Реферат: Шпаргалка по политологии (на укр. языке)

1. Предмет, методи і функції політології.

Політологія - наука, об'єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і суспільством Деякі науковці вважають, що політологія - це наука про систему закономірних взаємозв'язків соціальних суб'єктів з приводу політичної влади, боротьби за неї, про сутність методи та форми політичного владування Ряд політологів продметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи розвитку і функціонування політичних систем. Інша група вчених вважає предметом політології вивчення системи закономірностей розвитку і функціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичній системі. Політології властиві різноманітні функції: Теоретико-пізнавальна, що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Вона виступає теоретичною основою політичної творчості, політичних реформ і реорганізацій. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити і дослідити досвід політичної діяльності соціальних суб'єктів. Методологічна функція політології охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політичної і практичної реалізації здобутих знань.через світоглядну функцію утверджуються цінності, ідеали, норми цмвілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу у супільстві, оптимальному існуванню політичних інститутів. Прогностична функція полягіє у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Прикладна функція забезпечує вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів реалізації політичних знань. Методи політології -філософський, загальнонауковий, спеціальний. Широко використовуються емтоди емпіричних соціологічних досліджень, математичні методи, аналіз статистичних даних та ін.

2. Етапи становлення політичної науки. Розвиток політології в Україні.

Виникнення політології йшло такими стадіями: 1 - від чпсів Аристотеля до середини ХІХ ст. (філософський період розвитку політології); 2 від середини ХІХ ст. до закінчення другої світової війни (емпіричний період розвитку науки, опора на практичний досвід); 3 - від закінчення другої світової війни донині (період критисного переосмислення всього арсеналу накопичених емпіричних і теоретичних знань та подільшого їх поглиблення). В 1903 році було створено Американську асоціацію політичних наук, а в 1949 під егідою ЮНЕСКО виникла Міжнародна асоціація політичної думки. У Радянському Союзі до кінця 80-х років політологію називали лженаукою. Окремі політичні дослідження якщо здійснювалися, то лише в межах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, теорії держава і права. Але й вони зводилися до засилля догм офіційного марксизму. В Україні розвиток політології став можливим лише з набуттям незалежності. З 1990 р політологія як навчальна дисципліна почала запруваджуватися у вищих навчальних закладах.

3. Політична думка в країнах Стародавнього Сходу (Конфуцій, Лаоцзи, Заратустра)

Конфуцій створює правильну, на його думку, концепцію державного управління, висловлює з цього приводу конкретні практичні поради, які можна і сьогодні брати на озброєння, вчить правителів методам завоювання довіри народу, обгрунтовує принципи керування суспільством, забезпечення всезагального щастя на шляху чеснот і справедливості. Трактат "Лунь-юй" протягом багатьох віків вважався основним предметом у китайських школах. Конфуцанство розвивали Мен-цзи та Сунь-цзи. Мен-цзи одним з перших висловив сумнів у абсолютності влади правителя, відкидав ідеї демократії. Вважаючи їх не придатними для Сходу. Сунь-цзи стверджував природність зла у людині, а тому закликав до її самовдосконалення у суспільстві. На його думку теза про рівність людей - це направда, а застосуваня сили на основі права і закону дає гарні наслідки. Основоположною категорією Лаоцзи є "дао", що символізує природний, незалежний ні від кого і ні від чого перебіг подій, втілення чеснот, природної справедливості та загальної рівності. Навіть перемога у війні сприймається Лаоцзи як благо.основний принцип поведінки - можливість діяти не відходячи від вимог "дао". Даосизм у всіх сферах орієнтувався на поміркованість, стриманість, незміність природного стану справ. Моїзм - найзначнішіми його досягненнями є:чітке обгрунтування теорії суспільного договору виникнення держави; висунення ідеї федеративного устрою держави; практичні пропозиції щодо побудови жорсткої адміністративної системи; доктрина казарменого рівноправ'я. Легізм - держава виступає як найвища мета і вінець діяльності людини, а право і закон як найліпший засіб досягнення такої мети. Головні риси закону - верховенство, унівуерсальність, жорстокість, обов'язковість для всіх. Основні методи побудови деспотичної держави матеріальне стимулювання приватних власників, спрямованість їх на землеробство; заохочення бідних до набуття власност, а багатих до добровільної віддачі частини майна бідним;методм нагород і покарань, де перевага надається покаранням.

4. Політична думка мислителів Стародавньої Греції (Платон і Аристотель).

Головні праці Платона "Політика", "Держава", "Закони". Найвидатніші заслуги Платона було закладення основ політичної філософії, розробка концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тимократії, олігархії, монархії, тиранії, демократії, філософське обгрунтування теорій політики, політичного знання, політичного мистецтва, ідеології, геніальне передбачення розмежування влад, поділу праці, освіченого абсолютизму, скасування приватної власності, оригінальні пропозиції системи державної влади.Держава виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три стани (правителів, вояків і виробників). Існує 8 типів держав:1) істинне правління; 2) законна монархія; 3) незаконна монархія тиранія; законна влада небагатьох - аристократія; 5) незаконна влада небагатьох - олігархія; 6) законна демократія із законами; 7) незаконна демократія без законів;8) тимократія - спартанський тип владування. Політика - це царське мистецтво, засноване на знанні і таланті правити людьми. Аристотель - головні праці "Політика", "Афінська політія", "Риторика", "Етика". Розглядає людину як політичну істоту, об'єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організація лише тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій діяльності. Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для існування сукупність громадян. Правильні форми держави ті, де правителі турбуються про суспільне благо, неправильні - ті, де правителі турбуються про приватні інтерси. Ідеальна форма - політія, поєднання демократії і олігархії, де багаті замирюються з бідними шляхом швидкого зростання чисельності середнього класу. Для запобігання політичних переворотів принцип рівності політики доповнюють принципом справедливості. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Право - це виключно політичний інститут. Воно складається з природнього права і встановленого людьми права. Всесвітньо історичне значення політичної концепції Аристотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як науки наук; вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичної етики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливої діяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванні конституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основ майбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.

5. Політичні погляди Марка Туллія Цицерона.

Праці "Про державу", "Про закони", "Про межі добра і зла", "Про обов'язки". Він суттєво розвинув ідеї Платона та Аристотеля про державу як республіку, тобто справу народу, згуртованого спільними інтересами і згодою у питаннях, яке виростає згідно з божественною настановою природнім шляхом. Однак погляди Цицерона суперечливі з одного боку рівність всіх людей, з іншого рабство зумовлене природою. Цицерон досить виразно подає концепції "істиного правителя" - мудрого, справедливого, обачного, обізнаного з ученнями про державу, готового заради благополуччя держави на будь-які кроки; "ідеального громадянина", що осягає істину, справедливість, зберігає велич духу і благопристойність, не шкодить іншим і чужій власності, добре працює і захищає вітчизну; "істинного права", яке виникло задовго до держави, без втручання людей, яке повністю відповідає божественним настановам, природі як джерелу і критерію справедливості, поширюється на всіх без винятку індивідів і яке є вічним незмінним; "істинних законів" - писаних актів, встановлених людьми, які не пурушують природній порядок. Цицерон виходив з постулату під дію законів попадають всі і на такій основі сам розробив проекти закоів про релігію і про магістрати тут детально визначаються повноваження державних службовців, окреслюється міра їх влади Ще однією видатною заслугою Цицерона є закладення ним правових основ міжнародного політичного спілкування, міжнародного права шляхом формулювання принципів гуманного поводження з полоненими, необхідності дотримання міжнародних зобов'язань, поділу воєн на справедливі і несправедливі.

6. Політична думка часів Середньовіччя (Фома Аквінський, Аврелій Августин).