CURSWORK (Спадкування за заповітом), страница 3

§3. Права заповідача.

Заповідачу належать слідуючі права:

1). Заповісти на свій розсуд усе своє майно одній або кільком особам-спадкоємцям, визначивши частки кожногоспадкоємцям першої та другої черги.

2). Заповісти усе майно одній особі або декільком особам які не належать ні до першої ані до другої черги спадкоємців за законом.

3). Право заповісти усе своє майно юридичній особі або кільком юридичним особам, що знаходяться в Україні.

4). Право на свій розсуд заповісти усе майно державі Україна.

5). Право на свій розсуд заповісти все своє майно іноземним громадянам, іноземним фірмам, іншій державі, крім випадків, коли Україна перебуває з цими державами в стані війни.

6). Право на свій розсуд залишити частину свого майна одній або кільком особам що входять або не входять до кола спадкоємців за законом, а іншу частину не заповідати взагалі, і в такому випадку вона буде успадковуватися на загальних умовах спадкування за заповітом.

7). На свій розсуд позбавити права спадкування законних спадкоємців шляхом прямого позбавлення, після якого спадкове майно стає виморочним і переходить у власність держави, або шляхом побічного позбавлення - заповідач ігноруючи спадкоємців за законом заповідач заповідає все майно одній особі.

8). Заповідач має право у будь-який час змінити зміст заповіту. Зміна заповіту може проводитись лише заповідачем особисто шляхом складання тексту нового заповіту або подання нотаріусу заяви про зміну певних пунктів заповіту.

9). Право скасувати заповіт шляхом складання нового заповіту, або поданням заяви нотаріусу.

10). Право на особливі заповідальні розпорядження.

§4. Коло спадкоєців за заповітом і змістом заповіту.

Відповідно до Цивільного кодексу України кожний громадянин має право залишити все своє майно або частину свого майна ( включаючи предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку ) одній, чи кільком особам, які можуть бути як з кола спадкоємців за законом, так і з осіб, що не входять до кола спадкоємців за законом. Також можна заповісти все своє майно або частину його державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям ( стаття 543 Цивільного кодексу України ).

Таким чином заповіт на користь далекого родича чи сторонньої особи буде дійсним і втому випадку,коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом ( наприклад діти, батьки, дружина та інші).

За заповітом заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які належать до першої черги спадкоємців за законом. Також заповідач може за заповітом залишити все своє майно або частину майна онуку, незважаючи на те, що син або дочка спадкодавця, тобто батьки онука чи онучки, є живими.

Вищенаведені приклади свідчать про те, що заповідач не зв’язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати все своє майно або його частину державі, або державним, кооперативним, та іншим громадським організаціям, незважаючи на те, що існують спадкоємці за законом.

За спадодавцем залишається право розподілити майно між спадкоємцями за законом або соронніми особами в будь-яких частках. Наприклад одному спадкоємцю він може залишити 7% від спадкової маси, а іншому - 93% її. При чому все це стосуєься всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку ( стаття 543 Цивільного кодексу України).

Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадуванні за заповітом. Заповідач має право розпоряджатися ним так само, як і всім іншим майном. Це значить, що заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних сападкоємців, які проживали з ним спільно більше року до його смерті.

§5. Право на обов’язкову частку в спадщині.

Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця ( в тому числі й усиновлених ), утриманців та інших непрацездатних спадкоємців першої черги.

Це обмеження полягає у встановленні обов’язкової частки, яка надається неповнолітнім або непрацездатним дітям спадкодавця, непрацездатній дружині або чоловіку спадкодавця, бвтькам і утриманцям померлого. Ці особи, незалежно від змісту заповіту успадковують незалежно від змісту заповіту не менше ніж дві третини частки, що б належала кожному з них при спадкуванні за законом.

Як вже було сказано, цю частку, на яку за всіх обставин мають право вищезазначені особи, називають обов’язковою часткою. Якщо в заповіті заповідач позбавить обов’язкової частки своїх неповнолітніх або непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців, то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку є вичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обв’язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкоємця є непрацездатний брат, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом, оскільки брат, як спадкоємець другої черги за законом права на обов’язкову частку не має.

Також не мають права на обов’язкову частку онуки та правнуки спадкодавця, в тому числі і за умови, що вони неповнолітні або непрацездатні. В своїй практичній діяльності нотаріальні контори керуються цим правилом при завіренні заповіту, і нотаріус має роз’яснити значення статті 535 Цивільного кодексу України.

1. Особливі заповідальні розпорядження.

Законодавством передбачена можливість зробити в заповіті особливі розпорядження. Це підпризначення спадкоємця, заповідальний відказ, покладання, виконяння заповіту та розпорядження вкладами в фінансово-кредитних установах. Давайте розглянемо ці особливі заповідальні розпорядження.

§1. Підпризначення спадкоємця.

Правила підпризначення спадкоємця регулюються статтею 536 Цивільного кодексу України. Підпризначення спадкоємця ( або ж субституція ) - це особливе розпорядження спадкодавця за яким додатково призначається другий за чергою спадкоємець на випадок,

коли перший спадкоємець не прийме спадщину внаслідок смерті до відкриття спадщини, або ж відмови від спадщини. Кількість підпризначених спадкоємців необмежена.

§2. Заповідальний відказ.

Заповідальний відказ, або ж легат, це розпорядження спадкодавця, за яким спадкоємцю дається доручення передати певну частину спадкового майна іншій особі, яка зазначена в заповіті. Склад легату: легатарій - відказоотримувач, відказник - спадкоємець, на якого покладено передачу певного майна. За Зхідно-Європейським правом лгатарій може бути універсальним, сингулярним та партикулярним. Універсальний легатарій - передається все спадкове майно очищене від боргів. Сингулярний легатарій - це заповідальний відказ, за яким переходить лише певна частина майна. Партикулярний легатарій - передається лише певне право.

Змістом легату може бути зобов’язання спадкоємця передати відказоотримувачу певні речі в межах спадкової маси або ж зобов’язання сплатити певну суму грошей відказоотримувачу. Виконання легату може бути лише в межах спадкового майна. У разі смерті спадкоємця (після смерті спадкодавця, але до виконання легату ), зобов’язання по легату переходять до спадкоємців спадкоємця.

§3. Покладання.

Покладання, як і легат, також є сингулярним правонаступництвом. Покладання - це особливе розпорядження спадкодавця за заповітом, за яким спадкоємець зобов’язується виконати певні дії на користь конкретної особи, або ж виконати дії для загальнокорисної мети. Це визначено в статтях 539 та 540 Цивільного кодексу України. Так, за статтею 539 Цивільного кодексу України заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житло, зобов’язання надати іншій особі довічне користування певним житлом або його частиною. Право користування зберігається навіть у випадку відчуження майна спадкоємцем і іншими особами в тому числі і за спадкуванням. В статті 540 Цивільного кодексу України зазначено, що заповідач може покласти на спадкоємця виконяння дій для загальнокорисної мети. Це також сингулярне спадкування, але на відміну від довічного користування дії здійснюються щодо невизначеного кола осіб, і строк може бути визначеним спадкодавцем. Прикладом покладення може бути покладення на спадкоємця обов’язку надавати громадськості змогу користування приватною бібліотекою заповідача, його коллекцією, виставкою чи експозицією.

§4. Виконання заповіту.

Виконання заповіту - це здійснення останньої волі заповідача призначеною особою-виконавцем. Виконавці не є представниками ні заповідача, ані спадкоємців, а виникають на підставі закону. Функцією виконавців є визначення кредиторів та дебіторів, і, власне, виконання останньої волі заповідача. Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним при охороні спадкового майна, і по управлінню цим майном. Ці витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець повинен представити спадко’ємцям за їх вимогою звіт.

§5. Розпорядження вкладами.

Відповідно до статті 564 Цивільного кодексу України порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в фінансово-кредитних установах, за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами. Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за загальними правилами спадкування .

V. Порядок реалізації спадкових прав.

§1. Прийняття спадщини.

Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за заповітом або за законом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду на прийняття спадщини. Якщо спадкоємець приймає спадщину, то вона, за статтею 548 Цивільного кодексу України, визнається належною йому з моменту відкриття спадщини. Прийняття спадщини не є обов’язком спадкоємця, а є лише його правом.

Для прийняття спадщини спадкоємець має подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо прийняття спадщини, або фактично вступити у володіння чи управління майном. Фактичний вступ у володіння (за статтею 549 Цивільного кодексу України ) - це вступ у володіння чи управління спадщиною осіб-спадкоємців, які проживали разом із спадкодавцем. Фактичний вступ у володіння або управління будь-якою часткою майна розглядається як прийняття всієї спадщини. Дії, що свідчать про намір спадкоємця вступити у володіння спадщиною повинні бути здійснені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (як це зазначено в статті 549 Цивільного кодексу України ).

Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини або фактично не вступить в володіння спадщиною, то вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини. Частка спадкоємця, що не прийняв спадщини, переходить до інших спадкоємців, що закликаються до спадкування. При неприйнятті всіма спадкоємцями спадщини майно стає виморочним, і переходить у власність держави.

Якщо спадкоємець з поважних причин (тривала хвороба, тривале відрядження тощо ) пропустив строк прийняття спадщини то цей строк може бути подовжено в судовому порядку. У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому випадку спадкоємцю не потрібно звертатися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це від всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

§2.Відмова від спадщини.

Як це було вже сказано вище, внаслідок відкоиття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов’язок прийняти її. Саме через це спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не вчинив дій, що зазначені в статті 549 Цивільного кодексу України то вважається, що він відмовився від спадщини. Також відмовитись від спадщини можна подавши відповідну заяву в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. В такому випадку можна відмовитися від спадщини на користь осіб, закликаних до спадкування, а також на користь держави або громадських організацій.

§3. Перехід права на прийняття спадщини.

Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала на це право називається спадковою трансмісією. Вона має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за заповітом чи за законом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. В такому випадку права померлого спадкоємця переходять до його спадкоємців. Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України право померлого спадкоємця на спадкування майна може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. У випадку, коли строк що залишився становить менше ніж три місяці, то він продовжується до трьох місяців.

§4. Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця.