30686 (657973), страница 2
Текст из файла (страница 2)
13. Запропоновані пропозиції щодо удосконалення законодавства (див. додаток) відносно:
– введення обов’язкового страхування житла;
– встановлення можливості виселення із наданням іншого житла меншого за розмірами, в межах житлових норм, при несплаті квартирної плати за договором найму житла соціального забезпечення;
– встановлення можливості проведення капітального ремонту житла наймачем лише за письмовою згодою власника житла;
– встановлення можливості відшкодування моральної шкоди, якщо переїзд в інше житло всупереч волі власника чи наймача спричинив стійке психологічне страждання, навіть при правомірному виселенні;
– з кола об’єктів які можуть бути конфісковані слід виключити житловий будинок, квартиру, у яких реально проживає осуджена особа або члени її сім’ї.
Практична значимість результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані як база для подальшого дослідження позбавлення суб’єктивного права на житло. Окремі положення дослідження можуть бути використані при викладанні спецкурсу «Житлове право». Сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення законодавства України (Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, Земельного кодексу України законів України та підзаконних актів, проекту Житлового кодексу України).
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільно-правових дисциплін та цивільного процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на: Всеукраїнській науково – практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (м. Харків, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 27 грудня 2000 р.); першій обласній конференції молодих науковців «Тобі Харківщино – пошук молодих», секція № 9 «Сучасні проблеми права, державної безпеки життєдіяльності людини, формування громадянського суспільства» (м. Харків, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 19-20 березня 2002 р.); круглому столі «Охоронюваний інтерес в цивільному праві» (м. Харків, ХНУВС, 16 грудня 2005 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам’яті проф. О.А.Пушкіна (м. Харків, ХНУВС, 27 травня 2006 р.); круглому столі «Реформування житлового законодавства: проблеми та перспективи» (м. Харків, ХНУВС, 16 грудня 2006 р.).
Публікація результатів. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження містяться у дев’яти наукових статтях, що опубліковано у виданнях, визнаних ВАКом України фаховими для юридичних наук, а також у тезах трьох доповідей.
Структура та обсяг дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (253 джерел), додатка. Обсяг дисертації – 193 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі дисертації визначається актуальність теми дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні основи, мета і завдання дослідження, формулюється його наукова новизна, висвітлюється практичне значення та апробація результатів дослідження.
Розділ 1 «Суб’єктивне право на житло та правові гарантії його недоторканності» складається з трьох підрозділів. В підрозділом 1.1. «Житло як об’єкт цивільних правовідносин» аналізується поняття, ознаки та види житла, на підставі нормативних актів та науковій юридичній літературі. Житло розглядається у загальному розумінні і у розумінні житлового права.
Автор звертає увагу на те, що для житла, яке забезпечує здорове середовище проживання людини, властива система юридичних і якісних вимог. До юридичних вимог слід віднести: вид приміщення (квартира, житловий будинок, кімната тощо), належність до певного житлового фонду, стан будівництва (відбувається за затвердженим проектом або вже завершено, здійснення перепланування), розташування (на законно відведеній ділянці), проходження державної реєстрації, прийняття до експлуатації, наявність проведення інвентаризації, відповідність санітарним, технічним нормам і встановленій мінімальній нормі житлової площі. Якісні вимоги характеризують безпосередній якісний стан житла, який визначено на імперативному рівні через встановлені державні стандарти. Якісні вимоги житла – це довговічність, корисність, різнорідність, унікальність, стаціонарність тощо, вони можуть впливати на попит, вартість житла, впливати на життєвий рівень людей, які мешкають у ньому або купують його.
Особливість житла як об’єкта цивільних правовідносин в тому, що це товар з особливим характером та виконання ним соціальних функцій, які виявляють його цінність для суспільства. До них можна віднести: сприяння розвитку стабільних сімейних стосунків, подолання таких явищ, як бездомність, дитяча безпритульність, сприяння зміцненню та охороні здоров’я, як фізичного, так і психологічного.
При розгляді класифікації житла, особливу увагу приділено житловим будинкам. Видами житлового будинку є одноповерхові будинки, малоповерхові будинки (до 4-х поверхів) та багатоповерхові будинки. Запропонована класифікація житлових будинків: в залежності від стадії будівництва – будинки із завершеним будівництвом і незавершеним будівництвом, переплановані будинки, а також в залежності від можливості задовольнити потребу у проживанні – будинки, що відповідають санітарним, технічним вимогам і аварійні житлові будинки.
Доведено, що житло – це матеріальне благо, яке має економічний зміст, певну вартість (ринкову, балансову, залишкову) і забезпечує місце проживання для людини, а також є засобом забезпечення немайнових благ особи, таких як життя, особиста недоторканність, охорона здоров’я тощо.
У підрозділі 1.2. «Зміст суб’єктивного права на житло» аналізуються нові конституції держав Європи і Азії та зміни поглядів науковців на зміст права на житло. Зроблено висновок, що право на житло може розглядатися у широкому і вузькому розуміннях.
Автор доходить висновку, що проблема навколо забезпечення житлом людини, позбавленої житла, не можуть не враховуватися державою, яка рухається у напрямку європейської спільноти.
Зроблено висновок, що у зв’язку з численними порушеннями житлових прав дитини у суспільстві в житловому праві необхідно приділити особливу увагу забезпеченню житлом і гарантіям житлових прав дитини.
У підрозділі 1.3. «Недоторканність житла як один із засобів забезпечення суб’єктивного права на житло» зроблено висновок, що недоторканність житла – поняття, що перебуває в динаміці, тобто його розуміння розвивається і змінюється в міру розвитку самого суспільства і його зміст в різних державах може відрізнятися, в залежності від історії розвитку суспільства, національних звичок і традицій, релігійних і моральних норм.
Право на недоторканність житла має особливе значення для кожної особи, оскільки дотримання цього права є певною гарантією інших прав людини – права на життя, на особисту недоторканність, на володіння, користування і розпорядження своєю власністю тощо. Недоторканність житла гарантує людині, з одного боку, недоторканність його житла (захист від незаконного вторгнення), з іншого – житло не може бути вилучено державою, крім випадків, прямо передбачених у законі. Недоторканність житла може здійснюватися тільки за наявності визначених правових засобів, розвиненої правосвідомості населення і наявності правової культури посадових осіб, пов’язаних з питаннями недоторканності житла. Реалізація недоторканності житла можлива за наявності певних гарантій, які встановлені державою для захисту особистого життя від проникнення у житло і примусового виселення з нього, та базуються на повазі до приватного і сімейного життя людини.
Втручання у недоторканність житла може бути правомірним і неправомірним. У першому випадку це втручання можливе і без дозволу особи, але ж у випадках та в порядку, встановлених законом. В іншому випадку – це свавільне втручання, під яким слід розуміти умисне вторгнення в житло людини, в обставини її особистого життя, що здійснюється всупереч чинному законодавству без дозволу уповноваженої особи або без достатніх підстав.
Розділ 2. «Позбавлення права приватної власності на житло» складається з п’яті підрозділів і присвячений вивченню динаміки виникнення і існування правовідносин по позбавленню права приватної власності на житло.
Підрозділ 2.1. «Теоретичні і історичні засади позбавлення права приватної власності на житло». Констатовано, що у цивільному праві мало уваги приділяється позбавленню права приватної власності. Примусові підстави позбавлення права приватної власності, за загальним правилом, відносять до підстав виникнення права державної власності (що ближче до природи адміністративного права), внаслідок чого цивілісти уникають проблеми пояснення вторгнення публічних механізмів до цивільно-правового матеріалу, що недопустимо у правовій державі.
Проблема вилучення нерухомого майна для державних або суспільних потреб ще в ХІХ ст. у юридичній науці вважалася особливо важливою внаслідок винятковості цього інституту і приналежності його до двох різних галузей права. М. Венеціанов розробив три групи теорій, що пояснювали юридичну природу позбавлення права приватної власності. До першої відносилися теорії, що пояснювали юридичну природу експропріації з позицій цивільного права та мали назву приватноправових. Друга група побудована на принципах публічного права. Третя мала змішаний характер і пояснювала примусове відчуження з точки зору як приватного, так і публічного права. Дисертант обстоює третю теорію.
Автором розглянуто еволюцію підстав позбавлення права приватної власності на житло. До 1917 р. позбавлення або обмеження приватної власності охоплювалося містким поняттям «експропріація». Вона застосовувалася для задоволення державних і суспільних потреб: економічних (будівництво доріг, вулиць тощо), військових (спорудження фортець), духовно-моральних (спорудження і розширення церков, благодійних закладів, бібліотек та ін.), санітарних (будівництво лікарень), з метою внутрішньої безпеки (спорудження в'язниць, казематів) або для встановлення сервітуту. У законодавстві до 1917 р. безоплатне вилучення майна для державних і суспільних потреб не застосовувалося, існували вимоги про те, що перелік примусових підстав позбавлення права власності повинен бути вичерпним і міститися в нормативних актах, що мають найвищу юридичну силу (Іменний Найвищий Указ).
Радянський період нашої історії насичений численними нормативно-правовими актами різної юридичної сили, застосування яких позбавляло громадян права приватної власності на житлові будинки та квартири. Це націоналізація, позбавлення житла у зв’язку з депортацією населення та використанням його з метою отримання нетрудових доходів, вилучення надлишків житлової площі, володіння на праві власності більш ніж одним будинком, вилучення безнаглядного та безгосподарського житла.
Підрозділ 2.2. «Характеристика окремих підстав позбавлення права приватної власності на житло» аналізується правомірне та неправомірне позбавлення права приватної власності на житло.
Підпункт 2.2.1. «Правомірне позбавлення права власності на житло». Автор стверджує, що позбавлення права власності на житло є широким поняттям, яке може включати у себе примусові підстави припинення права власності, позбавлення житла у результаті дій (правомірних або неправомірних), при втраті житлом якісних ознак, завдяки яким задовольняються житлові потреби людини. Розглянути правомірні підстави припинення права власності як добровільні, так і примусові.
Автором проведено аналіз поняття непридатного житла, депресивних районів, безхазяйного і безгосподарно утримуваного житла. Запропоновано безгосподарно утримуване житло вважати, як житло, власник якого відомий і який систематично не виконує обов’язки власника по утриманню житла, використовує його не за призначенням, що призводить до псування або руйнування цього житла та порушення прав сусідів.
У підпункті 2.2.2. «Неправомірне позбавлення права власності на житло» автором сформульовано висновок, що неправомірне позбавлення права власності на житло може виникнути у результаті недійсного правочину, незаконного правового акта, знищення житла у результаті протиправних дій (незаконне перепланування житла, підпал та інше).
На підставі аналізу судової практики автором пропонується встановлення деякі обмеження в здійсненні правочинів інвалідів І–ІІ групи, самотніх осіб, які досягли пенсійного віку. Таке обмеження можна встановити у формі наявності обов’язкової згоди на здійснення правочинів органів опіки.
За аналізом законодавства встановлено, що у нормах права відсутнє поняття несанкціонованого ремонту та відповідальності винних осіб при знищенні житла, у результаті такого ремонту. Тому автором пропонується для вирішення вказаної проблеми встановити правило, про проведення ремонту квартири з дотриманням правил безпеки співжиття, дозволеними засобами та методами, при наявності необхідних дозволів, якщо це передбачено законом.
Підрозділ 2.3. «Правове регулювання примусового викупу житла» присвячено однієї з підстав втрати суб’єктивного права на житло є його примусовий викуп. Зокрема, житло може бути предметом примусового викупу за наступними підставами: примусове відчуження житла, яке є пам’яткою історії і культури (ст. 352 ЦК України); примусовий викуп житла у зв’язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розташовано (ст. 351 ЦК України); примусове відчуження житла, що складає незначну частку спільної власності (ст. 365 ЦК України).
Зроблено висновок що введення двох термінів – «суспільна потреба» і «суспільна необхідність» не має практичного значення, тому що термін «суспільна потреба» не передбачається у Конституції України та Цивільному кодексі України.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
