14657 (Хвороби кролів, спричинювані найпростішими з неясним систематичним положенням. Нематодози)

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: ХВОРОБИ, СПРИЧИНЮВАНІ НАЙПРОСТІШИМИ З НЕЯСНИМ СИСТЕМАТИЧНИМ ПОЛОЖЕННЯМ. НЕМАТОДОЗИ

ХВОРОБИ, СПРИЧИНЮВАНІ НАЙПРОСТІШИМИ З НЕЯСНИМ СИСТЕМАТИЧНИМ ПОЛОЖЕННЯМ

Спірохетоз — захворювання дорослих кролів, що передається переважно статевим шляхом.

Етіологія. Збудник — Treponema cuniculi має вигляд тонкої, гвинтоподібної нитки з 6—9 звивинами завдовжки 5—15 μ (рис. 18).

Збудник спірохетозу розмножується поперечним діленням і є рухливою формою паразита.

Епізоотологія. Зараження відбувається під час статевого акту, але можливі випадки і позастатевого зараження.

До захворювання сприйнятливі кролі і зайці.

Патогенез. При природному зараженні місцем найчастішої локалізації спірохет є слизова оболонка статевих органів та кінцевої частини прямої кишки. У місцях уражень розвивається процес запалення, який супроводжується гіперемією, набряком, серозно-слизовими, іноді гнійними виділеннями, утворенням дрібних вузликів, що невдовзі перетворюються у виразки, які збільшуються, вкриваються кірками.

При ураженнях шкіри розвиваються невеликі, що розростаються від центра до периферії, папули, які зливаючись, утворюють бородавчасті розрощення завбільшки із 3—5 копійок.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває 3—4 тижні, але може змінюватись залежно від місця первинного проникнення збудника від 5 до 120 днів.

Хвороба починається почервонінням і набряком препуція у самців і великих соромітних губ у самок з наступним серозно-слизовим або гнійним витіканням із них.

У ділянці уражень

утворюються дрібні струпи, під якими знаходяться кровоточиві садна. У самок хвороботворний процес може поширитись углиб передньої частини піхви або на слизову оболонку прямої кишки і ануса. Крім того, хвороботворний процес може захопити і волосяну частину тіла. У цьому разі на задній частині тулуба, поблизу статевих органів і ануса, а також навколо рота, носа, очей, вух з'являються сірувато-жовті утворення завбільшки від головки шпильки до горошини і більші, після видалення яких залишаються облисілі ділянки і садна.

Хвороба протікає хронічно і триває місяцями, іноді роками. Нерідкі випадки, коли ознаки хвороби на деякий час зникають, а потім знову з'являються. Хвороба особливо помітно загострюється восени і взимку.

Кролиці, хворі на спірохетоз, не допускають до себе кролів, а хворі самці не йдуть до парування.

Діагноз встановлюють за клінічною картиною, але іноді бувають випадки, коли необхідно провести мікроскопічні дослідження матеріалу. Матеріал беруть за допомогою зскрібання по периферії ураженої ділянки тіла і з виступаючої кров'янистої рідини роблять мазки. їх фарбують за Романовським — Гімза, або роблять так:

приготовлені мазки після висушування на повітрі, без попередньої фіксації, покривають на 3 хв 5-процентним розчином марганцевокислого калію, споліскують водою, фарбують протягом 2 хв.карбол-фуксином, розведеним водою у 10 разів, знову споліскують, сушать і випробовують під імерсією.

Лікування. Усім хворим кролям, підозрюваним на захворювання підозрюваним на зараження, 2 рази з проміжком у 14 днів вводять у вушну вену 8-процентний свіжовиготовлений розчин новарсенолу на стерильній дистильованій воді в дозі 0,08 г на 1 кг живої ваги.

Для лікування можна внутрішньом'язово вводити міарсенол по 0,008—0,01 г на 100 г живої ваги тварини у вигляді 5-процентног© розчину на дистильованій воді.

Добрий терапевтичний ефект дає також саліцилова сіль вісмуту. Вона використовується у вигляді 10-процентної емульсії у маслі (вазелінове) і застосовується внутрішньом'язово в дозі 0,5 — 0,8 мл емульсії на 1 кг живої ваги кроля.

Можна застосовувати також готовий препарат бісмутогві в дозі 0,6—0,9 мл емульсії на 1 кг ваги. Для кращого результату в лікуванні рекомендують спочатку застосовувати миш'яковистий препарат, а через 15—20 днів — препарат вісмуту.

Профілактика та заходи боротьби. Для попередження хвороби провадять загальні профілактичні заходи. Перед кожним паруванням оглядають зовнішні статеві органи самців та самок, хворих не парують. Усіх хворих і підозрюваних на зараження кролів ізолюють, лікують і через два тижні, якщо зникли симптоми хвороби, їх вважають здоровими. Приміщення механічно очищають і знезаражують 5-процетним розчином формальдегіду або 3-процентним розчином лізолу. М'ясо, шкурки і пух хворих кролів ніяким обмеженням не підлягають.

Токсоплазмоз. Кролі, як і інші ссавці, сприйнятливі до токсоплазмозу. Хворі на цю хворобу кролі можуть бути джерелом зараження людини і тварин.

Етіологія. Збудник — Toxoplasma gondii має форму півмісяця і нагадує частку апельсина. Один кінець паразита загострений, а другий закруглений: довжина його дорівнює 4—7 μ, ширина 2—4 μ (рис. 19). При фарбуванні за методом Романовського — Гімза протоплазма паразита фарбується в голубий колір різних відтінків, ядро — в рубіново-червоний.

Життєвий цикл паразита досить складний і залежно від паразитування в того чи іншого живителя може відбуватись статевим і позастатевим шляхом.

Статевий цикл розвитку паразита може відбуватися лише в організмі представників котячих: у свійської кішки, червоної рисі, сніжного барса і, можливо, в інших видів цього сімейства.

Розвиток вегетативних стадій може відбуватися в організмі дуже великої кількості видів тварин, у тому числі і кролів, тоді як статевий цикл розвитку — лише у представників родини котячих, які є основними живителями паразита. При зараженні основного живителя, яке відбувається в природних умовах аліментарним шляхом, розвиток токсоплазм може проходити двома шляхами. Частина паразитів інвазує клітини війчастого епітелію кишечника кішки, в яких потім і відбувається кишковий цикл розвитку токсоплазм. Кишковий цикл, що передує утворенню ооцист, відбувається за схемою, принципово схожою з життєвою схемою кокцидій роду Isosрога.

Місцем розвитку кишкових стадій токсоплазм є дорсальні відділи війчастого епітелію порожньої і клубової кишок.

Токсоплазми, що проникли в епітеліальні кишкові клітини, починають розмножуватись шляхом шизогонії, в результаті якої утворюються мерозоїти (від 4 до 30).

Епізоотологія. До токсоплазм сприйнятливі майже всі теплокровні тварини, а також є повідомлення про виявлення токсоплазм у рептилій і навіть у риб.

В усіх країнах світу у кролів (від 25 до 79%) встановлено спонтанний токсоплазмоз. Зараження відбувається при контакті хворих тварин із здоровими, при поїданні інфікованих кормів, внутрішньоутробно та ін.

Патогенез захворювання недостатньо вивчений. Як спонтанний, так і експериментальний токсоплазмоз може протікати як у гострій, так і в хронічній формі.

Первинні ураження в місцях ввідних воріт інвазії лишаються непоміченими. З первинного вогнища токсоплазми з кров'ю або лімфою проникають у інші органи. При цьому відмічають фібриноїдний набряк стінок кровоносних судин, некробіотичні та некротичні зміни у клітинах гранулем, ретикулярних клітинах міжальвеолярних перегородок, епітелії ворсинок шлунково-кишкового тракту.

На висоті інвазійного процесу до загальнотоксичних явищ до даються алергічні та запальні зміни, що виникають як реакція на безпосереднє подразнення тканин токсоплазмами та руйнування уражених клітин.

Морфологічно експериментальний токсоплазмоз характеризується наявністю цист та проліферативно запальними процесами в паренхіматозних органах та центральній нервовій системі. Токсоплазми локалізуються в нервовій тканині, де вони можуть лишатися у вигляді цист протягом кількох років. В результаті виникають енцефаліти.

Клінічна картина. Клінічна картина токсоплазмозу вивчена на експериментально заражених кролях. Уже на другий день після зараження настає пригнічений стан, слабість, втрата апетиту, спрага. До кінця другого дня з'являються сухий кашель, і серозно-гнійне виділення з носа, температура тіла підвищується до 40,9— 41,3° і утримується на цьому рівні до кінця захворювання. Протягом усього періоду хвороби у тварин відмічають прискорення дихання (96—100), пульсу (до 200 ударів за хвилину), посилення тонів серця; у легенях — жорстке дихання. В окремих тварин спостерігають порушення функції шлунково-кишкового тракту (діарея), ригідність потиличних м'язів, судороги, параліч задніх кінцівок. Кролі худнуть, втрачають апетит і вже на третю добу більшість тварин не може стати на ноги. Вагітні — абортують. Загибель тварин настає через 5—7 днів.

При розтині в легенях, особливо в нижніх частках, виявляють геморагії, печінка і селезінка збільшені, вкриті некротичними вогнищами білувато-сірого кольору. Брижові лімфатичні вузли збільшені, на слизовій оболонці кишечника множинні крововиливи. У черевній порожнині сліди гнійного перитоніту.

Судини головного мозку, серця, брижі дуже ін'єковані; щитовидна залоза збільшена і гіперемійована.

Діагноз. Відсутність специфічного симптокомплексу, характерного для токсоплазмозу, примушує при поставленні діагнозу нього захворювання виходити з епізоотологічних даних, клінічної картини і, головним чином, результатів лабораторних досліджень.

До епізоотологічних даних слід віднести наявність на кролефермі захворювань нез'ясованої етіології, які особливо проявляються в патології перебігу вагітності і родів, захворюванні і загибелі молодняка, хронічних захворюваннях дорослого поголів'я.

Іноді у тваринницьких приміщеннях спостерігають захворювання і загибель синантропних тварин: горобців, голубів, мишей, щурів та ін. Усе це повинно насторожувати обслуговуючий персонал щодо можливого захворювання на токсоплазмоз, а тварин необхідно відповідно дослідити.

Клінічна і патологоанатомічна діагностика також має лише допоміжне значення. Найбільш вірогідними є лабораторні методи діагностики. Тепер їх поділяють на дві групи: прямі, або паразитологічні, і посередні, або імунологічні.

До паразитологічних методів належать пряме мікроскопування і__ виділення токсоплазм за допомогою біологічної проби (біопробою на білих мишах). Негативний результат мікроскопії не дає права вважати тварину вільною від токсоплазм. Метод біологічної проби полягає в тому, що досліджуваним матеріалом (від хворої тварини або трупа) заражують білих мишей, курячі ембріони, щоб розмножити токсоплазми, які є в незначній кількості у вихідному матеріалі, і тим самим зробити можливим їх найшвидше виявлення.

Вирішальне значення для виявлення токсоплазмозу мають так звані посередні, або серологічні, методи діагностики для виявлення специфічних імунологічних зрушень в організмі зараженої тварини.

Внаслідок контакту хворої тварини із збудником токсоплазмозу в її крові вже на першому тижні з'являються антитіла, які можна виявити, використовуючи специфічний токсоплазмозний антиген, за допомогою реакції зв'язування комплементу (РЗК), реакції з барвником (РС-Ф) і реакції пасивної гемаглютинації (РПГ).

Лікування не розроблене.

Профілактика та заходи боротьби. В основу всіх профілактичних заходів повинна бути покладена, як і при будь-якому іншому захворюванні, особиста і громадська профілактика як щодо окремих осіб, так і до колективу людей.

Виявлені хворі тварини повинні бути ізольовані і знищені. Забій проводять з додержанням усіх санітарно-гігієнічних вимог особистої профілактики.

НЕМАТОДОЗИ

Нематодозами називають гельмінтозні захворювання, збудниками яких є паразитичні черви, що належать до класу круглих червів (Nematoda). Звичайно у кролів нематоди паразитують у травному тракті.

Пасалуроз дуже поширене нематодозне захворювання серед кролів.

Особливо часто пасалуроз спостерігають в тих господарствах, де кролів утримують у незадовільних зоогігієнічних умовах.

Етіологія. Збудником пасалурозу кролів є нематоди виду Passalu-rus ambiguus. Це дрібні, веретеноподібної форми гельмінти з стоншеними хвостовими кінцями. Довжина самки 8—12 мм, довжина тіла самця 4—5 мм. Для паразита характерна наявність стравоходу з бульбоподібним розширенням (рис. 26).

Епізоотологія.