31576 (Правова організація працевлаштування громадян), страница 4

Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється картка персонального обліку гро­мадян, які звернулися до державної служби зайнятості за спри­янням у працевлаштуванні на сезонні роботи. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають при­зову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку. Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здій­снюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою розміру мінімаль­ної заробітної плати, встановленого законодавством України, за умови виконання норм праці. Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку роботи. Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного проживання. Громадяни, які були зняті з обліку у зв'язку з виїздом на сезонні роботи, у разі повторного звернення до центру зайнято­сті підлягають реєстрації, і на них заповнюється нова картка персонального обліку громадянина, який шукає роботу, чи без­робітного.

Громадяни, які самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятості за сприянням у працевлашту­ванні, реєструються у центрі зайнятості за місцем тимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюється персональна картка обліку громадян, які звернулися по дер­жавної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.

Правові відносини органів державної служби зайнятості з

підприємствами

Діяльність держави через свої органи по забезпеченню зай­нятості населення є соціальною діяльністю. Але органи дер­жавної служби зайнятості не могли б вирішувати поставлені перед ними завдання без участі підприємств. Тому створення підприємствами робочих місць і надання їх бажаючим здійснювати трудову діяльність громадянам також носить соціальний характер. Взаємовідносини підприємств з органами державного уп­равління і місцевого самоврядування будуються відповідно до законів України «Про підприємства в Україні», «Про зайнятість населення», «Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве самоврядування» та інших законодавчих актів Украї­ни, які встановлюють компетенцію цих органів.

Підприємство на добровільній договірній основі бере участь в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку території, що проводиться місцевою Радою. Підприємство зо­бов'язане за рішенням місцевої Ради створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою право­здатністю та організовувати їх професійну підготовку. Рада народних депутатів має право залучати підприємства на не­профільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов Кабінету Міністрів України, пов'язаних з надзви­чайними ситуаціями.

Підприємства, незалежно від форм власності, їх службові особи сприяють: проведенню державної політики зайнятості на основі додержання законодавства про працю, а також прий­нятих відповідно до нього умов, договорів та угод; організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфі­кації працівників, професійного перенавчання тих, хто підля­гає вивільненню з виробництва; працевлаштуванню визначе­ної місцевою державною адміністрацією кількості осіб, які по­требують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Підприємства, що активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості населення в регіоні, одержують певні пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або по­вністю компенсують витрати, пов'язані з прийняттям на робо­ту додаткової кількості працівників. Проблеми зайнятості під­приємства можуть розв'язувати шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачува­них громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

За квотами, що встановлені органами місцевої державної адміністрації та виконавчими комітетами відповідних Рад народних депутатів, органи державної служби зайнятості направ­ляють на ці підприємства громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підго­товки. Органи державної служби зайнятості за дорученням під­приємств укладають договори з громадянами про їх працев­лаштування з попереднім, якщо це необхідно, професійним навчанням, оплативши вартість проїзду, добові, а також нада­ють допомогу при переїзді на нове місце проживання та робо­ти за рахунок коштів підприємств. Підприємства, розташовані на території регіону, незалеж­но від відомчої підпорядкованості, щомісячно в повному об­сязі подають державній службі зайнятості інформацію про на­явність вільних робочих місць (вакантних посад) і у десятиден­ний строк — про всіх прийнятих працівників.

Відповідно до Указу Президента України від ЗО грудня 1995 р. ряд повноважень державної виконавчої влади було делеговано головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських Рад. Зокрема, головам і виконавчим комі­тетам передано право контролювати подання підприємствами всіх форм власності даних про наявність вільних робочих місць (посад), організовувати інформування населення про потребу підприємств всіх форм власності у працівниках, розробляти і затверджувати перспективні і поточні програми зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організовувати їх виконання, а також проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як без­робітні.

При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в органі­зації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорга­нізацією або перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніше як за два місяці в письмовій формі державній службі зайнятості, вказуючи підста­ви і строки вивільнення, найменування професій, спеціаль­ностей, кваліфікації, розмір оплати праці. У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого пра­цівника. Ці кошти зараховуються у державний фонд сприяння зайнятості і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціальному захисту вивільнюваних пра­цівників. Державна служба зайнятості має право вносити пропозиції до місцевої державної адміністрації та відповідної Ради народних депутатів про припинення на строк до шести місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою. Активна роль у розробці державної політики зайнятості, реалізації і контролі за заходами по її забезпеченню належить також профспілкам. В усіх країнах профспілки вважають без­робіття соціальним злом. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпе­чення захисту громадян від безробіття та його наслідків ви­значаються колективним договором, державною та терито­ріальними угодами профспілок з органами державного уп­равління та об'єднаннями підприємств (роботодавців) відповідно до чинного законодавства. Так, Генеральною угодою на 1997— 1998 роки поставлена мета зберегти для вивільнюваних праців­ників рівень додаткових гарантій для окремих категорій населен­ня та особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. При здійсненні структурної перебудови передбачити заходи для перерозподілу трудових ресурсів у суспільному виробництві, в тому числі на користь перспективних та стратегічно необхідних галузей еко­номіки. Для урегулювання проблем масового вивільнення працівників сторони домовилися передбачати надзвичайні за­ходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту насе­лення у разі, якщо масштаби безробіття вийдуть за межі, виз­начені Державною програмою зайнятості населення. Передбачалась також підготовка узгоджених з профспілка­ми змін до чинного законодавства щодо врегулювання пробле­ми часткового безробіття і соціального захисту частково безро­бітних.

З метою забезпечення продуктивної зайнятості населення та соціальних гарантій у разі безробіття за участю профспілко­вих об'єднань розробити довгострокову програму зайнято­сті населення України та концепцію розвитку ринку праці з урахуванням проведення структурної перебудови економіки, приватизації, інвестиційної та податкової політики Професійні спілки, органи державного управління, влас­ники підприємств проводять спільні консультації з проблем зайнятості населення. Повинна удосконалюватись також сис­тема інформаційного забезпечення вивчення та аналізу стану ринку праці на основі об'єктивного прогнозування його роз­витку. При укладенні Генеральної угоди сторони заявили, що в умовах переходу до ринкової економіки договірне регулювання суспільно-економічних процесів на принципах соціального парт­нерства є об'єктивною необхідністю.

Поняття безробітного і його правове становище

При переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працю. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування, але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу.

Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини є усві­домлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику повної зайнятості.

Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкупля­тись матеріальною допомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога — це вже на крайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного на роботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість насе­лення» безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших пе­редбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступити до неї. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків — від 16 до 60 років. Не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реоргані­зацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або ско­роченням чисельності чи штату. У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому може бути запропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою кваліфікацію. Тому не можуть бути виз­нані безробітними особи, які вперше шукають роботу і не ма­ють професії (спеціальності), в тому числі випускники загаль­ноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тим­часового характеру. Не можуть бути визнані безробітними громадяни, які ма­ють право на пенсію, а також особи, які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як таких, що шукають роботу. При цьому вони втра­чають право на надання їм статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією.

Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їм не було запропоновано підходящої ро­боти. Рішення про надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин за­реєструвався як такий, що шукає роботу.