11611 (Здоров’я та його складові. Фізичне здоров’я людини)

Тема:

Здоров’я та його складові. Фізичне здоров’я людини

План

1. Визначення поняття здоров’я та його складових. Поняття фізичного здоров’я.

2. Особливості хімічного складу людського організму та його роль в забезпеченні життєдіяльності організму.

3. Будова та регуляційні системи організму: нервово – гуморальний механізм регуляції.

4. Внутрішнє середовище організму та обмін речовин з зовнішнім середовищем. Гомеостаз та його значення.

1. Визначення поняття здоров’я та його складових. Поняття фізичного здоров’я

Як біологічна істота людина бореться за виживання. Основною умовою успішного існування в сучасному світі є здоров’я, бо повна або часткова його відсутність є перешкодою до здійснення життєвих планів людини. На сьогодні можна визначити чотири фундаментальні процеси, які визначають стан здоров’я індивіда: відтворення здоров’я, його формування, споживання та відновлення. Серед цих процесів формування здоров’я особистості залежить виключно від неї. Спосіб життя, який веде людина об’єднує такі поняття, як особливості харчування, рухова активність, міжособистісні стосунки, наявність шкідливих звичок, у дорослих – особливості праці.

Зміна умов життя сучасних людей істотно змінила й структуру їх хвороб, коли почали переважати хронічні соматичні захворювання. До них належать захворювання серцево-судинної, дихальної та ендокринної систем. Все частіше вчені біологи та медичні працівники говорять про актуальність вивчення механізмів підтримання фізичного здоров’я людини та профілактику хвороб, а не їх лікування. С.В.Попов визначає соматичне здоров’я як поточний стан органів і систем організму, основу якого складає біологічна програма індивідуального розвитку. Фізичне здоров’я за цим вченим – це рівень росту і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції. В.І.Бобрицька вважає, що абсолютне фізичне здоров’я визначається красивою фігурою, здоровим волоссям і шкірою, гармонійним розвитком усіх фізичних якостей ( швидкості, сили, витривалості, гнучкості), а також високою здатністю організму підтримувати постійність внутрішнього середовища ( гомеостазу), з допомогою чого досягається висока життєздатність основних органів та систем. Дослідженнями встановлено, що головним показником життєдіяльності кожного з нас є той потенціал біоенергетики, який може бути використаний для здійснення „ фізіологічної роботи „ на протидію шкідливим чинникам пристосування до зміни умов навколишнього середовища.

2. Особливості хімічного складу людського організму

Організм людини складається більше ніж з 80% хімічних елементів періодичної системи Мендєлєєва, але їх відсоток неоднорідний . Розрізняють біогенні елементи, що складають 98% всіх хімічних елементів організму людини Це оксиген ( О), карбон ( С ), гідроген ( Н ), нітроген ( N ).Їх роль обумовлюється утворенням органічних сполук організму: білків, вуглеводів, ліпідів. Макроелементи складають 1,9 % всіх хімічних елементів . Це : кальцій, калій, натрій, магній, фосфор, сірка, хлор, залізо. Всі вони відіграють суттєве значення в діяльності організму Кальцій входить до складу кісток; впливає на серцеву діяльність, обумовлює згортання крові, забезпечує передачу нервових імпульсів при скороченні м’язів. Калій і натрій забезпечують активний транспорт речовин в клітину (калій-натрієвий насос).Фосфор входить не тільки до складу кісток, але і до складу нуклеїнових кислот, утворює АТФ, фосфоліпіди. Залізо входить до складу гемоглобіну- білка, який транспортує гази : кисень та вуглекислий газ. Хлор –основний негативний іон рідин організму, також входить до складу соляної кислоти шлункового соку. Сірка входить до складу білків; а магній до складу ферментів. Переважна більшість хімічних елементів входять до складу людського організму в дуже незначних концентраціях – від тисячної до мільйонної долі відсотку, чому і отримали назву мікроелементи. Роль деяких з них добре досліджена : цинк входить до складу гормону росту; фтор – до складу емалі зубів, йод - до складу гормону щитоподібної залози; значення інших ( радон, свинець, срібло та ін. ) остаточно не з’ясовано.

Хімічні елементи утворюють хімічні сполуки: органічні та неорганічні. Оскільки основним будівельним матеріалом нашого організму є білок, то це обумовлює певні обмеження умов існування людини. Білки дуже чутливі до високих температур : при підвищенні температури відбувається денатурація і втрата функцій. Ось чому, наприклад, підвищення температури людського організму до 42 градусів є смертельно небезпечним, особливо у дітей. Зниження температури суттєво впливає на активність ферментів, які також є білками, порушує термодинамічну рівновагу і може призвести до смерті.

Серед неорганічних речовин дуже важливе значення має вода. Особливості хімічної будови роблять її гарним розчинником, а фізичні показники теплоємності та теплопровідності забезпечують участь води в терморегуляційних процесах людського організму.

3. Будова та регуляційні системи організму: нервово-гуморальний механізм регуляції

Організм людини, як і будь-який живий організм можна розглядати на кількох рівнях організації: молекулярному, клітинному, організмовому, популяційно – видовому і т.д. Завдяки біохімічним та біофізичним методам досліджень ми знаємо про молекулярний склад людини, який зумовлюється особливостями її хімічного складу. Клітинний та тканинний рівні організації людини мають суттєве значення під час діагностики стану організму (цитологічні та гістологічні методи досліджень в медицині ) і відображають особливості перебігу біохімічних реакцій. Системи органів можна поділити умовно на ті, що забезпечують обмінні процеси, функції опори, руху, розмноження, захисту, орієнтації та регуляційні системи. Особливістю опорно – рухової системи людини на відміну від інших наземних тварин є пристосування до прямоходіння; в зв’язку із збільшенням головного мозку в процесі еволюції у людини змінилось співвідношення між мозковим та лицьовим відділами черепа, розширилась в горизонтальному напрямку грудна клітка, сформувались вигини хребта та стопи. Одночасно це призвело до певних проблем в життєдіяльності людини як біологічного виду - виникли складності з народженням дитини через великі розміри черепної коробки, а також проблеми з хребтом, внаслідок збільшення тиску сили земного тяжіння на поставу. Інші системи органів людини за своєю будовою та основними принципами функціонування не суттєво відрізняються від інших ссавців.

Регуляційні системи організми виконують такі функції : адаптація організму до змін навколишнього середовища, узгодження діяльності всіх систем органів, підтримання гомеостазу організму. До регуляційних систем відносять нервову та гуморальну. Вони мають свої специфічні риси. Головна функція нервової системи - миттєво реагувати та адаптувати організм до змін довкілля. Вона здійснюється рефлекторно, за електро-хімічним механізмом. Гуморально регуляція здійснюється за допомогою біологічно активних речовин ( гормонів, різних іонів ), що циркулюють в рідинах організму. Ця система регуляції є порівняно повільною, але еволюційно більш давнішою і притаманна всім вищим тваринам, починаючи з членистоногих .

Нервова та гуморальна системи регуляції пов’язані в єдине ціле за рахунок з’єднання гіпоталамуса проміжного мозку та гіпофіза ендокринної системи в єдину гіпоталамо - гіпофізарну систему і створення нервово-гуморального механізму регуляції. Клітини гіпоталамуса здатні утворювати хімічні сполуки – нейрогормони, що „запускають” діяльність гіпофіза. Відповідно, гіпофіз синтезує тропні гормони, які активізують діяльність інших ендокринних залоз. Людина інколи не усвідомлює, наскільки її поведінка обумовлюється рівнем в крові тих чи інших гомонів. Наприклад, ознаки чоловічого поведінкового стереотипу: рішучість, певна агресивність, честолюбність залежать від рівня чоловічого статевого гормону- тестостерону, а почуття страху супроводжується виділенням в кров гормону адреналіну.

Регуляційні системи організму сприймають зміни навколишнього середовища за допомогою органів чуття, реагують на них ; змінюють діяльність систем органів. Гальмування роботи нервової та гуморальної систем відбувається за принципом оборотного зв’язку.

4. Внутрішнє середовище організму та обмін речовин з зовнішнім середовищем. Гомеостаз та його значення

Внутрішнє середовище організму людини складає сукупність рідин: кров, лімфа, міжклітинна рідина. Основним компонентом цих рідин є вода. Людина на 80% складається саме з води. З біохімічної точки зору, внутрішнє середовище організму є сукупністю розчинів солей неорганічних кислот та органічних речовин. Сукупність якісного та кількісного складу солей складають осмотичний тиск. Саме за рахунок різниці концентрацій солей в гіалоплазмі клітини та в міжклітинній рідині відбуваються процеси осмосу та дифузії речовин (пасивний транспорт речовин в клітину). За рахунок різниці осмотичного тиску в відбувається всмоктування поживних речовин в тонкому кишечнику; на осмотичних процесах базується процес фільтрації продуктів азотного обміну в нирках; за рахунок різниці парціального тиску відбувається дифузія газів з альвеол легень до крові в капілярах (оксиген), та навпаки (вуглекислий газ). Внутрішнє середовище як біохімічний розчин характеризується також рН середовища. В нормі воно слабко лужне; зміщення його в будь-яку сторону провокує судоми та може призвести до смерті.

Організм людини постійно перебуває в зовнішньому середовищі, з яким безперервно обмінюється різними хімічними сполуками, поглинаючи кисень, поживні речовини, виділяючи назовні продукти власного обміну речовин. Наземно-повітряне середовище є найбільш нестабільним з усіх середовищ існування організмів, постійно змінюються його фізико-хімічні параметри, але умовою існування будь-якого організму е власна стабільність та сталість. Підтримання сталості внутрішнього середовища незалежно від змін зовнішнього називається гомеостазом. Гомеостаз організму досягається за рахунок динамічних змін діяльності всіх систем органів відповідно змінам навколишнього середовища. Керують цим процесом регуляційні системи організму.

Тема:

Психічне здоров’я людини. Вчення про стрес. Психосоматичні захворювання та їх поширеність у сучасному світі

План

1. Психічні показники людини. Найсуттєвіші риси людини.

2. Спільні та особливі риси соціальної поведінки тварин та людини.

3. Психофізіологічні механізми адаптації організму до змін навколишнього середовища.Сучасні концепції стресу.

4. Особливості стресогенних факторів для сучасної людини. Психологічні травми, психози, психоневрози.

1. Психічні показники людини. Найсуттєвіші риси людини

Формування поняття індивід базується на основі біологічної концепції розвитку людини. Існує кілька визначень цього поняття, але всі вони ґрунтуються на основі розумінні людини, як біологічного виду. Наприклад, індивід - це продукт філо – та онтогенетичного розвитку в певних умовах існування. Тобто, це продукт розвитку особини у взаємодії з навколишнім середовищем на протязі її індивідуального розвитку.

Особистість – це продукт розвитку людини в суспільстві, що базується на біологічних властивостях індивіду. Наприклад, тип нервової системи, та її діяльність створює необхідні умови для розвитку особистості, а якою вона стане залежить від типу соціальних відносин ( позитивні та негативні лідери юнацьких груп ).

Кожна людина є неповторною особистістю. Вона має індивідуальні характеристики показників фізіологічних процесів і психічної діяльності. Індивідуальні психофізіологічні особливості людини визначають її темперамент. Класична систематизація темпераментів належить давньогрецькому лікарю Гіппократу ( 460-377 рр до н.е.).Пізніше наукове обґрунтування цих відмінностей встановив Павлов.І.П. Ним було встановлено, що нервові системи людини і тварин відрізняються за силою, врівноваженістю та рухливістю процесів збудження та гальмування Комбінації зазначених властивостей нервових процесів утворюють 4 основних типи ВНД.