20498 (Розвиток швидкості у військовослужбовців), страница 10

Важливим для методики підготовки військовослужбовців у бігу на 100 м є положення про те, що досягнення максимальної швидкості - 8 м/с, що відповідає результату 13,5 с, відбувається переважно через збільшення довжини кроків. У тренуванні збільшити довжину кроків набагато простіше, ніж їх частоту. Достатньо більше уваги приділити силовому і спеціально-силовому напрямку підготовки. Для військовослужбовців такої майстерності однаково ймовірно досягнути тих ж самих результатів у бігу на 100 м або присідаючи і вистрибуючи із гирею, або виконуючи спеціальну бігову роботу на стадіоні.

Отже, практично невикористаним резервом швидкісної підготовки військовослужбовців є збільшення сили м’язів, що беруть участь у виконанні вправ. Причиною зневажливого ставлення до силового напрямку може бути некритичне ставлення до тренування кваліфікованих спринтерів, в якому значна увага приділяється розвитку швидкості рухів. Безумовне віднесення бігу на 100 м до швидкісних вправ також зробило свою справу: практично виключило засоби силової спрямованості у швидкісному тренуванні військовослужбовців. За класифікацією, що подається у легкій атлетиці, біг на 100 м відноситься до групи швидкісно-силових вправ. Отже, віднесення вправи до цієї групи припускає необхідність силового тренування для підвищення швидкісних можливостей людини.

Питання самоконтролю

1. Поясніть основні причини необхідності диференційованого розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців.

2. Охарактеризуйте показники фізичного навантаження у повторному і сенсорному методах для розвитку швидкості простої рухової реакції.

3. Дайте характеристику диференційованому підходу до покращання часу простої рухової реакції на прикладі бігу на 100 м.

4. Поясніть значення складної рухової реакції у військово-професійній діяльності.

5. Розкрийте вимоги до методики підвищення швидкості окремого руху.

6. Дайте характеристику етапам зменшення часу складної рухової реакції з вибором. Наведіть приклади такої реакції у військовій діяльності.

7. Розкрийте вимоги до методики підвищення швидкості окремого руху.

8. Назвіть етапи та основні вимоги ефективного збільшення частоти рухів.

9. За результатами моделі підготовленості визначте можливий власний час пробігання 100 м. Оцініть свою підготовленість.

10. Поясніть, чому на 100 м найважливішим показником є максимальна швидкість бігу по дистанції.

1. Інтегральний підхід до розвитку комплексних форм швидкості

Інтегральний підхід до розвитку комплексних форм швидкості військовослужбовців базується на виконанні вправи у цілому. Більшість вправ на швидкість складається з декількох елементарних форм, які об’єднані єдиною структурою і цільовим призначенням. Наприклад, швидке реагування і відповідь при виконанні прийомів рукопашного бою, боксу, боротьби включає складну рухову реакцію на об’єкт, що рухається, або реакцію з вибором і швидке виконання окремого руху або серії рухів. Інший приклад: швидко відреагувати на сигнал, поданий керівником, і зробити перебіжку у заданому напрямку включаючи просту рухову реакцію (відповідь на попередньо відомий сигнал заздалегідь визначеним рухом) і здатність набрати максимально можливу швидкість на короткій відстані.

Методичні положення інтегрального підходу до розвитку швидкості військовослужбовців передбачають наступні вимоги:

1. Складові, з яких утворюються комплексні форми швидкості, засвоюються до рівня, не нижчого, а за їх вияв у комплексі.

2. Комплексні форми швидкості – це поєднання, що повністю відповідають вимогам професійної підготовленості.

3. Рівень володіння вправою повинен давати можливість виконувати її творчо, враховуючи можливу зміну ситуації та функціонального стану виконавців. У незнайомих умовах таке засвоєння вправи дозволяє доцільно змінити рухи і ефективно їх пристосовувати до незвичних вимог.

4. Удосконалення комплексних форм швидкості повинно проводитись не тільки у полегшених, звичайних та змагальних умовах, але і у наближених до бойових. Це означає, що вправи виконуються не тільки у спортивній чи військовій формі, але також у повному військовому спорядженні, у несприятливих умовах, у стані повного фізичного і психічного виснаження, при максимальній мобілізації всіх можливостей людини.

5. Чітке етапне розмежування швидкісної підготовки повинно підкріплюватись науково обґрунтованими нормативами, розробленими з урахуванням різних вимог виконання вправи. Такі нормативи забезпечують об’єктивну основу оцінювання результату на кожному етапі підготовки.

6. Етапів швидкісної підготовки передбачається три: загальний, спеціалізований і спеціальний. Кожний з етапів вирішує свої завдання. Планування навчального процесу проводиться від вищого етапу до нижчого, а не навпаки.

7. Пороговий рівень результатів виконання швидкісних вправ на загальному (першому) етапі підготовки повинен забезпечувати виконання вправ на спеціальному рівні мінімум на оцінку “задовільно”. Більш високі результати дають можливість прогнозувати ступінь засвоєння вправи на наступному етапі підготовки.

8. Результати спеціального (останнього) етапу швидкісної підготовки розцінюються як можливість успішного виконання бойового завдання. Наприклад, біг на 100 м у військовій формі (берцях) погіршує час у порівнянні зі спортивною формою в середньому на 9,3%; після несення добового наряду показники знижуються ще на 3-5%; виконання вправи у нічний час доби - на 10,3%; біг без розминки – на 17,3%. Виходячи з можливого погіршення результату у несприятливих умовах, необхідно забезпечити відповідне досягнення показників швидкості на попередніх етапах підготовки: першому – загальному і другому –спеціалізованому.

З певною умовністю загальний етап швидкісної підготовки можна розглядати як виконання вправ для розвитку швидкості без урахування майбутньої військової професії. Тренування на цьому етапі проводиться на майданчику, стадіоні та інших спеціальних місцях. Підготовка забезпечує оптимальні умови розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців. Другий етап – етап спеціалізованої підготовки – передбачає виконання таких вправ і в таких умовах, які є типовими для конкретної професійної діяльності. Вправи на швидкість повинні носити спеціалізований характер. Перший і другий етапи заздалегідь плануються у навчальних умовах. Третій етап вимагає вивчення конкретної оперативної обстановки, всебічного аналізу умов виконання бойового завдання. Підготовка проводиться цілеспрямовано з урахуванням усіх його особливостей. Загальних рекомендацій для успіху недостатньо. Відбір кандидатів - індивідуальний. Критерії відбору встановлюються на підставі моделювання діяльності і для кожного окремого випадку будуть різними.

При інтегральній підготовці завжди виникає потреба визначити можливості даної особи чи групи людей для успішного виконання поставленого завдання. Оцінювання придатності проводиться на основі комплексного підходу, який припускає аналіз за декількома факторами, що впливають на результат. До основних напрямків такого відбору необхідно віднести:

- вихідний рівень розвитку фізичних та рухових якостей;

- особливості тілесної готовності;

- можливість зниження швидкісних та інших показників під дією несприятливих факторів;

- приріст результатів у процесі тренування;

- стан здоров’я кандидатів;

- добровільність та рівень мотивації претендентів.

У цілому, якщо прийняти за можливе покращання результатів протягом навчання, то курсантам Львівського військового інституту вдається зменшити час бігу на 100 м з 15,0 с до 13,5 с. Швидкісна підготовленість майбутніх офіцерів за типовими програмами у середньому покращується на 11%. Результати цілком прийнятні, якщо врахувати можливість покращання швидкості у подальшому з урахуванням вже професійної діяльності. Систематична інтенсивна підготовка, яка забезпечує стійкий приріст досягнень, не залежить від віку та початку спеціалізованого тренування. Спостереження у спорті показують, що тривалість покращання швидкісних можливостей професійної підготовки складає 8-12 років. Отже, подальша ефективна тренувальна робота є цілком реальна протягом значного часу. Її необхідно продовжувати і після закінчення вищого військового навчального закладу. Цікаво, що, незважаючи на доволі складні умови підготовки, у курсантів показник приросту результатів у бігу на 100 м вищий за результати професійної підготовки спринтерів, які почали приблизно у такому ж віці спеціалізоване тренування – 8,5%. Причина високих темпів приросту результатів у курсантів проста – невисокі початкові досягнення у бігу на 100 м. Зі спортивної практики відомо, що підвищення майстерності супроводжується зниженням темпів приросту результатів.

Човниковий біг, як одна із вправ комплексного оцінювання швидкісних можливостей військовослужбовців в ускладнених умовах виконання, також характеризується позитивною багаторічною динамікою. Середні результати подолання дистанції за період навчання у Львівському військовому інституті покращуються з 28,3 с до 27,3 с. Час зменшився на 3,7%. Слід зауважити, що в процесі тривалого використання човникового бігу при багаторазовому повторі у стандартних умовах знижують значущість її в оцінюванні спритності військовослужбовців.

Література

1. Настанова з фізичної підготовки військ. Наказ Міністра оборони України від 5.11.97 р. № 400.

2. Годик М.А. Контроль тренировочных и соревновательных нагрузок. - М.: Физкультура и спорт, 1980.- 136 с.

3. Годик М.А. Спортивная метрология: Учеб. для ин-тов ФК. - М.: Физкультура и спорт, 1988. – 192 с.

4. Доповнення до нормативів з фізичної підготовки військовослужбовців ЗСУ від 3.07.2002р.

5. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. Изд. 2-е - М.: Физкультура и спорт, 1970.- 200 с.

6. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Львів: Штабар, 1997.- 207 с.

7. Максименко Г.Н., Табачник Б.И. Тренировка бегунов на короткие дистанции. – Киев: Здоровье, 1985.- 128 с.

8. Матвеев Л.П. Теория и методика ФК: Учеб. для ин-тов ФК.- М.: Физкультура и спорт, 1991.-С. 213-230.

9. Михайлов В.В. Навчання фізичним вправам та розвиток фізичних якостей військовослужбовців: Навч.- метод. посібник. -Львів: ЛВІ, 2002.- 82с.

10. Михайлов Володимир. Оптимізація змагальної підготовленості багатоборців Військово-спортивного комплексу // Молода спортивна наука України: Зб. наук. праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип. 7: У 3-х т.- Львів: НВФ “Українські технології”, 2003.-Т. 2.- С. 368-372.

11. Новицкий Ю. Особенности физической подготовленности студентов призывного возраста // Фізична підготовка військовослужбовців // Матеріали відкритої науково-методичної конференції. - Київ: СК МО України, НУФВС України (29-30 квітня), 2003.- С. 159-162.

12. Озолин Э.С. Спринтерский бег. – М.: Физкультура и спорт, 1986.- 159 с.

13. Петровский В.В. Бег на короткие дистанции (спринт). – М.: Физкультура и спорт, 1978. – 80 с.

14. Платонов В.Н., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. - Київ: Олімпійська література, 1995.- С. 218-236.

15. Проверка и оценка физической подготовки в вооруженных силах США и Великобритании: Учеб. пособие. – С-Пб.: ВИФК, 1996.- 31 с.

16. Рукопашний бій // Анохін Є.Д., Логінов Д.О., Міщенко В.В., Томашук С.К., Єрьомін С.А.: Навч.- метод. посібник. – Львів: ЛВІ, 2002. – 130 с.

17. Спортивна класифікація з легкої атлетики. Затверджено Держкомспортом України. Наказ № 632 від 01.04.2002 р.

18. Теория и организация физической подготовки войск // Под ред. Л.А. Вейднер-Дубровина, В.В. Шейченко, В.В. Миронова С-Пб.: ВИФК, 1992.- С. 211-236.

19. Теорія та організація фізичної підготовки військ: підручник // Під ред. Ю.О. Резнікова, В.М. Афоніна.- Львів: ЛВІ, 2002.- С. 52-80.

20. Физическая подготовка в военно-учебных заведениях США. - С-Пб.: ВИФК, 1995. – 42 с.

21. Физическая подготовка в иностранных армиях: Учеб. пособие – С-Пб.: ВИФК, 1997.- 32 с.

22. Физическая подготовка в вооруженных силах НАТО: Учеб-метод. пособие // Под общ. ред. В.Г.Балакина. – С-Пб.: ВИФК, 1999.- 179 с.