділ VIII. Захист права власності.

У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володін­ня, користування і розпорядження майном.

Володіння — фактична наявність речі в господар­стві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним (на­приклад, наявність в особи речі за правом власності) та незаконним (скажімо, володіння майном, добу­тим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, що во­лодіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне).

Користування — право вилучати з речей їхні ко­рисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття).

Розпорядження — право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дару­вати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо).

Сукупність зазначених повноважень в особи дають підстави вважати її власником відповідного майна.

Розглядають такі форми власності:

• власність народу України — надра землі, повіт­ряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

• приватна власність — майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі бу­динки, транспортні засоби, гроші, цінні папери, ре­зультати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого і виробничого призначення);

• колективна власність — майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціону­вання (майно колективного підприємства, коопера­тиву, орендного чи акціонерного підприємства, гос­подарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої гро­мадської організації, релігійної організації тощо);

• державна власність — майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (наприклад, єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користу­вання, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та влас­ність адміністративно-територіальних одиниць (ко­мунальну).

3.Суб'єкти цивільно-правових відносин

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фі­зичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та осо­бистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єк­том зазначених відносин може бути держава.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право - та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається здат­ність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.

Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням громадянина померлим).

Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належнос­ті, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж його життя не може бути по­збавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Цивільна дієздатність — це здатність громадя­нина своїми діями набувати цивільних прав і ство­рювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здат­ність розпоряджатися власними правами і нести від­повідальність за свої дії.

Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види:

• повна дієздатність;

• часткова дієздатність;

• мінімальна дієздатність;

• обмежена дієздатність;

• визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повно­ліття — 18 років. Згідно з чинним законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття пов­на дієздатність у неї настає з моменту одруження.

Часткову дієздатність мають фізичні особи у ві­ці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою їхніх батьків (усиновителів) чи пік­лувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізову­вати свої авторські та винахідницькі права; робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ни­ми; володіти, користуватись і розпоряджатися май­ном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бу­ти членами громадських організацій; нести відпові­дальність за заподіяну ними шкоду іншим особам.

Мінімальна дієздатність характерна для осіб ві­ком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було зроблено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до виповнення неповнолітньо­му 15 років будуть батьки чи інші його представни­ки (всиновителі чи опікуни).

Обмежена дієздатність може бути визначена су­дом громадянам, які зловживають спиртними на­поями або наркотичними засобами. Вони можуть ук­ладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою пі­клувальника, за винятком дрібних побутових угод.

Громадянин, який через душевну хворобу чи не­доумство не здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до втрати ним можливості щодо укладан­ня угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до ви­знання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд по­новлює його в дієздатності.

Якщо громадянин зникає, його місцеперебування невідоме, розшуки його не дають позитивних ре­зультатів, а тривала відсутність на місці проживан­ня робить правовідносини за його участю невизначеними, громадянин визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку, визначено­му чинним законодавством.

4.Основні ознаки юридичних осіб

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майно­вих та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.

Правовими ознаками юридичної особи є:

• організаційна єдність;

• наявність відокремленого майна;

• можливість виступати в цивільному обороті від власного імені;

• здатність самостійно нести майнову відпові­дальність.

Юридична особа повинна мати: свій статут; пра­воздатність; назву; органи; місцезнаходження (фі­ліали, представництва).

Юридичні особи наділені цивільною право - суб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та ци­вільною дієздатністю, які виникають водночас із мо­менту їх державної реєстрації.

Цивільна правоздатність юридичної особи ви­значається характером і змістом діяльності юридич­ної особи, що передбачена статутом організації.

Ци­вільна дієздатність здійснюється відповідними ор­ганами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєд­нанні між собою).

Для юридичної особи правосуб'єктність виникає:

• з моменту затвердження статуту або положення;

• з моменту видання компетентним органом по­станови про утворення організації;

• з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов ответов (шпаргалок)