29150 (569517), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Міграційні норми містяться в різних джерелах - юридичних актах нормативного характеру. За традицією, що склалася в нашій державі, джерела міграційного законодавства найбільш представлені підзаконними актами. У зв'язку з прийняттям Конституції потрібно науково-експертно переглянути закони України і підзаконні нормативно-правові акти, що були прийняті на виконання міграційних законів, для виявлення у них прогалин, суперечностей щодо Конституції, неякісних, неефективних правових актів з метою їх якнайшвидшого радикального оновлення, а у разі потреби - розроблення нових відповідних законів.

Початок розроблення міграційного законодавства покладено Декларацією про державний суверенітет України. У ній проголошено принцип державного регулювання міграційних процесів.

Логічно, що у незалежній Україні першим з пакету законодавчих актів, пов'язаних з міграційними процесами, прийнято саме Закон "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р.

Відповідність Закону принципам міжнародного права засвідчує наявність у ньому загальновизнаних демократичних норм. Законом визначено перелік документів, які підтверджують громадянство України (статті 5-7), а також широке коло підстав для його набуття.

Позитивні зміни нової редакції Закону стосуються репатріантів та біженців, які раніше не мали можливості набути громадянство України.

У червні 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про національні меншини в Україні", який, враховуючи склад населення та тенденції міграційних процесів, став логічним продовженням формування міграційного законодавства в Україні. Законопроект було апробовано на міжпарламентському семінарі "Меншини та міграції в Європі" в червні 1992 р. [1]

Хоча Закон "Про біженців" набув чинності з 1993 p., надання статусу біженця почалося пізніше - з 1996 р. На кінець 1998 р. такий статус надано понад 3 тис. осіб, у тому числі 2681 - з країн Азії (2353 з них афганці), 367 - з Африки і 53 - з європейських країн (дані Державного комітету в справах національностей та міграції. - К., 1998).

Черговим нормативним актом став Закон "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", прийнятий 21 січня 1994 р.

До розроблення відповідного національного законодавства питання виїзду з України та в'їзду в неї регулювалися із застосуванням правових актів СРСР. Одразу ж після проголошення Україною незалежності прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 1991 р. № 247 "Про порядок оформлення документів на право виїзду за кордон".

Вона втратила чинність після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 31 грудня 1992 р. № 738 "Про першочергові заходи щодо вирішення питань виїзду громадян України за кордон".

В'їзд іноземців та осіб без громадянства в Україну регулюється Законом "Про правовий статус іноземців" та Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074.

Вперше в українському законодавстві зафіксовано право іноземців у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Окремий розділ Закону визначає порядок вирішення питань, пов'язаних з в'їздом (виїздом) Іноземних громадян в Україну, що відповідає загальноприйнятим світовим нормам. Виходячи з практики повсякденної діяльності прикордонної та митної служб, органів внутрішніх справ і медичних закладів, а також, враховуючи міжнародний досвід, Закон визначає випадки, коли окремим іноземцям не може бути дозволено в'їзд в Україну (розд. III).

Законом встановлена відповідальність іноземців за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію та відповідальність за правопорушення. Передбачено порядок видворення іноземців з України (розд. IV) [5; 86].

В нових умовах розвитку міграційних процесів старі інститути їхнього регулювання, такі як: жорсткий паспортний режим, прописка, обмеження виїзду за кордон - втрачають своє значення. Через недостатнє законодавче врегулювання правового статусу окремих категорій мігрантів певні категорії осіб перебувають в Україні у невизначеному, фактично нелегальному становищі.

Проблема нелегальної міграції набуває загрозливих для безпеки українського суспільства розмірів і потребує відповідного правового регулювання. На порядок денний висувається завдання створення нової, більш гнучкої й оперативної структури, що має виконувати функції регулювання міграційних процесів.

Наведене посилання на законодавчі акти не є вичерпним.

Актуальним є питання розроблення і прийняття окремого закону про притулок, внесення змін до Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення.

Систематизацію законодавства слід розглядати як один із засобів поліпшення міграційно-правового регулювання, що сприятиме впорядкуванню відповідних юридичних інститутів, усуненню протиріч у змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права, які відповідають потребам суспільного розвитку України [3; 60].

Основними формами систематизації міграційного законодавства є інкорпорація та кодифікація. Причому інкорпорація в ряді випадків може розглядатися як проміжна, підготовча стадія до кодифікації.

Функції кодифікації виходять за межі звичайного впорядкування міграційного законодавства, це - головний шлях розвитку та вдосконалення, підвищення його рівня, культури, ефективності. Видання Міграційного кодексу втілить якісне оновлення правового регулювання міграційних процесів в Україні, забезпечить реалізацію основоположного принципу Конституції України - визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Крім цього, він призведе до єдиної цілісної системи міграційні норми, які забезпечать правовий вплив на суб'єктів міграційних процесів, визначатиме їхню правову поведінку в різних ситуаціях.

Нині наявність лише частково необхідних міграційно-правових норм, неповнота правового регулювання міграційних процесів об'єктивно не дозволяє створити єдиний кодифікаційний акт.

З урахуванням різноманітності суспільних відносин, які потрібно врегулювати міграційними нормами, розвитку ряду міграційно-правових інститутів, систематизацію норм доцільно здійснити еволюційно за окремими інститутами, а також поетапно, залежно від ступеня вирішеності суспільних потреб.

Щодо розроблення та прийняття Міграційного кодексу України найбільш прийнятною може бути така позиція [8; 58].

Оскільки здійснити систематизацію норм міграційного законодавства одночасно і в єдиному акті об'єктивно неможливо, пропонується поетапна їх кодифікація за окремими сферами та інститутами міграційного правового регулювання.

Кожний етап цієї роботи має завершуватися підготовкою окремих частин майбутнього Міграційного кодексу.

Орієнтовна структура такого кодексу повинна включити: нормативно-правове формулювання, яке застосовується з метою встановлення правової поведінки суб'єктів міграційної політики; визначення правового статусу і порядку для учасників міграційного процесу; процесуальні питання; закон про міграційні процедури; питання юридичної відповідальності тощо.

Таким чином, систематизація міграційного права сприятиме тому, що воно стане самостійною галуззю в системі законодавства України.

Міграційне право України має тісно переплітатися з міжнародним і повинно узгоджуватися з ним шляхом внесення змін до існуючої законодавчої бази і прийняття нових законів.

Подальша інтенсивність і напрями всіх міграційних потоків значною мірою будуть залежати від розвитку економічної і політичної ситуації як в Україні, так і в країнах прийому [4; 6].

Висновок

Завдяки побудові відкритого суспільства, лібералізації кордонів наша держава поступово входить до загальносвітового міграційного перебігу. На початку 90-х років у результаті значних геополітичних змін на просторах колишнього СРСР, економічної кризи України, де в попередній період міграція зводилась до "територіальної мобільності робочої сили", а еміграція прирівнювалась до зради Батьківщини, Україна опинилася віч-на-віч з масовими переміщеннями населення, їх умовно можна поділити на дві групи. До першої належать ті, що походять з минулого і є наслідком або продовженням міграційних процесів радянського періоду - зокрема, повернення репресованих і депортованих народів на історичну Батьківщину. Друга складається з компонентів, притаманних сучасним процесам, - біженці, виїзд населення у більш розвинуті та багаті країни, в першу чергу висококваліфікованих спеціалістів, приїзд іноземців в Україну на тимчасове або постійне проживання, транзитна міграція (у тому числі, від менш розвинутих країн до більш заможних), нелегальна міграція тощо. Остання виявилась гострою проблемою, складність якої обумовлена неготовністю України до її розв'язання ні законодавче, ні організаційно. Таким чином, Україна стала країною прийняття мігрантів, і в той же час такою, що породжує міграцію. Нині сфера регулювання міграції перебуває у компетенції більше десяти відомств і не має єдиної чіткої координації. Не завершено, розпочате у 1994 p., формування правової законодавчої бази регулювання міграції та відповідних адміністративних органів. Аналіз міграційної ситуації в Україні показує, що вона розвивається набагато швидше ніж органи, які повинні її регулювати. За таких умов все очевиднішою стає загроза того, що ситуація може вийти з-під контролю. Міграційне право України має тісно переплітатися з міжнародним і повинно узгоджуватися з ним шляхом внесення змін до існуючої законодавчої бази і прийняття нових законів.

Список використаних джерел

1. ЄС підтримує ініціативу України зі створення єдиної Державної міграційної служби // http://www.minjust.gov.ua/0/9943

2. Закон України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 41, ст. 197

3. Мозоль А., Характеристика і аналіз міграційного законодавства та міграційних процесів в Україні // Право України. - 2001. - № 4. - С.56-62.

4. Мосьондз С.О. Характеристика міграційного законодавства та органів державної виконавчої влади у сфері міграції // Проблеми міграції. - 2002. - № 3. - С.2-6.

5. Мосьондз С.О. Сучасні тенденції становлення державної міграційної політики України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 4. - С.82-88.

6. Проект Закону України "Про державну міграційну службу в Україні" № 1327 від 08.04.2008 // http://gska2. rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1? id= &pf3511=31333

7. Чехович С.Б. Елементарний курс міграційного права України: Конспект лекцій: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2004. - 216 с.

8. Ярошенко, М. Україна - не Франція (думки з приводу міграційної ситуаціїї в Україні) / М. Ярошенко // Берегиня. - 2006. - № 4. - С.57-59.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)