38520 (Журнал "Дукля" (Словаччина, 1953–2004 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти)

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

КУШНІР ОКСАНА ВАСИЛІВНА

УДК 82–94: 070 (051)

Журнал “Дукля” (Словаччина, 1953–2004 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти

Спеціальність 27.00.04 – теорія та історія журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

Київ – 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Органічну складову національного інформаційного потенціалу становить надбання української преси на чужині. Друковані органи українців, розкиданих світами, відзначаються характерними рисами. Задовольняючи інформаційні потреби населення, видання фіксують соціально-економічні, суспільно-політичні, культурні події на території свого функціонування. Періодика національних меншин є важливим засобом їхньої самоідентифікації в контексті інтеграційних процесів та духовного взаємозбагачення. Особливо це стосується пряшівчан, чия історична доля визначила для них роль посередника у взаєминах між Україною та Словаччиною.

Українська громада Чехословаччини, усвідомлюючи тривалу політичну залежність і свій статус як національної меншини, не раз обстоювала найоптимальніший шлях збереження власної національної ідентичності у слов’янському ареалі – шлях літератури, науки й мистецтва, який, за визначенням І. Франка, “в’яже, а не розділює всі слов’янські народи”¹.

Соціально-політичні, економічні та етнопсихологічні умови розвитку культурного життя українців Чехословаччини спричинили те, що середовищем функціонування літератури була громадська періодика. Майже кожен закарпатський літератор розпочинав свій творчий шлях у журналі чи газеті. Пропагувати українське письменство Словаччини було одним із завдань газет “Слово народа” (1931–1932), “Пряшівщина” (1945–1951), “Нове життя” (1950–до сьогодні); журналів “Наша земля” (1927–1929), “Голос життя” (1929–1938), “Голос молоді” (січень–травень 1938), “Колокольчик-Дзвіночок” (1946–1949), “Дружно вперед” (1951–по даний час), “Дукля” (1953–до сьогодні). Друковане у них слово забезпечувало збереження культури української спільноти, сприяючи розширенню меж її спілкування зі світом.

У контексті післявоєнної журналістики українців Словаччини літературно-мистецький та публіцистичний журнал “Дукля” є характерним об’єктом для узагальнень щодо впливу періодичних видань на духовне життя спільноти, простеження тенденцій розвитку преси у чужій державі, визначення її ролі у міжкультурних взаєминах. Понад півстоліття він інформує про мистецькі й наукові здобутки пряшівчан, сприяє створенню позитивного іміджу української громади, подальшому зближенню та збагаченню двох народів.

Досі журнал “Дукля” не став об’єктом ґрунтовного вивчення ні в Україні, ані у Словаччині. Такі авторитетні дослідники міжнародних культурних взаємин, як Ю. Бача, М. Роман, О. Рудловчак вибірково розглядали окремі положення, маніфестовані матеріалами часопису. Ширші відомості про історію видання знаходимо в оглядових журналістських працях Ф. Ковача, М. Фоллріхової, у підсумкових редакційних публікаціях, відгуках місцевої та радянської преси. Однак ці роботи є лише першим кроком на шляху комплексного аналізу “Дуклі” як феноменального явища журналістики та культури українців Словаччини.

Актуальність обраної теми зумовлена відсутністю у вітчизняному журналістикознавстві комплексного дослідження журналу “Дукля”. При його вивченні перехрещуються журналістикознавчі, загальнодуховні, націотворчі, політичні та історичні проблеми. Об’єктивний та неупереджений аналіз видання дозволяє осмислити типологічні особливості періодики нацменшин, визначити роль преси у процесі суспільного співжиття етнічних спільнот.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукових програм і навчальних планів кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства та кафедри журналістики Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Проблематика дослідження стосується курсів “Історія української журналістики”, “Історія української літературної критики”, “Історія літератури”.

Мета дисертації – вивчити журнал “Дукля” крізь призму умов його функціонування як видання національної меншини, здійснюючи аналіз редакційної політики, структури, змісту, особливостей ідейно-тематичної та жанрово-стильової типології публікацій, визначаючи місце друкованого органу в українському культурному житті Словаччини.

Задля досягнення окресленої мети розв’язувалися конкретні завдання:

• з’ясувати стан дослідження проблеми в українському та зарубіжному журналістикознавстві, окреслити повноту її джерельної бази;

• реставрувати історико-культурні та суспільно-політичні передумови виникнення альманаху “Дукля”;

• розкрити програмні засади редакції та процес їх реалізації протягом існування журналу;

• зважити внесок провідних творців часопису у його позиціонування; визначити їх роль в історії української журналістики Словаччини;

• збагнути суть полемічних виступів і дискусій із теоретико-методологічних проблем літературної творчості, що велися на шпальтах видання;

• охарактеризувати основні ідейно-тематичні і жанрово-стильові групи художніх текстів, надрукованих у журналі “Дукля”, визначити роль пресової літератури для розвитку письменства національної меншини;

• проаналізувати літературно-критичну публіцистику, окреслити проблемно-теоретичні й жанрові виміри літературно-критичного дискурсу видання;

• оцінити літературні здобутки журналу “Дукля”, означити його місце у медійному контексті, в українському культурному житті Словаччини та в міжкультурному діалозі.

Об’єктом дисертаційного дослідження є літературно-мистецький та публіцистичний журнал “Дукля” (1953–2004, 286 номерів).

Предмет дослідження складають особливості становлення й закономірності розвитку журналу “Дукля” як видання української національної меншини у Словаччині, тематика, проблематика, жанровий канон літературних публікацій часопису.

Джерельну базу дослідження становлять примірники журналу “Дукля” (Пряшів, 1953–2004); бібліографічні довідки, публікації спогадів та вражень одного з провідних авторів журналу – Ю. Бачі; результати вже відомих наукових досліджень, які стосуються проблематики дисертації, так і надбання української та зарубіжної пресознавчої, філологічної, історичної наук.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 1953 року – часу заснування журналу “Дукля” – до 2004 року; хронологічний огляд української преси у Словаччині здійснено з середини XIX століття.

Методологічні засади роботи ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності та достовірності. Для огляду преси української національної меншини Словаччини використано загальнонаукові методи – структурно-системний, порівняльно-аналітичний; при дослідженні журналу “Дукля” – хронологічний, порівняльно-історичний, конкретно-типологічний та суто філологічні – бібліографічно-описовий, біографічний, проблемно-тематичний, жанрово-стилістичний методи.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній вперше зроблено спробу докладного аналізу журналу “Дукля” як синтезуючого й визначального фактора у національно-культурному житті словацьких українців, зокрема висвітлено особливості видання (концепція, структура, зміст), простежено еволюцію редакційної політики часопису, окреслено внесок окремих постатей в історію його розвитку.

Малодослідженість об’єкта аналізу зумовила вибірковість аспектів діяльності журналу. Основні положення і висновки дисертації базуються насамперед на уважному вивченні літературних матеріалів п’ятдесятирічного функціонування часопису. Спрямованість і зміст видання визначили головне завдання роботи – подати історико-літературну та літературознавчу панораму друкованого органу. У праці простежено ідейно-тематичну й жанрово-стильову типологію художніх та літературно-критичних творів, опублікованих у “Дуклі”, з’ясовано вплив журналу на розвиток української журналістики та літератури Словаччини, визначено його роль у культурному житті національної меншини.

Практичне значення роботи: матеріали дослідження можуть використовуватися у процесі викладання курсів історії української журналістики, теорії літератури, історії української літератури, літературної критики, а також спецкурсів і спецсемінарів, зокрема “Українська преса за межами України”; при підготовці систематичних покажчиків змісту періодичних видань та при упорядкуванні бібліографії української літературної преси; при створенні підручників, методичних посібників для студентів-журналістів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка за 2004–2007 рр., на науковій сесії Тернопільського міського осередку Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка (Тернопіль, березень 2006 р.), на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах: “Терміносистема слов’янського літературознавства” (Тернопіль, 30 вересня–1 жовтня 2005 р.), “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 28–29 жовтня 2005 р.), “Актуальні проблеми журналістикознавства” (Одеса, 13–14 жовтня 2005 р.), “Національна періодика початку XX століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення”, (Київ, 8–9 грудня 2006 р.), “Харків і Харківський університет у розвитку української журналістики” (Харків, 19–20 грудня 2006 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 статей у фахових наукових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (2) і списку використаних джерел (289 позицій). Основний зміст викладений на 171 сторінці, загальний обсяг дисертації 244 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, джерельну базу та хронологічні межі дослідження, названо методи вивчення теми, аргументовано наукову новизну і практичну цінність роботи, інформовано про апробацію дослідження.

У першому розділі – “Часопис “Дукля” в контексті журналістики словацьких українців другої половини ХХ століття” – окреслено джерельну базу з досліджуваної проблеми, простежено історію становлення й розвитку української журналістики Словаччини, з’ясовано організаційний аспект і програмні засади журналу “Дукля”, виокремлено періоди його існування, проаналізовано внесок провідних творців видання у його позиціонування.

У підрозділі 1.1. “Історіографія та джерела дослідження” наголошено, що тема дисертації знаходиться на межі журналістикознавства, історії, культурології, науки про літературу, тому теоретико-методологічну базу роботи формують джерела різних напрямків.

Першу групу джерел становить комплект журналу “Дукля” (Пряшів, 1953–2004), що знаходиться у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України, Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського (м. Київ), у фондах науково-культурного товариства “Бойківщина” (м. Дрогобич).

Достовірним джерелом для дослідження послужила література з історії України та Словаччини, з питань міжнародних зв’язків: праці Ю. Бачі, О. Богіва, М. Вегеша, В. Задорожного, І. Ваната, Н. Коровіциної, В. Литвина, І. Миговича, М. Мушинки, М. Нагорняка, І. Панькевича, Я. Пилинського, Ю. Рилача, П. Стерчо, В. Трембіцького та ін. Відомості про літературний сегмент міжкультурної комунікації є у роботах Г. Вервеса, М. Гайдая, П. Гонтара, В. Павелка, Ф. Погребенника, В. Шевчука, у збірнику “Украинско-чехословацкие интернациональные связи” (1989) та ін. Українську школу репрезентують праці Р. Гром’яка, Є. Кирилюка, В. Микитася, О. Мишанича, О. М. Мольнар-Мундяк, В. Моторного, Ф. Погребенника.

Словацька наукова україністика представлена роботами Ф. Тіхого. В. Бобека, Р. Бртаня, М. Мольнара, Л. Баботи, Ф. Ковача, М. Романа, авторів збірника “З історії чехословацько-українських зв’язків” (1959).

Третя група джерел – праці з історії української журналістики в Україні та за її межами: бібліографічні покажчики М. Мартинюка, Ф. Погребенника, Ю. Тернопільського, І. Бойка, О. Фединського, А. Юричка; праці науковців радянського періоду О. Дея, В. Дмитрука, П. Федченка; напрацювання початку 90-х років XX століття В. Владимирова, С. Горевалова, В. Гутковського, І. Крупського, А. Животка, І. Михайлина, П. Федоришина, розвідки молодих пресознавців А. Кобинець, Р. Радчик та ін. Особливе значення для вивчення теми мають праці О. Бартко, М. Гдакович, І. Капраль, Н. Лощинської, С. Семенко, В. Хропка, у яких розкрито особливості функціонування літературної преси.

Безпосереднім джерелом для дисертації були дослідження української преси в інших країнах, зокрема розвідки М. Боровика, О. Гриценка, О. Денеки, І. Крупського, Й. Лося, Ю. Покальчука, М. Присяжного, О. Савченко, Н. Сидоренко, І. Срібняк, М. Тимошика, О. Цап, І. Чорнописького, вибрані публікації з наукового збірника “Українська преса за межами України” (1996 р.) та матеріалів Всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Українська періодика: історія і сучасність” (2002, 2003 рр.). Інформацію про українські видання Чехо-Словаччини знаходимо у роботах В. Габора та І. Добоша, О. Пономаріва, П. Проніна, О. Рудловчак, М. Штеця, М. Фоллріхової.

Журнал “Дукля” ще належно не поцінований в українсько-чехо-словацькому пресознавстві. Відомі лише окремі відгуки, рецензії, огляди, опубліковані у місцевій пресі, зокрема Ю. Дацка, З. Франко, Й. Гвіща, Ф. Ковача, Р. Корецького, О. Рудловчак, у радянській періодиці – О. Гуреїва, В. Бондара, М. Олійника, оцінні публікації на сторінках “Дуклі” – Ю. Гарбара, Ф. Гондора, Я. Соловича.

Четверту групу джерел становлять праці з історії пряшівського письменства: колективна монографія “Література чехословацьких українців (1945–1967). Проблеми й перспективи” (1988), розвідки Ю. Бачі, Ф. Ковача, М. Романа, Д. Павличка, З. Ґеник-Березовської.

Дисертація базується на методологічних засадах, викладених у дослідженнях загальних тенденцій розвитку української журналістики (В. Бебик, О. Сидоренко, І. Бондар-Терещенко, В. Здоровега, Ю. Колісник, А. Москаленко, Б. Потятиник, В. Різун, А. Чічановський, В. Шкляр), а також специфіки журналістських жанрів (В. Здоровега, І. Михайлин, В. Ворошилов, М. Вуароль, М. Кім, В. Горохов, В. Пельт, Г. Мельник, А. Тепляшина, В. Моїсеєв, А. Тертичний та ін.).

Шостий сегмент джерел – література з історії та теорії літературної критики. Висновки В. Баранова, А. Бочарова, В. Барахова, Ю. Борєва, Ю. Бурляя, І. Гаєка, Р. Гром’яка, В. Ейдінової, Б. Єгорова, М. Зельдовича, А. Корокотіної, Н. Кучми, В. Полякова, Ю. Суровцева, Т. Щукіної та ін. послужили критеріями для характеристики літературно-критичного доробку журналу “Дукля”.

Глибше познайомитися з персоналіями окремих творців журналу допомогли матеріали інтерв’ю, бібліографічні огляди, зокрема, Ю. Бачі.