30686 (Позбавлення суб’єктивного права на житло)

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Аврамова Ольга Євгенівна

УДК 349.444

ПОЗБАВЛЕННЯ СУБ’ЄКТИВНОГО ПРАВА НА ЖИТЛО

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Здійснення людиною свого природного права на життя пов’язано з багатьма факторами, серед яких одне із чільних місць посідає наявність у неї житла. Втрата людиною житла створює реальну загрозу для її фізичного та соціального буття. Саме тому Конституція України у ст. 30 проголошує недоторканність житла. Але юридичний зміст недоторканності житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс – забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об’єктом яких є житло – будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло.

Позбавлення суб’єктивного права на житло завжди була актуальною проблемою у юридичній науці та практиці. Так, на долю мільйонів українців випали націоналізації, депортації, примусові переселення, зокрема у зв’язку із великомасштабними будовами, Чорнобильською катастрофою. Українське цивільне законодавство передбачає чимало підстав позбавлення суб’єктивного права на житло окремих осіб. Наскільки справедливими і науково виваженими є вони сьогодні з позицій прав людини, необхідно дослідити.

Проблема цивільно-правового регулювання позбавлення суб’єктивного права на житло не є новою для юридичної науки, однак її дослідження проводились ще за радянських часів тому їх результати частково втратили свою актуальність. Тому що в Україні встановлена нова система захисту прав людини, оновленні принципи цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), змінено співвідношення приватного та державного житлового фонду, сформовано ринок житла. Наслідком цього стала необхідність розробки нових засад правового механізму позбавлення суб’єктивного права на житло, що максимально враховував права людини та відповідав балансу інтересів людини і ринковим принципам економіки. Застосування примусових підстав припинення права власності на житло, оренди породжує питання забезпечення, гарантування права особи на житло.

Дослідження позбавлення суб’єктивного права на житло обумовлено і наявністю прогалин у національному законодавстві, яке необхідно вдосконалити з урахуванням європейського досвіду в галузі стандартів прав людини та механізмів їх реалізації. Кожна держава Європейського Союзу має свій досвід за цією проблемою, якій необхідно вивчити та не допустити можливих помилок при практиці застосування норм по позбавленню суб’єктивного права на житло.

Теоретичним підґрунтям для подальшого дослідження проблеми позбавлення суб’єктивного права на житло стали праці науковців дореволюційного, радянського і сучасного періодів: Г.Н. Амфiтеатрова, Ю.Г. Басіна, Є.В. Богданова, І.Л. Брауде, Д.В. Ватмана, А.В. Венедіктова, М. Венеціанова, М.К. Галянтича, В.П. Грибанова, Б.М. Гонгала, О.В. Дзери, Л.А. Дульнєвої, П.М. Дятлова, В.А. Золотара, О.С. Іоффе, А.Ю. Кабалкіна, Ю.М.Конькова, Л.О. Красавчикової, П.В. Крашенінникова, Н.С. Кузнецової, В.Н. Литовкіна, В.П. Маслова, І.Б. Мартковича, Є.О. Мічуріна, П.С. Нікітюка, Й.О. Покровського, О.А. Пушкіна, П.В.Рамзаева, З.В. Ромовської, В.В. Салова, Н.О. Саніахметової, П.І. Седугіна, М.М. Сібільова, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова, В.Ф. Чигира, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича та інших.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної цільової програми «Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державного реєстру 0186.0.070867) та відповідно до «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.», схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 05.01.2006 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка загальних засад позбавлення суб’єктивного права на житло в цивільному праві і надання науково-теоретичних пропозицій, спрямованих на вдосконалення житлового законодавства.

Для досягнення зазначеної мети у дисертаційному дослідженні поставлені такі завдання:

– встановити стан наукової розробленості досліджуваних проблем;

• конкретизувати поняття житла як об’єкта цивільних правовідносин;

• визначити правову природу, поняття, принципи позбавлення суб’єктивного права на житло;

• уточнити зміст права на житло та зміст права на недоторканність житла;

• конкретизувати класифікацію підстав позбавлення права приватної власності і права користування житлом;

• установити недоліки та прогалини чинного законодавства, що регламентує відносини, пов’язані з позбавленням суб’єктивного права на житло та розробити рекомендації щодо їх усунення.

Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, що виникають у зв’язку зі позбавленням суб’єктивного права на житло.

Предметом дослідження є наукова доктрина, національне та іноземне законодавство, практика Європейського Суду з прав людини, практика судів України, щодо суб’єктивного права на житло, недоторканності житла і підстав позбавлення суб’єктивного права на житло.

Методи дослідження. Основні положення роботи здобуті у результаті застосування загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. У процесі дисертаційного дослідження було використано: історичний метод, що дозволив продемонструвати послідовність розвитку наукової думки, законодавства у хронологічної послідовності (з ХІХ ст. по ХХІ ст.) для виявлення закономірностей формування загальних засад позбавлення суб’єктивного права на житло; метод порівняльного правознавства дозволив виявити схожі та відмінні підходи в розв’язанні проблем застосування підстав позбавлення суб’єктивного права на житло в Україні та в інших країнах; формально-юридичний метод застосовано з метою виявлення прогалин у законодавстві України щодо регулювання підстав позбавлення суб’єктивного права на житло і для розробки пропозицій, спрямованих на його вдосконалення; статистичний метод було застосовано для отримання первинної інформації про сучасний стан поставленої проблематики; системно-структурний метод використовувався при визначені правової природи підстав позбавлення суб’єктивного права на житло. Застосування аналізу і синтезу дало можливість виявити принципи, підстави позбавлення права власності на житло та права користування житлом.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у новому комплексному дослідженні позбавлення суб’єктивного права на житло, що відображається у основних положеннях та висновках:

1. Вперше розроблено авторське визначення поняття житла соціального забезпечення. Житло соціального забезпечення – це житло, призначене для задоволення житлової потреби особами (які взагалі не мають житла або живуть в умовах, які не відповідають санітарно-технічним вимогам та нормам житлової площі, і не можуть власними зусиллями забезпечити себе житлом), що надається у постійне або тимчасове користування, на платній або безоплатній основі, у випадках та в порядку, передбачених законодавством.

2. Вперше визначено, що недоторканність житла може розглядатися як один із засобів забезпечення суб’єктивного права на житло. В роботі запропоновано трактувати право на недоторканність житла як систему забезпечених людині різноманітних можливостей, покликаних створити передумови для здійснення нею права на життя.

3. Вперше згруповано цивільно-правові засоби забезпечення недоторканності житла якими є: виселення особи, що незаконно зайняла житло; відшкодування збитків та моральної шкоди, за руйнування та незаконно заволодіння житлом; визнання недійсним договору, спрямованого на незаконне заволодіння житлом; звільнення від обов’язку сплати квартирної плати за час неможливості користування житлом; припинення діяльності, яка створює загрозу руйнування чи пошкодження житла; відшкодування шкоди, що виникла у зв’язку з рятуванням житла (сприяння порятунку); можливість встановлення режиму нерозголошення відомостей особистого життя, яке склалось у житлі.

4. Вперше визначено принципи, яким має відповідати позбавлення права приватної власності на житло: законності, винятковості, справедливості, розумності, дотримання балансу інтересів власника і суспільства, обґрунтованості (позбавлення права приватної власності може здійснюватися при необхідності задоволення інтересів суспільства), гласності, позбавлення власності тільки на підставі судового рішення.

5. Вперше сформульовано авторське визначення поняття позбавлення суб’єктивного права на житло, як системи примусових підстав його припинення, що здійснюється у випадках і в порядку передбачених законом, з настанням наслідків виселення, заміна права власності на право користування житлом та (чи) отримання грошової компенсації.

6. Вперше проведено класифікацію видів реквізиції, в залежності від підстав проведення: реквізиція, яка проводиться під час введення надзвичайного стану; реквізиція, яка проводиться під час проведення мобілізації в умовах воєнного стану. В залежності від об’єкта, реквізиція поділяється на реквізицію рухомого та нерухомого майна. Уточнено правовий режим будинків, які залишились у зонах безумовного відселення після аварії на ЧАЕС. Оскільки ці споруди не придатні до проживання в них, вони не можуть вважитися житлом. Відповідно до цього зроблено висновок, що реквізиція житла, у зв’язку з аварією на ЧАЕС, в практиці України не відбувалася.

7. Вперше розмежовано за різними критеріями підстави виселення: в залежності від дій осіб, що користуються житлом: виселення внаслідок правомірних або неправомірних дій наймача; в залежності від правового статусу особи, що користується житлом: виселення членів сім’ї наймача та виселення інших осіб; в залежності від строку договору найму: виселення з житла, отриманого на певний строк, та виселення з житла, отриманого за договором найму на невизначений строк; в залежності від наслідків: виселення із наданням або без надання житла; в залежності від правового режиму житла: виселення з державного житлового фонду, тимчасового житлового фонду, фонду соціального призначення, зі службових приміщень, гуртожитків, з будинків ЖБК, приватного житла.

8. Дістало подальшого розвитку думка, що право на житло можна розглядати у широкому і вузькому розуміннях. У широкому розумінні право на житло охоплює ряд правомочностей: володіння, користування та розпорядження житлом; створення механізмів і умов, за яких кожний громадянин мав би змогу побудувати житло, придбати його у власність або отримати у користування; використання та розпорядження приватним житлом на власний розсуд, з дотриманням закону; створення умов для забезпечення житлом малозабезпечених верств населення і людей без визначеного місця проживання, введення державного контролю за умовами проживання людини для надання адресної допомоги; створення умов охорони житла; невтручання у сферу приватного життя, що здійснюється у житлі; неможливість позбавлення житла, крім випадків, передбачених законом.

У вузькому розумінні зміст права на житло включає в себе можливість отримати житло (на ринку житла або з фонду соціального призначення, зокрема при його позбавленні) та користуватися ним (суб’єктивне право на житло).

9. Набуло подальшого розвитку твердження, що поняття житла можна розглядати у загальному та у розумінні житлового права. У загальному розумінні житло – це обране особою місце проживання особи, незалежно від його призначення та придатності. У розумінні житлового права житло – це об’єкт нерухомого майна, призначений для постійного проживання громадян, який відповідає архітектурно-планувальним, санітарним, і технічним вимогам, установленим державним будівельним нормам, інвентаризований, прийнятий до експлуатації, зареєстрований в установленому законом порядку.

10. Обґрунтовано положення про розширення змісту недоторканності житла, елементами якого є: здійснення людиною особистого життя у своєму житлі на свій розсуд; встановлення відповідного регламенту поведінки у житлі як інших фізичних і юридичних осіб, так і держави; учинення перешкод незаконному вторгненню; захищатися від спроб незаконного позбавлення житла, зокрема від незаконного переселення та від умисного руйнування; захищатися від агресивних дій і дій, що турбують: від надмірного шуму, інших порушень, зокрема ущільненої забудови; здійснення комплексу дій по охороні житла від негативного впливу оточуючого середовища; надання наймачеві житла права на захист від його власника.

11. Запропоновані додаткові аргументи щодо необхідності звуження можливості конфіскації житла та як найшвидшого затвердження нового Переліку майна, яке не може бути предметом конфіскації.

12. Запропоновано класифікацію підстав припинення права приватної власності на житло: підстави припинення права власності, що визначені в цивільному законодавстві, сімейному законодавстві, житловому законодавстві; в залежності від об'єкта, на який припиняється право власності (земельна ділянка з житловим і нежилим приміщеннями; квартира, житловий будинок, кімната у квартирі); в залежності від того, до кого переходить право власності (держави; територіальної громади; приватних осіб); в залежності від отримання компенсації (платне чи безоплатне припинення); правомірне чи неправомірне позбавлення власності; в залежності від підстави застосування (із закону; рішення суду; договору); в залежності від суб’єкта позбавлення (держава, приватний власник); в залежності від правового механізму позбавлення права власності: підстави примусового викупу житла; підстави звернення стягнення на житло; підстави примусового вилучення житла.