24943-1 (Перспективи розвитку і проблеми світової економічної інтеграції укр), страница 3

Наслідки азіатської кризи для США і західної Європи виявилися менш суттєвими. Зниження курсу акцій на фондових біржах цих країн було припинено як тимчасовим закриттям бірж, так і оберненою купівлею цінних паперів тими компаніями і корпораціями, у яких курси паперів упали у жовтні - листопаді 1997 р.

У Західній Європі біржові індекси восени 1997 р. також піддалися коливанням від падіння до зростання, хоча на початку 1998 р. намітилася тенденція до їх підвищення. Водночас США і Західна Європа продовжують відчувати наслідки азіатської кризи і виражають певну занепокоєність на майбутнє, оскільки на країни Південно-Східної Азії донедавна припадало 1/3 світового ВВП і більш 40% експорту в США і Західну Європу. Отже знецінення валют країн Південно-Східної Азії становить певну погрозу для головних західних країн, тому що ріст притоку дешевих азіатських товарів може призвести до дефіциту торгових і платіжних балансів, дестабілізації економіки, особливо зростання безробіття, що, дуже небезпечно для Франції, Англії, ФРН.

Ланцюгова реакція азіатської фінансової кризи негативно вплинула на країни Латинської Америки і Росію, де відсутня економічна і фінансова стабільність.

Таким чином, азіатська фінансова криза поступово переросла у світову фінансову кризу 1998 р., істотно підірвавши стабільність національних ринків капіталів, а також у цілому світовий фінансовий ринок.

• Суттєвою перепоною для поглиблення міжнародної економічної інтеграції є різний рівень (ступінь) розвитку економік країн , що інтегруються, внаслідок чого конкурентноздатність національних економік країн , що розвиваються , виявляється очевидно меншою, в порівнянні з економіками розвинутих капіталістичних країн. За умов послаблення митних бар'єрів це призводить до нездатності виробників країн, що розвиваються, конкурувати з виробниками економічно розвинутих країн.

Дозволити собі достатню відкритість режиму зовнішньої торгівлі може лише сильна у конкурентному плані держава, яка здатна знайти собі гідне місце на світовому ринку. Надзвичайно багату інформацію дає знайомство з матеріалами світового звіту про конкурентоспроможність окремих національних економік за 1998 рік¹. Звіт є результатом досліджень великої групи вчених з різних країн світу, серед яких Джефрі Сакс, Майкл Портер та інші відомі економісти.

Концентрованим результатом дослідження є зведений індекс конкурентоспроможності різних країн світу у 1998 році.

Методологію дослідження у Світовому звіті проаналізував Ендрю Уорнер². При побудові індексу комбінувалося два основних види даних. Перший - кількісні дані: вони є індикаторами економічного стану країни, технологічних можливостей і інфраструктури, які зібрані у широкому колі виданих джерел. Другий вид даних - дані спостережень (експертні дані): огляд вимірює сприйняття ситуації провідними представниками ділових кіл (більше ніж 3000 респондентів із 53-х країн, що представлені у звіті). Інформація від цих спостережень охоплює такі факти щодо кожної країни, які кількісними даними в достатній мірі не вимірюються.

Для огляду стану справ у світі щодо конкурентоспроможності було відібрано 53 країни, серед них з країн колишнього СРСР - Україну і Росію. Ран жування конкурентоспроможності у 1998 році показано у таблиці 2 (вибірково).

Таблиця 2. Зведений рейтинг конкурентоспроможності

При відборі кількісних даних і питань для огляду автори цього звіту керувалися двома головними обставинами. Для кількісних даних обирались індикатори, що дають всебічне уявлення щодо стану економіки країни, макроекономічні і мікроекономічні дані включно, але зі спеціальним акцентом на даних, що є суттєвими в економічному зростанні (згідно з дослідженнями в науковій літературі). Ці дослідження підтверджують зв'язок між економічним зростанням країни і такими показниками як відкритість до міжнародної торгівлі, якість урядової політики, якість фінансових інституцій, ефективність ринків праці, підготовка робочої сили тощо.

Зібрані кількісні дані і дані спостережень класифікуються і розподіляються по групах - чинниках конкурентоспроможності. Ці вісім чинників - Відкритість, Уряд (державна влада), Фінанси, Інфраструктура, Технологія, Управління, Праця (людські ресурси) і Інститути. Вісім груп чинників включають більше двохсот окремих індикаторів.

Як зазначають автори резюме Джефрі Д. Сакс, Гален Л. Стоун і Ендрю М. Уорнер¹, у 1998 році найбільш конкурентноспроможними економіками, як і в 1997 році, стали Сінгапур і Гонконг, незважаючи на кризу у Східній Азії. Обидві економіки визначаються відкритою торгівлею, малим (за видатками і втручанням) урядом, розвиненою інфраструктурою.

США (3-й рейтинг) є найбільш конкурентноспроможними серед великих країн. Франція (22-й), Німеччина (24 - й) і Італія (41 - й) відстають через недостатню ефективність уряду і ринків праці. В кінці списку залишаються Україна (53 - й) і Росія (52 -й ), що є наслідком не тільки труднощів перехідного періоду, а й суперечливим характером реформ і малоефективною державною політикою.

Істотні переміщення вгору за рік здійснили Великобританія, Нідерланди, Ірландія, Фінляндія і Данія. Погіршили свої рейтинги три південно-східно-азіатські країни - Індонезія (на 16 позицій), Малайзія і Таїланд.

Для порівняльного аналізу країн по окремих чинниках вони були згруповані у шість регіональних або функціональних груп.

* Ентерпот (Епігерої) - малі і дуже відкриті економіки, що спеціалізуються на забезпеченні торгових і фінансових послуг до інших частин світу: Гонконг, Люксембург, Сінгапур, Швейцарія.

* Англосаксонські економіки - Ірландія, Великобританія, Австралія, Канада, Нова Зеландія і США.

* Європейські економіки включають країни континентальної Європи, за винятком Люксембургу і Швейцарії.

* Азіатські виробничі економіки: Китай, Індонезія, Японія, Корея, Тайвань, Малайзія, Таїланд і Філіппіни.

* Перехідні економіки: Чехія, Угорщина, Польща, Росія, Словаччина, Україна і В'єтнам.

* Латиноамериканські економіки: Аргентина, Бразилія, Чилі, Колумбія, Мексика, Перу і Венесуела.

* Інші економіки включають всі інші країни, що не вкладаються у попередні групи: Єгипет, Ісландія, Індія, Ізраїль, Йорданія, Норвегія, Південна Африка, Туреччина і Зімбабве.

Характеристики шести спеціальних груп наведені у табл. 3 де показані середні рейтинги для кожної групи показників.

Якщо проаналізувати позиції країн у восьми групах чинників, то перехідні економіки будуть посідати останні місця. Зокрема, Україна посідає 51-е місце по групі чинників "Відкритість", 52-е - по групах "Уряд", "Людські ресурси" і 53-е по інших п'яти групах показників. Адже ми все ще долаємо наслідки десятиріч державного соціалізму, економічного застою чи падіння показників ефективності 80-х років і маємо низькі рейтинги значною мірою через цю спадщину. У порівнянні з іншими регіонами, країни з перехідною економікою, за оцінками експертів, мають слаборозвинені ринкові інститути, недостатню практику управління, слабку державну владу і вкрай високі податки для того, щоб ефективно конкурувати з розвиненими країнами.

Таблиця 3. Рейтинг 7-и груп країн по 8-и факторах

найвищий, 53 - найнижчий)

•

Ще однією проблемою, що є наслідком міжнародної інтеграції, може стати поглиблення спеціалізації національних господарств на окремих видах виробленої продукції (послуг), що надалі може призвести:

а) до створення потужних транснаціональних монополій;

б) зменшення мобільності національних економік.

Глобальні проблеми світової економічної інтеграції є певнім чином продовженням регіональних інтеграційних проблем, до яких слід віднести: