pravo_alla (Представництво. Види довіреностей)

Міністерство економіки України

Українська Академія Зовнішньої Торгівлі

Контрольна робота

з дисципліни “Основи цивільного права”

(Завдання №4)

Виконала: студентка 1 курсу,
4 групи ММЗ 004
Єрьоменко Ала Іванівна.

Адреса: 04071 м. Київ,

вул. Межигірська 3, кв.27

Київ 2001

П л а н

Глава I Поняття і види представництва

1. Поняття і значення представництва

2. Суб'єкти представництва

3. Повноваження представника. Підстави для виникнення представництва

4. Види представництва

5. Представництво в арбітражному суді

Глава II Довіреність

1. Довіреність. Форма довіреністі та її види

2. Посвідчення довіреності

3. Строк довіреності

4. Передоручення

5. Припинення довіреності

Список використаної літератури

Додатки

Глава I

1. Поняття і значення представництва.

ЦК України дає змогу визначити представництво як здійснен­ня однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються ци­вільні права та обов'язки¹.

Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятості) не може особисто здійснювати свої права і обов'язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби і т.п.

За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не припускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання та ін.).

2. Суб'єкти представництва.

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа(Мал. 1).

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права — громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.

Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як пра­вило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, пред­ставниками можуть бути особи, які досягли трудового пов­ноліття, тобто 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України).

Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не супе­речить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні².

Третьою особою, з якою внаслідок дії представника вста­новлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України³ представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є.

3. Повноваження представника.

Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноваженнь представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи — ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фак­том, який породжує права та обов'язки особи, яку представ­ляють. За ст. 62 ЦК України⁴ повноваження можуть грунтува­тися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).

Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.

Проте, зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не мають на це необхідних повноважень. Частіше, у реальному житті має місце так називане мниме представництво, коли учасники цивільного обороту думають, що діють відповідно до правил про представництво, але в дійсності представник відповідним повноваженням не володіє. Прикладами такого мнимого представництва можуть служити випадки невірного оформлення довіреності, припинення її дії в зв'язку з закінченням терміну дії, скасуванням її особою, яку представляють, і т.п.

В усіх випадках неправомірного офомлення угод або інших юридичних дій, які були зроблені одною особою від імені і в інтересах іншого, не породжують для останнього відповідних прав і обов'язків, але вона може вважатися правомірною тільки в тому випадку коли особа, яку представляють в подальшому, схвалить цю угоду. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути виражено як у письмовій формі, наприклад у виді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п. . Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсної з моменту її вчинення⁵.

Як свідчить судова та арбітражна практика непоодиноки­ми є випадки, коли представники укладають угоди з переви­щенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повно­важень. В таких випадках неуповноваженого представника, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний характер, він може бути в притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'яза­них з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена пред­ставником юридичної особи або керівником її відокремлено­го підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана не­дійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено уго­ду, знала або повинна була знати про відсутність у представ­ника юридичної особи або керівника її відокремленого під­розділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Іноді угоди укладаються представником, але в них не зга­дується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: як­що керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково від­сутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної осо­би, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вва­жати укладеною від імені юридичної особи.

4. Підстави виникнення та види представництва

Підста­вами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ст. 62 ЦК України⁶ повно­важення представника можуть грунтуватися на довіреності, адміністративному акті та законі. Обсяг та характер повнова­жень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.Розрізняють такі види представництва:

1) представництво, яке грунтується на договорі;

2) представництво, яке грунтується на законі;

3) представництво, яке грунтується на адміністративному акті.

Договірне, або добровільне представництво виникає за во­лею особи, яку представляють і яка визначає особу представ­ника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повно­важення представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір до­ручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії⁷.

Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційним пред­ставником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними до­говорів у сфері підприємницької діяльності.

Головна особливість комерційного представництва поля­гає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного пред­ставника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.

Представництво, яке виникає на підставі закону та адмі­ністративного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлю­ється незалежно від волі особи, яку представляють.

Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають закон­ним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни⁸, а за осіб які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни⁹. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження пред­ставника безпосередньо визначаються законом.

Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє со­бою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок ви­дання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представ­ницьких функцій, зокрема з укладенням угод.

5. Представництво в арбітражному суді.

Представництво в арбітражному суді - це процесуальна діяльність, здійснювана від імені і в інтересах осіб, що беруть участь у справі: сторін, третіх осіб, державних органів. Справи організацій в арбітражному суді ведуть їхні органи і представники, громадяни ж можуть вести справи в арбітражному суді самі або через представників. Арбітражний процесуальний кодекс припускає ведення справ органами юридичних осіб і громадянами безпосередньо або через представників, або разом із представниками.

Представником в арбітражному суді може бути будь-який громадянин, що має належним чином оформлені повноваження на ведення справи. Права і законні інтереси громадян, що не володіють повною дієздатністю, захищають в арбітражному процесі їхні законні представники - батьки, усиновителі, опікуни або попечителі. Законні представники можуть доручити ведення справи в арбітражному суді іншому обраному ними представнику.

ЦК України не обмежує коло осіб, що можуть бути представниками учасників арбітражного процесу. Ними можуть бути будь-які громадяни, у тому числі співробітники організацій, адвокати, робітники юридичних фірм, будь-який уповноважений громадянин, що не підпадаює під винятки. Єдина вимога, зазначена Кодексом, це наявність належним чином оформлених повноважень на ведення справи. Повноваження представника повинні бути виражені в дорученні, яке видано і оформлено відповідно до закону.

Повноваження на ведення справи в арбітражному суді дають представнику право на учинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім: підписання позовної заяви, передача справи в третейський суд, повної або часткової відмови від позовних вимог і визнання позову, зміни предмета або підстави позову, висновки мирової угоди, передача повноважень іншій особі (передовіреність), оскарження судового акта арбітражного суду, підписання заяви про винесення протесту, вимоги примусового виконання судового акта, одержання присуджених майна або грошей. Повноваження представника на вчинення кожного з зазначених дій повинні бути спеціально передбачені в дорученні, яке видано особою, яку він представляє.

На підставі довіреності на ведення справи представник вправі: знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з нього, знімати копії, заявляти відводи, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, представляти свої докази і розуміння по усім виникаючим у ході арбітражного процесу питанням. Про право вчинення таких дій не потрібно спеціальної вказівки в дорученні.

Глава II.

1. Довіреність. Форма довіреністі та її види

Поняття довіреності. Довіреністю визна­ється письмове уповноваження, яке видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами¹⁰.

За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представ­ника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прий­няття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повнова­ження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представля­ють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

Оскільки довіреність є односторонньою цивільно-право­вою угодою, вона має відповідати загальним умовам дійснос­ті, яким повинні задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіре­ності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій фор­мі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов'язково має бути зазначена особа, якій вона видана.

За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує пред­ставник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (за­гальні), спеціальні та разові.

Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій (наприклад, генеральною є дові­реність, яка видається керівникові філії юридичної особи).

Спеціальна довіреність видасться представникові на здійс­нення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіре­ність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці.