29466 (Норма права)
Описание файла
Документ из архива "Норма права", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "рефераты, доклады и презентации", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "29466"
Текст из документа "29466"
Реферат
Теорія держави і права
На тему:
Поняття і визначення норми права. Правотворчість
ЗМІСТ
1. Норма права.
2. Правотворчість
Список літератури
1. Норма права
Поняття і класифікація соціальних норм. Соціальні норми – загальні правила поведінки людей, колективів, соціальних груп; правила поведінки в суспільстві.
Класифікація соціальних норм:
-
За способом встановлення і забезпечення.
Норми моралі – правила поведінки, засновані на уявах про справедливість, несправедливість, добро, зло, честь, совість, які виникнули в суспільстві і були забезпечені силою суспільної думки.
Звичаї – правила поведінки, що склалися історично і дотримувались у силу звички (традиції, етикет).
Норми права – встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові, формально-визначені, типізовані правила поведінки, що дають учасникам регульованих відносин суб'єктивні права і юридичні обов'язки, що покладені на них.
Корпоративні норми – норми, вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями) і підтримані владою суспільних об'єднань.
Релігійні норми – правила, встановлені різними віросповіданнями й обов'язкові для віруючих (Старий Завіт, Новий Завіт, Коран, Сунна, Талмуд, Авеста, релігійні книги буддистів, даосів тощо).
-
За змістом сфери регульованих відносин.
-
Політичні норми – норми у сфері політики, тобто правила боротьби за владу.
-
Організаційні норми – регулюють організаційні питання.
-
Естетичні норми – норми, що регулюють поняття краси.
-
За способом утворення.
Норми, що носять стихійний характер.
Норми, що носять свідомий характер.
-
За способом закріплення і вираження.
Усні норми.
Письмові норми.
Поняття норми права. Під нормою права розуміється загальнообов'язкове формально-визначене правило поведінки, встановлене і забезпечене суспільством і державою, закріплене й опубліковане в офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їхніх учасників.
Ознаки норми права:
-
Норма права закріплює міру свободи волевиявлення і поведінки людини.
-
Це форма визначення і закріплення прав і обов'язків.
-
Норма являє собою правило поведінки загальнообов'язкового характеру.
-
Це формально-визначене правило поведінки.
-
Норма права є правило поведінки, гарантоване державою.
-
Вона має якість системності.
Співвідношення права і моралі. Загальні риси права і моралі:
-
Є надбудовою над економічним базисом.
-
Мають нормативний зміст.
-
Є регулятором суспільних відносин.
-
Реалізуються в більшості випадків добровільно.
-
Внутрішній гарант реалізації – совість людини.
Відмінні риси права і моралі:
Право виникає разом із державою, а мораль виникла раніш права.
Право складається з норм (правил поведінки), а мораль має більш складну структуру.
Право характеризується конкретністю, визначеністю, а мораль – більш широким змістом.
Право забезпечується можливістю державного примусу, а мораль – звичкою або силою суспільної думки.
Правом заздалегідь реґламентовані конкретно міри і форми примусу, чого немає в моралі.
Право надає всебічну оцінку поведінки лише правопорушника, а мораль – будь-яку поведінку людини.
Право відмирає разом із державою, а мораль залишається в будь-якому суспільстві.
Структура норми права. Структура норми права є логічно погоджений її внутрішній зміст, обумовлений фактичними суспільними відносинами, що характеризується наявністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів, реально виражених у нормативно-правових актах.
Структура норми права складається з трьох елементів:
Гіпотеза – елемент структури, що вказує на конкретні життєві обставини (умови) при наявності або відсутності котрих і реалізується норма.
Диспозиція – елемент структури, що містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правовідносин.
Санкція – елемент структури, що вказує на несприятливі наслідки, що виникають у результаті порушення диспозиції норми права.
Конкретний нормативно-правовий акт не завжди містить усі три елементи структури одночасно. Так, у цивільно-правових актах є гіпотеза і диспозиція, а санкції складають окремі нормативно-правові акти; кримінально-правові акти містять диспозицію і санкцію, а гіпотеза – доля Загальної частини КК.
Види правових норм.
За суб'єктами правотворчості.
-
Норми права, що виходять від держави (від вищих і місцевих органів державної влади і управління).
-
Норми права, що виходять безпосередньо від громадянського суспільства (рішення, прийняті на референдумі).
За соціальним призначенням і роллю в правовій системі.
Установчі – норми-принципи (конституційні норми).
Регулятивні – норми-правила поведінки.
а) управомочуючі – надають своїм адресатам право на здійснення будь-яких дій.
б) зобов'язуючі – обов'язок зробити якісь дії.
в) забороняючі – заборона на скоєння будь-яких дій.
Охоронні – норми-стражі порядку.
Забезпечувальні – норми-гарантії.
Декларативні – норми-оголошення.
Дефінітивні – норми-визначення.
Колізійні – норми-арбітри.
Оперативні – норми-інструменти.
За методом правового регулювання.
-
Імперативні – мають сугубо суворий, владний-категоричний характер, не допускають відхилень у регульованій поведінці (кримінальне, адміністративне право).
-
Диспозитивні – є присутнім автономний характер, що дозволяє учасникам самим домовитися по будь-якому питанню (цивільне, сімейне право).
-
Рекомендаційні норми – встановлюють варіанти бажаної для держави поведінки.
За сферою дії.
Норми загальної дії – поширюються на всіх і на всю територію.
Норми обмеженої дії – мають межі, обумовлені територією, часом, суб'єктами.
Локальні нормативні розпорядження – діють у рамках окремих державних, суспільних або приватних структур
За часом.
Постійні (Конституція України).
Тимчасові (Закон про Державний бюджет України на 2000 рік).
За колом осіб.
-
Діють на усіх, хто підпадає під їхню дію (Конституція України поширюється на всіх громадян України).
-
Діють на чітко позначену групу суб'єктів (Закон про загальний військовий обов’язок в Україні поширюється лише на осіб чоловічої статі).
Характеристика правового регулювання суспільних відносин. Можна сказати, що правове регулювання – це врегулювання нормами права певних суспільних відносин. З цього витікає, що предметом правового регулювання є те, що регулює право (трудове право регулює трудові відносини). Як правило право регулює певну сферу суспільних відносин.
Предмет правового регулювання – це певні групи суспільних відносин, що входять у сферу правового регулювання. До них відносяться:
Відносини людей щодо обміну цінностями.
Відносини щодо владного управління суспільством.
Відносини щодо забезпечення правопорядку.
Інші правовідносини.
Метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів, за допомогою яких право регулює суспільні відносини.
Методи бувають імперативними (характеризується точним дотриманням та субординацією) та диспозитивними (характеризуються можливістю вибору та рівноправністю сторін).
Способи: заборона (не можна робити: вбивати, красти тощо), дозвіл (можна робити: працювати, відпочивати тощо), зобов’язання (повинен робити: берегти природу, платити податки тощо), рекомендування (порада: що і як варто зробити).
Типи: загальнодозвільний (дозволене усе, крім…) і дозвільний (заборонено усе, крім…).
Правовий режим – це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні юридичних засобів і створює бажаний соціальний стан і конкретний ступінь сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб'єктів права
Прикладами правових режимів є протекціонізм, режим найбільшого сприяння тощо.
Методи, способи і типи правового регулювання, а також правові режими є правовими засобами, за допомогою яких держава здійснює цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини.
Правове регулювання – це цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових засобів.
2. Правотворчість
Форма права – це спосіб вираження зовні державної волі, юридичних правил поведінки, спосіб об’єктування правових норм.
Іноді форми зовнішнього вираження норм права називають джерелами права, тим самим ототожнюючи поняття «форми» і «джерела» права. Однак, виходячи з загальноприйнятого значення слова «джерело», як «усякого початку або підстави, кореня і причини, вихідної точки», цей погляд не зовсім вірний, тому що друге поняття ширше першого.
Класифікація джерел права:
Виділяються наступні джерела права:
У матеріальному сенсі – матеріальні умови життя суспільства, що об'єктивно викликають виникнення права, необхідність правового регулювання і певної державної влади.
-
Матеріальні умови життя суспільства.
-
Форми власності.
-
Інтереси людей.
Як джерело пізнання – історичні документи, релігійні погляди, що дійшли до цього часу.
Тексти законів минулого.
Літописи.
Історичні хроніки.
В ідеологічному сенсі.
Правосвідомість.
Правові вчення.
Юридичні доктрини.
Погляди й ідеї.
У формальному сенсі – сукупність способів зведення в закон волі політичних сил, що знаходяться при владі.
Нормативно-правовий акт.
Правовий звичай.
Юридичний прецедент.
Нормативний договір.
Характеристика окремих форм права. Правовий звичай.
Історично першою формою права був правовий звичай.
Правовий звичай – це санкціоноване державою історично сформоване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло до звички в результаті багатократного повторення тих самих дій і вчинків, що призводять до правових наслідків.
Державне санкціонування відбувається двома способами:
-
Відсилання до звичаю – шляхом указівки на звичай у нормативно-правовому акті.
-
Використанням звичаю в якості нормативної основи судового рішення.
В українській правовій системі роль правового звичаю, як джерела права, незначна.
Юридичний прецедент.
Як джерело права був відомий ще в Стародавньому Римі – т.зв. «преторське право». Суть його зводилася до того, що воля спеціальної посадової особи (претора) була здатна перебороти перешкоди, встановлені Законами XII таблиць («квирітське право»). Претор міг скасувати або змінити будь-який із законів квирітського права.
У сучасних умовах юридичний прецедент – судове або адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається сила норми права, і яким керуються при розгляді схожих справ.
Розрізняються наступні види юридичних прецедентів:
Адміністративний прецедент – джерело права в сфері управлінської діяльності.
Судовий прецедент – джерело права, що означає визнання в суду правотворчої функції.
Юридичний прецедент поширений переважно в країнах загального права – Великобританії, США, Канаді, Австралії, Нової Зеландії й ін.
Нормативний договір.
Ще одним джерелом права є нормативний договір.
Нормативний договір – угода між правотворчими суб'єктами, у результаті якої виникає нова норма права.
Значення нормовстановлюючих договорів признається у всіх правових системах. Однак, на відміну від договорів-угод, дані угоди не носять персоніфікованого, індивідуально-разового характеру, їх зміст складає загальні правила поведінки (норми). На відміну ж від нормативно-правових актів, дані договори – результат угоди рівноправних суб'єктів з приводу діяльності, що представляє їх загальний інтерес. Найбільше значення нормативний договір має для міжнародного і конституційного права.
Поняття і види нормативно-правових актів. Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині і країнах континентальної правової сім’ї.
Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ, що приймається у певній процедурній формі компетентним органом у порядку делегованого законодавства або референдуму і містить у собі норми права.
Ознаки нормативно-правового акту:
Видається компетентним органом держави або приймається безпосередньо на референдумі.
Містить норми права, установлює, скасовує або змінює їх.
Володіє юридичною чинністю, що охороняється і забезпечується державою.
Має вигляд письмового документу з установленою структурою (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і необхідними атрибутами. До необхідних атрибутів відноситься назва виду нормативно-правового акту (закон, постанова тощо), назва самого нормативно-правового акту (Закон про вибори Президента), дата його вступу в силу тощо. Основним елементом структури є стаття.
Класифікація нормативно-правових актів за їх юридичною чинністю:
-
Закони.
Конституційні закони.